Інтерв’ю з Асадом Мансуром на тему щодо Хізб ут-Тахрір і заклику. 2 ч.

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

На минулому тижні ми публікували першу частину інтерв’ю з Асадом Мансуром, автором книг «Політичний вакуум на міжнародній арені» і «Сунна — це джерело міркування і законодавства, таке ж, як і Коран», опублікованих виданням «KöklüDeğişim» («Корінне змінення»).

Темою інтерв’ю був Хізб ут-Тахрір і заклик. Пропонуємо Вашій увазі другу і останню частину цього інтерв’ю:

— У нас є декілька питань щодо поточних подій. Перше стосується кроків щодо нормалізації відносин з «Ізраїлем». Як відомо, кроки по нормалізації з «Ізраїлем» і до того вже здійснювались через Кемп-Девідські і Ословські угоди. Чи означає насправді остання угода між ОАЕ і «Ізраїлем», що усі арабські і регіональні уряди вступили в процес відкритої і публічної нормалізації відносин, які вони усі підтримували таємно? Чи має це якесь відношення до «Угоди сторіччя»? Звідки у цих адміністрацій така зухвалість?

Так, ці адміністрації мають таємні відносини з окупаційною владою «Ізраїлю», і ці відносини були встановленні давно. Наприклад, Катар відкрив в «Ізраїлі» комерційний офіс у 1995 році. Коли спалахнув скандал, адміністрація Катара заявила: «Ми зачинили його у 2000 році», — але сіоністське утворення «Ізраїль» заявило: «Ні, воно не зачинялось», — і офіс продовжує свою діяльність. Офіс вступає в контакт з «Ізраїлем» під приводом допомоги Газі. Усі режими мусульманських країн визнали присутність сіоністського утворення, бо погодились з планом «двох держав». Цей план вимагає створення двох держав,де 80% палестинських земель належать сіоністам, а 20% — палестинцям. США висунули цей план у 1959 році.

Для його реалізації у 1964 році в Єгипті була створена «Організація звільнення Палестини» (ОЗП). Ця організація і адміністрації арабських країн не ставились серйозно до порятунку Палестини; вони вимушували людей приходить у відчай, здаватись і бути втягнутими у штучні війни з окупаційною владою «Ізраїлю». Ці сили дали сіоністському утворенню нову владу і території у війні 1967 року. Президент Єгипту Садат відкрито визнав, що почав війну з «Ізраїлем» у 1973 році заради встановлення перемир’я. Тому у 1979 році США добились підписання Кемп-Девідської угоди між Єгиптом і сіоністським утворенням. Таким чином, Єгипет першим визнав «Ізраїль».

У 1988 році лідер «ОЗП» Арафат заявив, що він приймає план створення палестинської держави на 20% території палестинської землі. Відповідно, він підписав Угоду в Осло в 1993 році і офіційно визнав сіоністське утворення. Таким чином, він визнав, що 80% палестинських земель, окупованих сіоністами, належать їм. Він скоїв більш серйозне зрадництво, аніж Садат. У 1994 році Сполучені Штати забезпечили «Угоду про пустелю Арава» (Ваді-ель-Араба) між Йорданією і сіоністським утворенням, яке підписав король Хусейн. Таким чином, йорданський режим відкрито визнав існування сіоністів на палестинських землях, встановив з ними дипломатичні і економічні відносини.

У 2002 році був прийнятий план під назвою «Арабська мирна ініціатива», який включав готовність арабських держав визнати присутність сіоністів для реалізації плану двох держав, розробленого Сполученими Штатами і висунутого наслідним принцом Саудівської Аравії Абдуллахом. Услід за цим у столиці Лівану Бейруті пройшов саміт арабських країн, де цей план прийняли усі арабські держави.

У 2008 році США довірили Туреччині забезпечення мирної угоди між сіоністським утворенням і Сирією. Ердоган почав посередництво між цими двома сторонами. Між ними повинна була бути підписаною угода, але к кінцю того ж року окупаційна влада «Ізраїлю» атакувала Газу, що завадило продовжити переговори і підписати угоду.

