Яким є ставлення Халіфату до своїх підданих громадян - немусульман?

وَمَآ أَرۡسَلۡنَٰكَ إِلَّا رَحۡمَةٗ لِّلۡعَٰلَمِينَ

«Ми відправили тебе лише у якості милості до світів» (21:107).

● Іслам прийшов у якості послання усьому людству, незалежно від його релігії, віросповідання, раси чи статі. У державі Халіфат усі громадяни будуть користуватись благами ісламської системи і будуть забезпечені повним захистом їх життя, власності та честі без якої-небудь різниці між ними.

«Усі громадяни Ісламської Держави мають шаріатські права і обов’язки» (Стаття 5, «Проект Конституції Держави Халіфат», Хізб ут-Тахрір).

● Іслам відкидає усі ознаки націоналізму, які були основою розвитку у західних країнах. Іслам вище усього цього, тому що вважає, що особистість формується на всеохоплюючому погляді на світ. Ця точка зору основана на розумінні того, що усе створено Всевишнім і Всемогутнім Творцем і підкоряється закону Всевишнього Аллаха.

З точки зору суспільства  Іслам розглядає усіх жителів як людей, незалежно від їх раси або етнічної приналежності. У результаті кожен, хто проживає в Ісламській державі, вважається його підданим, незалежно від релігії, кольору шкіри та походження.

● Право на громадянство залежить від місця проживання, а не від місця, де людина народилась чи вступила у шлюб. Усі особи, які мають громадянство, підкоряються державі, яка повинна захищати їх і управляти їх справами без якої-небудь дискримінації. Тому до усіх людей, які мають ісламське громадянство, треба ставитись однаково, без якої-небудь дискримінації між ними ані з боку правителя, ані з точки зору турботи про їх справи, ані з точки зору їх життя, честі і багатства, ані з боку судді, щоб гідно забезпечувати рівність і справедливість.

«Державі не дозволяється розрізняти між громадянами у питаннях правління,правосуддя, управління справами суспільства або в інших питаннях. Вона повинна ставитись до усіх громадян однаково, незалежно від їх релігії, раси, кольору шкіри і тому подібного» (Стаття 6, «Проект Конституції Держави Халіфат», Хізб ут-Тахрір).

● Право на громадянство в Ісламі ґрунтується на постійному проживанні людини на території Халіфату незалежно від її раси або переконань. Від людини не вимагається ставати мусульманином та приймати ісламські цінності, щоб стати громадянином держави. Це виходить із хадісу Посланця Аллаха ﷺ:

ادْعُهُمْ إِلَى الْإِسْلَامِ فَإِنْ أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ، وَكُفَّ عَنْهُمْ ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى التَّحَوُّلِ مِنْ دَارِهِمْ إِلَى دَارِ الْمُهَاجِرِينَ فَإِنْ أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ، وَأَخْبِرْهُمْ أَنَّهُمْ إِنْ فَعَلُوا أَنَّ لَهُمْ مَا لِلْمُهَاجِرِينَ وَعَلَيْهِمْ مَا عَلَيْهِمْ

«Заклич їх до Ісламу, і якщо вони погодяться, то прийми це у них. Потім запропонуй їм переселитись зі своєї країни у землі мухаджирів, сповістивши їх про те, що якщо вони зроблять це, то будуть мати такі ж права і обов’язки, які мухаджири».

● Громадян - немусульман, які проживають у Халіфаті, Іслам називає зімміями. Термін «зіммій» означає «зобов’язання по виконанню угоди». В Ісламі є низка законів, які стосуються зімміїв і гарантують їм їх права, а також покладають на них обов’язки громадян. Іслам також визначив право зімміїв на ту ж справедливість, якою користуються мусульмани, і що вони повинні дотримуватись ти же положень, що й мусульмани. Що стосується здійснення справедливості і рівності, то воно витікає із загальної норми, приписаної Всемогутнім Аллахом:

وَإِذَا حَكَمۡتُم بَيۡنَ ٱلنَّاسِ أَن تَحۡكُمُواْ بِٱلۡعَدۡلِۚ

«(Велить Аллах) судити по справедливості, коли ви судите серед людей» (4:58).

Також Аллах сказав:

وَلَا يَجۡرِمَنَّكُمۡ شَنَ‍َٔانُ قَوۡمٍ عَلَىٰٓ أَلَّا تَعۡدِلُواْۚ ٱعۡدِلُواْ هُوَ أَقۡرَبُ لِلتَّقۡوَىٰۖ

«Нехай ненависть людей не підштовхне вас до несправедливості. Будьте справедливі, адже це ближче до такви» (5:8).

