Проект «ВБС» і Туреччина у якості співголови

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Термін «ВБС» («Великий Близький Схід», «GreaterMiddleEast») також відомий як «Ініціатива по розширенню Близького Сходу», був введений на початку 2000-их років, і його повна назва переводиться як «Партнерство для спільного майбутнього і прогресу з регіоном Великого Близького Сходу і Північної Африки».

Незважаючи на красиве оформлення назви, сам проект направлений на надання Ісламу і мусульманським країнам нової моделі згідно з американськими інтересами і на запровадження ідей капіталістичної ідеології у розуми активного молодого покоління.

Цей політичний термін уперше висунула адміністрація Джорджа Уокера Буша-молодшого. Спочатку план охоплював Іран, Туреччину і Пакистан, проте пізніше мова зайшла про країни Південного Кавказу і Середньої Азії. І в основі сьогоднішнього конфлікту між Азербайджаном і Вірменією на Південному Кавказі видно, що США знов ведуть політику по підсиленню свого впливу у Вірменії і послабленню там російської присутності.

Пізніше, у зв’язку з президентськими виборами в США,на початку 2000-их проект був тимчасово заблокований. Проте проект «ВБС» знов перейшов у розробку після другої перемоги Джорджа Буша на виборах. Атаки 11 вересня у США були показані як основа проекту, запущеного на початку 2000-х років. У той поворотний момент США почали окупувати і грабувати ісламські землі.

Іще один важливий момент, який привертає увагу, полягає у тому, що перед підготовкою проекту аналітичний центр «RAND Corporation», який надає стратегічні послуги в області НДДКР1 для США і ЦРУ, підготував у 2004 році звіт під назвою «Світський демократичний Іслам: партнери, ресурси, і стратегії» і представив його адміністрації Буша. У цьому звіті мусульманський світ був розділений на категорії, і те, що повинні робити США для контролю над Ісламом, було перераховано під відповідними заголовками. Окрім того, у даному звіті було згадування про те, що Туреччина є країною, яка більше решти інших в мусульманському світі близька до моделі «демократичного Ісламу».

Грем Фуллер раніше займав посаду головного резидента підрозділу ЦРУ близькосхідного і південноазіатського регіону, а також є автором-дослідником у корпорації «RAND», що підготувала даний звіт із 88 сторінок. Так ось, Фуллер відкрито ділиться своїми поглядами на тему необхідності надати підтримку руху Фетхуллаха Гюлена у цей період. Як відомо, США проводять зовнішню політику згідно зі звітами, що публікуються цією організацією, через що цей центр («RAND Corporation») називають тіньовою організацією ЦРУ.

Туреччина в даному проекті грає роль зразкової моделі для решт країн регіону. США, презентувавши Туреччину у якості «поміркованої мусульманської країни», визначили дорожню карту для решти мусульманських країн. Роль Туреччини у якості зразкової країни стала більш очевидною після підтримки, надаваємої їй у питаннях партнерства з НАТО та її ключового фігурування в центрі регіональних проблем.

Було заявлено, що проект «ВБС» у цілому був прийнятий після саміту «Великої вісімки» (G8), який пройшов в Сі-Айленді (штат Джорджія, США) з 8 по 10 червня 2004 року під головуванням президента США Джорджа Буша. Було вирішено, що Туреччина, Італія і Ємен будуть співголовами механізму під назвою «ForumfortheFuture» («Форум майбутнього») и «DemocracyAssistanceDialogue» («Діалог сприяння демократії»), який буде створений у межах цього самого механізму для країн Великого Близького Сходу і Північної Африки.

США надали на порядок денний «ВБС» на саміті НАТО, який проходив у Стамбулі 28–29 червня 2004 року. На саміті було вирішено, що застосування лише силового методу недосить для боротьби з тероризмом і що соціальні і економічні методи також повинні використовуватись у цій боротьбі. Перший офіціальний захід «DemocracyAssistanceDialogue» був проведений у Римі за участю Туреччини, Італії і Марокко 25 листопада 2004 року.
Продовжуючи роботу у межах проекту «ВБС», США зняли військове ембарго, введене проти Пакистану, який заявив про свою підтримку проекту у жовтні 2004 року.

