Тахаммуль означає переносити труднощі, бути терплячим. Слово «тахаммуль» походить від арабського коріння «хамль» (підняття і переноска). Слова «вагітна» і «носильщик» походять із того же коріння, тому що обидва несуть вантаж, тільки у першому випадку — в животі, у другому — на спині.
Слово «хамль» можна зустріти у 72 аяті сури «Аль-Ахзаб»:
إِنَّا عَرَضۡنَا ٱلۡأَمَانَةَ عَلَى ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَٱلۡأَرۡضِ وَٱلۡجِبَالِ فَأَبَيۡنَ أَن يَحۡمِلۡنَهَا وَأَشۡفَقۡنَ مِنۡهَا وَحَمَلَهَاٱلۡإِنسَٰنُۖ إِنَّهُۥ كَانَ ظَلُومٗا جَهُولٗا
«Ми запропонували небесам, землі і горам взяти на себе відповідальність (аманат), але вони відмовились нести її і злякались цього, а людина взялась нести її. Воістину, вона є несправедливим і невігласним» (33:72).
«А людина взялась нести її», — тут Аллах акцентує увагу на аманаті, який людина взялась нести. Акцент робиться на відповідальності бути рабом у світі випробувань, який визначає Вічне життя, хто і як ці випробування пройшов. Вказується положення, в яке людина може впасти у випадку, якщо вона не справиться з обов’язками, що покладаються на неї як на раба і тахаммуля (перенесення труднощів, прояв терпіння).
У тексті ясним чином говориться, що людина взялась нести аманат, з яким не справляться небеса, земля і гори. Адже людина здатна нести цей вантаж, як сказав Аллах:
لَا يُكَلِّفُ ٱللَّهُ نَفۡسًا إِلَّا وُسۡعَهَاۚ
«Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (2:286).
Важливим аспектом є усвідомлення значущості аманату. Людина, яка не усвідомлює того, що на неї покладено, не зможе нести це належним чином. Не усвідомлювати себе, свої здібності і покладений аманат — це велике невігластво (джахілія). А не виконати покладений аманат належним чином — велика несправедливість (зульм).
Ті, хто усвідомлює аманат і обтяжений ним належним чином, є найбільш вшанованими створіннями, а ті, хто не усвідомлює і не обтяжений аманатом — найбільш низькими і підлими.
Усі тонкощі відповідальності, яку людина взялась нести, описані у Корані. А єдиним шляхом виконання відповідальності є підкорення Аллаху і Його Посланцю ﷺ. Відрив від підкорення буде розцінений як зрадництво у відношенні аманату. Хто може бути більш невігласним і жорстоким, аніж той, хто зрадив Аллаха і Його Посланця ﷺ?
Підкорення Аллаху і Його Посланцю ﷺ також вимагає терплячості (тахаммуль) до труднощів і здатності нести (хамль) Його аманат належним чином. Це вимагає вірності заповіту без страху бути засудженим чи засуджуваним. Аллах нагадує нам про наш заповіт:
وَإِذۡ أَخَذَ رَبُّكَ مِنۢ بَنِيٓ ءَادَمَ مِن ظُهُورِهِمۡ ذُرِّيَّتَهُمۡ وَأَشۡهَدَهُمۡ عَلَىٰٓ أَنفُسِهِمۡ أَلَسۡتُ بِرَبِّكُمۡۖ قَالُواْ بَلَىٰ شَهِدۡنَآۚ أَن تَقُولُواْ يَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِ إِنَّا كُنَّا عَنۡ هَٰذَا غَٰفِلِينَ
«Ось твій Господь вийняв із синів Адама їх потомство і примусив їх засвідчити проти самих себе: «Хіба Я — не ваш Господь?». Вони сказали: «Так, ми свідчимо». Це — для того, щоб у День воскресіння ви не говорили: «Ми не знали цього» (7:172).
Ті, хто не вірний цьому заповіту, впадуть у зрадництво (хиянат), яке є протилежністю аманата. Іншими словами, замість того, щоб берегти аманат, він відноситься до нього безвідповідально, виходячи із бажань свого нафсу всупереч велінню Того, Хто поклав на нього цей аманат. Це зрадництво виведе людину із статусу «муміна» (віруючого ). Тому що слово «віруючий» має дуже тісний зв’язок зі словом «аманат». Найважливішою якістю віруючого є надійність. Ті, хто претендує на те, щоб називатись віруючими, є найнадійнішими людьми і бережуть аманат.
Що покласти на себе аманат, необхідно лише прийняти Аллаха у якості єдиного божества і відкинути усіх псевдобожеств. Виходячи із цього, хіба демократичні клоуни і світські диктатори, які не визнають права Аллаха вирішувати у Його володіннях, не є несправедливими (залім)?
Щоб покласти на себе аманат, треба боятись Аллаха. Належним же чином Аллаха бояться вчені. Хіба «вчені», які, приховуючи веління Аллаха, виставляють західні рішення за істинні, не є джахілями, у той час як вчений — це той, хто не осипає несправедливого правителя компліментами і хоробро говорить правду у вічі?
У той час, як покладання на себе аманату означає висвітлювати людям шлях за допомогою Ісламу, деякі беруться обманювати людей, прикриваючись Ісламом (тобто, коячи зрадництво). Хіба це не зульм?
У той час як взяття на себе відповідальності за аманат означає бути далеким від хвороби вахн (любов до мирському життю і неприязнь до смерті), усвідомлювати, що увесь світ належить Аллаху і що наша смерть залежить від Його рішення, є ті, хто утримується від несення справи Аллаха у страху втратити майно і життя. Хіба це не джахілія?
Деякі правителі та їх прислужники арештовують під приводом тероризму щирих синів цієї Умми через діяльність по встановленню релігії Аллаха на землі. Хіба ті, хто арештовує їх під приводом боротьби з тероризмом, не є несправедливими? Адже тахаммуль аманату спонукав їх до тієї діяльності.
Тахаммуль відповідальності вимагає зайнятись діяльністю по встановленню державності. Хіба ті, хто хоче і вірить в неісламську суверенну державу, не є джахілем?
Хіба той, хто забув про Аллаха, Який поклав на них аманат, і ті, хто шукає вдоволення інших окрім Аллаха, позабувши про усі даровані їм милості Творця, не є тиранами?
Ті, хто усвідомлює аманат і виконує свої вимоги, безперечно, несуть свою справу у своїх серцях. Ніхто не в силах обернути у рабів тих, хто несе аманат у своїх серцях. Навіть, якщо будуть мучити їх тіла чи кидати їх у темниці, усе одно нікому не добратися до їх сердець.
Нікому не скувати у кайдани їх ідеї і цінності, в які вони вірять. Вони знають, що слова правди, які сьогодні багато хто боїться говорити у темряві, одного разу будуть скандуватись на весь голос при світлі дня.
Нехай ті, хто носить свою справу у серці, бережуть її і піклуються про неї подібно вагітній жінці, яка піклується про своє чадо. Ті ж, хто зрадив аманат,приречені не мати у серці ніякої справи.
Привітання тим, хто відвертається від джахілів і залімів і несе спільну справу у своїх серцях.
Бурхан Еркан
19.06.2020