А також це відображено у словах Аллаха про суд між людьми Писання:

وَإِنۡ حَكَمۡتَ فَٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِٱلۡقِسۡطِۚ إِنَّ ٱللَّهَ يُحِبُّ ٱلۡمُقۡسِطِينَ

«Якщо ти винесеш рішення, то суди їх неупереджено. Воістину, Аллах любить неупереджених» (5:42).

● «Держава не буде втручатись у вірування чи поклоніння немусульман у межах загального порядку. Немусульмани мають право дотримуватись своїх власних законів у питаннях шлюбу і розлучення згідно зі своєю релігією». Держава призначає суддю із немусульман у державних судах для вирішення суперечок між немусульманами згідно з їх релігією. «У відношенні їжі та одягу до немусульман відносяться згідно з їх релігіями у межах того, що дозволяють норми Шаріату. Усе ж таки решта законів і положень Ісламського Шаріату, такі як взаємовідношення, покарання, показання свідків у суді, системи правління, економіки та інші запроваджуються у життя державою, маючи однакове поширення як на мусульман, так і на немусульман» (Стаття 7, «Проект Конституції Держави Халіфат», Хізб ут-Тахрір). Західний історик Адам Мец писав про Халіфат IV-V сторіч хіджри наступне: «Ісламська держава дозволяла людям відноситись до інших конфесій, вдаючись до своїх власних судів. Нам відомо, що ці суди були церковними судами, а старшими суддями виступали видатні духовні лідери».

● Існує багато хадісів, які наказують добре ставлення до зімміїв і забороняють піддавати їх жорстокому обходженню або ставленню до них як до людей другого ґатунку. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

أَلَا مَنْ ظَلَمَ مُعَاهِدًا، أَوِ انْتَقَصَهُ، أَوْ كَلَّفَهُ فَوْقَ طَاقَتِهِ، أَوْ أَخَذَ مِنْهُ شَيْئًا بِغَيْرِ طِيبِ نَفْسٍ، فَأَنَا حَجِيجُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ

«Той, хто проявить несправедливість до муахіду (людині, яка не прийняла Іслам, але яка уклала угоду з мусульманами), або принизить його,або покладе на нього те, що він не у змозі виконати, або візьме у нього що-небудь без його схвалення, то я виступлю проти нього у День Суду».

Вчені Ісламу також детально виклали обов’язки мусульман перед зімміями. Знаменитий суддя малікітського мазхабу Шихабуддін аль-Карафі сказав: «Мусульмани по відношенню до зімміїв повинні піклуватись і відповідати на потреби бідняків, годувати голодних, одягати їх, вести з ними ввічливу бесіду, навіть якщо зіммії завдали їм шкоди, і навіть будучи, незважаючи на те, що мусульмани сильніше. Мусульмани також повинні з щирістю консультувати зімміїв у їх справах і захищати їх від будь-якого, хто спробує нашкодити їм, їх родинам, багатству або правам».

● Британський історик Томас Уолкер Арнольд у своїй книзі «Вчення Ісламу: історія поширення мусульманської віри» («The PreachingofIslam: A History of thePropagation of the Muslim Faith») писав про ставлення до немусульман, які проживали в Османському Халіфаті, наступне: «…незважаючи на численну перевагу греків над турками в усіх європейських провінціях імперії, їм гарантувалась релігійна терплячість, захист їх життів та майна. Це їм подобалось і спонукало віддавати перевагу пануванню султану, а не якої-небудь християнської влади». Англійський письменник Герберт Джордж Уеллс про справедливість Халіфату писав наступне: «Вони встановили великі звичаї релігійної терплячості, надихнули людей своєю щедрістю і духовною терпимістю, і вони дуже людяні і практичні. Вони створили гуманне суспільство, у якому рідко можна було побачити соціальну жорстокість або несправедливість на відміну від будь-якого суспільства, яке було до них».

Зіммії користуються тими ж економічними правами, що й мусульмани. Також вони можуть бут найманими робітниками, створювати компанії, бути партнерами з мусульманами і займатись купівлею-продажем. Їх багатство захищено, а якщо вони бідні і нездатні працювати то вони мають право на отримання допомоги із казни держави Халіфат (Байт уль-Маль).

● Громадянам - немусульманам дозволено бути членами Маджліс аль-Умми — державного апарату, який вимагає звіту з халіфа і представляє та виражає думку народу перед халіфом — щоб немусульмани мали можливість виражати скарги на несправедливість правителів, неправильне запровадження Ісламу над ними, ненадання їм послуг і тому подібне. «Членами Маджліс аль-Умма можуть бути також і немусульмани, які таким чином отримують можливість виражати свої претензії з приводу несправедливості, яка виходить від правителів, а також з приводу неправильного запровадження ісламських законів» (Стаття 105, «Проект Конституції Держави Халіфат», Хізб ут-Тахрір).

