Перша тема: спроби місіонерів утворити на території Халіфату інструменти своєї діяльності
Держави Заходу хотіли покінчити з рештками ісламських ідей у мусульман, щоб розширити свій вплив всередині Ісламської Умми. Для досягнення цієї мети вони розгорнули проти мусульман ідейно-культурну війну, яка приймала різноманітні форми. Так, спочатку почалось військове вторгнення, частиною якого були Хрестові походи, коли хрестоносці понесли великі втрати, натикнувшись на рішучість та терплячість мусульман у джихаді. Поруч із цим, Захід запустив місіонерські кампанії та здійснював ідейно-культурні нападки з метою ввести Ісламську Умму в оману, відірвати її від її релігії та історії, вселити у неї сумніви та похитнути її акиду, не говорячи вже про перетягування жителів ісламських країн на свій бік.
Місіонерські товариства поширились по усій ісламській території, і більшість із них відносилась до Франції, Америки та Британії. Місіонерська діяльність в основному була скерований на студентів із числа мусульман, проте вона також проводилась серед націоналістичних рухів, щоб позбавити мусульман єдності на основі Ісламу та розпалити серед них націоналістичні чвари.
Стамбул та Бейрут були двома головними центрами, куди місіонери скерували усі свої зусилля. Те, що місіонери обрали Стамбул головним центром своєї активності, не було просто збігом, як сказав американський місіонер Едвін Блісс: «Стамбул – це місто, куди скеровуються усі погляди мусульман, це столиця ватажків правовірних, там знаходиться центр Ісламу і звідти розширюється ісламський світ». І тому місіонери під видом медичних та освітянських організацій прагнули закріпитись у Стамбулі, тому що це давало можливість спостерігати за політичними подіями у Халіфаті із самого центру мусульман.
Що стосується Бейруту, то, поруч зі створенням коледжів та шкіл для поширення своїх ідей, країни Заходу підштовхували християн-маронітів до оживлення їх древньої літератури та класичної мови. Немаловажну роль у цьому зіграли Насіф аль-Язіджі та Луіс Шейхо, які, використовуючи так званий «панарабізм», закликали мусульман до арабського націоналізму, не говорячи вже про те, що вони видавали на арабській мові книги, що містили західні ідеї. Це спричинило значний вплив на відокремлення Ісламу від життя людей та руйнування Ісламської Держави.
Місіонерську діяльність та культурну боротьбу вели не лише Америка, Франція та Англія, але й більшість інших країн невір’я, із їх числа — і царська Росія. Незважаючи на політичні протиріччя між ними через відмінність їх інтересів, усе ж таки кожен із них вніс свою лепту у боротьбу з Ісламом, відправляючи місіонерів до ісламських країн. Їх об’єднувала одна мета – поширення західної просвіти на Близькому Сході та нав’язування мусульманам ідеї відокремлення релігії від держави, добиваючись того, щоб мусульмани почали вихваляти Захід та його культуру.
Діяльність місіонерів царської Росії обмежилась лише. Проте із усіх місіонерів у Палестині більша частина приходилась на Німеччину, потім це місце зайняла Англія, а після неї — Америка. Усі вони проводили свою діяльність під приводом туризму, археології, торгівлі, гуманітарної допомоги та благодійності у сфері охорони здоров’я . Ці місіонери розв’язали ідейну боротьбу проти ісламського світу, або, як вони його називали, «Близького Сходу» та «Середнього Сходу», у межах підготовки до військового вторгнення в Ісламську Державу з метою завершити розпочате хрестоносцями.
У наступні темі ми, з дозволу В Аллаха, розглянемо інші країни, у яких зосередилась місіонерська діяльність держав Заходу. Ми покажемо суть місіонерських закладів та цілі, яких вони змогли досягти у цих країнах.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ріна Мустафа
22 Джумада аль-уля 1438 р.х.
17.02.2017 р.