Проект «ВБС» у цей період також був озвучений з перших вуст Туреччини:

Ердогану своєму виступі у березні 2006 року на з’їзді «ПСР» в стамбульському районі Байрампаша заявив: «Туреччина має місію на Близькому Сході. Ми є одним із співголів проекту «Великий Близький Схід». І ми виконуємо цю місію», — тим самим від чутливо підтвердивши, що Туреччина працює на проект.

Ердоган під час участі у телевізійній програмі «TekeTek» («Один на один»), розкрив свої цілі, заявивши: «Прямо зараз у Америки є проект «Великий Близький Схід». Тобто проект розширеного Близького Сходу. Діярбакир може засяяти у якості центру у цьому проекті. Ми повинні цього добитися».

Догу Перінчек, виступаючи на одній із програм, повідомив, що він поділився коментарем прем’єр-міністра Туреччини Ердогана з тодішнім президентом Ахметом Недждетом Сезером у листі, де написав, що «прем’єр-міністр Туреччини не може служити Сполученим Штатам,і його треба негайно відправити у відставку». Перінчек навіть зазначив, що Ердоган у 34 місцях використовував фразу «Я — співголова «ВБС». З тих пір утекло багато води, і коли баланс сил змінився, витончений майстер перевтілення Перінчек зробив те, що вмів краще усього, зайнявши позицію попутно вітру.

Прем’єр-міністр Ердоган, зазначивши щодо цілей проекту «Великий Близький Схід» і щодо відведених задач для Туреччини в прийнятих цілях, заявив, що проект «ВБС» є кроком уперед, оскільки був складений і прийнятий для того, щоб забезпечити на Близькому Сході мир, економічний розвиток регіону, свободу Близького Сходу, права жінки, а також довести свободу освіти до більш високого рівня. Ердоган, який повідомив про задачі, поставлені перед Туреччиною у межах «ВБС», і про те, що Туреччина визвалась виконати ці задачі, пізніше заявив, що не буде використовувати фразу «співголова «ВБС», бо ця фраза викликала бурхливу критику. Після даної заяви у 2009 році проект «ВБС» втратив помітність у риториці Ердогана.

Капіталістичний порядок піддався серйозним загрозам у зв’язку з «Арабською весною», яка почалась в Тунісі і глибоко зачепила Близький Схід. Адміністрації більшості ісламських регіонів були замінені, а також проведені перевибори, що сприяло тому, що революції одна за іншою були обіграні у народу. Дух спонтанно виниклих революцій, де вигукувались ісламські гасла, був вкрадений лідерами і агентами, які оспівують демократію. США повністю влаштував, як вони самі назвали це явище, «демократичний Іслам».

Проте Іслам не схильний демократизації, оскільки він знаходиться у повному протиріччі з демократією, яка благословляє порочність, перелюбство, азарт ігри, алкоголь, лихварство та усі види гидоти під приводом «свобод». Але у них знайшовся вихід. Цю задачу на себе взяли високооплачувані «вчені» і політичні лідери, які заявляли, що «демократія — це усього лише вибір правителя». Вони вихваляли демократію, навівши у приклад обрання праведних халіфів. Згодом, сьогодні ми можемо чути такі безглузді вирази, як «шахід (мученик) демократії», «боротьба за демократію», «шлях демократії».

Але у Сирії ця тактика не спрацювала. Режим партії «Баас», який захищав інтереси США з часів старшого Асада, вступив у стадію руйнування. Проект «Великий Близький Схід» вислизав із рук Вашингтона. Обама навіть визнавав, що сирійське питання призвело до появи у нього сивого волосся. Проте напружена боротьба «Астанинського тріо» за столом переговорів і на полі битви увінчались успіхом. Сценарій, проведений спільно з «ІД», наніс серйозний удар по перевазі сирійського мусульманського народу на полі битви.

