Ось вже 99 років, як зруйнований наш бастіон, наша колиска, хранитель Ісламу, захисник Умми. Нічого не змінюється, мусульмани як і раніше страждають від військових конфліктів, колоніалізму, позбавлень, а зрадники переслідують тих, хто веде діяльність по піднесенню статусу Ісламу на світовій арені.
Так, діяльність по перетворенню суспільства відбувається по наростаючій, свідомість Умми росте і розширює свої горизонти, проте її держава іще не повернулась, а лиха і зло продовжують обрушуватись на мусульман як нескінченний ливень. Боротьба між добром і злом — це вічна боротьба, але чому саме мусульмани стали жертвами агресії.
Так, наприклад, Китай несамовито прагне зломити волю уйгурських мусульман, які відкинули його культурний колоніалізм, відкинули життя під затишком комунізму і скерувались до життя відповідно з законами своєї релігії. Китай докладає усіх зусиль, щоб зломити і принизити уйгур, вимусити їх порушувати закони Ісламу. Сьогодні Китай заборонив мусульманам поститись, робити намаз, примушує їх харчуватись забороненою по Шаріату їжею. Більше того, заборонив жінкам носити платок і плаття, а частину мусульманського населення ув’язнив у концентраційні табори, піддаючись там психологічним і фізичним катуванням, частина уйгурських дітей була відірвана від своїх родин і відправлені на перевиховання, щоб вони виросли у дусі комунізму і порвали будь-які зв’язки з Ісламом.
Інший приклад, це Кашмір — кровоточива рана, яка продовжує перебувати у приниженому положенні. Мусульмани Кашміру не згодні жити по законам тих, хто поклоняється коровам, а останні не бажають, щоб мусульмани жили по законам Ісламу. На тлі протистояння між мусульманами Кашміру та індійським колоніалізмом немає жодного правителя мусульманської держави, який би поквапився надати допомогу своїм братам і звільнити Кашмір від агресії.
Проте влада Індії не обмежилась лише Кашміром; по усій країні вони переслідують мусульман, прагнуть позбутися від них, випустили ряд поправок до закону про громадянство. Поправки до закону були внесені з метою перетворити країну із світської держави в індуську, де може жити лише певний тип людей. Змінений закон буде забороняти мусульманам пакистанського, бенгальського і афганського походження проживати на території країни — на території, де жили їх предки. Тепер ці люди не вважаються громадянами Індії, але при цьому немусульмани без будь-яких проблем можуть отримати індійське громадянство.
Мусульмани, які проживають в Індії, розуміють, що даний закон скерований проти них, скерований на їх виселення із країни, яку 14 сторіч назад відкрили герої Ісламу. Отож, саме мусульмани мають більше прав на проживання у цих землях. Розуміючи усе це, мусульмани вийшли проти поправок до закону про громадянство, реакція ж влади Індії була переповнена індуською ненавистю, і ця реакція обнажила усю потворність обличчя влади.
Також не варто забувати про мусульман М’янми, Центральної Африки, Чечні, Косово, Боснії і Герцеговини…
Що стосується Сирії, Лівії Ємену, Єгипту, то в них кровопролиття усе іще триває і це ціна, яку платять люди за прагнення звільнитись від тиранії, несправедливості, за вимоги повернути владу Ісламу у життя суспільства. Сьогодні люди бажають влади Ісламу, оскільки тоді правління наповниться справедливістю, індивід буде у пошані, до Ісламу і мусульманам повернеться їх колишня велич. Проте не можна очікувати, що агенти у виді правителів дадуть позитивну відповідь на вимоги людей, вони лише іще більше почнуть вбивати, бомбардувати, виганяти, ув’язнювати у тюрми і виносили вироки про страту простим людям. Так буде тривати, поки люди не втомляться від постійних жертв, бомбардувань, обстрілів, вигнань і поневірянь по чужині …
Мусульмани продовжують відчувати страждання, зокрема — в М’янмі та Індії, оскільки Бангладеш і Пакистан не мобілізують свої війська для порятунку своїх братів і сестер по вірі, вони не надають біженцям належної допомоги на своїх територіях. Позиція правителів Туреччини, Йорданії, Лівану, Іраку, Єгипту та решти країн у відношенні сирійських або інших біженців не відрізняється від позиції влади Бангладеш і Пакистану. Якщо, як стверджують режими, вони не в силах надавати їм допомогу (а це неправда), то принаймні вони повинні прийняти пригноблених і надати їм необхідну підтримку. Проте і цього не дочекатись від нікчемних правителів, адже вони можуть лише:
— збільшувати страждання мусульман,
— забороняти біженцям перетинати свої кордони,
— перенаправляти їх у країни Заходу,
— запроваджувати західні політичні плани і т.д.
