При виникненні народних хвилювань армії у мусульманських країнах знаходяться осторонь, тоді як потреба в ідеологічному хізбі подібна ковтку води для змученого спрагою

Статті
Друкарня

Народні хвилювання в ісламських землях вказують на те, що Умма, яка не задоволена своїм положенням, бажає істинних змін. Усе почалось з того, коли розкрилась сутність її правителів за останні десятиріччя.

По милості Аллаха, Хізб ут-Тахрір теж взяв участь у тому, щоб привести Умму до тями, працюючи над цим не одне десятиріччя, непохитно дотримуючись ісламської ідеології і викриваючи правителів перед обличчям Умми. У той час, як цілі суспільства аплодували Гамалю Абдель Насеру, Хізб ут-Тахрір показував і пояснював, хто цей президент насправді, що він — зрадник і агент. У той же час, коли ті ж суспільства аплодували руху «ФАТХ», що займався до того ж озброєною боротьбою, Хізб ут-Тахрір прямо заявив, що Ясір Арафат — голова зрадницького угрупування. Такими є процеси змін у суспільстві — змін, що складаються із настроїв та їх критики.

По милості Аллаха, Хізб ут-Тахрір зміг вистояти під час цих смут і ураганів, зберігши при цьому свою ідею, що полягає як у викритті усілякого зрадника і агента, так і у поширенні свої думок всередині Умми, не побоюючись труднощів, які можуть через це виникнути. Врешті решт Умма прийшла до руху, усвідомивши те, у наскільки поганому положенні вона перебуває і які зрадники нею керують, після чого в ній виробилась воля до змін. Проте цей рух, що виразився у народних хвилюваннях і повстаннях, залишається усього лише істинним волевиявленням народів. Умма приходить до руху там і тут у різних кінцях ісламського світу, але сама по собі ця воля, що породила благословенні народні хвилювання, не може в одиночку досягти своїх цілей, тому що вона циклічна і одного разу усе одно почне угасати.

Просто займатись висвітленням подій поточних народних повстань, підносячи їх так,  нібито вони саме по собі здатні змінити ситуацію корінним чином, не маючи під бажаннями змін ніякого ясного проекту, дуже небезпечно і загрожує впаданням у політичну оману, чим, власне кажучи, і займаються супутникові канали на кшталт «Аль-Джазіри» та до неї подібних, за якими стоять невірні колонізатори з їх прибічниками. Народні хвилювання по своїй структурі завжди перманентні, в них змішані як насіння, так і лушпиння, через що вони не зможуть самі привести до змінень, навіть якщо спробують. Процес змін повинен відбуватись у межах методу Шаріату, і саме до цього методу закликає Хізб ут-Тахрір з першого дня свого виникнення.

Народні хвилювання самі по собі не призводять до змінень, тому що в них беруть участь різні сторони і політичні сили, як ті, що мають коріння у країні, так і нові; найчастіше вони переслідують ті ж цілі, яким їх навчили колонізатори, через що останнім дуже легко користуватись плодами жертв народів, що повстали на емоційній хвилі у боротьбі проти несправедливості.

Коли у мусульманських країнах вже щосили йшли народні рухи, ми бачили, як армії стояли осторонь від подій, тому що їх командування, яке складається із маріонеткових генералів, отримало відповідні розпорядження від своїх закордонних хазяїв-колонізаторів. Армії абстрагувались від багатьох сподівань народу і у більшій мірі зайняли нейтральну позицію, тому що залишились під наказом своїх правителів і деяких політичних кіл, отримуючих інструкції від Заходу. Саме так трапилось у Тунісі та Єгипті. У ті часи народ відчув, що може досягти змінень, і люди зраділи, думаючи, що досягли своєї мети. Але минув час, вони зрозуміли, що їх дій виявилось недосить для досягнення цілі, тобто вони так і не перемогли тиранію як явище і не повернули собі назад владу у країні.

