Друга «Арабська весна»?

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Зовсім нещодавно по Північній Африці прокотилась «Арабська весна», коли за декілька тижнів протестів були скинуті диктатори, які правили на протязі десятиріч. Але багато хто був розчарований підсумками «Арабської весни», яка почалась у 2011 році.

У Тунісі на зміну колишньому режиму прийшла партія «Відродження», яка відвернулась від ісламського правління, і сьогодні до влади повертаються люди скинутого Бен Алі. В Єгипті «Брати-мусульмани» відмовились від ісламського правління, і громадськість виступила проти них, тому що їх правління обернулось повною поразкою, що врешті решт призвело до військового перевороту, і армія знов повернулась до влади. У Сирії, Ємені та Лівії руйнуються цілі міста через закордонну інтервенцію і невпинні війни. Жителі Північної Африки знов вийшли на вулиці, вимагаючи реальних змін через те, що диктатори знов грабують їх країни.

У Судані і Алжирі у 2011 році деякі також вийшли на вулиці, вимагаючи змін, але в обох випадках до демонстрацій не приєднались народі маси, а Судан і зовсім був поділений на дві частини. Це показує, що у 2019 році деякі політики вилучили уроки із «Арабської весни», коли була збережена значна частина режимів, особливо воєначальників.

Алжир є другою по величині країною в Африці і є однією із шести найбільш густонаселених країн Сахари. Алжир багатий на енергетичні запаси, які на протязі десятиріч експортуються у південну Європу. Це на додаток до тисячам міль багатого природними ресурсами узбережжя Середземного моря. Проте армія, яка головує у країні, монополізувала ці багатства. Змінюючі один одного уряди також вилучали вигоду із енергетичного багатства країни, залишаючи народу лише страждання, зубожіння і позбавлення. Тому 12 із 40 мільйонів жителів країни живуть у зубожінні.

Абдельазіз Бутефліка, який узурпував владу в Алжирі, у 2008 році вніс поправки у конституцію Алжиру, після чого міг обіймати посаду президента чотири рази поспіль замість двох. Незважаючи на перенесений інсульт у 2013 році і відсутність яких-небудь громадських виступів, у березні  2019 року Бутефліка офіційно висунув свою кандидатуру на квітневі президентські вибори, що стало причиною масових народних хвилювань у країні.

У Судані Умар аль-Башир використав племінні суперечки у своїх власних інтересах, що забезпечило відсутність єдиної опозиції його правлінню. Потім він повністю виконав американський порядок денний, який включав відокремлення Південного Судану. Різноманітні виверти і санкції були використані Америкою, щоб утримати аль-Башира при владі.

Хоча Судан наділений природними і мінеральними ресурсами, більша частина його населення страждає від зубожіння. З відокремленням Південного Судану він втратив нафтові родовища і увійшов в угоду по розподілу нафтових прибутків, згідно якої Судану дістається дуже мало або взагалі нічого. У 2018 році уряд намагався згладити невдоволення суворою економічною ситуацією, пославшись на скасування санкцій США. Проте відсутність твердої валюти призвело до скасування субсидій на хліб, через що ціни почали неконтрольовано зростати. Уряд, намагаючись знайти вихід із цієї проблеми, іще більше погрішив ситуацію. У грудні 2018 року у декількох містах Судану через зростання вартості життя спалахнули демонстрації, які швидко переросли від вимог термінових економічних реформ до вимог відставки Умара аль-Башира. У лютому 2019 року аль-Башир об’явив надзвичайний стан і розпустив національні і регіональні уряди, замінивши їх військовими відомствами і службами безпеки, що призвело до підсилення протестів.

В обох країнах втрутилась армія і змістила правителів, щоб заспокоїти демонстрантів. В Алжирі начальник у армії  Ахмед Гаід Салах фактично відправив у відставку президента, заявивши, що він фізично не у змозі виконувати свою роль. У Судані 12 квітня 2019 року голова перехідної військової ради Судану Авад ібн Ауф об’явив про усунення Умара аль-Башира. В обох випадках армія змістила осіб, які представляють потужну силу, щоб продемонструвати відданість демонстрантам, а потім встановила перехідні періоди під владою військових. Це є повторенням єгипетського сценарію, де армія зберегла свої позиції після скинення Хосні Мубарака у 2012 році.

Мусульманам обох країн необхідно бути уважними, щоб їх революція не була вкрадена закордонними силами або армією, яка брехливо претендує на захист інтересів народу. Це вимагає того, щоб мусульмани продовжували поточний шлях, захищали його і працювали для повного змінення системи. Їм варто прийняти ясну позицію по переходу лише до ісламського правління.

У Судані вже відбулись змінення і свідомий підйом людей, які скинули аль-Башира, і здається, що народ більше не прийме осіб, поставлених армією. В Алжирі протестуючі з самого початку вимагали, щоб Абдельазіз Бутефліка зняв свою кандидатуру з виборів і не йшов на п’ятий строк, і хотіли, щоб прем’єр-міністр Ахмед Уяхья пішов у відставку. Тепер алжирський народ також закликає до масової очистки уряду від правлячого клану, відомого Алжирі як «Бовуар».

Перша «Арабська весна», здається, принесла користь мусульманам, але іще невідомо, чи приведуть зміни до Ісламської Держави.


Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Аднан Хан
18 Шабана 1440 г.х.
24.04.2019 р.