Інститут родини у будь-якій нації тісно пов’язаний з її акидою (доктриною) і з поглядами, які із неї витікають.
Ці погляди визначають набор критеріїв, понять та переконань людей, згодом утворюючих системи та закони, які гармонійно вписуються у те, у що вірить суспільство, і створюють унікальну особливість, що відрізняє одну націю від іншої. Тим не менш, гармонія та порядок між системами та акидою, звичайно ж, не означають придатність даних систем для турботи про справи людей, тому що правильна система залежить від правильної акиди, якою є лише ісламська акида.
Коли основою доктрини Заходу стали виступати дві головні ідеї (обидві із яких суперечать Ісламу) — відокремлення релігії від життя та ідея абсолютних свобод, — то вони також увійшли в основі погляду на родину на Заході. Законодавці, створюючи родинний кодекс, концентрували свою увагу на гарантії особистих свобод та відокремлення релігії, що пояснює занепад у системі цінностей у родині у західному суспільстві і, як наслідок, розпад, хаос та криза, що відображаються як індивідуально, так і на суспільстві у цілому. Поняття родини обмежилось співжиттям двох людей, незалежно, у якому вигляді — чоловіка з жінкою, чоловіка з чоловіком або жінки з жінкою, а мати дітей стало можливим як шляхом усиновлення, так навіть і шляхом сурогатного материнства.
Абсолютні свободи та викорінення релігії із життя дозволили західному законодавцю втрутитись в інститут родини та перетворити усі пов’язані з ним положення у питання «особистого статусу», який стосується особисто кожного члена родини, володіючого своєю індивідуальною думкою з урахуванням головування свобод решти членів родини. Стали законними одностатеві шлюби, шлюби між близькими родичами (кровозмішення), позашлюбні відносини, матері-одиначки, ті, хто народжують «для себе», народження дітей від кровозмішення, розлучення, спадкування та опікунство — усе перетворилось на питання індивідуальних свобод, які підносять особистісний інтерес вище над громадським — «Після нас хоч потоп!».
Дійсно, «потоп» не примусив себе довго чекати, вдаривши по суспільству та його головному осередку — родині, зруйнувавши моральні, людські, духовні цінності і залишивши лише те, що переслідують виключно індивідуальну матеріальну користь! Так, самі закони стали проблемою родинних відносин і усугубили кризу, тому що вони засновані на порочному погляді на людину і життя .
Незважаючи на порочність західної доктрини та систем, які із неї витікають, усе ж таки, у багато чому у західних жителів існує згода у відношенні прийнятих законів всупереч їх аномальності та неспроможності, що говорить про стан гармонії між ідеєю та системою на Заході. Так, ми бачимо величезні мітинги з вимогами прав гомосексуалістів або видання законів, які дозволяють зраду подружжю, або вимоги узаконити шлюб з тваринами, як це сталося, наприклад, у Норвегії, що, ймовірно, дозволять, за винятком шлюбу з комахами, морськими тваринами та домашніми птахами!
Ці та інші ганебні закони демонструють ступінь порочності західної доктрини у відношенні взаємодії з людиною, а також ступінь їх неспроможності просто навіть зрозуміти (не говорячи вже про те, щоб вирішувати) проблеми людини. Усе це штовхає західних законодавців вдаватися до брехні про свободи: «Роби, що побажаєш і як побажаєш», — тому що вони не можуть зрозуміти проблеми людини та забезпечити їх рішення;отож, «свобода» використовується ними у якості прикриття свого безсилля та поразки!
Тим не менш, криза інституту родини у мусульманських країнах носить інший характер. Ця криза викликана відірваною від акиди та насильно запровадженою порочною системою, яка викликала хаос через свою неспроможність, з одного боку, і корінного протиріччя акиді, критеріям та переконанням Умми — з іншого.
Наша мусульманська родина сьогодні живе у стані дисоціації між релігією, у яку вірить і якій не притаманно бути відокремленою від життя, і між законодавством, заснованим на відокремленні релігії від життя. Така суміш руйнує, а не созидає, а положення індивіда та суспільства стає кризовим удвічі.
