Правителі, які займали крісло президента Судану після його окупації Англією, увесь час намагались обрати дату, яку вони проголосили б як «день видворення окупанта». Цим днем став 01.01.1956 – день радості та веселощів.
Його назвали «днем незалежності». Був виданий наказ уряду про щорічне святкування цього дня офіційними закладами та навчальними закладами, піднімаючи суданський прапор над усіма будівлями.
Незалежність – це протилежність експлуатації, тобто, коли країна стане незалежною від будь-яких оков ззовні, а це виражається військовим, політичним та економічним звільненням від колонізатора. Якщо дані три положення здійсняться, то нема суперечки у величі цієї країни, тому що окови приниження, ганьби та тиранії, поблизу або вдалині, неприйнятні для людської натури. Проте ця велич не полягає у красивих, проте у той же час порожніх словах,як цим хизуються деякі. Насправді, слова повинні вказувати на певну реальність, яку відчуває людина навколо себе, а не вводити в оману інших.
Ми бачимо, що «незалежність» – це відсутність підкорення та залежності, а «колонія» – це залежна територія, яка знаходиться під владою іноземної держави.
Чи обманювався народ протягом 61 року, уявляючи бажане за дійсне?
Поняття незалежності з’явилось, щоб під приводом патріотизму та націоналізму розділити Умму за принципом «розділяй та владарюй». Окупаційні сили Англії вигадали для кожної мусульманської країни прапори згідно угоди Сайкс–Піко 1916 року , щоб відхилити людей від стягу Пророка ﷺ та вести боротьбу з проектом другого Праведного Халіфату за методом пророцтва. Таким чином, невіруючі отримали можливість грабувати багатства мусульман і змогли усунути із правління закони Господа світів, зосередивши мусульман на небезпечній концепції самовизначення, яку узаконив американський президент Вудро Вільсон, запропонувавши у 1918 році «Чотирнадцять пунктів Вільсона». Це стало кинджалом, який загрожує кожній мусульманській країні, і від його зла не був у безпеці ніхто.
Слово «незалежність» було вигадано навмисно, щоб обманути та ввести в оману Умму так само, як суданських дітей обманюють казками. «Незалежність» тут не означає силу, могутність та вигнання ворога, а означає жалюгідність та обмеженість, і за допомогою неї вороги оволоділи нашою Уммою. Замість того, щоб бути єдиною та жити в одній державі, Умма поділилась на багато дрібних слабких національних утворень, які не мають реальної сили та самостійності.
Припустимо, що ми добилися незалежності, видворивши англійського окупанта, проте хіба зараз ми незалежні? Якщо це так, то що робить у Судані американський спецпредставник Дональд Бут? Чому він зустрічається з ким забажає та віддає накази так, що ніхто йому не може перечити?!
Чому, незважаючи на видворення англійців разом із їх арміями із Судану 60 років назад, ми усе іще відчуваємо залежність? Чи не звільнитись би нам від окупанту повністю?
Чому Судан ніяк не досягне рівня розвинутих країн у промисловому, економічному та політичному плані, незважаючи на багатство цієї країни?
Чому ми не можемо побудувати сильну державу, і незважаючи на величезні ресурси та багатства, які є у Судану, наші правителі як і колись просять допомогу в інших країн?
Чому кожного дня збільшуються борги, падає рівень життя, суданський флот втрачає позиції? Чому зазнають поразки так звані «крупні проекти», які розглядаються як найбільш успішні у світі?
Чому бюджет оборони та безпеки кожного року перевищує бюджети охорони здоров’я, освіти та охорони оточуючого середовища, незважаючи на те, що ми ані з ким не воюємо?
Із усього цього прояснюється, що у Судану є дві реальні проблеми з миті виходу англійського окупанта і до сьогоднішнього дня. І це примушує деяких дурнів говорити, що часи окупації – кращі, аніж часи після неї. Насправді, благородні люди ніколи не погодяться на будь-який вид приниження та експлуатації, будь то з боку уряду або західних країн. Проте англійський окупант – не такий дурний, як наші правителі, щоб залишити багатство нашої країни та обманним шляхом або шляхом прямого втручання не покласти на нього руку.
