Рівень політики за усю історію Турецької Республіки був низьким і не виходив за межі дискусій «праві – ліві», «курди – турки». Навіть форма класифікації і створення партій обмежувалась тематикою даних дискусій.
Були запроваджені чужді уявлення про цінності. Їх нав’язували суспільству через гімни і марші. Від уряду до систем освіти, від судової системи до засобів масової інформації — усі вони як папуги вторили одне і те ж саме.
Цей низький рівень у політиці, звичайно ж, спричиняє серйозний вплив на суспільство. Період, коли ЗМІ вплинули на порядок денний і написане ними приймалось без яких-небудь сумнівів, змінилось періодом тролів у соціальних мережах. Кожен від політика до журналіста змішав правду з брехнею. Правда і брехня стали неясною і їх стало складно розрізняти між собою. Високі концепції стали нести малозначущий характер. Такі поняття як «справедливість», «істина» і «закон», стали мати різноманітні трактовки у свідомостях людей. Громадські блага і кров невинних стали ласою і легкою наживою можновладців. З іншого боку, беручись за яку-небудь проблему Умми, уряди та їх ручні ЗМІ виводили її на такий обговорюваний рівень у громадській свідомості, що віднині проблема викликала відразу і негатив. Практично кожне зачеплене ними питання чи проблема увінчувалась поразкою. Так, політичний рівень у країні був низьким, але віднині слова «низький» недосить для визначення існуючого положення.
Кожна знов створена партія наспівувала одну і ту ж пісню, але тільки на новий лад. Ці партії, заражені вірусом демократії, віддають перевагу пересуватись і поширювати вірус замість того, щоб зачинитись у своїх домах. Одні партії прославляють вже застарілий і хиткий режим. Інші ж ідуть іще далі, намагаючись інтегрувати у турецьке суспільство західні цінності. Треті займаються розбавлення смертоносної отрути медом.
Жодна із цих партій не проявляє інтересу до цінностей мусульман. Вони ігнорують норми Ісламу, які стосуються держави, суспільства і життя, але без коливань використовують Іслам перед своїм електоратом для отримання голосів. Вони не вступають в обговорення суті проблем, хоча країна погрузла у проблемах від внутрішньої політики до зовнішньої, від економіки до освіти. Вони створюють враження, ніби проблема полягає не у самому світському режимі, а в його неправильному запровадженні. Так триває рік з роком, покоління за покоління.
Звичайно, це стосується не лише Туреччини, а, на жаль, усього мусульманського світу. Нинішні режими намагаються управляти суспільством дубинкою, спричиняючи на нього тиск. Як їх не хвилюють судження суспільства про цінності, так і не хвилюють погані економічні умови, в яких проживають люди. Вони ідуть на будь-які поступки і ввергають свою економіку у кредитні воронки, щоб зберегти за собою свої крісла. Вони вимушують працювати цілі країни на Захід, але досі не можуть нагодувати ненажерливого капіталістичного монстра.
Та ж проблема спостерігається у громадських і неурядових організаціях країни. Ці неполітичні структури об’єднуються навколо різноманітних партій, особливо навколо правлячої партії, оскільки, мовляв, близькість до влади надасть можливість приносити більше користі. Таким чином ігноруються помилки і упущення уряду. Проте основною проблемою спільнот є не зосередження їх навколо влади, а те, на чому вони засновані. У такому випадку ці спільноти і неурядові структури також несуть відповідальність за усі помилки, допущені урядом. Якщо раніше ці общини,фонди і асоціації могли дозволити собі лише плітки пошепки на політичні теми, то тепер вони зв’язані з урядом, і при усьому бажанні вони не зможуть виплутатись із його пут.
У нашої країни є глибокі проблеми. Режим прирікає народ на існуючі партії і судову владу. Таким чином, кожен уряд формує відповідну для себе обстановку. Армії тролей мобілізуються для утискання будь-яких протестів. Віднині бути засудженим за публікацію у «Twitter» чи організовану конференцію не викликає подиву. Піддавання сумніву чи критиці економіки — достатній привід для того, щоб стати «зрадником». І це відноситься навіть до опозиції, яка, будь вона при владі, вчиняла б у тому ж дусі.
Тому глибоко укоріненим проблемам необхідно знайти корінні рішення. Наше життя не завжди повинно проходити через такі порочні кола. Для цього ми у своїх судженнях повинні дотримуватись, судити і діяти у межах правильної думки, мірила і цінностей. Мірилом нашого погляду на життя повинна стати ісламська акида. Ми повинні знати, що у День Воскресіння ми будемо відповідати за це перед Аллахом. У такому випадку ми можемо почати з відмови від світських демократичних партій і висуваємих ними рішень, які засновані на секуляризмі. А потім діяти в унісон з ісламськими партіями, які діють за методом пророцтва Мухаммада ﷺ, щоб утвердити владу Ісламу на землі. У цьому полягає обов’язок, покладений на нас.
Звичайно, я розумію, що питання потребує іще більшого розкриття і обговорення. Але, як ви розумієте, дана проблема не може бути цілком вивчена у межах однієї статті. Проте, знаючи проблему, ми можемо з легкістю знайти їй рішення. Що стосується складності, то колишні покоління, які бажали змін, зустрілись віч-на-віч з цією проблемою і набули успіху, уповаючи на допомогу і терпіння від Аллаха. Тому ми, будучи мусульманами, можемо послідувати тому ж прикладу сьогодні. Нехай зміцнить Аллах наші стопи і убереже нас від того, щоб бути обдуреними демократією чи фальшивими гаслами про Іслам.
Осман Йилдиз
10.06.2020 р.
