Талаб ан-нусра

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Розглянемо більш детально один із хукмів категорії методу, а саме — талаб ан-нусра (звернення по допомогу і підтримку для захисту і запровадження Ісламу).

Після розгляду ми спробуємо зробити висновок про те, як треба вчиняти нам, особливо враховуючи те, що є люди, які працюють над встановленням Ісламської Держави, але не надають талаб ан-нусрі ніякого значення, як нібито це другорядне питання або як нібито хадіси про талаб ан-нусрі недостовірні і необов’язково слідувати їм у побудові держави. Не зупинившись на цьому, деякі почали атакувати даний хукм і тих, хто прийняв його, незважаючи на те, що талаб ан-нусра підтверджується в усіх джерелах сіри лише з невеликими відмінностями. Автори сіри Посланця Аллаха (с.а.с.) не відносились до жодної із сучасних груп, але при цьому вони описували у своїх книгах питання талаб ан-нусри. Навіть у Корані згадуються ті, хто «дали притулок і надали допомогу», і називаються вони в тому ж Корані «ансарами», а це слово означає похвалу і кращу якість, яким володіли деякі люди.

Із сіри видно, що Посланець Аллаха (с.а.с.) звертався по допомогу до голів племен, які мали владу. І, незважаючи на те, що Посланець (с.а.с.) неодноразово отримував відмову від різних племен, він продовжував просити нусру і не зупинився ані перед чим. Ібн Саад згадує у книзі «Ат-Табакат» п’ятнадцять племен і родів, до яких звертався Пророк (с.а.с.). Така завзятість Посланця (с.а.с.) може вказувати тільки на те, що талаб ан-нусра робилась за наказом Аллаха.

З іншого боку, тих, хто надав допомогу Ісламу, Коран називає ансарами (люди, які надали нусру). У багатьох аятах Корану Аллах хвалить і прощає ансарів, згадуючи їх услід за мухаджирами.

Наявні описи талаб ан-нусри вказують на те, що це закон Шаріату. Посланець Аллаха (с.а.с.) говорив: «О, таке-то плем’я, воістину, я посланий Аллахом до вас!. Він наказує поклонятись тільки Аллаху, не долучати Йому співтоваришів … увірувати в мене і прийняти мої слова, захищати мене, поки я буду роз’яснювати те, з чим Аллах послав мене» («Сіра» Ібн Хішама). Тут видно, що він звертався до племен за наказом Аллаха. Наказ Аллаха — це закон Шаріату, для виконання якого необхідно використовувати відповідні методи. Отож, шлях Посланця (с.а.с.) у побудові Ісламської Держави — це не просто один із способів, а метод, слідування якому обов’язкове.

Більше того, дискусії між Посланцем Аллаха (с.а.с.) і тими, до кого він звертався по допомогу, між ним і тими, хто надав цю допомогу, присягнувши другий раз на підкорення при Акабі, вказують на те, що Посланець (с.а.с.) за допомогою цих кроків йшов до встановлення релігії і набуттю державності, яка захистить, застосує і поширить Іслам. Як ми можемо нехтувати талаб ан-нусрой, коли це — закон Шаріату, що стосується переходу від одного етапу заклику до другого, на якому релігія стане застосовуватись і поширюватись ?! В чиїх інтересах це закон передається забуттю?

Невірні розуміли, що цьому кроку передувала присяга вірності і відкрита демонстрація релігії. Делегація від племені Амір ібн Саса теж ясно розуміла, що ця справа пов’язана з владою і правлінням. Зверніть увагу на те, як мекканців охопила лють, коли вони дізнались про другу присягу у Акаби. Мекканці навіть сказали: «О, хазраджити! До нас дійшли звістки про те, що ви прийшли до одного із нас, щоб увести його і присягнути йому на те, що станете воювати проти нас!». І шайтан закричав в увесь голос, дізнавшись про другу присягу при Акабі: «О, люди осілі! Ось Мухаммад і сабійці разом з ним зібрались, щоб воювати з вами!».

У ході переговорів перед другою присягою при Акабі аль-Бара сказав: «Прийми же від нас клятву, о,Посланець Аллаха! Клянусь Аллахом, ми — природжені воїни і надійні люди, і це передається у нас із покоління в покоління!».

Абу аль-Хайсам ібн ат-Тайхан сказав: «О,Посланець Аллаха, воістину, нас пов’язують з цими людьми (з євреями) певні узи,які нам доведеться розірвати, але чи не вийде так, що якщо ми зробимо це, а потім Аллах допоможе тобі, ти повернешся до своїх одноплемінників, а нас покинеш?».

Асад ібн Зурара сказав: «Його вихід сьогодні означає війну проти усіх арабів, що приведе до того, що ваших старійшин повбивають і над вами схлиснуться мечи».

Аль-Аббас ібн Убада сказав: «Якщо хочеш, ми завтра ж об’явимо про це людям, які зібрались у Міні, тримаючи у руках мечі!».

Відповідаючи Абу аль-Хайсаму, Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Навпаки, ваша кров — моя кров, ваші страждання — мої страждання. Я з вами, а ви зі мною. Я буду воювати з тими, з ким воюєте ви, і буду миритись з тим, з ким миритесь ви».