Народні хвилювання потребують того, щоб з’явилась деяка сила, яка стане народним представником і буде висловлюватись від імені народу, бажаючи, як і він, повноцінних і повсюдних змінень. Народи потребують того щоб з’явилась деяка політична сторона, якій народи довіряють, яка їх очолить і поведе до досягнення намічених цілей і сподівань, тим самим здійснивши якісний стрибок у розвитку. Звичайно ж, змінення такого рівня не відбудуться при наявності однієї лише волі народу. Опираючись лише на волю людей, змінень не досягнути, тому що навіть якщо волевиявлення народу і є частиною процесу змін, проте є і друга частина, яка полягає у тому, щоб володарі сили та армії також примкнули до цієї поличної групи разом зі своїм народом, щоб спільними зусиллями досягти змінень. Хізб ут-Тахрір є такою політичною групою, здатною очолити ісламські народи та їх армії, щоб спільно захистити ісламські землі.

Через те, що народи в ісламському світі у більшій мірі складаються із мусульман, які до того ж відкрито проявили свою любов до Ісламу, можна зробити висновок, що вони, без сумніву, добровільно увійдуть у склад Халіфату, коли той буде встановлений, тому що вони довіряють законам Аллаха і упевнені у здатності цих законів вирішити усі життєві проблеми. У цілому, хвала Аллаху, настрої Умми, лояльні до Ісламу, вже відчутні, і вони виникли частково у результаті підсиленої діяльності, проведеної Хізб ут-Тахрір на шляху до змін. Врешті решт Умма стала більш переконаною у необхідності своєї держави. Для того, щоб зберегти тенденцію змін, а також для того, щоб Хізб ут-Тахрір зміг очолити Умму, якщо на його бік перейде армія, яка готова повернути Уммі її законну владу і встановити Халіфат, необхідно діяти згідно методу Посланця Аллаха ﷺ. Як підсумок, метою повинно стати набуття керівництва Уммою і побудова держави Халіфат на підґрунті ісламської акиди. Цій меті Хізб ут-Тахрір себе і присвятив, проводячи діяльність по просвітництву Ісламом як окремих особистостей, так і цілих груп, а також викриваючи зрадництва і змови правителів разом з їх прибічниками, захищаючи при цьому інтереси мусульман. Ця мета незмінна, і шлях до неї триває по сей день. На цьому шляху постраждало  немало прибічників Хізбу: одні потрапили за ґрати, інші — під тортури, треті — під переслідування, а четверті загинули.

Ці жертви були принесені у якості плати за спроби взяти керівництво над Уммою. Так, шейх Саід Рідван аль-Кайсі Абу Імад, один із членів Хізб ут-Тахрір в Йорданії, відсидівши за несправедливими вироком в йорданській в’язниці три роки, сказав: «У всілякої речі є закят. У наших життів теж є закят, який ми повинні виплатити. Ми не хизуємось тим, чим пожертвували заради Аллаха, і для нас не важко віддавати це на шляху до мети, обіцяної Аллахом та Його Посланцем ﷺ».

У зв’язку з цим ми згадуємо слова поета:

Ти сподіваєшся головувати і не страждати?

Хіба головує той, хто скупиться порушити свій спокій?

Знай, що управління справами народів

Вимагатиме від тебе частих та глибоких вдихів.

Так, процес змінень, які поклав на свої плечі Хізб ут-Тахрір у справжній час — не просто на почуттях і не як реакційна дія — серед мусульман в ісламських землях, виражається у тому, щоб показати на політичному рівні те, наскільки ці зміни важливі і наскільки важливе послання Ісламу, щоб потім утвердитись у центрі Ісламської Умми як ідейно-політична сила, яка порве усі зв’язки Умми з правителями та невірними режимами. Хізб ут-Тахрір на початку книги «Входження у суспільство» описав те, наскільки руйнівним повинен бути удар Ісламської Умми по правителям-зрадникам:

«Неодмінно повинна вестись політична боротьба у такому вигляді, щоб вона протистояла правлячій владі так, щоб переламати їй ребра і знищити її авторитет, так, щоб люди захотіли від неї позбутися, що якомога більше рук і пальців тягнулось до правителів з метою схопити їх за волосся і вирвати їх з силою з займаємих постів, так, щоб люди захотіли правління Ісламу, Ісламську Державу та ісламський стяг».