Західний окупант, драматично покинув нашу країну разом зі своєю армією, змінив тактику, здійснюючи культуру та ідейну окупацію. Так, він гарантував переважання своєї ідеї та образу життя на колись окупованих ним територіях. В ідейній та культурній сфері окупант виховав багато політиків та створив багато партій, які прийняли його ідеї та встали на захист його культури, відчайдушно оберігаючи їх, – наприклад, такі ідеї, як «демократія», «чотири основні свободи», «громадська угода» та інші. Британія також наклала на суданський народ економічні окови, як це роблять окупаційні сили за допомогою запровадження економічної ідеї капіталізму та фінансових інститутів, таких як МВФ та Всесвітній банк, як і зв’язала країну своєю валютою, щоб мати вплив на неї, зберегти силу своєї валюти т зберегти її від краху. Таким чином, вона має контроль над курсами валют слабких держав, які не можуть позбутися від цього та відновитись інакше, окрім як з дозволу свого хазяїна. У зовнішній політиці Британія пов’язала окуповані країни такими організаціями, як ООН та Міжнародний кримінальний суд (МКС), щоб усі їх рішення були під контролем, а кожен, хто подумав про свободу та переривання зв’язків зі вбивцею, насильником та грабіжником, отримував удар палкою. За цими причинами Судан був виснажений західними ворогами у політичному та економічному плані. Усі ці обмеження та пастки ворога скеровані на те, щоб затримати розвиток цієї мусульманської країни, а кожна працююча заради звільнення від ідеї та культури невірних людина зустрічала би на своєму шляху перепони та складності, які уповільнюють її роботу та зривають реалізацію її прагнень.
Згідно вищесказаному, «незалежність», яка існує сьогодні для арабських країн, – це злочин, а не звільнення. Таким маневром Британія залишила після свого уходу своїх заступників із числа мусульман, які оберігають її інтереси та гегемонію та віддаляють Умму від обов’язкової по Шаріату єдності.
Вихід із цієї ситуації полягає у відмові від усіх проектів Заходу, таких як незалежність, колонізація, свобода, демократія, вільний ринок, МВФ та Всесвітній банк. Треба викрити плани Заходу, обірвати усі зв’язки з ним, вести боротьбу проти ідей та культури невірних, викрити їх агентів та скинути їх режими. Проте це не відбудеться доти, доки ми не будемо сприймати Іслам як політичний проект, який розірве усі окови, накладені окупантом. Лише Іслам, як політична система, яка виходить із акиди, містить в собі порятунок цієї Великої Умми, а жителі Судану – частина цієї Умми. Іслам здатен регулювати усі сфери життєдіяльності суспільства: політичну, економічну та соціальну, так само як і здатен вирішити усі проблеми людини як індивідуума. Іслам надає людині високу та озаряючу думку про життя, які переконують її розум та відповідають її природі, внаслідок чого вона стає на шлях розвитку. Лише втілюючи політику та економіку Ісламу у державі Халіфат, у людей з’явиться справжня свобод і вони будуть святкувати своє істинне звільнення від колонізатора. Правління та багатства країни будуть у руках у мусульман у затишку другого Праведного Халіфату за методом пророцтва. Тоді не буде обману, запродажної політики та торгівлі війною. Всевишній Аллах говорить:
أَلَا إِنَّ وَعْدَ اللَّهِ حَقٌّ وَلَكِنَّ أَكْثَرَهُمْ لَا يَعْلَمُونَ
«безперечно, обіцянка Аллаха є істиною, проте більшість їх не знає цього» (10:55).
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухаммад Джамі (Абу Айман)
Помічник офіційного представника Хізб ут-Тахрір у Судані
9 Рабіъ ус-сані 1438 р.х.
07.01.2017 р.
