З самого початку фарди-айн мають перевагу у Шаріаті над рештою усього іншого. Мусульманин, якщо є можливість, повинен виконувати усі фарди-айн та усі фарди-кіфая. Але якщо трапляється так, що неможливо виконати фард-айн і фард-кіфая одночасно, тоді перевага знаходиться на стороні фарду-айн.
Якщо говорити про випадок зіткнення двох фардів-айн, тоді пріоритети розставляє сам Шаріат, а не розум. Наприклад, витрачання на родину більш переважне аніж повернення боргу, а погашення боргу більш переважне, аніж витрати на здійснення хаджу.
Посту у Рамадан віддається перевагу над над постом обета (саум ан-назр), а здійсненню п’ятничної молитви віддається перевага над здійсненням обіцянки і т.д. Коли зіткнення відбувається між двома фардами-кіфая так, що стає неможливо їх виконати одночасно, у такому випадку знов розставленням пріоритетів займається Шаріат, а не розум людини. Це питання — більш складне, оскільки фардів-кіфая досить багато, і часто їх складно виконати чи для їх виконання знадобиться багато часу і зусиль.
У такому випадку мусульманин просто не у силах виконати усі фарди-кіфая одночасно і вимушений віддавати перевагу одним над іншими. Проте вибір не повинен відбуватись згідно особистим бажанням і інтересам, як і не повинен відбуватись на основі розуму. Перевага повинна віддаватись на основі Шаріату, а мусульманин повинен вчиняти так, як диктує Шаріат, виходячи із тих вказівок(карін), які пояснюють цю перевагу.
Найважливіший фард-кіфая:
Говорячи про те, що встановлення Ісламської Держави знаходиться на верхівці фардів-кіфая, ми підкріплюємо свою думку Кораном і Сунною.
Коран містить багато аятів, які зобов’язують правити тим, що ниспослав Аллах:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47),
يُرِيدُونَ أَن يَتَحَاكَمُوا إِلَى الطَّاغُوتِ وَقَدْ أُمِرُوا أَن يَكْفُرُوا بِهِ
«Але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірувати у нього» (4:60),
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65),
وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням» (5:49),
أَفَحُكْمَ الْجَاهِلِيَّةِ يَبْغُونَ وَمَنْ أَحْسَنُ مِنَ اللَّهِ حُكْمًا لِّقَوْمٍ يُوقِنُونَ
«Невже вони шукають суду часів невігластва? Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (4:50).
Виконання усього того, про що говориться у цих та інших аятах і хадісах,залежить від наявності Ісламської Держави, яка буде правити згідно з тим, що ниспослав Аллах.
У Корані є багато аятів про застосування покарань, які передбачені Шаріатом (худуд):
وَالسَّارِقُ وَالسَّارِقَةُ فَاقْطَعُوا أَيْدِيَهُمَا
«Крадію і крадійці відсікайте руки» (5:38),
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ
«Перелюбця і перелюбку — кожного із них висічіть сто разів» (24:2),
وَالَّذِينَ يَرْمُونَ الْمُحْصَنَاتِ ثُمَّ لَمْ يَأْتُوا بِأَرْبَعَةِ شُهَدَاءَ فَاجْلِدُوهُمْ ثَمَانِينَ جَلْدَةً
«Тих, які звинуватять цнотливих жінок і не приведуть чотирьох свідків, висічіть вісімдесят разів» (24:4),
وَمَن قُتِلَ مَظْلُومًا فَقَدْ جَعَلْنَا لِوَلِيِّهِ سُلْطَانًا
«Якщо хто-небудь вбитий несправедливо, то Ми вже надали правонаступнику повну владу» (17:33),
إِنَّمَا جَزَاءُ الَّذِينَ يُحَارِبُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ وَيَسْعَوْنَ فِي الْأَرْضِ فَسَادًا أَن يُقَتَّلُوا أَوْ يُصَلَّبُوا أَوْ تُقَطَّعَ أَيْدِيهِمْ وَأَرْجُلُهُم مِّنْ خِلَافٍ أَوْ يُنفَوْا مِنَ الْأَرْضِ
«Воістину, ті, які б’ються проти Аллаха і Його Посланця і прагнуть коїти на землі нечестя, у відплату повинні бути вбиті чи розіп’яті, або у них повинні бути відсічені навхрест руки і ноги, або вони повинні бути вигнані із країни»(5:33).
