Погляд на життя у мусульман — халяль і харам

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

1) Погляд на життя (іншими словами — ідеологія) у повні мірі управляє образом життя людини і впливає на неї, тому що цей погляд формується із світогляду (акиди).

Іншими словами, його формування залежить від рішучого ствердження (тасдікджазім) з приводу певних понять про життя. Людина по своїй суті робить ті або інші дії заради отримання користі (масляха) для себе, тобто вона робить справи з метою отримати вигоду (манфаа), але при цьому уникає шкоди (мадарра) — усі люди єдині у цьому, бо це закладено у їх природі людини (фітрі).

Усе ж таки, сам погляд на те, що є користю (масляха), відрізняється між людьми через відмінність поглядів на життя. Причина цього утому, що поняття «користь» (масляха) невідступно слідує за поглядом на життя, і з його зміненням змінюється і погляд на користь (масляха). Сам погляд людини на користь (масляха) формується із судження про вчинки людини і речі, пов’язані з цими вчинками. Тому те, що людина сприйме як хороше (хасан), вона буде використовувати і вважати це вигідним (манфаа), а те, що вона сприйме як погане (кабіх), буде уникати і вважати шкідливим (мадарра).

Вважати те або інше користю (масляха) є судженням про вчинки і речі. Звідси виникають питання: чия прерогатива наділяти вчинки або речі якістю «корисні» або «шкідливі»? Це справа розуму чи Шаріату? Якщо це справа розуму, то він повинен цим займатись, якщо ж це справа Шаріату, то ніхто не повинен втручатись у цей процес окрім Шаріату. Причина цього полягає у тому, що винесення рішення про те, які вчинки чи речі несуть в собі користь:

— визначає для людини позицію про роль розуму, тобто задачею розуму стає вибір: розпочати ту або іншу дію? Що вибрати? Або усе залишити? Або ж вдатися до третьому між використанням і залишенням?

— визначає позицію відносно речей, пов’язаних з вчинками: використати їх? Або залишити? Або ж є вибір між використанням і залишенням?

Таким чином, визначення позиції залежить від погляду на речі: хороші вони чи ні погані? Або ж вони нейтральні? Звідси виникає інша низка питань: хто визначає положення тих або інших речей? Це справа розуму чи Шаріату? Чи робиться це з точки зору самих речей? Або з точки зору того, наскільки вони відповідають або суперечать натурі і схильностям людини?

Немає сумнівів у тому, що при вищезгаданих двох варіантах (як з точки зору реальності самих речей, так і натури людини) оцінка речей і вчинків повертається до розуму, адже розум у змозі оцінювати вчинки або речі з цих двох сторін. Що ж стосується Шаріату, то він не виносить рішень з цих двох сторін, він не втручається в них. Тому розум може оцінити, що багатство — це хорошо (хасан), бідність — погано (кабіх), здоров’я — хорошо (хасан), хвороба — погано (кабіх), і т.д.

Адже їх реальність очевидна з боку хорошого (хасан) і поганого (кабіх):придбати майно — це хорошо (хасан), втратити майно — це погано (кабіх), річ солодка — хорошо (хасан), річ гірка — погано (кабіх) і т.д. Єство людини відкидає такі речі, як набуття майно через несправедливість, як і гірку на смак їжу;і навпаки — воно схиляється як до надання допомоги людині, такі до солодкому на смак предмету.

Усе це повертається до реальності самої речі, яку відчуває людина, яку розуміє її розум, а також повертається до її натури, характеру, природі (фітрі).

Тому у такій ситуації розуму, а не Шаріату надається можливість оцінювати реальність речей з боку хорошого (хасан) і поганого (кабіх). Проте требу розуміти, що судження про речі не означає судження про наявність в них користі (масляха) або її відсутність, тому що мова йде про пізнання її суті, не більше. Іншими словами, це повідомлення про сутність (хакика) речей, тобто відповідь на питання «що це?», або повідомлення про сутність вроджених схильностей людини, тобто відповідь на питання «що вони із себе представляють?».