29 січня 2020 року президент США Дональд Трамп надав план під назвою «Угода сторіччя». Для реалізації цього плану США почали вимушувати уряди арабських країн офіційно визнати «Ізраїль». Об’єднані Арабські Емірати з цим погодились.

Туреччина визнала «Ізраїль» у 1949 році і налагодила з цим відносини; Ердоган же зміцнив ці відносини і навіть сказав: «Нормалізація турецько - «Ізраїльських» відносин дуже важлива для усього регіону».

Офіційно чи ні, проте усі режими у мусульманському світі визнають окупаційну владу «Ізраїлю». Усі вони причетні до даного зрадництва проти палестинців та Умми.

Перш ніж прийти до влади, ці правителі обіцяють визнати існування «Ізраїлю» і не чинити йому протидії. Ними рухає бажання залишитись при владі. При тиску на них США і відсутності небезпеки з боку народу ці правителі одразу ж визнають сіоністське утворення і налагоджують з ним відносини. Відповідно, таке явне зрадництво можна очікувати від будь-якого із правителів мусульманських країн в абсолютно будь-яку мить.

Також прямо зараз Трамп заклопотаний виборами; епідемія Covid-19 занурила його і США у нову кризу. Згідно опитуванням, його опонент Байден обганяє Трампа. Тому Трамп намагається показати, що добився певного успіху, щоб знов перемогти на виборах. Звідси виходить прагнення вимусити арабські держави визнати сіоністське утворення «Ізраїль». Так «Угода сторіччя» буде здійсненна і закарбована чорнилами на папері. Проте у житті вона мертва. На протязі шістдесяти років, більш сприятливих для здійснення подібного, США не здавалось реалізувати задуманий план про дві держави. З цією метою 24–25 серпня держсекретар США Помпео відвідав Судан, Бахрейн і Оман,вимагаючи від них офіційного визнання «Ізраїлю» і укладання з сіоністським утворенням мирної угоди. Проте ці держави показали свою неготовність до такого кроку.

Мета США полягає у тому, щоб примусити мусульманські країни назавжди прийняти, захищати і зберігати «Ізраїль», щоб сіоністське утворення, створене Америкою, залишалось базою у самому серці мусульманського світу. По суті, Америка вважає «Ізраїль» частиною себе. З миті створення сіоністського утворення Вашингтон забезпечує його захистом і усім необхідним, надає йому найсучаснішу зброю.

Таким чином, через утворення «Ізраїлю» у самому серці мусульманського світу Захід прагне запобігти об’єднанню і підйому мусульман, а також встановленню держави Халіфат. Сіоністське утворення виконує роль собаки, якого нацьковують на мусульман, що виступають проти США і Заходу. США зможуть втручатись у ситуацію у регіоні у будь-який час під приводом захисту сіоністського утворення. Цим самим планувалось зберігати статус мусульманських країн згідно з угодою Сайкс–Піко і Лозаннським договором, за допомогою яких колонізатори розділили їх. Мусульмани віднині повинні були залишатись в лапах ворогів. Ось для чого використовують сіоністів! Коли, по велінню Аллаха, незабаром буде встановлена держава Халіфат, США і Європа будуть використовувати сіоністів проти нас і принесуть їх у жертву. Проте Сполучені Штати не можуть вести військові дії — вони вийшли із Іраку, Сирії і Афганістану, вони віддають перевагу, коли замість них на полі бою помирають інші. Трамп заявив про це відкрито.

— Друге актуальне питання — це дискусії про Халіфат, які вийшли на перший план одразу після відкриття Айя-Софії для поклоніння. Як Ви оцінюєте ці обговорення? Чим є ці дебати штучними чи природними, що виражають сподівання людей?