Таким є обов’язок політичної, ідеологічної партії Хізб ут-Тахрір, що полягає у тому, щоб взяти Ісламську Умму за руку і привести її до успіху, до встановленню Праведного Халіфату за методом пророцтва. Ум протилежному випадку, не дай Аллах, плоди трудів політичних прошарків в Уммі будуть зриватись знов і знов невірним колонізатором, робота носіїв ісламського заклику піде у нікуди, а жертви Умми стануть марними. У своїй книзі «Політичні ідеї» відносно політичного прошарку у суспільстві Хізб ут-Тахрір сказав:

«Питання на сьогодні відносно щирих, свідомих людей полягає не у тому, щоб вони були політиками, а питання полягає у тому, щоб вони намагались виробити ісламський політичний прошарок у суспільстві, адже як би багато чи мало часу не минуло, Ісламська Держава усе одно буде встановлена поза усіляких сумнівів, проте є побоювання, що на мить її встановлення таких щирих, свідомих людей випередять інші, деко не щирі, і першими вироблять політичний прошарок, у той час як цей прошарок повинен складатись лише із щирих, а тому вони повинні заздалегідь його сформувати».

Хізб ут-Тахрір, стоячи в авангарді Умми, не бреше своїм людям і повинен взяти на себе ініціативу і вести Умму за собою, бути попереду, розкривати плани невірного Заходу, який бореться проти мусульман у кожному куточку ісламського світу. Ідейний конфлікт і політична боротьба, якими зайнятий Хізб, дозволять йому стати гідним правління після того, як влада буде повернута назад Уммі руками її армій, складаючи її силу. Умма та її армії не дадуть правління над собою боягузам, невідомим особами та невігласам. Згідно тому, наскільки Хізб ут-Тахрір утвердить свою присутність всередині Умми, настільки вона і буде згуртовуватись навколо нього, а це, у свою чергу, полегшить упевненість армій у Хізбі, щоб вони довіряли йому і надали допомогу по поверненню влади назад Уммі.

Одним із стовпів Хізб ут-Тахрір, допомагаючих йому стояти рівно всередині суспільства, є постійна діяльність його членів серед людей, політична боротьба без припинення або затримок. Ця боротьба повинна бути колективною, тобто проводитись усім організмом Хізба і ніяк інакше. Хізб ут-Тахрір повинен вести політичну боротьбу обов’язковим чином на постійній основі доти, доки невірний колонізатор продовжує вести масштабні змови як прямо, так і за допомогою своїх агентів. Якщо обмежитись лише ідейною боротьбою та ідейними діями, то у затишку масштабних змов проти Умми вона, без усілякого сумніву, буде дивитись на Хізб ут-Тахрір як на мислителів, як на вчених, але не як на політичних лідерів, і члени Хізба в очах Умми не будуть гідні політичних посад, з яких вони могли б говорити від імені Умми. Якщо Хізб як ідеологічна партія буде вести іще і політичну боротьбу, буде займатись політичними діями, то однозначно потрапить у поле зору Умми, яка розгледить його потенціал з різних сторін і визначить його гідним очолити її, повести за собою і вибудовувати її політику.

З цієї причини Хізб ут-Тахрір в одній із своїх публікацій, звертаючись до усіх, хто хоче створити партію, говорить: «Необхідно закликати людей вести діяльність на підґрунті цих ідей, тому що тільки одне поширення ідей не набуде впливу серед народу, не приведе до розвитку, як і не приведе до ідейним зсувам. Умма не буде звертати критичної уваги на того, хто просто поширює ідеї. Погляньте на усіх цих публіцистів, письменників,вчених, авторів статей, поширюючи свої ідеї по усім країнам: ніхто із них не заслужив критичного погляду Умми. Для того, щоб люди дійсно критично підійшли до розгляду Хізба, він повинен поширювати свої ідеї таким чином, щоб це вплинуло на них, і ця задача повинна бути покладена на носія заклику, який буде вести диспути з людьми, відчуваючи їх реальну обстановку, тримаючи руку на пульсі подій, які відбуваються. Окрім того, він повинен переконувати людей примкнути до діяльності Хізба і діяти разом з ним над виробленням громадської думки серед людей, доки воно не виллється у їх взаємовідносинах і не приведе до встановлення держави. Іншими словами, ідеї повинні подаватись таким чином, щоб вони спонукали до дії на їх підґрунті, вони повинні бути впливовими настільки, що у людей через них повинно виробитись мислення, яке штовхає до дій, після чого вони виявлять, що коли захочуть діяти згідно своїм ідеям, то неодмінно повинні обрати партію своїм керівником. Людину треба закликати до того, щоб її дії були обґрунтовані послідовними цілями і не або безпідставно ризикованими».