● Історично зіммії процвітали у землях Халіфату.. Британський єврейський історик Сесіль Рот згадує про те, що ставлення Османської держави на адресу євреїв притягувало сюди євреїв з усієї Західної Європи. Землі Ісламу були для них місцем, де відкривались можливості. Єврейські лікарі із Саланкінської школи обслуговували султана і візирів. У багатьох місцях скляна і гірничодобувна промисловість була прерогативою євреїв, і, знаючи, євреїв іноземні мови, вони були найбільшими конкурентами венеціанських купців.

● Найбільше неправильно зрозумілим ісламським податкообкладанням є джизья. Деякі історики малюють брехливу картину, що нібито податок джизья був настільки високий, що зіммії вимушені були приймати Іслам заради його уникнення. Деякі із них стали приводити випадкові помилкові цифри джиз’ї, такі як 50% від усього майна.

● Зобов’язання виплати джиз’ї витікає із наступного аяту Всевишнього Аллаха:

قَٰتِلُواْ ٱلَّذِينَ لَا يُؤۡمِنُونَ بِٱللَّهِ وَلَا بِٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِ وَلَا يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥ وَلَا يَدِينُونَ دِينَ ٱلۡحَقِّ مِنَ ٱلَّذِينَ أُوتُواْ ٱلۡكِتَٰبَ حَتَّىٰ يُعۡطُواْ ٱلۡجِزۡيَةَ عَن يَدٖ وَهُمۡ صَٰغِرُونَ

«Бийтесь з тими із людей Писання, які не вірують ані в Аллаха, ані в Останній день, які не вважають забороненим те, що заборонили Аллах та Його Посланець, і які не сповідують істинну релігію, доки не стануть власноруч платити данину, залишаючись покірними» (9:29).

Згадане слово «покірний» («сагір») в аяті має на увазі підкорення зімміїв нормам Ісламу, а не їх фізичне приниження.

● Податок джизья покладається на усіх зрілих чоловіків - зімміїв, які у змозі його виплатити. Жінки і діти звільнені від цього податку, як і бідні, які не мають засобів до існування. Джизья сплачується згідно з матеріальним положенням зіммія. У часи Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.) було три категорії джизьї згідно з матеріальним положенням людини. Нижче наведені розміри джиз’ї для зімміїв у різноманітних вілаятах Ісламської Держави часів Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.):

● Халіфату заборонено обтяжувати зімміїв великими податками, бо це може завдати їм шкоди. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

أَلاَ مَنْ ظَلَمَ مُعَاهِدًا، أَوِ انْتَقَصَهُ، أَوْ كَلَّفَهُ فَوْقَ طَاقَتِهِ، أَوْ أَخَذَ مِنْهُ شَيْئًا بِغَيْرِ طِيبِ نَفْسٍ، فَأَنَا حَجِيجُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ

«Той, хто проявить несправедливість до муахіду (людині, яка не прийняла Іслам, але яка уклала угоду з мусульманами), або принизить його,або покладе на нього те, що він не у змозі виконати, або візьме у нього що-небудь без його схвалення, то я виступлю проти нього у День Суду».

Одного разу Умару ібн аль-Хаттабу принесли багато (після збору податків). Абу Убайда сказав: «По-моєму, він сказав, що це була джизья». І Умар сказав: «Мені здається, що ви поставили людей у скрутний стан». Вони відповіли: «Ні, клянемося Аллахом, ми брали лише то, що було дано добровільно і по власній волі». Він спитав: «Без батога і плітки?». Вони відповіли: «Конечно». І тоді Умар сказав: «Хвала Аллаху, Який не зробив це (можливим)моїми руками та у період мого правління».

«У часи Омейядського Халіфату зіммії — християни, зороастрійці, євреї і сабеї  — отримували таку ступінь терпимості, яку ми не побачимо сьогодні навіть у християнських країнах. Вони могли вільно здійснювати свої ритуали, а їх церкви та храми зберігались. На них поширювались окремі закони згідно з їх віросповіданнями» (американський письменник і історик Уілл Дюрант, «Історія цивілізації. Епоха віри», «The Story of Civilization.The Age of Faith», 1950).

Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Сурайя Амаль  Ясна
Член Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
11 Раджаба 1440 р.х.
18.03.2019 г.