Питання веління схвалюваного і заборона засуджуваного, яке пов’язане з діяльністю груп, вимальовується лише після визначення виду діяльності, яка вимагається Шаріатом від групи.
Тут ми не будемо говорити про групи, які засновані для часткової реалізації норм Шаріату, таких як благодійні спільноти, які допомагають бідним мусульманам, спільноти проповіді і наставляння, спільноти по будівництву мечетей або асоціації по навчанню Корану і тому подібне. Швидше, наш розгляд стосується існування груп, які беруть на себе відповідальність за повноцінне встановлення релігії за допомогою утворення ісламського політичного устрою — Халіфату, який, у свою чергу, закликаний практикувати Іслам в житті мусульман. По досягненню цієї цілі задача Халіфату буде полягати у тому, щоб реалізувати усе схвалюване, наказане Шаріатом, усунути усе засуджуване, заборонене Шаріатом, і виконати свою місію у житті по застосуванню Ісламу повноцінним чином всередині держави і несенню заклику до решти світу.
Шаріат поклав на Ісламську Державу найважливіші задачі, які реалізуються з її існуванням і зникають з її відсутністю. Наявність групи, яка буде працювати над створенням Ісламської Держави, вважається таким же важливим, як і важливість того, чого вона хоче досягти. Якщо у наші дні відсутні групи, які працювали над відновленням ісламського життя шляхом створення Ісламської Держави, то це означає, що мусульмани нехтують усіма зобов’язаннями, які Аллах поклав на Ісламську державу, і навіть більше. Отож, є великим гріхом ігнорування діяльності по встановленню Ісламської Держави.
Мусульмани, які не працюють над відновленням ісламського життя, винні і знаходяться у гріху, коли перелюбець коїть перелюбство, крадій краде, правитель безчинствує, жінка виходить на вулицю з відкритими частинами тіла, нечестя підсилюється, джихад припиняється, невірні правлять над мусульманами, засуджуване поширюється і схвалюване зникає з обличчя землі. Усе це відбувається тоді, коли мусульмани почали нехтувати обов’язком, покладеним на них Аллахом — діяльністю по встановленню Праведного Халіфату, яким буде задоволений Аллах, і який розкладе усе по своїм місцям, реалізувавши Шаріат у житті мусульман, посіявши віру у їх серця і зібравши врожай благочестя і добра. Ця колективна діяльність є шаріатським обов’язком, від якого залежить виправлення положення, що погіршується, підняття Умми з дна і повернення її до колишньої слави і центральному місцю серед націй усього світу.
За яку справу мусульманин іще може отримати більшу нагороду, аніж колективна діяльність, яка приведе до порятунку мусульман від зла, яке їх спіткало?! Посланець Аллаха ﷺ сказав:
فَوَاللهِ لَأَنْ يَهْدِيَ اللهُ بِكَ رَجُلاً وَاحِداً خَيْرٌ لَكَ مِنْ أنْ يَكُونَ لَكَ حُمْرُ النَّعَمِ
«І клянусь Аллахом, воістину, якщо Аллах через тебе виведе на прямий хоча б одну людину, це буде для тебе краще володіння червоними верблюдами!» (Бухарі, Муслім).
Подумайте, яка нагорода чекає того, хто працює над покращенням положення усіх мусульман та їх порятунком від загибелі і хто своєю діяльністю відкриває двері для того, щоб люди входили у релігію Аллаха натовпами?! Повідомляється, що Абу Хурайра (р.а.) сказав:
جَاءَ رَجُلٌ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ دُلَّنِي عَلَى عَمَلٍ يَعْدِلُ الجِهَادَ قَالَ لاَ أَجِدُهُ قَالَهَلْ تَسْتَطِيعُ إِذَا خَرَجَ المُجَاهِدُ أَنْ تَدْخُلَ مَسْجِدَكَ فَتَقُومَ وَلاَ تَفْتُرَ وَتَصُومَ وَلاَ تُفْطِرَ قَالَ وَمَنْ يَسْتَطِيعُ ذَلِكَ
«Одного разу якийсь чоловік прийшов до Посланця Аллаха ﷺ і попросив: «Вкажи мені на таку справу, яка дорівнює джихаду». Спочатку Пророк ﷺ сказав: «Я не можу назвати таку справу», — а через деякий час спитав: «Чи зможеш ти увійти у свою мечеть і безперервно молитися, не слабшаючи,а також безперервно поститись, не розговляючись, поки муджахід знаходиться на джихаді?». У відповідь йому цей чоловік сказав: «Та хто ж зможе робити таке?!» (Бухарі, Муслім).
Лише уявіть, яке значення для Аллаха має джихад! Посланець Аллаха ﷺ сказав:
سَيِّدُ الشُّهَدَاءِ حَمْزَةُ بْنُ عَبْدِ الْمُطَّلِبِ وَرَجُلٌ قَامَ إِلَى إِمَامٍ جَائِرٍ فَأَمَرَهُ وَنَهَاهُ فَقَتَلَهُ
«Господин шахідів — Хамза ібн Абдульмутталіб і чоловік, який став перед несправедливим правителем, наказав і заборонив, за що був вбитий» (Хакім).
Чи можемо ми, знаючи про сьогоднішнє положення, залишити мусульман на загибель?! Хіба мусульмани не повинні бути такими, якими їх описав Посланець Аллаха ﷺ?! Він ﷺ сказав:
مَثَلُ الْمُؤْمِنِينَ فِى تَوَادِّهِمْ وَتَرَاحُمِهِمْ وَتَعَاطُفِهِمْ مَثَلُ الْجَسَدِ إِذَا اشْتَكَى مِنْهُ عُضْوٌ تَدَاعَى لَهُ سَائِرُ الْجَسَدِ بِالسَّهَرِ وَالْحُمَّى
«Віруючі у взаємній любові між собою, милосерді і обходженні по відношенню один до одного, подібні єдиному тілу, якщо один орган скаржиться, то решта усього тіла відгукується безсонням і жаром» (Бухарі, Муслім),
إِنَّ الْمُؤْمِنَ لِلْمُؤْمِنِ كَالْبُنْيَانِ يَشُدُّ بَعْضُهُ بَعْضًا
«Віруючі у відносинах між собою подібні будівлі, одна частина якої зміцнює іншу» (Бухарі, Муслім).
Тому мусульманин або заслуговує великої нагороди, або знаходиться в явному гріху. Це зобов’язання подібне іншим зобов’язанням, за виконання яких мусульманин заслуговує нагороду, а за залишення — покарання.
Знов нагадаємо, що тут мова йде не про частковий заклик групи, в якому переслідується реалізація частини части Ісламу, а про колективну діяльність, скеровану на реалізацію усього Ісламу шляхом встановлення держави Халіфат.
Із книги «Заклик до Ісламу»
Ахмад Махмуд
