Події в Америці та їх вплив на положення Штатів на міжнародній арені

Міжнародна арена визначається як мережа взаємовідносин між ефективними сильними державами. Тобто дане питання пов’язане з активністю держав. По цій причині вивчення даного питання базується на впливі одних держав на інші. По мірі збільшення впливу однієї держави на інші також збільшується її положення на міжнародній арені, і, якщо у цієї держави є задатки наддержави, вплив цієї держави продовжує зростати, поки вона не стане однією із наддержав. Коли ж держава досягає здатності задавати напрямок розвитку і зміненням у світі і впливати на інші крупні держави, а також нав’язувати свою власну волю,тоді вона стає головуючою державою у світі. Звичайно ж, дане положення вимагає постійного моніторингу подій і змінень у світі і вивчення чинників впливу і дій інших держав,щоб розуміти динаміку змін на світовій арені.

Проте позиція держави на міжнародній арені ніколи не буде мати постійний характер. Завжди є ймовірність змін в залежності від чинників і активності діючих урядів. Ці змінення залежать від положення крупних держав як всередині країни, так і в регіонах, де вони мають вплив, від практичних і дієвих спроб підірвати позицію головуючої держави іншими крупними державами;від спроб держав підсилити свій вплив на події, які відбуваються, через альянс з головуючою наддержавою; від ступеня впливу тієї чи іншої держави на малі, щоб бути здатним відбивати від себе удари головуючої держави і бути конкурентоздатним по відношенню до неї.

Решта крупних держав, з усім наявним у них потенціалом і міццю, прагнуть стати союзниками головуючої наддержави, щоб похитнути центральне положення головуючої наддержави, зміцнити своє положення на міжнародній арені, або ж підсилити свій вплив і роздобути ласу частку від загального пирога. У цьому контексті вони прагнуть зробити усе, що оберне кризи чи слабкість головуючої держави в можливості для себе, а також намагаються вживати дії, які послабили б позиції головуючої наддержави всередині країни, в регіонах, де вона має вплив, чи у світі у цілому так, щоб головуюча держава не переставала думати про захист і збереження свого положення. Такою є особливість крупних держав. У протилежному випадку ми фактично не називаємо їх крупними державами чи наддержавами.

Аналогічним чином інші держави, які борються за те, щоб стати крупними державами, повинні володіти такими ж якостями, тобто проводити діяльність у даному напрямі. Держави, які не роблять подібного і не мають наміру робити цього, не вважаються і не можуть вважатись крупними наддержавами на міжнародній арені. Це або територіально крупні і незалежні держави, такі як Китай, або ж незалежні малі держави, такі як Швейцарія і Нідерланди. Або ж це держави, які обертаються по орбіті іншої, більш крупної держави, на кшталт Канади і Японії. Багато країн Африки, Азії і Південної Америки також слугують тому прикладом.

У світі трапились події, які вказують на можливість того, що відбудуться змінення відносно головуючого положення Америки на міжнародній арені. Таким чином, вкрай важливо, щоб ми розглянули цю ситуацію, те, як вона розвивалась, її масштаби і нинішній стан. Адже майбутнє світу залежить від майбутнього крупних наддержав,адже саме вони ведуть міжнародні справи і управляють ними; розпалюють крупні і малі війни і конфлікти в регіонах, що перебувають під їх впливом;викликають кризи після цих війн і конфліктів. Малі держави — це пасивні держави. Можливо, мала держава і здатна впливати на більш дрібні держави, але тільки у тій мірі, в якій це допускає більш крупна держава, якій вона підкоряється. Наприклад, Єгипет може впливати на Судан, Сирія — на Ліван, а Саудівська Аравія — на Бахрейн.

Таким чином, політична ситуація в малих державах варіюється в залежності від крупних держав,яким вони підкоряються, і від міждержавного конфлікту, який відбувається між ними. Коли трапляються незалежні від крупних держав, але серйозні по своїй значущості змінення у малій державі, особливо це стосується мусульманського світу, крупні держави у той же час втручаються різноманітними способами, щоб запобігти цим зміненням і подіям, тим більше, якщо справа стосується подій, завдяки яким мала держава прагне стати крупною або навіть головуючою у світі державою.

Коли в мусульманських (і особливо — в арабських) регіонах траплялись неочікувані повстання і революції, крупні наддержави тут же втручались, щоб завадити революціям набути самостійність і незалежність, приборкати їх, взяти під свій контроль і використовувати події у межах своїх імперіалістичних інтересів. І, нарешті, як видно на прикладі Лівії, втручання крупних наддержав робить так, що проблема набуває міжнародних масштабів і стає предметом конфлікту вже крупних держав. Таким чином, наддержавам вдається завадити Ісламській Уммі поквитатись з ними через революції, як це трапилось у Сирії.

