Ідеологічна принциповість у партії
Що стосується ідеологічної принциповості у політичних партій, то вона грає вельми важливу роль і служить наріжним каменем у зміненні порочної дійсності. Саме над цим старанно працював Посланець Аллаха ﷺ, коли змінював дійсність свого часу із невір’я на Іслам. Одразу після початку одкровення божому посланцю пророку Мухаммаду він ﷺ заснував згуртування, щоб довести суть покладеної на нього пророцької місії — послання Ісламу.
يَا أَيُّهَا الرَّسُولُ بَلِّغْ مَا أُنزِلَ إِلَيْكَ مِن رَّبِّكَ وَإِن لَّمْ تَفْعَلْ فَمَا بَلَّغْتَ رِسَالَتَهُ وَاللَّهُ يَعْصِمُكَ مِنَ النَّاسِ إِنَّ اللَّهَ لاَ يَهْدِي الْقَوْمَ الْكَافِرِينَ
«О, Посланець! Сповісти те, що ниспослано тобі від твого Господа. Якщо ти не зробиш цього, то не донесеш Його послання. Аллах захистить тебе від людей. Воістину, Аллах не наставляє на прямий шлях невіруючих людей» (5:67).
Так Пророк Мухаммад ﷺ прищепив це послання своїм сподвижникам, наповнивши їх свідомість і серця ідеями Ісламу. Він переконав їх у вірності ісламського віровчення і пояснив такі питання, як життєвий прожиток — «Ризк», завершення життєвого строку — «Аджаль», «Када ва Кадар». Він просвітив своїх сподвижників ісламськими ідеями і виховав їх ментальність — нафсію — за допомогою дотримання божественних приписів, молитов, поминань і міркувань над створіннями Всевишнього, які мешкають у небесах і на землі. І в усьому цьому він старався зміцнити їх зв’язок з Ісламом і неухильне дотримання ісламської ідеології без усілякого страху, лестощів, лицемірства, обману, упередженості і нейтральності.
Коли Всевишній Аллах направив Пророка Мухаммада з посланням Ісламу, Пророк Аллаха ﷺпочав атакувати язичницькі ідеї і погляди курайшитів, засуджувати їх забобони та істуканів, пропонувати витікаючі із Корану і Сунни ідеї Ісламу в обмін ідей і поглядів невір’я. Він завдавав удар по їх ідеям і почуттям. У відповідь вони почали з усією ненавистю і ворожнечею поливати його звинуваченнями. Іноді вони називали його поетом, іноді монахом, чаклуном чи божевільним. Потім вони взялись поширювати проти нього чутки, робити наклепи і дискредитувати його. Окрім цього, вони спробували підкупити його багатством, владою і жінками, а коли Пророк Мухаммад ﷺ відмовився від цього, вони взялись погрожувати йому вбивством і влаштовувати спроби здійснити подібне. Проте усе це не мало успіху перед його незлочинною цитаделлю — ісламською ідеологією, яка глибоко проникла у серце Пророка і текла по венам його сподвижників. Згуртування Посланця Аллаха ﷺ було злагодженою будовою та єдиним організмом.
Таким чином, партія Посланця Аллаха ﷺ була ідеологічною і взірцем для подражання кращих послідовників, а його сподвижники — кращими послідовниками. Вони не були схожими на членів сьогоднішніх політичних партій, які позбавлені ясності і кристальності у своїх ідеях, не говорячи вже про розмитість у розумінні методу реалізації ідей, що штовхає їх іти по іншому шляху, аніж шлях Посланця Аллаха ﷺ у зміненні порочної дійсності. Це стало причиною того, що деякі сьогоднішні партії взяли в основі ідеї, які суперечать ідеям Ісламу.
Наприклад, вони прийняли такі ідеї як «градуалізм» (поступовість у запровадженні Ісламу) і «капіталістичний центризм» з пресловутою назвою «золота середина». Ці та інші до них подібні ідеї стирають грань між істиною і брехнею, а також примушують своїх послідовників фарбуватись у різні кольори залежно від кон’юнктури політичної ситуації. Як результат ці ідеї довели своїх послідовників до угоди з капіталістичними ідеями.
У сфері економіки вони запозичили відсоткові банки, кооперативні товариства та акціонерні компанії. яких увібрали в ісламське вбрання і дали мусульманські назви. У сфері правління вони привнесли світські моделі державного устрою, такі як республіканська форма правління і демократичне управління за допомогою парламенту. У судочинстві вони прийняли західні стандарти судів і ввели такі судові інстанції як касаційні та апеляційні суди.