Дисоціація існує між законами Аллаха про шлюб, розлучення, утримання родини, заповіт, спадок, опікунство та родинні зв’язки та між гібридними законами, навантаженими на наші плечі, які відірвали нас від того, чого наказав триматись нам Аллах, дозволили застосовувати нешаріатські рішення у спробі нав’язати новий та такий, що уздовж та упоперек суперечить великому Ісламу, погляд на родину, на роль чоловіка, дружини та дітей!
«Кодекс Особистого Статусу (CPS)» (Туніс), проголошений у 1956 р. президентом Тунісу Хабібом Бургібою,який викликав багато суперечок у зв’язку з тим, що він об’явив війну Аллаху та Його Посланцю ﷺ, ввівши кримінальне переслідування за багатоженство, скасувавши право чоловіка на розлучення, передавши його суду, дозволивши аборти та усиновлення; «Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок (CEDAW)» з пунктами, які суперечать Шаріату, особливо, щодо спадку та шлюбу мусульманки з кяфіром (від даних пунктів сором’язливо утрималась більшість арабських країн, за винятком Тунісу при режимі Ес-Себсі, продовжуючим війну від імені прогребеного Бургіби); «Протокол Мапуту» (протокол про права жінок від 2003р.); проекти ООН по правам жінок, родини та дітей; комітети по правам жінок; феміністські асоціації та усі конвенції і проекти, які скеровані на викорінення ісламського розуміння родини, глибоко вкоріненого у мусульманах, створили величезний розрив між сподіваннями родини та тим, що відбувається.
Деградація статусу родини, поширення феномену розлучення та щоденний ріст цієї негативної статистики, збільшення кількості незаміжніх, неприязнь молодих юнаків до одруження та їх страх перед родинними узами, занепад зв’язків всередині родини, конфлікт внутрішніх родинних ролей, втрата ролі материнства та подружніх відносин поруч з економічними складностями та важкими умовами життя — усе це негативно відображається на родині і іще більше усугубляється наявним станом дисоціації між акидою та законами. Такою є сьогодні реальність мусульманської родини, яку неможливо заперечити.
В основі особистості мусульманина, а він живе всередині суспільства, лежить згода і гармонія, що робить його врівноваженою,самодисциплінованою та зваженою людиною. Його вчинки контролюються його поняттями, у які він вірить, а роблячи їх, він не втрачає зв’язок з самим собою, з Творцем та з іншими людьми. Його прихильність законам виходить зсередини, завдяки богобоязливості; виконання законів дається йому легко і дарує йому заспокоєння; він поважає свою роль у суспільстві та у родині, якій він належить або яку будує, вважаючи її неприступною фортецею, захищеною законами Аллаха та Його Посланця ﷺ. Така родина — сильна, міцна, така, що созидає, та злита з Уммою, до якої відноситься, і чуйна перед державою, у якій вона проживає.
Для того, щоб наші родини набули цього підйому, умиротворення, гармонії, урівноваженості та приводили у світ відповідальних, розвинених особистостей, їм необхідно усунути дані порочні системи, які руйнують, а не будують, і прийняти свою початкову систему, де одкровення від Аллаха — джерело її акиди. Нам треба встановити свою початкову державу справедливості — Праведний Халіфат, який захистить наші родини і знов оживить у нас по-справжньому правильне розуміння єдності особистості, родини, держави та Умми.
هُوَ الَّذِي خَلَقَكُمْ مِنْ نَفْسٍ وَاحِدَةٍ وَجَعَلَ مِنْهَا زَوْجَهَا لِيَسْكُنَ إِلَيْهَا
«Він — Той, Хто створив вас із однієї людини. Він створив із неї дружину, що він знайшов у ній спокій» (7:189).
Підготувала спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Нісрін Бузафірі
25 Мухаррама1440 р.х.
05.10.2018 р.