Внаслідок розпаду Радянського Союзу у 1989 році, його остаточного краху у 1991 році і ліквідації Варшавського договору1 виникли внутрішні проблеми, відступлення від ідеології комунізму, економічні потрясіння, особливо, занурення даної держави у вигадані війни, в тому числі —в Афганістані. Ця держава та її наступниця Росія перестали бути другою у світі наддержавою, яка конкурує з Америкою за статус першості на міжнародній арені. Між тим Америка, яка більше не бачила іншої гідної сили, здатної конкурувати з нею, щоб зайняти центральне положення, угледіла у розвалі Східного блоку сприятливу для своєї країни можливість і об’явила себе головуючою державою однополярного світу, адже СРСР, який був єдиним партнером Сполучених Штатів Америки в управління біполярного світового устрою, розпався.

Росії не вдалось заповнити прогалину, залишену після розпаду СРСР. З керуючої позиції вона спустилась до рівня звичайної держави. Радянський Союз складався із чотирнадцяти республік, які підкорялись Москві. Ці республіки були територією природного впливу Росії. Проте в значній частині зі них Росія втратила колишній вплив. Вона заснувала СНД2 із одинадцяти держав, щоб хоч якось зберегти свій вплив та їх залежність від РФ, але втратила такі країни як Україна і Грузія. Вона почала метушитись, щоб утримати під своїм впливом решту країн, особливо — п’ять країн Центральної Азії. Після розпаду СРСР, який отримав смертельний удар, Росія не змогла встати на ноги навіть у себе вдома. Незважаючи на десять з гаком років зусиль по відновленню, Росія так і не досягла свого колишнього положення.

Таким чином, на міжнародній арені сталися зміни без, як це історично склалось, світових війн чи крупних битв, які раніше призводили до краху крупних держав. Так, Радянський Союз чи Росію з політичної арени вибили не крупні війни, в яких переможець входив у столицю переможеної країни і нав’язував тому, хто програв, свої умови, як у випадку з Османською державою і Німеччиною у Першій світовій війні, або у випадку з Німеччиною, Італією і Японією — у Другій.

Америку охопили гордощі після розпаду Радянського Союзу, який суперничав з нею, і вона проігнорувала очікування інших крупних держав, маючих амбіції лідерства на світовій арені. Ігноруючи міжнародні рішення, Америка розпочала військові дії на Балканах, окупувала Афганістан, а потім і Ірак по сфабрикованим причинам і без рішення на те Ради Безпеки ООН. Зі зміненням ситуації на міжнародній арені на їх користь США проігнорували усі союзи, які були створені для дотримання міжнародного права з миті створення ООН після Другої світової війни. Вашингтон знехтував нормами міжнародного права і резолюціями ООН, хоча зіграв важливу роль при її створенні у 1945 році. Таким чином, Америка сама дала привід похитнутись довірі народів і держав до ООН і різноманітним міжнародним організаціям.

Це — один із найважливіших чинників падіння як Америки, так і міжнародних організацій,тому що порушення будь-якого міжнародного права, рішення чи правила, яке стало нормою у народів світ, призводить до втрати і послабленню довіри. У результаті втрачається репутація і авторитет, мотивація до слідування і подражання, а люди починають чинити опір і повставати проти проводимої політики. Звичайно ж, це підірвало вплив головуючої держави на інші суспільства і держави,оскільки вплив на держави і суспільства заснований на довірі, переконливості, прив’язаності до міжнародному праву і загальнолюдським нормам.

Наприклад, на початку 2001 року, коли Джордж Буш-молодший фактично удруге заявив про політику «хто не з нами, той проти нас», даючи зрозуміти, що Америка — єдиний гравець на міжнародній арені, і вона не переймається щодо заперечень інших, нехай навіть крупних держав. Це викликало всесвітню реакцію і ненависть людей до Америки. Відбулись заклики повстати проти подібної політики. Інші крупні держави угледіли у цій можливості для себе і спробували скористатись цим.

