Як секуляризм зіпсував життя жінки
У чому сенс того, щоб жінка була матір’ю, дружиною та хранителькою домашнього вогнища з точки зору тієї доктрини, яка заперечує усі гуманні, моральні та духовні цінності, вважаючи користь мірилом усіх вчинків? У цій доктрині людська цінність змірюється її продуктивністю у суспільстві та рівнем матеріального прибутку. Звідси роль, яка полягає у тому, щоб знаходитись вдома та берегти родинне вогнище, не вписується у картину сучасної продуктивної людини, тому що правило, яке оцінює людей, гласить: «laissezpasser, laissezfaire» (дозволяти, не заважати, «нехай усе іде, як іде»). А що стосується ролі матері та хранительки домашнього вогнища, то вона опинилась за межами нової міжнародної концепції гонитви за матеріальним достатком, оскільки така людина не присвятила себе оплачуваній роботі, а пов’язала своє життя з чоловіком, дітьми та родиною, як це внесено у «Пекінську декларацію».
Якщо жінка присвячує себе родині, отож, вона вимушена працювати, страждати, втомлюватись, жертвувати своїм часом, здоров’ям та зусиллями, не отримуючи в обмін на це ніякої матеріальної користі. Звідси виходить, що якщо подібне відбувається з волі самої жінки, то на це дивляться як на дурість та відсталість, а якщо її до цього примушують, отож, її пригноблюють та порушують її права.
Із такого погляду вибір жінки на користь того, щоб бути матір’ю, дружиною та хранителькою родинного вогнища вважається нерозсудливістю. На неї дивляться як на людину, яка добровільно зробила вибір на користь нудного, буденного життя з обмеженою роллю, що обмежила себе від участі у побудові та розвитку суспільства, утвердженні своєї особистості та незалежності, зваливши усю відповідальність за опіку та фінансовий достаток на чоловіка, ставши тягарем у родині. Ця класифікація штовхає жінку у пастку власного вибору і піддає її перевірці та допитам, якщо вона поскаржилась або почала вимагати дотримання своїх прав. Закон не захищає дурнів та недбалих по відношенню до себе. Перш за усе, це піддає її презирству та неповаги навіть з боку жіночої статі. Іноді чоловік залишає її, тому що вважає, що подружнє життя — це партнерські відносини та розподіл ролей та відповідальності, а не самостійне виконання усіх обов’язків, і він не повинен кожного разу виступати тим, хто тратиться та утримує, тому що вона у такому випадку експлуатує його.
Що стосується другої категорії, то вона викликає співчуття та користується підтримкою, тому що жінка не обирала життя у коробці, але шлюб, родина та діти — це неминуче нещастя, і це — чорна доля як участь неуспішної жінки, яка не досягла кар’єрних успіхів. Жінка дотримується цих переконань, які зображають її у вигляді жертви, адже вона вважає, що її місія у житті більша значуща, аніж перебувати серед чотирьох стін, займаючись прибиранням, приготуванням їжі та вихованням дітей. Вона вважає свої турботи та клопоти по дому обмеженням її прав та приниженням її статусу. Тому питання «Ким ти працюєш?» приводить її у замішання. Часто-густо пониклим та тихим голосом вона відповідає: «На жаль, я сиджу вдома».
Що стосується успішного образу жінки, то ним виступає та, на яку звертають увагу, вона користується визнанням та повагою, у неї кар’єрний ріст, вона заслуговує на те, щоб про неї писали та говорили. Вона працює над утвердженням своєї особистості у суспільстві і готова кинути виклик усьому, іноді ідучи проти своєї жіночої природи, не погоджуючись перебувати осторонь від подій та бути замкнутою, не вдовольняючись своєю істинною роллю, пов’язаною з народженням дітей та опікою родинного вогнища. Вона конкурує з чоловіками, аж до суперництва у виснажливих роботах та обіймаємих відповідальних посадах, щоб вийти за межі традиційних ролей та порушити бар’єр залежності від чоловіків. Ця жінка може вийти заміж та народжувати, але вона не буде дотримуватись цінностей матері, гідної дружини та няні.
Замість цього вона подвоює зусилля та витрачає удвоє більше енергії за себе, свою родину та дітей, щоб не проявити недбалість до своєї медалі честі, яку вона отримала від уряду, жіночих асоціацій та ЗМІ, показавши себе залізною жінкою, яка здатна протистояти будь-яким викликам. Залишається питання: хто поставив для неї ці виклики та умови, за допомогою досягнення яких вона відчуває себе людиною. Виснажуючи себе та нехтуючи своїми природними функціями під приводом самоствердження? Чи було це зроблено з метою досягнення інтересів жінки або ж інтересів жадібного капіталіста?
Усі ці стереотипи співпали з економічним підйомом у західних державах, які порахували за необхідне для жінки працювати поза домом з чоловіками, щоб збільшувати виробництво. І оскільки робоча сила повинна бути дешевою, жінки — найбільш підходять для цього. Дійсно, сьогодні різниця у заробітній платні серед чоловіків та жінок залишається значно високою, хоча вони обіймають однакові посади. І це відбувається, незважаючи на гасла про рівність та ствердження про усунення відмінностей та дискримінації між чоловіками та жінками. Це — секуляризм у своїх найпотворніших образах та брудних угодах з метою експлуатувати слабку стать, руйнуючи їх материнство, родини та звичне оточення. Цього вони добиваються, поширюючи деякі оманливі стереотипи, яким повинні повірити жінки.