У соціальній системі вони узаконили цивільні шлюби і звичаї, які вважались забороненими раніше. Незважаючи на протиріччя цих ідей ісламській ідеології, ці групи усе ж таки послідовали за ними під вигаданими приводами «у силу обставин», «вимушених заходів», «в уникнення тиску», «допустимості об’єднання Ісламу з капіталізмом» на підґрунті необґрунтованих умовиводів мусульманських псевдовчених. Так де ж ідеологічна принциповість в усьому цьому?!
Де ідеологічна принциповість у партії, яка входить у коаліцію з партіями, що проголошують суперечливі Ісламу ідеї під приводом загальних інтересів і отримання місць у забороненому по Шаріату законодавчому органі — парламенті?!
Де ідеологічна принциповість у партій, які погоджуються з державами, що з’явились згідно з пактом Сайкс–Піко після розчленування Османського Халіфату на дрібні частини, які знаходяться сьогодні під прямим управлінням світської капіталістичної системи у вигляді республіки чи королівства?! Ситуація підсилюється і тим, що ці партії надають легітимність таким державам та їх конституціям, називаючи їх ісламськими, у той час, як вони є світськими, імпортованими із Франції у мусульманські країни.
Де ідеологічна принциповість у партій, які проводять зустрічі, діалоги і обговорення з послами, президентами і посадовими особами невіруючих країн, які, у свою чергу, ведуть війну у мусульманських країнах, як Росія, Америка, Франція і Британія, де останні диктують цим партіям свої умови і пропозиції, спричиняючи на них тиск, щоб ці партії не відступали від прокреслених кордонів планів безбожників?!
Де ідеологічна принциповість у партій, які не вимагають звіту від правителя та інших чиновників, а також не говорять правду і не засуджують за відсутність запровадження законів Ісламу в усіх сферах життєдіяльності людини, не говорячи вже про те, що вони мовчать відносно залежності сьогоднішніх мусульманських держав від Заходу?! Чому ці партії не піддають звіту державу за бідність, несправедливість і корупцію? Хіба Посланець Аллаха ﷺ вчиняв так?! Хіба Пророк Мухаммад ﷺ не засуджував невірні ідеї та язичницькі віровчення курайшитів, а також їх звичаї і традиції, економічну і політичну системи, які панували у їх суспільстві, не говорячи вже про засудження робленого ними гніту у відношенні бідних і незахищених прошарків населення? Хіба Білял ібн Рабах не вимагав звіту від ватажка правовірних Умара ібн аль-Хаттаба так часто, що останній навіть говорив л: «О, Аллах, позбав мене від Біляла і тих, хто з ним»?
Чому ці партії не розкривають змови, які чинять проти Умми нинішні правителі мусульман і західні наддержави, подібно тому, як Пророк Мухаммад ﷺ розкривав підступи і змови язичників у Мецці проти нього та його сподвижників, тобто його партії ? Наприклад, Посланець Аллаха ﷺ під час битви при Бадрі сказав, що язичників нараховується біля 900-1000 воїнів після того, як останні закололи 9-10 верблюдів. Також Коран викрив деяких із числа знаті язичників і заявив про те, що вони не є чистокровними арабами, як це мало місце з Валідом ібн аль-Мугірою:
عُتُلٍّ بَعْدَ ذَلِكَ زَنِيمٍ
«жорстокому, до того ж самозванцю» (68:10—13).
і з Абу Ляхабом:
تَبَّتْ يَدَا أَبِي لَهَبٍ وَتَبَّ مَا أَغْنَى عَنْهُ مَالُهُ وَمَا كَسَبَ سَيَصْلَى نَارًا ذَاتَ لَهَبٍ
«Нехай відсохнуть руки Абу Лахаба, і сам він вже згинув. Не допомогло йому багатство, і він нічого не набув. Він потрапить у полум’яний Вогонь» (111:01—03).
