Під поняттям «دَعْوَة» (заклик) прийнято розуміти передачу своїх ідей і думок іншим людям і вплив цих ідей на них. Інакше кажучи, мусульманин вірить, що Аллах є абсолютним Законодавцем і що божественна Книга, яку Він передав нам через Свого Посланця ﷺ — це Священний Коран.
Як наслідок, ця віра спонукає мусульманина природним чином передавати ці істини усім, хто його оточує. Саме це ми називаємо «даватом» (закликом). Сьогодні у нашій темі мова під про носія заклику до повного блага (тобто до Ісламу), а не до часткового. Отож, слова і вчинки того, хто закликає до благого, повинні бути скеровані на заклик, щоб суспільство могло прийняти його і брати з нього приклад. Власне кажучи, наш Господь говорить наступне у Корані:
وَمَنۡ أَحۡسَنُ قَوۡلٗا مِّمَّن دَعَآ إِلَى ٱللَّهِ وَعَمِلَ صَٰلِحٗا وَقَالَ إِنَّنِي مِنَ ٱلۡمُسۡلِمِينَ
«Чия мова більше прекрасна, аніж мова того, хто закликає до Аллаху, вчиняє праведно і говорить: «Воістину, я — один із мусульман»?» (41:33).
При розгляді даної теми у наші дні ми бачимо, що, безперечно, однією із найбільш важливих робіт у цьому напрямку є книга «Заклик до Ісламу»1. Тому, говорячи про «заклик», було б неправильним не згадати про цю роботу і не навести приклад із неї. У даній статті ми спробуємо пролити світло на тему заклику, час від час цитуючи цю книгу, а також вдаючись і до інших праць. Отож, давайте почнемо з наступних важливих фактів, наведених у передмові даної книги:
«Ця книга більш акцентована на заклику до встановлення ісламської системи правління — Халіфату,тому що цей аспект складає основу сьогоднішнього заклику до Ісламу. Адже кожен заклик до Ісламу, який не бере у якості своєї вісі побудову Ісламської Держави в умовах відсутності останньої, є частковою діяльністю і відхиленням від фактичного заклику».
Таким чином, звідси ми розуміємо наступне:
1. В умовах нинішнього положення, коли Шаріат Ісламу не є домінуючим і мусульмани не знають спокою від лих, заклик до окремих питань Ісламу і діяльність навколо лише приватних питань не є істинним закликом, а навпаки, є відхиленням від нього.
2. Заклик до Ісламу можливий лише при повторному встановленні скасованого Халіфату, за допомогою якого будуть вирішені усі проблеми на корені.
3. Заклик до Ісламу можливий не просто через вимогу встановити Ісламську Державу, а через ведення спільної діяльності з політичним згуртуванням і через розміщення його у центрі життя.
Таким чином, згідно з сьогоднішніми реаліями, говорячи про заклик до Ісламу і носіях заклику, ми бачимо, що загальноприйняте визначення про те, що «заклик до Ісламу — це здійснення індивідом «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» (наказ схвалюваного і утримання від засуджуваного)» не є підходящим і правильним. Як у випадку з намазом і постом, є певні умови і правила, встановлені Аллахом, і як у випадку їх дотримання Аллах приймає намаз і пост, так і у випадку заклику і «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» необхідно дотримуватись встановлених Аллахом умов і правил. Отож, при відсутності держави на питання дотримання хукму «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» необхідно дивитись у наступних двох осях:
1. Дотримання цього хукму індивідом.
2. Дотримання цього хукму джамаатом (згуртуванням).
Звичайно ж, між дотриманням даної норми окремими індивідами і джамаатом існують відмінності. Але перш аніж ми поглибимось у цю різницю, треба зазначити наступне. «Амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», які повинні виконуватись людиною у межах джамаату, не можуть бути дотримані окремими індивідами. Проте індивідуальний обов’язок «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» може і повинен дотримуватись окремим індивідом, який є частиною джамаату. Між тим, якщо людина уникає колективного обов’язку «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» і здійснює індивідуальний обов’язок «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», це ніяким чином не означає, що вона зняла з себе відповідальність за колективний обов’язок. Думаю, цього досить, щоб відчути різницю між ними.