Люди не суперечать у цих речах,тому немає місця для розбіжностей у їх поглядах у цій площині, але є розбіжність в оцінці речей і вчинків з точки зору похвали (мадха) і засуджування (замма) у мирському житті (Дунья). Деякі люди засуджують одні вчинки, інші ж їх хвалять, одні хвалять якісь речі, інші ж їх засуджують. Звідси питання: хто має право оцінювати вчинки і речі з боку похвали (мадха) і засуджування (замма), тобто чи належить це право людину чи Аллаху? Іншими словами, це право розуму чи Шаріату?

Відповіддю на це буде те, що розум, розуміння — це перенесення речей у розум за допомогою відчуттів, а попередня інформація роз’яснює ту саму реальність. Відчуття є складовою розуму, і якщо людина не відчуває річ, то вона не може оцінити її, тому що розум обмежений відчуттями в оцінці речей і вчинків. Так, наприклад, вбивство того, кому була дарована безпека, є засуджуваним (замм) вчинком, а вбивство того, хто нападає — похвальною (мадх) реакцією, ріба — засуджується, а позичити без відсотків — похвально; усе це не підпадає під відчуття людини, тому розум не здатен дати оцінку.

Одне лише почуття відрази до вбивства, до збільшення грошей за рахунок боргу недосить для оцінки; необхідно. Щоб відчуття і почуття у подібних справах не лише виходили із вроджених властивостей (фітра), але й із попередньої інформації. Тому у одних до таких речей виникає почуття відрази, а в інших — тяга. Враховуючи ці дві причини (тягу і відразу), буде неправильним опиратися у судженні лише на почуття, тому що оцінка розумом тієї або іншої речі чи вчинку потребує відчуття. А коли відчуття відсутні, то з точки зору похвали (мадх) або засуджування (замм) розум не здатен оцінити вчинок або річ як хорошу (хасан) або погану (кабіх).

Що стосується визначення користі (масляха), чи є вона такою чи ні, то тут судження також розглядається з точки зору похвали (мадха) і засудження (замм), а не виходячи із її (користі) реальності чи вроджених схильностей людини. Причина цього полягає у тому, що розум не здатний судити про це, тому ніхто не може посилатись на розум у цьому, навпаки, необхідно посилатись на Шаріат. Також неприпустимо, щоб винесення судження про похвалу або засуджування надавалось вродженим схильностям. Причина цього полягає у тому, що схильності можуть дати оцінку похвали (мадх) тому, що відповідає їм, і засуджування (замм) тому, що суперечить їм. Наприклад, вони можуть дати позитивну оцінку тому,що повинно засуджуватись, як перелюбство та поневолення людей; або можуть засуджувати те, що повинно вихвалятись, як вбивство ворога або слово істини в обличчя тирану, за ким слідують муки.

Надати судження схильностям і пристрастям означає використати їх у якості критерію для похвали (мадх) і засуджування (замм), а це неприпустимо. Адже тоді судження про користь (масляха) буде засновано на пристрастях і примхах. Тому не дозволено схильностям виносити рішення про похвалу (мадх) або засуджування (замм), це треба надати Шаріату.

Таким чином, визначення користі надається Шаріату, а не людині. Іслам прийшов і позначив користю те, що визначив Всевишній, а не людина, і це — основа. Тому критерії халяль і харам визначають мусульманину правильну позицію у відношенні речей і вчинків, тобто утримуватись йому від них чи ні. Саме Шаріат дозволяє що-небудь та забороняє що-небудь. Тому погляд на життя у мусульманина не будується на основі користі  (манфаа), а на основі халяль і харам, тобто на основі того, що дозволив Аллах і що заборонив.

Аяти і хадіси роз’яснюють, що  халяль — це те що дозволив Аллах, а харам — це те, що він заборонив. І ніхто із людей не може брати не себе цю функцію. Аллах роз’яснює, що саме Він забороняє і дозволяє:

وَقَدۡ فَصَّلَ لَكُم مَّا حَرَّمَ عَلَيۡكُمۡ

«у той час як він вже детально роз’яснив вам, що вам заборонено» (6:119),

قُلۡ تَعَالَوۡاْ أَتۡلُ مَا حَرَّمَ رَبُّكُمۡ عَلَيۡكُمۡ

«Скажи: «Прийдіть, і я прочитаю те, що заборонив вам ваш Господь»(6:151),

إِنَّمَا حَرَّمَ رَبِّيَ ٱلۡفَوَٰحِشَ

«Мій Господь заборонив робити огидні вчинки» (7:33).