Де ідеологічна принциповість у тих, хто розділяє Умму по етноконфесійній приналежності, посилаючись на те, що вони є із роду самого Посланця Аллаха ﷺ, хоча такими не є?! Хіба Іслам відділяє рід Посланця Аллаха ﷺ від мусульманської общини і дає перевагу одним людям у силу їх рідства, або ж перевага в Ісламі присуджується на основі богобоязливості?! Хіба непомітно, що дана ідея б’є по Ісламу і вносить у нього дискримінаційний підхід до людей, віддаючи привілеї одним над іншими?! Хіба Пророк Мухаммад ﷺ не говорить у відношенні свого роду про те, що «Якщо Фатіма, донька Мухаммада, буде викрита у грабіжництві, я сам відсіку їй кість»? Зверніть увагу, він не сказав, що вона — недоторкана, а навпаки, згадав її так, як згадує решту мусульман, не відокремлюючи і не виділяючи її. Таким є правосуддя Ісламу, яке очаровує око, заворожує серце і приголомшує людську свідомість. Хіба не чують сьогоднішні псевдоісламські партії слова Всевишнього Аллаха:
إِنَّ أَكْرَمَكُمْ عِندَ اللَّهِ أَتْقَاكُمْ
«найбільш вшанований перед Аллахом серед вас — найбільш богобоязливий» (49:13)?
І слова Посланця Аллаха ﷺ.
لَا فَضْلَ لِعَرَبِيٍّ عَلَى عَجَمِيٍّ إِلَّا بِالتَّقْوَى
«Немає переваги араба над неарабом… хіба тільки по богобоязливості»?
Де ідеологічна принциповість у партій, які беруть участь у неісламському правлінні і розділенні посадових портфелів?! Хіба Посланець Аллаха ﷺ зі своїм згуртуванням сподвижників брав участь у правлінні язичницьких арабів курайшитів, незважаючи на те, що останні пропонували Пророку Мухаммаду ﷺ і його сподвижникам гроші, владу, високий сан і жінок в обмін на відмову від своєї ідеології? Адже саме сьогоднішні псевдоісламські партії зрікаються від ісламської ідеології і погоджуються не керуватись Ісламом у правлінні в обмін на купку брудних доларів і швидкоплинні задоволення найближчого життя.
Де ідеологічна принциповість у партій, які погоджуються з тим і підкоряються тому, хто не править тим, що ниспослав Аллах, називаючи його володарем влади? Чому цей правитель не втілює Іслам? Де присяга і договір на запровадження Ісламу? Чому ці партії не піддають звіту і не наставляють його, а навпаки, догоджають йому і проявляють лицемірство? Чому вони не пропонують йому ісламський законопроект конституції для життя? Де ідеологічна принциповість у партій, які переслідують одну мету — отримання влади за рахунок релігії? Адже вони не поширюють правильні ісламські ідеї і не формують громадську думку відносно них?
Як ці партії приходять до влади, хіба не демократичним шляхом, який вважається неправильним, негідним і неефективним методом отримання влади? Але ж ці партії отримують важелі правління лише формально. По факту влада належить правлячому режиму у силу того, що сила не знаходиться в руках нового гостя, а швидше, під контролем державного апарату. Для того, щоб реально отримати істинну владу, необхідно добитися двох елементів. По-перше, необхідно добитися громадської думки, яка витікає із загального розуміння ідеї, яку поширює партія. По-друге, партія повинна добитися довіри володарів сили шляхом переконання, а не підкупу, оскільки той, хто сьогодні був викуплений за гроші, продасть тебе завтра за гроші. Саме ці дві вимоги є умовами методу Посланця Аллаха ﷺ у досягненні влади.
Ідеологічна принциповість партії не повинна бути лише гаслом чи девізом без усілякого відображення у діях. Ідеологічна принциповість повинна проявлятись у позиціях, а точніше, утвердитись у серці і підтвердитись діями. Хіба сьогоднішні псевдоісламські рухи дотримуються ідеологічної принциповості, коли просвіщають своїх прихильників правильною ісламською просвітою або прищеплюють їм капіталістичні принципи?! Хіба замість демократичного капіталістичного методу ці партії дотримуються правильного методу змінення — методу Посланця Аллаха ﷺ?! Хіба ці партії закликали до законів та ідей Ісламу, до діяльності по встановленню Праведного Халіфату шляхом ісламського методу — утворення партійного згуртування і просвіти його ісламською просвітою, а потім взаємодії і поширення ісламських ідей за допомогою ідеологічної боротьби і політичного протиборства без застосування усілякої фізичної дії, і на завершення — отримання влади за допомогою володарів сили і захисту із числа військових, авторитетних родів та Умми у цілому?!
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абдуррахман аль-Амірій — Ємен
27Зуль-хіджа 1440 р.х.
28.08.2019 р.
