Перш ніж розпочати розгляд теми, вказаної у заголовку нашої статті, необхідно згадати статтю відомого американського політолога, створювача приватної розвідувально-аналітичиної організації «Stratfor» Джорджа Фрідмана під назвою «Розмірковуючи про погляди Трампа на ісламську державу», опубліковану на сторінках заснованого ним проекту «GeopoliticalFutures» на початку 2017 року.
У даній статті Фрідман веде мову про підйом політичного Ісламу, про набуття Ісламом політичної складової і необхідності протистояти йому.
«Після виходу з-під європейського панування Іслам переживає болісний революційний процес. Він намагається відновити себе у контексті пригнобленої мусульманської общини. Якщо Сполучені Штати відступлять і дозволять природі іти своїм ходом, то вони проігнорують реальність того, що радикалізм має тенденцію витісняти поміркованість, а не навпаки. Отож, простий дозвіл Туреччині чи Саудівській Аравії стримувати радикалізм не враховує те, що вони також сильні до радикалізації», — пише аналітик.
На думку Фрідмана, для стримування цієї самої «радикалізації» варто «зламати зростаючу упевненість ісламського світу у своїх силах»: «Стратегія полягає у тому, щоб повернути мусульманський світ до існуючого положення 1945 року. На протязі сторіч Іслам був політично деморалізованим і роздробленим», — вважає Фрідман. «Для Трампа ворог — це зростаюча упевненість і сила (політичного Ісламу). Політичний Іслам не може бути викоренений. Але його упевненість — може. Мусульман радикалізує не гнів по відношенню до жорстких заходів, а їх гордість і надія на майбутнє. Це майбутнє треба віддалити подалі», — радить аналітик.
«Це привело б до масованого введення американських сил, закликаних не лише зруйнувати конкретний рух, але й продемонструвати безнадійність політичного Ісламу, яке зміцниться іще на одне сторіччя. Це те, що європейські держави зробили під час своєї гегемонії. Тоді безнадійність була сильна, а разом з нею були очевидні достоїнства поміркованості, а інакше неясно, яку перевагу має поміркованість, коли є надія на майбутнє», — заключає Фрідман.
Тут ми задаємось питанням: а де знаходяться «вхідні ворота» тієї «поміркованості», яку Штати дозволили Туреччині і Саудівській Аравії поширювати в ісламському світі для того, щоб покласти край політичному Ісламу? «Вхідними воротами» для «поміркованого Ісламу» виступає питання, яке відноситься до ісламського права (фікху) — це Макасіда аш-Шаріа — цілі законів Шаріату.
Так що ж таке «Фікх аль-Макасід» (фікх про цілі Шаріату)?
Говорячи про цілі шаріатських законів,нео-шейхи твердять про те, що Аллах Тааля утвердив закони, які Він ниспослав, і позначив цілі, заради яких вони ниспослані. Також вони вважають, що дані закони Шаріату нерозривні зі своїми цілями, що вони вступають у силу чи втрачають її у залежності від того, чи є потреба у досягненні конкретної цілі чи ні. Отож, згідно їм, необхідно концентруватись на цілях,, а не на самих шаріатських законах. Цілі ж діляться на п’ять категорій: захист релігії, життя, розуму, майна, роду.
Так прибічники цього хочуть утвердити сучасний Іслам, який, ідучи у ногу з часом, об’єднає досягнення «вищих цілей» з класичними засобами поклоніння, що врешті решт відкриє шлях у таке положення, де Іслам перетвориться в об’єкт останніх тенденцій і мемів. «Цілі», їх «святість», «засоби їх досягнення», «історичність» — усе це дивні і приємні на слух гасла для спотворення релігії так, як на це попались іудеї і християни у минулому. Ті, хто вступають з такими пропозиціями, відкривають небезпечні двері для того, щоб в угоду своїм пристрастям «ухилитись» від релігійних основі і переконань.
У якості прикладу спроб прийняти «сучасний», «заклопотаний цілями» Іслам ми можемо привести слова Ердогана,сказані ним у березні 2018 р. з нагоди Міжнародного жіночого дня: «Ці люди (неугодні проповідники — прим.) або живуть не у нашу епоху, або ж не у нашому світі. Тому що вони навіть не здатні зрозуміти те, що Іслам необхідно модернізувати. Ісламські закони модернізуються. Ви не зможете втілити Іслам законами чотирнадцятисторічної давнини».
У якості іще одного приклада можна привести обрання шейха Ахмада ар-Райсуні президентом Міжнародного союзу мусульманських вчених (IUMS), змінивши на цій посаді Юсуфа аль-Карадаві. На виборах у ході конференції, яка відбулась під особистим патронажем Ердогана у листопаді 2018 р. у Стамбулі, він отримав підтримку 93% голосів із 1000 улемів, спонсорованих «Братами-мусульманами». Ахмад ар-Райсуні відомий своїми нападками на Халіфат і закликаючих до нього людей. Єгипетський теолог Алі Абдель Разек — ось хто його надихає і за чию душу він молиться.