А тим, хто забороняє те, що Він дозволив, Аллах сказав наступне:

قُلۡ مَنۡ حَرَّمَ زِينَةَ ٱللَّهِ ٱلَّتِيٓ أَخۡرَجَ لِعِبَادِهِۦ

«Скажи: «Хто заборонив прикраси Аллаха, які він дарував Своїм рабам» (7:32),

 إِنَّمَا النَّسِيءُ زِيَادَةٌ فِي الْكُفْرِ ۖ يُضَلُّ بِهِ الَّذِينَ كَفَرُوا يُحِلُّونَهُ عَامًا وَيُحَرِّمُونَهُ عَامًا لِّيُوَاطِئُوا عِدَّةَ مَا حَرَّمَ اللَّهُ فَيُحِلُّوا مَا حَرَّمَ اللَّهُ

«Відкладання забороненого місяця лише збільшує невір’я. Від цього невіруючі впадають в оману. В один рік вони об’являють його дозволеним, а в інший рік об’являють його забороненим, щоб урівняти кількість місяців,які Аллах зробив забороненими» (9:37),

 قَدۡ خَسِرَ ٱلَّذِينَ قَتَلُوٓاْ أَوۡلَٰدَهُمۡ سَفَهَۢا بِغَيۡرِ عِلۡمٖ وَحَرَّمُواْ مَا رَزَقَهُمُ ٱللَّهُ ٱفۡتِرَآءً عَلَى ٱللَّهِ

«Понесли збиток ті, які вбивали своїх дітей по дурості, без усілякого знання і забороняли те, чим наділяв їх Аллах, роблячи наклеп на Аллаха» (6:140),

 وَلَا تَقُولُواْ لِمَا تَصِفُ أَلۡسِنَتُكُمُ ٱلۡكَذِبَ هَٰذَا حَلَٰلٞ وَهَٰذَا حَرَامٞ لِّتَفۡتَرُواْ عَلَى ٱللَّهِ ٱلۡكَذِبَ

«Не промовляйте своїми устами брехню, стверджуючи, що це — дозволено, а те — заборонено, і не робіть наклеп на Аллаха» (16:116),

 قُلۡ أَرَءَيۡتُم مَّآ أَنزَلَ ٱللَّهُ لَكُم مِّن رِّزۡقٖ فَجَعَلۡتُم مِّنۡهُ حَرَامٗا وَحَلَٰلٗا قُلۡ ءَآللَّهُ أَذِنَ لَكُمۡۖ أَمۡ عَلَى ٱللَّهِ تَفۡتَرُونَ

«Скажи: «Що ви думаєте про прожиток, який ниспослав вам Аллах, частину якого ви об’явили забороненою, а частину  — дозволеною». Скажи: «Аллах дозволив вам це, або ж ви робите наклеп на Аллаха?» (10:59),

 قَٰتِلُواْ ٱلَّذِينَ لَا يُؤۡمِنُونَ بِٱللَّهِ وَلَا بِٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِ وَلَا يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥ

«Бийтесь з тими із людей Писання, які не вірять ані в Аллаха, ані в Останній день, які не вважають забороненим те,що заборонили Аллах і Його Посланець» (9:29).

У хадісах також згадується про це:

إِنَّ الْحَلَالَ بَيِّنٌ وَإِنَّ الْحَرَامَ بَيِّنٌ

«Воістину, дозволене очевидно і заборонене очевидно» (Бухарі, Муслім).

يُوشِكُ الرَّجُلُ مُتَّكِئًا عَلَى أَرِيكَتِهِ يُحَدَّثُ بِحَدِيثٍ مِنْ حَدِيثِي فَيَقُولُ بَيْنَنَا وَبَيْنَكُمْ كِتَابُ اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ فَمَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَلَالٍ اسْتَحْلَلْنَاهُ وَمَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَرَامٍ حَرَّمْنَاهُ أَلَا وَإِنَّ مَا حَرَّمَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مِثْلُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ

«Близький той час, коли людині, яка буде лежати на своєму ложі, будуть розповідати один із моїх хадісів, на що вона скаже: «Між нами і вами — Книга Аллаха. Те, що у ній ми знайшли дозволеним — вважаємо дозволеним, а те, що знайшли забороненим — ми вважаємо забороненим». Воістину, те, що зборонив Посланець (с.а.с.), рівносильне тому, що заборонив Аллах»(Ібн Маджа).