Франція негайно вжила заходи і разом з Німеччиною і Росією сформувала блок проти вторгнення США в Ірак. Ці події вплинули на американську політику. 21 лютого 2005 р. Бушу довелось відвідати Брюссель, щоб налагодити ситуацію з Європою, і зробити наступну заяву: «США підтримують появу сильної Європи. Адже нам потрібен сильний партнер, який буде поруч з нами у життєво важливих питаннях,на першому місці серед яких — реалізація демократії і свобод у світі» (сайт радіо «DeutscheWelle», 21.02.2005). У той же день, при зустрічі з президентом Франції Шіраком, Буш сказав: «Хоча між нами є деякі розбіжності, поки що ми повинні залишити їх осторонь»(джерело те ж саме).

Як визнавали колишній президент США Барак Обама і високопосадовці на кшталт колишнього міністра оборони при Буші і Обамі Роберта Гейтса, Америка стикнулась з опором, яки примусив її визнати свою безуспішність в Іраку та Афганістані. Роберт Гейтс заявив, що Америка більше не піде на дві війни одночасно. У 2008 році Америка вирішила вийти із Іраку і Афганістану. Це підштовхнуло Росію до проведення військових операцій проти в Грузії у серпні 2008 року для остаточної окупації Абхазії і Південної Осетії. Америка була вимушена просто спостерігати за операцією. Усе це вказує на те, що позиція світового лідерства Америки була серйозно похитнута. Нарешті, Вашингтону довелось укласти угоду з рухом «Талібан» про виведення своєї військової присутності із Афганістану, щоб не підірвати репутацію Америки іще більше (29.02.2020).

Президент США Дональд Трамп написав в своєму твіттер-аккаунті наступне: «Америка витратила 8 мільярдів доларів на військові дії і функції охоронця на Близькому Сході. Також це призвело до поранень і смертей тисяч солдатів. Інша сторона також понесла втрати мільйонами життів. Вторгнення на Близький Схід було, мабуть, найгіршим рішенням». Схожим постом він поділився також у квітні 2020 року. Усе це показує, що Америка нездатна переносити тяготи війн і, відповідно, не може нести тягар головуючої наддержави у світі.

Фінансова криза,яка послідувала за цим, з наслідками якої Америка не може справитись на протязі десятиріч, продемонструвала масштаби порожнечі «блискучої» американської риторики і безсилля капіталізму у вирішенні виниклих проблем. Це повністю ослабило довіру до Америки, ідеології капіталізму, а також до світової фінансової системи гегемоні, яку Вашингтон створив через Бреттон-Вудську систему3, прийняту у 1944 році. Із Другої світової війни Сполучені Штати вийшли могутньою і сильною державою. Коли спалахнула фінансова криза 2008 року, деякі держави наважились на певні заходи, щоб відібрати лідерство Америки собі. Колишній президент Франції Саркозі закликав до створення нової світової фінансової системи у якості альтернативи нині існуючій.

Інакше кажучи, відсторонюючи Америку від керівництва вільної капіталістичної системи і припиняючи її домінування над такими інститутами, як МВФ і Всесвітній банк, він закликав похитнути трон долара, в якому індексуються усі валюти і на якому, що особливо важливо, заснована торгівля нафтою і золотом. У тому ж році аналогічним чином виразився колишній міністр фінансів Німеччини Пеер Штайнбрюк. Він зробив низку заяв, із яких витікає, що, на думку ФРГ,Америка несе відповідальність за глобальну економічну кризу і збідніння народів світу. Так само Китай закликав повернутись до золотовалютної системи, щоб зломити панування долара, і доклав усіх зусиль для ведення торгових відносин з Росією внутрішніми валютами. Ці приклади також вказують на те, що позиція Америки на світовій арені похитнулась перед гегемонією решти держав.

По мусульманському ж світу прокотилась хвиля повстань і революцій, особливо це стосується арабських регіонів. Ці революції і повстання почались проти правителів, поставлених Америкою і Європою. Америка всерйоз підійшла до рішення питання даних революцій. Яким би чином їй не вдавалось завадити революціям, це сильно займало її. До сьогоднішнього дня Америці довелось вигадувати тисячі планів і схем, і вона усе одно вимушена продовжувати займатись цим, тому що, незважаючи на успіхи Америки,вона до сих пір не змогла радикально знищити і усунути причини, які викликали революції.

Тому США знають, що їх держава у будь-яку мить може знов стинутись з черговою хвилею революцій. Усе це призводить до пробудження Умми і прагнення відшукати собі політичне керівництво з щирою свідомістю, яке зможе направити мусульман в нинішній ситуації. Як виразився колишній президент США Барак Обама,революції в арабському світі загрожують світовій системі, особливо — домінуючій в ній Америці. Фактично, ці повстання у 2011 році надихнули американський народ на зміни, оскільки у той же самий час американці почали організовувати протести з закликами по скиненню системи і гаслами «Захопи Уолл-стріт!».