Америка сприяла ядерній зброї з Іраном, закрила очі на дії Росії,відкрила і полегшила шляхи торгівлі вуглеводнями (нафтою і природним газом). Більше того США, відмовившись продавати оборонні системи Patriot Туреччини, сприяли російському виробництву систем ПВО С-400. На знак вдячності на усе це Росія здійснювала бомбардування мусульман, які відстоювали позицію «Наш Господь — Аллах, наша вимога — ісламська система правління».

Сьогодні ж США, сидячи за женевським столом переговорів і насолоджуючись своєю перемогою, спочатку вийшли із угоди з Іраном, а тепер заявляють, що для С-400 неприпустимо знаходитись у країні-партнері по НАТО. Хоча відомо, що США не стримують своїх обіцянок, проте завжди знайдуться бажаючі з ними дружити і знаходитись в союзі. Інакше кажучи, вантаж проекту «Великий Близький Схід» залишив глибокий слід на плечах країн-співголів проекту «ВБС».

Турецькій операції «Джерело миру»(«BarışPınarıHarekâtı») на південному кордоні Туреччини проти «РПК»2/«ПДС»3 («PKK»/»PYD») було давне зелене світло — у ході інтенсивних переговорів з Вашингтоном, — проте по спливанню невеликого проміжку часу операцію зупинили і подальшому ходу операції була дана заборона. Туреччина, яка вже не могла продовжувати інтервенцію проти перебуваючої на турецькому кордоні «РПК»/«ПДС», були відкриті шляхи у Лівію за тисячі кілометрів від Турецької Республіки у межах нової ролі, відведеної для неї США.

У Лівії Туреччина, яка надавала підтримку очолюючому уряд Тріполі проєвропейському Сараджу, виступила проти проамериканського Хафтара, який очолює уряд в Тобруку Насправді тут немає нічого дивного, оскільки і у Сирії Туреччина вже ставала гарантом опозиції і усі ми є свідками наслідків цього. Туреччина, яка визнала Халіфу Хафтара «путчистом», надала йому визнання, закликавши Сараджа сісти з ним за один стіл переговорів. Коли ж сили Сараджа просунулись двинулись на Сурт і Ель-Джуфра, Туреччина перестала надавати їм свою підтримку. Північну Африку можна порівняти з киплячим казаном, а США стрімко намагаються проникнути у ті райони, де у них іще немає прямого впливу.

Сьогодні США намагаються скористатися нагірно-карабахським конфліктом, який спалахнув між Азербайджаном і Вірменією. Раніше США за допомогою Туреччини простягали Єревану пряники, щоб послабити російський вплив, сьогодні ж Вашингтон за допомогою тієї ж самої Туреччини демонструє свій безпощадний батіг. Хіба не дивно спостерігати сьогоднішню активність в Нагорному Карабаху після 30 років перебування під окупацією?! У 2009 році Туреччина, яка отримала на свою адресу шквал критики від Азербайджану, підписала мирну угоду з Вірменією і розморозила4 вірменсько-турецький кордон. Коли ж Вірменія вийшла із цієї угоди — прийшов час політики батога. Туреччина почала рішуче підтримувати Азербайджан проти Вірменії. США, які вже врегулювали для себе сирійське питання, сьогодні увійшли в активну фазу на Південному Кавказі, на який націлювався Буш.

Дана активність також стурбувала почуваючого себе немов сир у маслі президента Азербайджану Алієва, який нав’язує мусульманам секуляризм, обмежує до мінімуму гучність звучання азанів і забороняє жінкам входити в громадські установи в хіджабі. Ільхам Алієв видавав закони, щоб зміцнити своє правління і керувати країною подібно королю. І небажання Алієва вв’язуватись у подібну війну ми можемо зрозуміти із його вимушеного прояву інтересу до Нагорному Карабаху, який знаходився під окупацією на протязі 30 років.