Абдель Разек написав декілька праць, кожна із яких повна «шаріатських цілей», виступів проти революцій Умми і проти її опору нинішнім правителям. Алі Абдель Разек вважав необхідним відокремити Іслам від політики і прийняти «нейтральний секуляризм». Підсумкове комюніке вищевказаної конференції закликало до «мирного співіснування, культурної різноманітності та взаємодії, до відмови від зіткнення цивілізацій, а також до особистих свобод і свобод народів на самовизначення».
Ось декілька прикладів особливої «заклопотаності цілями Шаріату», і, безперечно, закликаючі до неї «улеми» бажають тим самим збити мусульман з толку, спочатку увібравши безбожний секуляризм в ісламське вбрання, а потім виводячи мусульман із Ісламу до безбожжя, нехай убереже нас Аллах від цього.
Тим людям, які під приводом того, що вони є прибічниками імама аш-Шатібі (а ар-Райсуни очолює їх список) у питанні Макасіда ш-Шарія приведемо думку самого аш-Шатібі відносно цілей Шаріату.
Аш-Шатібі пише:
«Досягнення шаріатських цілей можливе лише шаріатськими методами, які Законодавець утвердив у якості методі їх досягнення. Якщо Шаріат привів якийсь певний метод для досягнення певної мети, то його досягнення дозволено виключно за допомогою даного метода. Неможна використовувати цей метод для досягнення іншої цілі, навіть якщо вона також відноситься до цілей Шаріату. Це пов’язано з тим, що метод узаконений Шаріатом лише для конкретної цілі, а не для усіх цілей. Так Законодавець утвердив закон відсікання руки грабіжнику, отож, неможна приймати інше покарання для досягнення цієї мети. Так само справа обстоїть з відсіканням руки для досягнення інших цілей, як запобігання віровідступництва чи перелюбства, навіть якщо інші методи і способи більш ефективні. Наприклад, застосування смертної кари чи конфіскація майна, або ж обох одразу замість чи спільно з відсіканням руки. Аналогічно можна сказати і про Халіфат — він є методом запровадження усього Ісламу, у зв’язку з цим не дозволено застосовувати інший метод для запровадження усього Ісламу, навіть якщо його запровадження є фардом. Разом з цим, не дозволяється використовувати Халіфат для вирішення інших задач окрім запровадження усього Ісламу. Тому Іслам не буде вважатись втіленим доти, доки його не втілить Халіфат».
Так стає ясним, що мається на увазі, коли розглядається питання цілей законів Шаріату і засобів їх досягнення, а саме — те, що це перш за усе заборона Шаріату підміняти будь-який шаріатський закон, як би він не розглядався — з точки зору його цілей, засобів їх досягнення або якось іще незалежно від формулювань. Ми б взагалі не стали проникати у Фікх аль-Макасід, якщо б низка «заклопотаних цілями» фальсифікаторів не використовувала б даний фікх собі в угоду.
Можна підійти по-іншому, так само на основі підходу аш-Шатібі, для того, щоб дати ясну відсіч цій шайці людей, особливо заклопотаних цілями і засобами законів Шаріату і цілеспрямовано прагнучих замутити усвідомлення Уммою своєї релігії для того, щоб збити її з правильного шляху і відвести убік від шаріатського методу встановлення держави Халіфат. Вони бажають просунути безбожні ідеї демократії та іншого куфру у брехливому виді, схожому на ісламський.
Так, у аш-Шатібі однією із найважливіших цілей Шаріату і найбільш широко розглядаємим питанням є абсолютне рабство раба перед Господом (ат-Тааббуд) або знаходження мукялляфа (відповідального за діяння) під повною покорою перед шаріатськими законами (аль-Імтісаль), які ниспослав Законодавець саме з цією метою. Говорячи інакше, цілі ат-Тааббуд чи аль-Імтісаль переслідуються у кожному законі Шаріату, вони вкладені і як мета, і як засіб досягнення цієї мети. Це вказується у зв’язку з тим, що усі ці закони Шаріату, за допомогою яких ми поклоняємось Аллаху — здійснюємо ат-Тааббуд, — утверджені Законодавцем у якості засобу досягнення цілей цих законів. Їх неможливо скасувати, виправдовуючись тим,що головне — це досягти цілі і суті, і не виконувати їх. Мета ат-Тааббуд вкладена Законодавцем у кожен Його закон, чи стосується він обряду поклоніння або іншої сфери життя людини.