Ці дискусії — природні і справжні, а не штучні, вони відображають сподівання суспільства. Це насіння, посіяні Хізб ут-Тахрір, і вони почали приносити свої плоди. Це плід 60-річної роботи Хізб ут-Тахрір. Це воля народу. Хізб представляє почуття Умми. Він є частиною Ісламської Умми, і мусульмани Туреччини почали згадувати свою славну історію. Турки несли стяг Ісламу, коли вшанувались честі прийняти цю славну віру. По цій причині останній аббасидський халіф Мухаммад аль-Мутаваккіль, який знаходився під владою мамлюків в Каїрі і втратив вплив, передав Халіфат Селіму Ⅰ Явузу у 1517 році. Аль-Мутаваккіль передав Селіму Ⅰ Халіфат як аманат. Османи ж з найкращою відповідальністю підійшли до цьому аманату і понесли його. Коли в Уммі пішов занепад, Абдульхамід Ⅱ з усією серйозністю працював над порятунком і розвитком держави.

Але ті, хто знаходився під впливом західних ідей, скинули Абдульхаміда у 1909 році по ініціативі Великобританії. Представники партії «Єднання і прогрес» і младотурки, які велись західними ідеями, були дурнями, які нічого не тямили у політиці і сліпо захоплювались Заходом. Вони не могли управляти державою належним чином і втягнули її у Першу світовій війну, вставши на бік одних невірних колонізаторів проти інших. Проте Іслам не дозволяє подібного. Абдульхамід направляв курс своєї політики на боротьбу цих колонізаторів одного з другим, таким чином він захищав Ісламську Державу на протязі 33 років і навіть почав добиватись її розвитку. Дурні, захоплені Заходом, привели Ісламську Державу до поразки і втекли; англійці увійшли у Стамбул, заключили халіфа у свої образливі рамки, зліпили із Мустафи Кемаля «героя» і надали йому усілякого роду підтримку.

Коли Мустафа Кемаль хотів скасувати Халіфат в парламенті, переважна більшість проголосувала проти, але він об’явив про скасування Халіфату, обманом заявивши, що парламент проголосував і прийняв це рішення. Отож, скасування Халіфату — незаконне. Він також об’явив наступне: «Влада Халіфату скасована, оскільки значення і концепція Халіфату, уряду і республіки по суті пов’язані між собою».

Він порівняв республіку і державну систему, перейняту ним з Заходу, з Халіфатом, щоб обдурити народ, і навіть прийняв їх як одне і теж саме. Він порахував їх однаковими по значенню і поняттю! Ну якщо це одне те ж саме, тоді чому він скасував Халіфат і об’явив війну тим, хто хотів знов Халіфату?! Він стратив сотні тисяч мусульман! Мустафа Кемаль вдавався до брехні і тиранії. При підтримці британців він боровся проти Умми, її релігії і Шаріату і скасував Халіфат, поставлений мусульманам в обов’язок (фард).

Секуляризм і демократія — штучні і вигадані людиною системи. Диктатор Мустафа Кемаль намагався нав’язати їх людям силою і насильством. Його послідовники робили те ж саме. Вони усе іще намагаються обвести людей навколо пальця, говорячи: «Секуляризм не суперечить Ісламу, він сумісний з ним і захищає релігію». Проте секуляризм відділяє релігію від життя, держави, політики, економіки, утворення та усіх сфер держави. А це — суцільний куфр (невір’я).

Вони почали просувати брехливе ствердження: «Демократія відповідає Ісламу». Щоб запровадити це серед мусульман, почали наводитись паралелі з виборами і принципом Шура в Ісламі. Проте в демократії панування належить народу, а в Ісламі — Аллаху, Його Шаріату.

З цієї причини республіка, уряд, секуляризм і демократія нав’язувались народу через брехню і тиранію. Коли суспільство усвідомило, що усе це штучно, нереально і брехливо, воно почало повертатись до своїх витоків.

Це схоже з тим, як Айя-Софія була зачинена для поклоніння і перетворена на музей за допомогою брехні. Мустафа Кемаль обманним шляхом зачинив мечеть Айя-Софію під приводом реконструкційних робіт у 1930 році аж до 1935, а потім зовсім перетворив у музей.