Палестинське питання є найбільш важливим стовпом американського проекту «ВБС». Окупаційна влада «Ізраїлю» — це незамінний партнер Вашингтона. Безпека цього трущобного сіоністського утворення, без якого США не обійтись, звичайно, важлива, також для колег і союзників Америки. Тут Вашингтон, який робить штучне розділення країн регіону на два табори, зібрав з однієї сторони тих, хто вже нормалізував свої відносини з «Ізраїлем», і з іншого боку — тих, хто виступає за рішення щодо двох держав, що врешті решт також говорить про визнання сіонського утворення «Ізраїль» на 80% палестинських земель.

Роль Туреччини полягає у тому, щоб відстоювати план щодо двох держав з кордонами 1967 року, а також в контролюванні і з’єднанні «Організації звільнення Палестини» («ОЗП») і «ХАМАС». Туреччина відкриває для них свої обійми в Стамбулі, щоб помирити і об’єднати їх. 25 вересня в Стамбулі проходили переговори між рухами «ФАТХ» і «ХАМАС» під керівництвом члена Виконавчого комітету «Організації звільнення Палестини» («ОЗП») Аззамааль-Ахмеда, і було заявлено про досягнення угоди між ними.

Так тривають спроби по підсиленню американського впливу у регіонах, визначаємих США у межах проекту «Великий Близький Схід».

Окрім того, робиться спроба по запровадженню схваленого Вашингтоном проекту «демократичний Іслам», який обмежується мечеттю і поклоніннями. Вони прагнуть до прийняття секуляризму розумами мусульман через проект «поміркованого Ісламу», який ставить Іслам на одну нішу з християнством у якості духовної релігії, яка позбавлена політичного аспекту і тринадцятисторічної історичної практики Ісламської Держави.

Правителі в мусульманських регіонах, які проливають сьомий піт за США, віддавали перевагу зіграти роль в сценарії сучасної головуючої держави. Проте не варто забувати, що Америка тримається на позиції головуючої держави на тлі існуючих держав лише на протязі 60 років, у той час як відома своєю славою і честю блискуча Ісламська держава Халіфат зберігала позицію світового лідера на протязі 1000 років через свою 1300-річну історію, поширюючи у світі справедливість за допомогою єдиної божественної ісламської системи.

У спробах надягти на себе героїчні успіхи історичних особистостей ці правителі мусульманських країн грають роль маріонеток західних ворогів.

Проте шлях до перемоги вже був вказаний в Книзі Аллаха:

ٱلَّذِينَ يَتَّخِذُونَ ٱلۡكَٰفِرِينَ أَوۡلِيَآءَ مِن دُونِ ٱلۡمُؤۡمِنِينَۚ أَيَبۡتَغُونَ عِندَهُمُ ٱلۡعِزَّةَ فَإِنَّ ٱلۡعِزَّةَ لِلَّهِ جَمِيعٗا

«Які беруть своїми помічниками і друзями невіруючих замість віруючих. Невже вони хочуть набути могутності поруч ними, якщо могутність цілком належить Аллаху?!» (4:139).

 

Фатіх Догду
14.10.2020 р.

1. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи.

2. «Робоча партія Курдистану» («РПК», також «Курдська робоча партія»; курд.«PartiyaKarkerênKurdistan» — «PKK») — організація,яка бореться за політичні права курдів в Туреччині і створення курдської автономії в складі Туреччини. Має також військове крило — «Народні сили оборони».

3. Партія «Демократичний союз», також «Партія демократичної єдності» (курд.«PartiyaYekîtiyaDemokrat» — «PYD») — ліва політична партія, заснована у 2003 році сирійськими курдами.

4. У 1993 році Туреччина в однобічному порядку блокувала вірменсько-турецький кордон, офіційно мотивуючи це окупацією азербайджанських районів вірменськими військами.