Накладання правителем на людей забороненого збору (макс), тобто прийняття закону, який зобов’язує людей сплачувати податки, не дозволені шаріатом, є харамом.
Також для правителя є харамом прийняття закону, який дозволяє розпивання хамру (п’янкого) або його продаж. Видання обох законів (про збори і про дозволяння спиртного) заборонено для правителя.
Перший закон відрізняється від другого тим, що Шаріат не заборонив людям сплачувати збори, тобто податки, накладені правителем. Шаріат дозволив людям їх сплачувати і наказав їм підкорятись правителю у тому, у чому немає шаріатської заборони для людей. Шаріат не заборонив їм сплачувати збори, не заборонив їм підкорятись директивам по фіксації цін, тому що правитель видав такі закони, то Шаріат не забороняє людям підкорятись йому і виконувати їх у зв’язку з тим, що не існує якого-небудь шаріатського тексту, що забороняє людям такі дії — вони для них є мубахом і входять у сферу підкорення правителю, навіть якщо це — гніт і несправедливість з його сторони.
Говорячи про закон, який дозволяє хамр, ріба і тому подібне, необхідно зазначити, що існують ясні шаріатські тексти, які забороняють людям хамр і забороняють ріба. Навіть якщо правитель видав відповідний закон, людям заборонено йому підкорятись, тому що Немає підкорення створеному у непослуху Творця. Той, хто п’є або продає спиртне, поїдає або виплачує ріба, коїть гріх.
Акціонерні та страхові компанії заборонені людям так само, як і хамр та ріба. Якщо правитель видасть закон, який дозволяє їх, навіть якщо тільки по спеціальним дозволам (ліцензіям), мусульманину заборонено отримувати такий дозвіл і брати участь в акціонерних або страхових компаніях, тому що вони є харамом для людей, і правителю є харамом узаконювати їх.
31.08.1968
