Важливість упорядкування поведінки за допомогою високорозвиненої ідеї

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Ісламський Шаріат визначив для моралі високий статус, пов’язав її з поняттями «халял» та «харам» і зробив її складником ісламської особистості.

Люди пов’язують мораль з загальною поведінкою, яка є результатом певних стосунків людини з іншими людьми; таким чином, це є критерієм у громадськості при оцінюванні людей – хорошими або поганими.

І тому люди не приймають заклик молодих юнаків до роботи разом з ними для відновлення ісламського образу життя, коли вони закликають грубим та відразливим чином. Жоден із нас не прийме слів того, хто стверджує, що він – проповідник Ісламу, але у той же час використовує грубі, непристойні та такі, що не відповідають мусульманина слова.

Посланець Аллаха (с.а.с.) говорить: «Воістину, найкращі із вас – найкращі мораллю». Також він (с.а.с.) говорить: «Найбільш досконала віра– у віруючих з чудовою вдачею». Тоді як той, хто закликає до Ісламу, може виконати свій шаріатський обов’язок, якщо він не має добру вдачу?! Благородні сподвижники навчили нас хорошим манерам через їх стосунки один з одним та дружелюбність у спілкуванні, втілюючи слова Посланця Аллаха (с.а.с.): «Воістину, доброта роти не буде нічого красивим».

Мене дивують мусульмани, особливо – ті, що закликають до Ісламу, які ідуть до своїх товаришів з похмурими обличчями, насупивши брови, і хочуть, щоб після такого у них були благі результати у досягненні вдоволення Аллаха та Його Посланця (с.а.с.), у той час як Посланець Аллаха (с.а.с.) говорить: «Твоя посмішка в обличчя твоєму брату є милостинею (садака)». Як після такої поведінки він найде собі місце у серцях інших людей, якщо він не знаходить його у серцях близьких йому людей із тих, хто закликає до Ісламу? Я не хочу тут перелічувати такі види поведінки, які повторюються майже щоденно між братами, що шкодить їх стосункам та знищує їх любов один до одного, проте я лише хочу нагадати про це заради уникнення такої поведінки і у надії повернути ті чудові часи із нашої історії. І найкращий час – це епоха Посланця Аллаха (с.а.с.) та його сподвижників, нехай буде задоволений ними Аллах, коли дух любові та братерства переважав у мусульманській спільноті, і дійшло до того, що їх любов та вдача входили у країни, в які іще не увійшла ісламська армія, але через їх вдачу люди натовпами приймали Іслам.

Ісламське виховання, якому нас навчив благородний Пророк (с.а.с.), передавалось із покоління до покоління по усій Ісламській Уммі. А Умма усіма зусиллями зберігала високі якості вдачі та поведінки, такі як чесність, вірність, послух, любов, добре ставлення, пошана до дорослих, любов до маленьких, простягання руки допомоги тим, хто потребує допомоги, надання вшанування своїх батьків та старих, милосердя до ближнього та сусіда та багато інших якостей. Люди усі різні, у них різні почуття, характер та мінливий настрій, у них різні відповідні реакції при різних обставинах. Наприклад, той, хто працює довгі години протягом дня, втомлений та змучений, – якщо хтось з ним заговорить, у відповідь він буде поводити себе холодно та дратівливо, або той, хто тримає піст, може бути запальним. Проте етика Ісламу не залишила ці мінливі поведінки під впливом реальності та відповідаючим оточуючим обставинам. Іслам пов’язав їх з законами Шаріату, з халял та харам, з винагородою та покаранням.

Так, привітний та приязний винагороджується, щирого вихваляють, а брехун вважається грішником, невдячний заслуговує гнів Аллаха, і , таким чином, ми знаходимо, що хороші манери іще більше покращуються у тих, хто шукає вдоволення Аллаха та шукає більшої винагороди. Проте закони цієї вдачі у деяких мусульман не перетворились у поведінку, а продовжують залишатись у їх розумах. Так, наприклад, ми бачимо сумлінного серед людей мусульманина, який має великий потенціал, проте усе його сумління не приводить ні до чого, окрім як до відрази через його поведінку, і це призвело до відомих висловлювань: «Суспільство закам'яніло , застигло», «Люди не розуміють цю думку» і так далі. Але, насправді, це він, закликаючи до Ісламу, не виконав усі вимоги Шаріату, не підібрав правильний ключ, який відкриє двері у суспільство, через яку можна звернутись до Умми. Таким чином, він помилився та вчинив погано, тому що він не був самокритичним, відзвітовуючим себе мусульманином, який розуміє ступінь своєї поведінки до кращого та іще більш кращого.

О той, хто закликає до Ісламу! Люди не бачать у тобі нічого, окрім твоєї поведінки, вони не мають можливості поглянути на те, що у тебе в голові, вони не можуть заглянути у твоє серце, об побачити те, які поняття у ньому приховані, вони дивляться лише на твою! І якщо ти підеш до них, підвищуючи голос, лаючись та з грубощами, вони не приймуть від тебе нічого, якими б не були твої ідеї. З тобою жоден не буде сидіти наступного разу, якщо попереднього разу ти зрадив їх зібрання та не дотримувався слів Посланця Аллаха (с.а.с): «Зібрання є аманатом», – коли після зібрання ти виходиш і розповідаєш людям про те, що там було, без дозволу цього зібрання.

А тому недосить того, щоб аклія була ісламською, щоб людина виносила правильні рішення стосовно речей та вчинків згідно до законами Шаріату, знаючи халял та харам, будучи зрілим у свідомості та думках, кажучи красномовно та аналізуючи, – усього цього недосить, якщо нафсія людини не буде ісламською в усьому, демонструючи добру мораль та характер. Той, хто закликає до Ісламу, повинен любити мусульман та ненавидіти ворогів релігії. Така вдача буде у того, хто закликає до лише тоді, коли закликаючий до Ісламу мусульманин прикрасить свою благу вдачу, буде маяком благих знань і з мудрістю буде звертатись до людей. Благородні сподвижники, нехай буде задоволений ними Аллах, навчились у Пророка (с.а.с.) вищій вдачі, і вони у дійсності були суворі до невірних та милостиві між собою. Вони були серйозними, жорсткими один з одним, відносно істини та її позиції, проте у звичайних справах вони були милостиві один до одного, подібно милосердю матері до дитини. І коли мораль контролює поведінку людини та розвивається разом з її володарем, він стає улюбленцем на землі та у небі, і тоді свідчити про нього будуть жителі землі та неба, з дозволу Аллаха.

 

Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Рола Ібрахім – країни Шаму
6 Рамадану 1437 р.х.
11.06.2016 р.