Америка мобілізувала своїх агентів в Україні і забезпечила їх можливостями, щоб витіснити російських агентів із державного управління цієї країни. У свою чергу, Росія напала на Крим і анексувала його у України у 2014 році, провокуючи своїх прибічників на сході України почати сепаратистський рух по створенню двох додаткових республік. Це було ляпасом проти американської політики. У той же час, поки Росія зміцнювала позиції у регіоні, події у Грузії 2008 року сильно похитнули довіру до Америки.

Америка створила Всесвітню торгову організацію у 90-х роках і управляла світовою економікою завдяки таким політичним стратегіям, як «Ринкова економіка» і «Глобалізація». Проте країною, яка понесла найбільші збитки від усієї цієї політики і угод, виявилась вона сама. Окрім того, нинішній президент Америки, який розробив закони, що суперечать усім цим ініціативам, і позначив свій принцип як «Америка перш за усе», дав початок економічним війнам в усіх фронтах у період свого президентства. Це гасло Трампа означало, що Америка — вище за усіх, вона перш за усе враховує свої власні інтереси і може порушувати будь-які контракти і угоди в ім’я своїх інтересів. Це стало іще одним із чинників, які вплинули на підрив довіри до Америки і вільному капіталістичному світу під її егідою.

Америка почала порушувати усі політичні, економічні, військові та інші угоди і контракти, які вона сама ж колись підготувала і нав’язала усім іншим країнам світу, і почала виступати за реорганізацію цих угод згідно зі своїми власними інтересами, незалежно від інтересів інших країн. Наприклад, Америка покинула ЮНЕСКО і міжнародний кримінальний суд4, наполягала на перегляді Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) і підписанні угоди про вільну торгівлю з Канадою і Мексикою (USMCA), а також на припиненні угоди про обмеження ракет середньої дальності з Росією. Окрім того, Трамп вийшов із угоди про ядерну програму з Іраном5 і із угод про охорону навколишнього середовища. І наостаннє Дональд Трамп 21 травня 2020 року об’явив про вихід із Договору по відкритому небу6, в який входило 3 країн.

Це було найостаннішим рішенням адміністрації Трампа по виведення країни із подібного роду масштабної міжнародної угоди. Договір по відкритому небу був угодою, розробленою і запропонованою американським президентом Дуайтом Ейзенхауером у 1955 році в Женеві, який був підписаний і вступив у силу у 1992 і 2002 роках відповідно. Усе це концентрує гнів світу на Америці, розхитуючи довіру і упевненість у тому, що США будуть дотримуватись угод і контрактів.

Америка почала атакувати Європу, яку вона, нехай і для виду, вважала своєю союзницею, і почала закликати своїх агентів покинути Європейський Союз. До того ж, Вашингтон підтримав рішення Великобританії вийти із ЄС і закликав інші держави послідувати її прикладу. Америка пропонувала вийти із ЄС навіть одній із засновниць союзу — Франції, коли французький президент під час свого американського візиту спробував переконати Вашингтон відмовитись від виходу із угоди про ядерну програму з Іраном. Особливо адміністрація Трампа націлилась у своїх стараннях на найбільш активні країни Євросоюзу, почавши, у першу чергу, з Німеччини і Франції. Вашингтон навіть погрожував покинути НАТО, яким сам же керував, що призвело до жарких дискусій на самітах НАТО.

У межах цієї загрози США почали вимагати у європейських країн виплачувати 2% від їх ВВП в бюджет НАТО. Америка, сама знемагаючи від кризи, почала брати на себе більшу частину бюджету НАТО. Сполучені Штати, які колись фінансували і координували різноманітні програми і рятувальні проекти, такі як план Маршалла7 і доктрина Трумена8,в межах підтримки західного світу і решти суспільств, тепер самі ж потребують допомоги і рятівника. Це є черговою ознакою того, що Америка здає позиції лідера на міжнародній арені, а довіра до її влади перестає мати місце серед народів.

Америка почала вороже ставитись до країн «Великої сімки»9, оскільки ті перестали сприймати рішення Вашингтона всерйоз і почали протидіяти США, хоча саме Штати керували «клубом» G7. Це вказує на те, що положення Америки на міжнародній арені поступово слабшає. І, нарешті, 31 травня 2020 року Дональд Трамп назвав спільноту «Великої сімки» застарілою. Стикнувшись з загрозою союзників по даній спільноті, Трамп почав вимагати оновлення складу «Великої сімки» згідно з американськими інтересами. Президент США запросив Південну Корею, Індію, Австралію, а також Росію, яку сама ж Америка виключала із складу «Великої вісімки» з причини анексії Криму у 2014 році і ввела проти неї низку санкцій. Звичайно ж, Вашингтон використав ці країни, щоб протистояти європейським державам-членам G7, які почали кидати виклик Америці і долучати Канаду у свої ряди.