Сьогодні через наявні штучні кордони на землях мусульман, які були визначені Заходом, мусульманин став чужим на землях Ісламу, більше того, він став сприйматись як проблема, від якої необхідно здихатись, інакше його проблеми відіб’ються на усій країні.
Таким є наше положення сьогодні!
Після усього цього хіба ми не маємо право оплакувати втрату Халіфату? Не маємо права жертвувати найціннішим, що у нас є, щоб нагадати Уммі про Халіфат, про необхідність вести діяльність по його поверненню?
Звичайно ж, так! Наше положення вимагає, щоб ми встали на цей шлях.
Я не закликаю сумувати і не поширюю песимізм в Уммі, а лише описую положення Умми, яке видно неозброєним оком. Що стосується другої сторони, де має місце оптимізм і надія на зміни і відродження, то тут необхідно уважно розглянути, вивчити і сфокусувати свою увагу. Але на це здатні лише ті, кого турбує загальне положення Умми, хто вивчає те, що відбувається у суспільстві, вивчає чинники, які впливають на суспільство. Такі люди дивляться на мусульманські країни які перебувають у занепаді, на те, як ті, хто веде діяльність по перетворенню і відродженню Умми, впливають на громадську думку і підвищують рівень просвіченості Умми. І так буде тривати, поки вимоги Умми, починаючи від покращення її життя і до скинення режимів з подальшим встановленням влади Ісламу, не будуть здійснені.
Можливо, це примусило Захід помітити те, чого не помітили звичайні люди, а саме — побачити процеси перетворення в Уммі і оцінити те, наскільки це серйозно. Ми бачимо, як Захід нацьковує правителів мусульман проти Хізб ут-Тахрір, як Захід намагається зачинити будь-які двері, через які може прийти допомога і відродження. Захід очікує встановлення Халіфату у будь-якій із мусульманських країн, тому такі країни були об’явлені поза міжнародною законністю, були об’явлені спонсорами і розсадниками «тероризму» і були жорстоко атаковані.
Так Ірак, Афганістан, Сирія були окуповані і зруйновані, інші були осаджені коаліціями. Говорячи інакше, Захід робить усе, щоб завадити тим, хто веде діяльність по встановленню Халіфату, знайти підходяще місце для цього. Захід не кричить про свою ворожнечу Хізб ут-Тахрір, не згадує його ім’я (за винятком рідких випадків), проте Захід націлений на те, щоб шабаби Хізба били налякані і перебували у відчаї, для цього він мобілізував своїх агентів і послідовників у мусульманських країнах.
Звідси питання: хіба невірні та їх агенти не чули те, про що ми говоримо?
Мі у Хізб ут-Тахрір у 99-у річницю руйнування Халіфату обіцяємо Уммі, що не будемо зупинятись, не будемо проявляти слабкості і не заспокоїмось, поки не повернемо Другий Праведний Халіфат. Нас не зупинять інтриги, змови зрадників і заздрісників, адже той, з ким Аллах, не може боятись людей, оскільки він має на руках обіцянку Аллаха і благу звістку Посланця ﷺ. Тому ані погрози, ані гоніння, ані вбивства не вплинуть на таку людину, більше того, утискання лише підсилюють її упертість іі стійкість
Так буде тривати, поки не прийде допомога Аллаха, і, з дозволу Аллаха,вона близька:
وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِن قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَىٰ لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّن بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا ۚ يَعْبُدُونَنِي لَا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا ۚ وَمَن كَفَرَ بَعْدَ ذَٰلِكَ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55,56).
Асма аль-Джааба
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
13 Раджаба 1441 р.х.
08.03.2020 р.