Мустафа Кемаль та усі ті, хто слідує за ним, приречені на поразку, і це вже відбувається. З дозволу Аллаха, наша Умма знов захистить і прийме Халіфат і носіїв заклику до Халіфату, і встановить Ісламську Державу під керівництвом носіїв заклику.

— Чи можна говорити про вакуум на міжнародній арені на тлі економічної і політичної ситуації у США, відокремлення Великобританії від ЄС і процесу розпаду ЄС? Як, на Вашу дімку, можна восповнити цей вакуум?

Державою, яка зможе восповнити цей вакуум, пробіл, є Ісламський Халіфат. В нашій книзі «Політичний вакуум на міжнародній арені» (2014) ми ясно описали, що з 2008 року в США почався занепад, центр однополярного світу був зсунутий і почав втрачати свої позиції. Ми підкреслили, що інші наддержави не здані зайняти центральну позицію на міжнародній арені. Зараз же ця ситуація стала іще більш міцною. В об’ємній статі під назвою «Події в Америці та їх вплив на положення Штатів на міжнародній арені» від 15 липня 2020 року я аргументовано описав плачевну ситуацію і безсилля США. Америка ніяк не може виплутатись із цієї ситуації, яка погіршується з кожним днем. Коронавірус — черговий приклад відображення безсилля американської системи.

Великобританія ж була б державою подібною Нідерландам, не будь у неї агентів у колишніх африканських і азіатських колоніях. Через цих агентів Англія отримує вплив і намагається захистити свої інтереси і підтримати свою економіку. Але цей вплив сильно похитнувся і буде іще слабшати. За останні роки Лондон утратив повністю чи частково силу у багатьох сферах впливу. Економіка Великобританії у жахливому стані, і криза COVID-19 проявила її слабкість. Англія почала страждати від наслідків великої помилки, яку вона скоїла, покинувши Європейський Союз.

Брексіт1 не рятує важкого положення Британії. Військове положення англійців в іще гіршому стані: вона не може модернізувати зброю, підтримувати свою ядерну зброю, розробляти нові ракети. У внутрішній обстановці їй також загрожує розділ — Північна Ірландія і Шотландія можуть відокремитись у будь-яку мить. Звідси стати головуючою державою у світі Англії неможливо.

Ситуація Франції не краще. Вона опирається на свої колишні колонії в Африці і продовжує грабувати їх. Якщо відняти у неї це, то залишиться держава на кшталт Італії. Франції також не стати світовим лідером.

Росія, незважаючи на велику кількість озброєння, не змогла стать головуючою наддержавою у період Радянського Союзу, а з тих пір зазнала іще більшого занепаду.

Від Китаю нічого і чекати у цьому напрямку. Максимальне, чого він може досягти, це стати регіонально крупною державою. Його політичний кругозір і пильність дуже слабкі, він не має послання до світу, його населення не відчуває себе великою державою.

Німеччина намагається стати великою державою, але не претендує на звання головуючої держави у світі.

Таким чином, немає крупної держави, яка зуміла б восповнити цей світовий пробіл, за винятком Ісламського Халіфату, час виникнення якого — не за горами. У нього є усі показники, щоб стати головуючою державою. Як тільки він буде встановлений,з дозволу Аллаха, одразу ж почнеться розвиток, і Халіфат займе місце лідера на світовій арені.

— Нарешті, яке повідомлення Ви хочете передати нашим читачам в Туреччині, що б Ви їм сказали? Які є Ваші рекомендації для молоді відносно услюбів і т.п. на даний часовий проміжок у Туреччині?

Хізб ут-Тахрір в Туреччині, як у кожній країні, хвала Аллаху, зазначає прогрес з точки зору кількості, якості, розширенні і впливу порівняно з минулими роками. Те, що роблять хлопці, неможна недооцінити, навпаки, треба пишатись їх успіхами, за що ми дякуємо Аллаху. Вони набули успіху у багато чому. Вони мають високе ідейне і політичне розуміння. Величезну готовність жертвувати на своєму шляху і відмінну прихильність своїм ідеям і шаріатським хукмам.