Володарі сили, які здатні надати захист державі, — це армія, а також усі мусульмани, які здатні надати фактичну військову допомогу державі. Володарі сили, у свою чергу, вчиняють згідно тому, що скаже їх політичне керівництво. Вони будуть очікувати тих, хто міг би заповнити цю нішу після скинення колишнього режиму тих, кому б вони довіряли, особливо якщо врахувати, що буде встановлюватись ісламський проект, який в основі походить із акиди Умми. Хізб ут-Тахрір здатен зайняти цю нішу, будучи партією, яка довгий час існує всередині ісламського світу, веде відкриту діяльність на поприщі ідейно-політичної боротьби. Хізб ут-Тахрір виник всередині Умми, його суть відома людям, вони знають, чим він займається, знають його ідеї і методи. Без сумніву, Хізб ут-Тахрір гідний того, щоб зайняти нішу правління.

Для цього треба, щоб Хізб ут-Тахрір вів діяльність серед звичайних мусульман і серед озброєних сил одночасно, змінювати поняття, стандарти і переконання серед них, доки не отримає бажаний результат і не завершиться процес змінень, доти, доки Хізб не досягне своєї мети. Треба старатись досягти цього якомога швидше, особливо враховуючи зростаюче утискання мусульман, з одного боку, і послаблення влади їх правителів — з іншого.

Будь-яка ідея, яка прагне провести розділення між Уммою та її армією, є огидною, тому що вона закликає до того, щоб Умма рухалась по колу і залишалась врешті решт на одному місці, знов і знов повертаючись до того, з чого починала, доки зовсім не впаде у відчай.

Роль «Талаб ан-Нусра», тобто роль прошення допомоги в армій, у володарів сили зводиться до того, щоб  ровести справжні, реальні змінення, не говорячи вже про те, що такого методу наказує дотримуватись Шаріат. Без «Талаб ан-Нусра» не буде змінень, а самого «Талаб ан-Нусра» не буде, доки цим процесом не займеться ідеологічне згуртування мусульман, якому б довіряла Умма, і цим згуртуванням є Хізб ут-Тахрір.

Пророк ﷺ витратив роки життя на «Талаб ан-Нусра», що однозначно доводить правильність подібних дій з точки зору Шаріату. Цей метод необхідний і обов’язковий. Треба запрошувати допомогу в армій та існуючих озброєних сил в Ісламській Уммі, які повинні будуть допомогти Уммі у встановленні політичного ісламського проекту так само, як це було у часи Пророка ﷺ. Таким чином, усілякий, хто намагається ігнорувати «Талаб ан-Нусра», яким займався сам Пророк ﷺ при возведенні держави і яким сьогодні займається Хізб ут-Тахрір, намагаючись зробити те ж саме по прикладу і методу Пророка ﷺ, — той є одним із двох: або він продався західному колонізатору, став інструментом у його руках і намагається утримати армії мусульман у казармах, щоб і надалі вчиняли згідно бажанню Заходу; або ж він невіглас, який не розуміє законів і методу побудови Ісламської Держави, не розуміє процесу створення суспільства на підґрунті комплексної ідеї і особливого, притаманного лише цьому суспільству точки зору на життя, як, наприклад, у мусульман, які дивляться на життя крізь призму своєї акиди, з витікаючими із неї системами, що вирішують усі проблеми людини.


Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ахмад Абдар-Рахман
1 Джумада аль-уля 1440 р.х.
07.01.2019 р.