Аіша (р.а.) сказала: «Посланець Аллаха (с.а.с.) був задоволений зібранням, оскільки Аллах дарував йому силу і підтримав хоробрим, войовничим і численним народом».

В темі «Талаб ан-нусра» Ібн Хішам пише: «Коли Аллах побажав підтримати Свого Пророка (с.а.с.) і зміцнити релігію, Він привів до нього ансарів».

Усі ці висловлювання показують важливість талаб ан-нусри і не дозволяють уводити зміст убік, як нібито ансарами є ті, до кого звернулись з закликом прийняти Іслам, і вони відповіли. «Присяга», «відкрита демонстрація релігії», «нусра», «війна», «вб’ють старійшин», «схлиснуться мечі», «проти усіх арабів», «захистимо так само, як захищаємо своїх жінок, дітей і найдорожче» — усі ці формулювання показують, що талаб ан-нусра означає пошук захисту для доведення релігії, навіть якщо доведеться використовувати силу, а також означає прохання встановити державу, яка захистить цю релігію,застосує усі її закони і поширить послання по усьому світу. Звідси можна зробити наступні висновки:

• Посланець Аллаха (с.а.с.) шукав захисту і покровительства для мусульман і заклику. З цим він звертався навіть до многобожників, наприклад, дядько Пророка (с.а.с.) захищав його і не дозволяв нікому заважати його заклику, також після повернення із Таіфа Посланець Аллаха (с.а.с.) увійшов під покровительство аль-Мутіма ібн Аді. Але це ніяк не означало, що многобожники, які допомагали мусульманам, могли спричиняти тиск на них чи вносити свої корективи у дії Пророка (с.а.с.). Коли дядько Пророка (с.а.с.) попросив трохи послабити заклик, Пророк (с.а.с.) відповів:

يَا عَمُّ، وَاَللَّهِ لَوْ وَضَعُوا الشمسَ فِي يَمِينِي، والقمرَ فِي يَسَارِي عَلَى أَنْ أَتْرُكَ هَذَا الْأَمْرَ حَتَّى يُظهره اللَّهُ، أَوْ أَهْلِكَ فِيهِ مَا تَرَكْتُهُ

«Клянусь Аллахом, дядько! Якщо вони покладуть Сонце у мою правую руку, а Місяць — в ліву, щоб я залишив свою справу, то я не залишу її, поки Аллах не дасть перемогу чи поки я не загину» («Сіра» Ібн Хішама).

• Посланець (с.а.с.) зв’язувався з головами племен, оскільки їх прикладу у прийнятті Ісламу могла послідувати решта людей. Це в значній мірі допомогло у поширенні Ісламу серед широких мас населення.

• Пророк (с.а.с) шукав допомоги і захисту у володарів сили і влади за умовою, що вони повинні бути прийнявшими Іслам, як це було при другій присязі у Акаби.

Посланець Аллаха (с.а.с.) звертався по допомогу і підтримку до ватажків племен, які поруч з головуванням мали народну підтримку. У ті часи ватажки також були правителями, воєначальниками і тими, хто представляв думку людей.

Сьогодні ж правителі мають силу і владу, але не користуються народною підтримкою. Навіть у тих випадках, коли здається, що якийсь правитель користується народною підтримкою, насправді це не так. Щоб отримати владу для Ісламу, ми, слідуючи прикладу Посланця Аллаха (с.а.с.), повинні зв’язуватись з тими хто має вагу і положення у суспільстві і за ким безперечно послідують люди, наприклад, офіцери мусульманських армій. Також під час утискань члени групи можуть користуватись захистом знайомих людей чи родичів при умові, що це не відіб’ється погано на їх вірі. Таким чином, ми будемо слідувати прикладу Посланця Аллаха (с.а.с.), звичайно ж, беручи до уваги нинішню реальність.

Таким є шлях Посланця Аллаха (с.а.с.), і ми неодмінно повинні слідувати його прикладу, щоб набути:

— людей, повністю готових встановити Іслам на землі, подібно тому, як Посланець (с.а.с.) підготував мухаджирів, на плечі яких ліг увесь тягар заклику у Мецці, встановлення держави разом з Посланцем Аллаха (с.а.с.) і управління Уммою після встановлення.

— громадську думку на користь ідеї, яка витікає із загальної свідомості, тобто підтримку серед широких мас, які приймуть як систему тільки Іслам і зустрінуть його з розпростертими обіймами при встановленні, як це трапилось з жителями Медини, які бажали тільки Ісламу і були готові захищати його.

— володарів сили і впливу, за допомогою яких Іслам прийде до влади.

Досягнення усього цього буде означати, що ми пройшли шлях по методу Посланця Аллаха (с.а.с.). Аллах обіцяв перемогу тим мусульманам, які дотримуються Його Шаріату:

وَكَانَ حَقًّا عَلَيْنَا نَصْرُ الْمُؤْمِنِينَ

«Нашим обов’язком було допомагати віруючим» (30:47),

وَلَيَنصُرَنَّ اللَّهُ مَن يَنصُرُهُ إِنَّ اللَّهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ

«Аллах неодмінно допомагає тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах — Всесильний, Могутній» (22:40),

وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِن قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَى لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّن بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا يَعْبُدُونَنِي لَا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا

«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння на землі, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене» (24:55).