В обмін на свої подвиги они не чекають нічого, окрім вдоволення Аллаха. Жертвуючи, вони не переслідують матеріального інтересу. Навпаки, на шляху цієї справи вони піддаються стражданням, але їх це не засмучує. Це вказує на силу їх віри, упевненість у своїй справі і лідерстві, що їх веде. У протилежному випадку вони не змогли б усього цього зробити і принести такі жертви. Фактично, вони схожі на сподвижників Посланця Аллаха (с.а.с.).

Інші партії і групи вільно ведуть свою діяльність і мають усі можливості, тому що дотримуються стовпів світської системи або хоча б не перечать їй. Тому їх можна побачити частіше і відкрито. Проте, оскільки Хізб ут-Тахрір не приховує своєї діяльності над усуненням системи невір’я і заміною її на ісламську систему, її члени наражаються на тиск з усіх боків, на них намагаються навести наклеп, утискають, кидають у в’язниці і переслідують судові органи на тлі негативної пропаганди, а на цьому шляху вигадується багато брехні і наклепів.

Як вести діяльність на тлі цих двох ситуацій?

З одного боку, ми, як Хізб і його хлопці, перевершуємо інших за рахунок наділеного нас Аллахом блага, звеличені Його релігією, сильні за рахунок витікаючої із цієї релігії ідеї, а метод наш вірний і є прямим шляхом Пророка (с.а.с.). По цій причині ми упевнені в собі, в нашій партії та у її керівництві; ми безмежно довіряємо обіцянці Аллаха і благій звістці Посланця Аллаха (с.а.с.). Ця довіра є секретом продовження успішної діяльності. Жоден рух і організація не досліджували і не кристалізували ідеї так глибоко, як ми. Вони не осмислили політику через призму ісламської просвіти, не прояснили ісламські системи, не виявили проблеми і не вказали їх рішення із Ісламу. Зважаючи на усі перешкоди і труднощі, Хізб не ішов на поступки. Ось чому у нас є упевненість в собі.

З іншого боку, вороги намагаються заперти нас і навіть затулити нам роти. Вони ведуть проти нас с негативну пропаганду, усіляко використовують її, щоб наші звернення не були почуті.

Як поводив себе Пророк (с.а.с.),коли те ж саме було здійснено проти нього і його партії із сподвижників? Він (с.а.с.) і його сподвижники ставали більш рішучими і настирливими, шукали нові двері, щоб донести туди послання. Усе це було так тому, що шлях Пророку (с.а.с.) вказував Сам Аллах.

Необхідно робити те ж саме: відвідувати нові місця і контактувати з новими людьми, шукати нові услюби і засоби донесення ідеї, використовувати можливості, доступні у соціальних мережах і в Інтернеті, щоб завоювати видних і впливових людей чи отримати їх підтримку, долучити решту мусульман,зробити наше існування і присутність відчутними. Кожен із хлопців повинен зробити свій внесок у цю спільну справу. Насправді, кожен із хлопців здатене на багато чого, тому повинен використовувати уся наявні можливості.

Нам треба докладати зусиль, щоб виправити неправильні думки, погляди і ідеї серед мусульман і показати їм правильні. Адже це наша Умма, з якою ми у жодному разі не повинні конфліктувати. По суті, конфлікт відбувається з зовнішніми силами невір’я, з прив’язаними до них владою і внутрішніми силами, з їх ідеями і системами. Це наш шлях безпощадної боротьби з ворогами, розкриваючи їх інтриги і підступні плани проти нашої Умми і проявляючи вірне і свідоме керівництво перед Уммою.

Як ми, ті, хто йде прямим шляхом, можемо проявляти слабину чи здаватись, коли рухомі Заходом люди невпинно працюють проти Ісламу? Вони чекають нашої бездіяльності. Насправді сили куфру настільки змучені, їх життя — жахливі, їх суспільства — у прогнилому стані, їх родини — неспокійні і розірвані, вони нещасні, їх поїдають хробаки, прогризаючи їх гнилі трони. Вони дуже слабкі, приречені на розпад і зникнення. Вони шукають рішення, чекають на свого рятівника. Коли ж буде встановлена Ісламська Держава Халіфат, вона вкаже їм рішення і врятує їх від нещасного життя.