Звідси стає зрозумілим, що халяль і харам обмежені тим, що прийшло від Аллаха та Його Посланця (с.а.с.):

الْحَلاَلُ بَيِّنٌ وَ الْحَرَامُ بَيِّنٌ وَبَيْنَهُمَا أُمُورٌ مُشْتَبِهَةٌ

«Воістину, дозволене очевидно і заборонене очевидно, а між ними знаходиться сумнівне», —

У версії Бухарі приходить додаток:

لَا يَعْلَمُهَا كَثِيرٌ مِنَ النَّاسِ

«яке багато із людей не знають».


У версії ат-Тірмізі приходить наступне:

لَا يَعْلَمُ كَثِيرٌ مِنَ النَّاسِ مِنَ الْحَلَالِ هِيَ أَمْ مِنَ  الْحَرَامِ

«багато людей не знають, чи відносяться ці речі до халяль або харам».

Таким чином, речі діляться на три категорії:

1) Халяль, який очевидний,

2) Харам, який очевидний,

3) Приховане, про яке не ясно, чи відноситься воно до халяль або до харам.

Що стосується очевидного халяль, то можна сміливо розпочинати його здійснення, а від очевидного харам необхідно віддалятися, що ж стосується неясних речей, тобто того, до чого їх віднести, то необхідно утримати від них, доки не буде роз’яснений хукм Аллаха щодо цього.

Усі тексти вказують на погляд мусульманина відносно речей і вчинків, тобто на його погляд у межах халяль і харам. Такий погляд визначає позицію мусульманина відносно вчинків і речей, пов’язаних з вчинками. Тому мусульманину не дозволено, щоб його образ життя будувався на користі (манфаа), інакше говорячи, вчиняти таким чином — харам. Адже він вірить в ісламську акиду, а це переконання вимагає від нього будувати свій образ життя у межах халяль і харам, а оскільки він вірить у Коран як у слово Всевишнього, то Коран ясно говорить про те, що заборонено робити дозволенним заборонене і забороняти дозволене. Іншими словами, окрім халяль і харам не повинно бути іншого критерію для здійснення або залишення тих або інших вчинків чи речей.

وَلَا تَقُولُواْ لِمَا تَصِفُ أَلۡسِنَتُكُمُ ٱلۡكَذِبَ هَٰذَا حَلَٰلٞ وَهَٰذَا حَرَامٞ لِّتَفۡتَرُواْ عَلَى ٱللَّهِ ٱلۡكَذِبَ

«Не промовляйте своїми вустами брехню, струджуючи, що це — дозволено, а те — заборонено, і не робіть наклеп на Аллаха» (16:116),

قُلۡ أَرَءَيۡتُم مَّآ أَنزَلَ ٱللَّهُ لَكُم مِّن رِّزۡقٖ فَجَعَلۡتُم مِّنۡهُ حَرَامٗا وَحَلَٰلٗا قُلۡ ءَآللَّهُ أَذِنَ لَكُمۡۖ أَمۡ عَلَى ٱللَّهِ تَفۡتَرُونَ

«Скажи: «Що ви думаєте про прожиток, який ниспослав вам Аллах, частину якого ви об’явили забороненою, а частину  — дозволеною». Скажи: «Аллах дозволив вам це, або ж ви робите наклеп на Аллаха?» (10:59).

Переконаність в ісламському світогляді (акиді) означає, що погляд на життя у мусульманина повинен бути у межах того, з чим прийшов цей самий світогляд (акида), тобто у межах того, що дозволив і заборонив Аллах та Його Посланець (с.а.с.). Світогляд (акида) прийшов з вірою у Коран, у пророцтво Мухаммада (с.а.с.). У Корані ж говориться про заборону інших критеріїв для вчинків і речей, аніж те, що Аллах дозволив і заборонив, а Він заборонив  те, щоб корись (манфаа) була поглядом на життя.

 

 

24.07.1970 р.
21 Джумада аль-уля 1390 р.х.