Щоб краще розібратись у цій різниці, давайте спробуємо вдатись до книги Ясіна ібн Алі, яка називається «Із хукмів амрбіль-маруфванахйаніль-мункар». Автор в темі «Амрбіль-маруфванахйаніль-мункар при відсутності держави» говорить, що обов’язок «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» лягає на окремих індивідів, джамаати і можновладців. Далі він згадує, що держава грає найважливішу роль у виправленні мункара (засуджуваного).
Пізніше автор задається наступним питанням: «Чи пов’язаний амрбіль-маруфванахйаніль-мункар з державою?». Відповідаючи на це, Ясін ібн Алі в нагадування про основні обов’язки Ісламської Держави говорить: «Це обов’язкове політичне утворення, яке має силу, щоб виконувати і забезпечувати дотримання норм Ісламу, а також нести заклик до Ісламу усьому світу у якості послання для людства через дават і джихад. Держава — це єдиний метод, застосовуваний Ісламом для запровадження ісламських систем і загальних норм у житті і суспільстві. Знов-таки, держава — це єдина форма запровадження ісламського образу життя. Без нього Іслам перестає існувати як ідеологія і система життя, а від нього залишиться лише духовне поклоніння і моральні якості».
Нагадавши про головну роль держави, автор говорить про обов’язки, які діють незалежно від наявності чи відсутності держави, а також розглядає «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» у даному контексті. У якості прикладу він наводить джихад. Шаріатські докази про джихад абсолютні (мутлак). Одним із таких доказів є наступні слова Всевишнього Аллаха:
كُتِبَ عَلَيۡكُمُ ٱلۡقِتَالُ
«Вам приписано битися» (2:216).
Потім Ясін ібн Алі пояснює незалежний від Держави Халіфат обов’язок «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар наступним чином:
«В основі, право на віддавання наказу про початок битви знаходиться у халіфа. Він — єдиний, хто проголошує війну і укладає перемир’я. Проте навіть якщо у мусульман відсутній халіф, навіть якщо немає держави, яка запроваджує Іслам всередині країни і яка несе Іслам за межами країни за допомогою джихаду, джихад не залишається без діла, і залишати його не дозволяється. Якщо допустити залишення джихаду, то землі мусульман будуть захоплені і окуповані, багатства розграбовані, їх честь, святині і цінності осквернені. Як це і трапилось сьогодні.
Так само «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» не пов’язаний ані з халіфом, ані з можновладцями. Незалежно від того,чи є Ісламська держава Халіфат чи ні, чи запроваджується правління у мусульманських країнах по Ісламу або ж по законам куфру, чи правильно правитель дотримується ісламських положень чи ні — «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» у будь-якому випадку є мусульман ваджибом. Вимога робити «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» не залежить від наявності халіфа і не має такої умови, як встановлення держави. Пророк Мухаммад ﷺ сказав:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це своєю рукою»,
لَتَأْمُرُنَّ بِالْمَعْرُوفِ وَلَتَنْهَوُنَّ عَنِ الْمُنْكَرِ أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللهُ أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَابًا مِنْهُ
«Вам належить обов’язково наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Інакше, можливо, Аллах пошле на вас покарання від Себе» (Тірмізі)».
Із вищесказаного ми розуміємо наступне: наказувати схвалюване и забороняти засуджуване у багатьох справах, наприклад, у питаннях освіти, виплати закяту, паломництва чи захисту населення, по суті є обов’язком держави. А це може бути здійснено лише з пануванням Шаріату. Проте, якщо хукм є абсолютним і не обумовлений наявністю Ісламської Держави, то він продовжує залишатись у силі завжди і скрізь.
Розглянемо різницю між індивідуальною і груповою діяльністю і обов’язковістю ведення діяльності у джамааті. У книзі «Заклик до Ісламу», перш ніж згадати 104 аят сури «Алі Імран» у якості доказу діяльності у згуртуванні, говориться наступне:
«Безперечно, що існування джамаату, який фактично займається відновленням ісламського образу життя за допомогою методу Праведного Халіфату, є шаріатським обов’язком. Наступні слова Аллаха — тому доказ:
وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група, яка буде закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
У цьому аяті Аллах наказує мусульманам у якості фард аль-кіфая мати принаймні одне згуртування, яке закликало б до добру, наказувало схвалюване і забороняло б засуджуване.
Повеління в аяті «нехай буде» виражає обов’язковість наявності заклику до Ісламу, наказу маруфа і заборони мункара.