Щодо худудів також приводиться багато хадісів про покарання батогом (джальда) того, хто п’є п’янкі напої (хамр); про забиття камінням (раджм) перелюбця, який перебуває у шлюбі; про помсту (кисас) і про те, що називається «зуб за зуб»; про помсту за нанесення поранень; про викуп замість помсти (дія чи арш); про присудження покарання, не передбаченого Шаріатом (тазір). Виконання усіх цих видів покарань можливе лише в Ісламській Державі, яка буде правити згідно з тим, що ниспослав Аллах.
У Корані неодноразово повторюється наказ вести джихад на шляху Аллаха:
انفِرُوا خِفَافًا وَثِقَالًا وَجَاهِدُوا بِأَمْوَالِكُمْ وَأَنفُسِكُمْ فِي سَبِيلِ اللَّهِ
«Виступайте у похід, легко вам це буде чи обтяжливо, і бийтесь на шляху Аллаха своїм майном і своїми душами» (9:41),
اتِلُوا الَّذِينَ لَا يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَلَا بِالْيَوْمِ الْآخِرِ وَلَا يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ اللَّهُ وَرَسُولُهُ وَلَا يَدِينُونَ دِينَ الْحَقِّ مِنَ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ حَتَّى يُعْطُوا الْجِزْيَةَ عَن يَدٍ وَهُمْ صَاغِرُونَ
«Бийтесь з тими із людей Писання, які не вірять ані в Аллаха, ані в Останній день, які не вважають забороненим те, що заборонили Аллах і Його Посланець, які не сповідують істинну релігію, поки вони не стануть власноруч платити данину, залишаючись приниженими» (9:29),
وَقَاتِلُوا الْمُشْرِكِينَ كَافَّةً كَمَا يُقَاتِلُونَكُمْ كَافَّةً
«Бийтесь з многобожниками усім разом (або усі разом), подібно тому, як вони б’ються з вами усіма разом (або усі разом)» (9:36),
وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لَا تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلَّهِ
«Бийтесь з ними, доки не зникне спокуса і доки релігія (поклоніння) не буде повністю присвячена Аллаху» (8:39),
وَأَعِدُّوا لَهُم مَّا اسْتَطَعْتُم مِّن قُوَّةٍ وَمِن رِّبَاطِ الْخَيْلِ تُرْهِبُونَ بِهِ عَدُوَّ اللَّهِ وَعَدُوَّكُمْ وَآخَرِينَ مِن دُونِهِمْ لَا تَعْلَمُونَهُمُ اللَّهُ يَعْلَمُهُمْ
«Приготуйте проти них скільки зможете сили і бойових коней, щоб устрашити ворога Аллаха і вашого ворога, а також тих, яких ви не знаєте, але яких знає Аллах» (8:60).
Усе те, про що іде мова у цих та інших аятах і хадісах, може виконатись лише з Ісламською Державою, яка буде правити згідно з тим, що ниспослав Аллах. У хадісах Посланця Аллаха ﷺ говориться, що джихад буде тривати до Судного дня, і його не зупинить справедливість справедливого і несправедливість несправедливого. Тому мусульманин повинен відповідати на заклик того, хто закликає до джихаду, будь то при наявності чи відсутності Ісламської Держави.
Джихад ведеться при будь-якому правителі — благочестивому чи грішному. Проте нинішні правителі не ведуть джихад і не закликають до нього. А якщо вони і закликають до битв, то ці битви відбуваються між мусульманами. Так буде тривати доти, доки не з’являться сміливі раби Аллаха, які зруйнують існуючі картонні держави і замінять їх однією могутньою державою Ісламу, яка буде правити згідно з тим, що ниспослав Аллах.