Секуляризм переступив природу жінки та зіпсував її життя у той день, коли обмежив роль матері народженням дітей так, що решта обов’язків матері та турбота про дітей лягла на виховательок та служанок. Навіть ідея породілля була замінена сурогатною матір’ю, яка наймається, щоб генетична мати мала можливість працювати, проявляти себе і підтримувати стрункість свого тіла. Цей єдиний зв’язок між матір’ю та її зародком через пуповину був офіційно та законно викуплений капіталістичною системою, щоб повністю знищити жіночу природу та позбавити її самого основного права — бути матір’ю, яка носить свою дитину під серцем. Крайні феміністки почали відмовлятись від біологічної ноші жінки. Ідеолог феміністського руху Симона де Бовуар написала у книзі «Друга стать»: «Репродукція обмежує свободу жінок і фактично є рабством, з яким необхідно боротись. Суть гніту над жінкою полягає у тому, що вона вимушена виконувати роль вагітної, годуючої грудьми жінки, до того ж іще і виховательки».
Захід прагне послабити імунітет мусульманської общини шляхом поширення слогану «свобода жінки», внушаючи, що вона — рабиня, яку необхідно звільнити, вона потребує тих, хто її врятує, що протистоять цьому лише ті, хто потребує свободи. Була проведена жорстока атака у відношенні понять «мати, дружина та хранителька родинного вогнища», так, що слова «дружина» стало описом цивільної ситуації подалі від її глибокого значення в уявленні мусульманської жінки про чоловіка та її відносин з ним, про концепцію послуху, доброго співмешкання, поваги, взаєморозуміння, любові та милосердя. Ці вкорінені уявлення, які згадуються у шаріатських текстах, почали просуватись зверхньо через супутникові канали з презирством та сарказмом, або через деяких проповідників та релігійні уроки на екранах та радіо, перебільшуючи опис праведної дружини, нібито вона — міфічна істота, а не звичайна людина.
Фільми, серіали, оповідання та романи зіграли свою роль у створенні для мусульманської жінки нового образу шлюбу як умовного зв’язку, заснованого на рівності прав та обов’язків, повазі свобод, праві на протест, обміні родинними ролями, фінансової незалежності та інших оманах, які далекі від шаріатського розуміння чоловіка та шлюбу. Ці фільми та серіали перетворили шлюб на арену суперництва, де жінка повинна довести свою гідність та незалежність, інакше вона врешті решт стане дружиною, яка очікує ввечері свого чоловіка, який принесе муку, а вона спече хліб.
Уряди у мусульманських країнах зміцнили цю оману за допомогою видання таких, що суперечать шаріатському розумінню гібридних законів під диктовку МВФ, Всесвітнього банку та інших впливових закладів, які проводять конференції та семінари, щоб висунути думку, що мусульманські жінки пригноблені у своєму домі під владою свого чоловіка і що необхідно скасувати звичаї, традиції та устої, які підкріплюють цей традиційний менталітет. Згідно Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок (CEDAW), форми дискримінації починаються з обмеження функцій жінки материнством, шлюбом та доглядом за дітьми. Відповідно, положення, підписані більшістю арабських країн, були направлені на скасування форм насильства, включивши ранні шлюби у список злочинів та утвердивши право на аборт та розлучення. Зовсім нещодавно у Тунісі було утверджено право мусульманки виходити заміж за немусульманина.
Що стосується статусу домогосподарки, то він сильно маргіналізується та зневажається. Це виявляється навіть в офіційних посвідченнях особи у багатьох країнах, де є статус «безробітна», а у деяких країнах, які стверджують, що вони є лідерами у дотриманні прав жінок, цей статус став позначатись словом «ніхто». На жаль, статус домогосподарки став найбільш невшанованим та зневажливим і у наших мусульманських країнах, а робота стала правом, маючим для жінки обов’язкову силу, а не відповіддю на її потребу або на потребу суспільства у її роботі, не говорячи вже про відповідності роботи природі жінки.
Найгірша трагедія полягає у тому, що робота стає економічним тиском, за допомогою якого виснажується енергія жінки, а матеріальні умови, що погіршуються, використовуються для усунення її природної ролі як матері, яка піклується про своїх дітей, дружини, яка піклується про свого чоловіка, і домогосподарки, яка піклується про свій дім, не думаючи про необхідність забезпечити свою родину шматком хліба та гарантувати їй гідне життя, чого не може зробити її чоловік, або, більш правильно буде сказати, не може зробити держава.
Наслідки були катастрофічними. Відсутність турботи стало широко поширеним явищем у багатьох родинах. Родинні проблеми почали ускладнюватись через важкий тягар, а також фізичний та психологічний тиск, який оточує подружжя. Стали збільшуватись випадки девіації серед дітей через відсутність нагляду та надзору з боку опікунів. Багато родин розпадаються, збільшилась кількість розлучень, зросло число незаміжніх та холостих.
Оскільки інститут родини становить собою низку взаємопов’язаних ланок, побудова яких зміцнена та захищена законами Аллаха, Захід усвідомив важливість ролі жінок у цьому інституті та обрав мішенню мати, дружину та хранительку вогнища, намагаючись поширити образ західних жінок серед них.
Але неможна заперечувати, що список пріоритетів багатьох мусульманських жінок змінився. Роль матері, дружини та домогосподарки більше не є для них першою місією. Була втрачена велич її ролі та зв’язок цієї ролі з великою нагородою, яку вона отримає від Аллаха, якщо буде робити благодіяння,буде богобоязливою, охопить турботою свою родину і візьме відповідальність за неї.
Іслам гарантував жінці спокійне і стабільне життя — у першу чергу, як людині, беручи до уваги її вроджені здібності та упорядковуючи її життя згідно з жіночим оточенням та природою. Залишається сказати, що застосування божественного законодавства є шаріатським обов’язком, якого дотримується жінка і яку втілює держава, створюючи сприятливий клімат для цього.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Нісрін Бузафірі
28 Мухаррама 1440 р.х.
08.10.2018 р.