Фраза «серед вас» робить це зобов’язання для деяких ексклюзивним, оскільки обов’язок наказувати схвалюване і забороняти засуджуване є справою, яка вимагає знань і проникливості, якими не кожен може володіти, і це є шаріатською каріною, згідно якої цей обов’язок є фардом кіфая».
Потім автор зазначає, що ми повинні знати «що є маруф» і «що є мункар» для того, щоб робити «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», і говорить: «Те, що вчинки (амаль) слідують за знаннями (ільм) — очевидно,оскільки вчинки відповідають шаріатським знанням. У протилежному випадку вчинки втрачають таку особливість, як поклоніння (ібадат)».
Згідно цьому, колективна діяльність не обмежується наказом до схвалюваного і забороною засуджуваного, а також вимагається, щоб згуртування закликало до добру, а саме — до Ісламу. Заклик до Ісламу — це не тільки заклик людей до намазу, посту чи вивченню релігії, а заклик до єдиному цілому запровадженню Ісламу, а саме — до Халіфату, чого неможливо реалізувати в індивідуальному порядку. Є відмінність між наставлянням на адресу того, хто не робить намаз, з боку індивіда і з боку згуртування. Індивід може обмежитись тим, що хтось встав на шлях здійснення п’ятикратного намазу, але той, хто бере участь у згуртованій діяльності, не обмежиться цим і почне акцентувати увагу того, хто почав робити п’ятикратний намаз, також і на існуюче неісламське правління і почне нагадувати, що діяльність по встановленню Ісламської Держави теж є для нього ваджибом.
До того ж, є іще одне питання, яке може викликати плутанину і вимагає роз’яснення, і це різниця між «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» і «закликом». Як ми вже згадували вище, здійснення «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» в індивідуальному плані (наприклад, нагадування мусульманину, який вживає алкоголь, про те, що це харам, або ж навіть віддалення його від цього хараму) і здійснення цього хукму у межах згуртування (наприклад, піддавання звіту несправедливого правителя і ознайомлення мусульман з моделлю Ісламської Держави) відрізняються один від одного. Ясін ібн Алі, розглядаючи цю тему, зазначає, що між закликом і «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» є як відмінності, так і схожості. Ось дві відмінності, які він наводить:
«1. Амрбіль-маруфванахйаніль-мункар більш відокремлений, аніж заклик у змісті «вимоги запроваджувати Іслам». Заклик носить більш загальний характер,оскільки дават включає в себе окрім вимоги дотримуватись ваджибу і відмовлятись від хараму також і інші питання. Інакше кажучи, дават охоплює більше питань, аніж «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар». У відношенні джамаату Аллах сказав:
وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група, яка буде закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
Тут ми бачимо вказівку на приватне — «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», і на загальне — добро чи Іслам. «Амрбіль-маруфванахйаніль-мункар» згадується для того, щоб звернути увагу на важливість і значущість цих справ. По суті, заклик (дават) полягає у тому, щоб роз’яснювати ідеї і хукми Ісламу, а не наказувати і забороняти. Дават — це передача (табліг) Ісламу через проголошення, худжат (доводи) і бурхан (докази). Заклик — це діалог і переконання.
2. Безперечно, дават ділиться на два види. Перший — це заклик, скерований до немусульман, щоб ті увірували в Іслам, увійшли під його захист і вчиняли згідно з його нормами. Другий же — це заклик, звернутий до мусульман, щоб ті долучились до Ісламу і вчиняли згідно з тим, що міститься у словах «ля ілахаілляллах, Мухаммадунрасулюллах». Інакше кажучи, це заклик до підкорення Всевишньому Творцю і до того, щоб триматись веленого Ним прямого шляху (мінхаджа). Цей аспект заклику відрізняється від «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», який обмежується зверненням до мусульман і не поширюється на невіруючих».
Таким чином, основна відмінність між закликом і наказуванням схвалюваного і забороною засуджуваного полягає у тому, що один обмежений особливими (індивідуальними) хукмами і скеровується тільки до мусульман, у той час як другий стосується загальних норм (добро, Іслам, Халіфат) і при цьому завжди дивиться на проблему цілком. Проведемо аналогію з природою, щоб краще зрозуміти сказане. Уявіть собі сильно ослаблене дерево. Займатись його листям і гілками для його оживлення буде подібно «амрбіль-маруфванахйаніль-мункар», а основним стволом і корінням — давату.
(Далі буде)
Мехмет Айдин
13.11.2020 р.
1. «Заклик до Ісламу», Ахмад аль-Махмуд.