Аш-Шатібі пише: «Жоден шаріатський закон не позбавлений права Аллаха Тааля на поклоніння рабів Йому (ат-Тааббуд)». Говорячи про те, що Шаріат визначив у якості причини, умов, в яких вона виникає, і методів її виконання тобто засобу досягнення цілі, то імам аш-Шатібі вважає, що вона незмінна з часом або технічними відкриттями і зазначає щодо особливостей Шаріату наступне: «Категоричність (категоричні закони) непохитна. Після вдосконалення (остаточного ниспослання релігії) немає місця для насха (скасування Законодавцем попереднього закону — прим.), для тахсіса (уточнення загального закону, наприклад, відсікання конкретної частини руки — прим.), для такйіда (обмеження поширення закону, наприклад, на грабіжництво з причини голоду — прим.) і скасування якого-небудь закону Шаріату, якими б не були думка основної чи конкретної частини мукялляфів, час чи обставина. Те, що Шаріат утвердив причиною, буде такою завжди, що — умовою, то умова навічно, що — ваджибом,то вічно ваджиб, мандубом — мандуб. І так усі закони — вони не зникають і не змінюються, це стосується навіть тих законів, які не покладені до кінця, тим не менш, вони так само вічні».
Безперечно,те, що прагне донести аш-Шатібі з питання аль-Макасід, вкрай далеко від того, що прагнуть його крайні прихильники.
Також наведемо заклопотаними цілями Шаріату людям уривок із книги «Проект Конституції. Шаріатські докази», 1 том, стаття 12:
«Цілі законів Шаріату не є текстами, які можна розуміти так, щоб розумієме було прийнято за доказ. Те, що розуміється із цих текстів, немає ніякої цінності для виведення шаріатського закону (...). Те, що називають «цілями законів Шаріату» (аль-Макасід аш-Шаріа),розуміють як «те, на що вказує шаріатський текст», як, наприклад, заборона перелюбства, грабіжництва, вбивства, п’янких напоїв, відступництва — проте усе це не є метою Шаріату, а є законом для вчинків рабів. Такий текст не розглядається далі, аніж те, на що він вказує. Неможна вважати шаріатським доказом те розуміння, до якого приходять із тексту. Навпаки, сам текст — це шаріатський закон, перш за усе тому, що уява розуму про те, що тут є певна мета шаріатського закону, і про те, що ця мета є джерелом для виведення інших шаріатських законів, не має ніякого значення. Як взагалі можна надати значення тому умовиводу, про що тут говориться, який уявив собі людський розум, вважаючи його шаріатською метою, і прийняти це у якості шаріатського доказу?! Тому приймати умовивід щодо цілей шаріатського закону за доказ вкрай недійсно і брехливо (батиль). Говорячи про вилучаєму мудрість, вкладену в увесь Шаріат, тобто щодо мудрості ниспослання Посланця ﷺ у якості милості для рабів, то це — мудрість (хікмат), а не мотив (іллят) ниспослання. Мудрість може проявитись, а може і ні, отож, хікмат неможна використовувати у якості доказу через її мінливість, перш за усе тому, що умовивід не приймається у якості основи для виведення шаріатського закону. У зв’язку з цим так звані «аль-Макасід аш-Шаріа» непридатні для того, щоб приймати розумієме із них як шаріатський доказ. Отож, і з цієї точки зору приймати умовивід щодо цілей шаріатського закону за доказ вкрай недійсно (батиль)».
Наостаннє ми говоримо наступне: заклопотані цілями Шаріату люди хочуть зробити реальність з її несталістю суддею над законами Шаріату не для того, щоб змінити реальність в угоду Шаріату і примусити її виконувати владу Аллаха, а бажають підвести владу Аллаха під відповідність реальності в угоду своїм пристрастям!
Це — крапля у море, де вже немає ніякого толку, а усього лише ідейно-розумова муть, що несуть за собою заклопотані цілями Шаріату люди, видаючи її за ісламські думки, бо вони займають керівні в ісламських рухах і твердять про «підйом мусульман» або про піднесення свого рангу до «представницької керівної думки» в ісламському світі.
Було б краще, якщо б вони прагнули піднести Ісламську Умму, позбавити її від гніту тиранічних режимів. Було б краще, якщо б вони об’єднали свої сили зі щирими діячами на шляху відродження Умми і встановлення її культурного проекту, який виступить заміною капіталізму, що забруднив увесь світ, а не сприяли поширенню ідейної муті для того, щоб тримати мусульман у незнанні щодо своїх істинних отруйних цілей, роблячи мусульман заручниками цієї принизливої реальності, у якій вони перебувають під управлінням колонізаторської держави, і в’язнями ідей зловонної капіталістичної цивілізації.
إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكْرَىٰ لِمَنْ كَانَ لَهُ قَلْبٌ أَوْ أَلْقَى السَّمْعَ وَهُوَ شَهِيدٌ
«Воістину, у цьому міститься нагадування для тих, у кого є серце, хто прислухається і присутній при цьому» (50:37).
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Іслам ас-Саса