Коран у багатьох аятах звертає увагу на те, що Ісламська Умма несе послання для світів і є кращою общиною серед усього людства:
كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ
«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуючи схвалюване, стримуючи від засуджуваного і віруючи в Аллаха» (3:110),
وَلِلَّهِ الْعِزَّةُ وَلِرَسُولِهِ وَلِلْمُؤْمِنِينَ
«Могутність притаманна Аллаху, Його посланцю і віруючим» (63:8),
وَلَن يَجْعَلَ اللَّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلًا
«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141),
وَكَذَلِكَ جَعَلْنَاكُمْ أُمَّةً وَسَطًا لِّتَكُونُوا شُهَدَاءَ عَلَى النَّاسِ وَيَكُونَ الرَّسُولُ عَلَيْكُمْ شَهِيدًا
«Ми зробили вас общиною, як дотримується середини, щоб ви свідчили про усе людство, а Посланець свідчив про вас самих» (2:143).
Як може могутність належати віруючим і як у невіруючих не буде шляху проти віруючих, якщо у мусульман навіть немає своєї держави? Як мусульмани будуть наказувати схвалюване і забороняти засуджуване решті народів, якщо вони не можуть цього робити навіть на землях? Усе це можу здійснюватись лише в Ісламській Державі, яка буде правити згідно з тим, що ниспослав Аллах.
До нас дійшло багато хадісів, згідно яким у мусульман повинен бути Імам, і мусульмани повинні присягнути йому на підкорення, поки він править по Книзі з Аллаха і Сунні Його Посланця:
مَنْ مَاتَ وَلَيْسَ فِي عُنُقِهِ بَيْعَةٌ مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً
«Хто помер без присяги, той умер смертю часів невігластва» (Муслім),
إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ وَيُتَّقَى بِهِ
«Імам — це э щит, за яким б’ються і яким захищаються» (Муслім),
مَنْ كَرِهَ مِنْ أَمِيرِهِ شَيْئاً فَلْيَصْبِرْ عَلَيْهِ، فَإِنَّهُ لَيْسَ أَحَدٌ مِنْ النَّاسِ خَرَجَ مِنْ السُّلْطَانِ شِبْراً فَمَاتَ عَلَيْهِ إِلَّا مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً
«Хто зненавидить що-небудь у своєму керівнику, (амірі), нехай терпить його. Адже якщо хто-небудь із людей вийде з-під підкорення султану хоча б на п’ядь і помре у такому положення, той помре смертю часів джахілії» (Муслім).
Сподвижники були одностайні у необхідності вибору халіфа після смерті Посланця Аллаха ﷺ. Вони підтримали кандидатуру Абу Бакра (р.а.), а після нього — Умара (р.а.), потім — Усмана (р.а.), а після нього — кандидатуру Алі (р.а.). На протязі усього свого життя сподвижники були переконані в обов’язковості вибору халіфа. Навіть якщо вони могли розходитись у думках з приводу кандидата по пост халіфа, проте вони ніколи не мали розбіжностей у необхідності його наявності.
Мусульмани, живучи в ісламському суспільстві, мали потребу у промисловості, медицині, лікарнях, заводах і лабораторіях, у підготовці сил і багато іншого, що є фардом-кіфая. І мусульмани у повній мірі мали усе це. Але наявність усього цього не гарантує благополучне ісламське життя, засноване на підкоренні Аллаху, як і не гарантує підготовку остатньої сили для поширення Ісламу. Гарантувати це може лише держава, яка працює над виконанням цих задач з досягненням цілей Ісламу.
З іншого боку, згідно Ісламу, саме правитель є гарантом того, щоб люди дотримувались норм Шаріату. При відсутності Ісламської Держави перестають працювати усі ісламські норми, пов’язані з правителем. Коли люди почнуть нехтувати законами Ісламу у своєму житті та відносинах, тоді просто необхідне наявність правителя, який виправить їх. Тому з відсутністю правителя перестає діяти більшість законів Шаріату, пов’язаних з життям суспільства.
Звідси видно, що Ісламська Держава є єдиним гарантом практичного існування Ісламу у реальному житті суспільства. Якщо зникає цей гарант, тоді зникає багато законів Ісламу, і більшість шаріатських текстів перестає здійснюватись. Тоді мусульмани втрачають свою ідентичність і велич,що дозволяє ворогам вторгатись на їх землі і встановлювати свої закони, і, як наслідок, серед поширюється засуджувана поведінка, як це відбувається сьогодні.