Обираючи тих, хто використовує ісламські почуття, мусульмани проявляють своє бажання і готовність запровадити Іслам і встановити Халіфат. Коли Мендерес повернув читання азану і відкрив мечеті у 1950-х роках, мусульмани обрали його. У 1960-х і 1970-х роках, коли Демірель, скориставшись ісламськими настроями, сказав: «Ми йдемо по шляху Мендереса», — мусульмани неодноразово обирали його. У 1980-х роках, коли Тургут Озал зіграв на ісламських почуттях, народ декілька разів віддавав за нього свій голос, незважаючи на солдатів. Знов-таки, по тій самій причині був обраний Ербакан у 1996–1997 роках, адже ісламські почуття і прагнення мусульман до ісламського правління досягли свого апогею. Саме тому мусульмани неодноразово обирали Ердогана, і завдяки ісламським почуттям він продовжував залишатись при владі.

Коли терористичні кемалісти і гюленісти здійснили спробу перевороту 15 липня,, мусульмани виступили проти цього, вигукуючи ісламські гасла і такбіри, укриваючись у мечетях. Якщо б Ердоган був щирим у своїх словах, то він негайно об’явив би про встановлення Халіфату, а Умма підтримала б його. Але він не зробив цього, а замість цього закликав до маршу демократії, маршу куфру. Коли мечеть Айя-Софія була знов відкрита для поклоніння, на перший план полемік вийшла тема Халіфату, яка також зачепила партію «Хізб ут-Тахрір». Те ж саме відбувається майже в усіх країнах. Це означає, що в Туреччині, як і в кожній мусульманській країні, Умма готова до запровадження Ісламу і встановленню Халіфату.

В усіх цих подіях видно, що Іслам и Халіфат володіють потенційною громадською владою. І вона може проявитись у будь-яку мить. Таким чином, Хізб ут-Тахрір зможе встановити Халіфат. З дозволу Аллаха, це лише питання часу. Так давайте збільшувати і прискорювати нашу діяльність, проявляти іще більшу щирість по відношенню до Аллаху, щоб Всевишній Аллах вшанував нас перемогою і наділив можливістю і владою. Аллах велів Своєму Посланцю (с.а.с.) молитися в Мецці наступним чином:

وَٱجۡعَل لِّي مِن لَّدُنكَ سُلۡطَٰنٗا نَّصِيرٗا

«Зроби мені від Себе султан (владу, авторитет), який надасть нусру» (17:80).

Це означає, що треба вести діяльність для отримання влади, що приносить нусру,щоб Аллах врешті решт дарував її. Нусра означає набуття авторитету і свідчення встановлення Халіфату. Пророк (с.а.с.) доклав зусилля, щоб набути нусру, і таким Аллах дав йому авторитет, що приніс нусру, і допоміг йому встановити державу.

Прийняти на себе зобов’язання вести заклик Ісламу і встановити Халіфат є фардом (обов’язковим), таким же, як і намаз. Дуже важливо, так само,як ми продовжуємо робити намази до самої смерті, щоб ми продовжували вести заклик до свої смерті, прагнути встановити Халіфат і захистити його збереженість після встановлення, і це найголовніший фард. Адже характер багатьох фардів-діянь скерований на захист і поширення Ісламу, захист і порятунок мусульман, а також залежить від існування Ісламської Держави. Оскільки це питання є частиною ібадату, то необхідно бути терплячим, настирливим і рішучим, а також сподіватись на допомогу Аллаха. Таким є шлях до перемоги!

وَٱعۡبُدۡ رَبَّكَ حَتَّىٰ يَأۡتِيَكَ ٱلۡيَقِينُ

«Поклоняйся Господу своєму, поки переконаність (смерть) не явиться до тебе» (15:99).

 

Köklü Değişim Medya
22 вересня 2020 р.