Як видно із зустрічей «Великої сімки» за останні три роки, між Італією, Бельгією, Канадою і Францією відбуваються запеклі конфлікти і є крайня напруженість. Трамп не захотів участі Німеччини, Франції і Великобританії в саміті. Він навіть не погодився з їх участю у саміті, запланованою на червень. до того ж, це вимусило о Трампа перенести саміт на вересень. Дане положення вказує на те, що в очах союзників Сполучених Штатів та решти інших країн світу Америка втратила свій колишній престиж і вагу, і усі вони усвідомили, що позиція Америки на міжнародній арені похитнулась, і тепер вони можуть пробувати оскаржувати рішення Америки.

Америка почала ліквідацію проекту двох держав по врегулюванню палестинського питання, хоча сама ж виступала ініціатором цього проекту у 1959 році і майже довела сторони конфлікту і світ до точки прийняття свого проекту. По спливанню шести десятків років зусиль цей проект зазнав поразки. До того ж,Америка призвела до бездіяльності проект світського і демократичного єдиного держави, аналогічний проекту Лівану, де мусульмани, християни і іудеї живуть разом. Великобританія навіть погодилась з проектом США про створення двох держав і разом з ООН, ЄС і Росією сформувала ініціативу, що називається «квартет по близькосхідному врегулюванню», призначивши спецпосланцем миру по квартету колишнього прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера. 28 січня 2020 р.

Штати об’явили про свій проект «Угода сторіччя», але стикнулись з тим, що жоден уряд не підтримав проект. Європа,у тому числі — і Росія, чітко і ясно об’явила про свою незгоду. Це вказує на те, що крупні держави почали виступати проти американських проектів і що тепер не усі країни готові беззаперечно погоджуватись з проектами США, як це було раніше.

І, нарешті, криза, викликана вірусом Covid-19,обнажила слабкість Америки, показавши,що та не в змозі справитись з цією кризою. Вашингтон спробував приховати свою нездатність контролювати кризу, перекидаючи відповідальність на Китай,при тому, що з миті спалаху вірусу в Китаї у Америки був двохмісячний період для прийнятті завчасних заходів по боротьбі з епідемією. Вашингтон недооцінив епідемію, не зміг оцінити ступень її небезпеки, зрозуміти, як з нею боротись і які заходи треба вжити. Перший випадок зараження у країні був зареєстрований на початку лютого 2020 року, після чого вірус почав активно поширюватись. Але Америка лише з середини березня почала закривати свою країну від решти світу. Сплила некомпетентність системи охорони здоров’я і нестача медичного обладнання і препаратів.

Конфлікт з іншими державами у відношенні поставок предметів медичного призначення викликав підрив довіри світової громадської думки до Сполучених Штатів. Америка, яка вже боролась з економічною кризою, внаслідок цієї епідемії понесла іще більші економічні втрати і почала зазнавати краху іще у більших масштабах. Фінансовий збиток, нанесений ізоляцією країни від решти світу, пригнув спину Америки, але, незважаючи на ізоляцію, Америці не вдалось захистити себе. Штати увійшли у список країн з найбільшою кількістю зараження вірусом.

Було зареєстровано більше 2,5 мільйонів випадків. Американські джерела повідомляють, що число не обмежується цими цифрами, і є мільйони випадків, про які ніде не повідомлялось. Також і смертельних випадків було зареєстровано більше усього у Сполучених Штатах. По стану на 26 червня 2020 року їх число досягло 126 тисяч. Усе це викликає сумніви у могутності Америки як головуючої держави у світі. Хоча, як очікувалось би, найбільш сильні порівняно з рештою держав, повинні мати потенціал переживати кризи з найменшим для себе збитком.

Що ж стосується рівня безробіття, то показники її в Америці досягли безпрецедентних за усю свою історію показників. Рівень безробіття досяг 20% по стану на 7 травня 2020 року. Інакше кажучи, країна опинилась у іще гіршому стані, аніж після фінансової кризи 2008 року. Іще до спалаху епідемії Трамп радісно повідомляв, що рівень безробіття знизиться до 3,5%. По підрахункам деяких економістів, по стану на квітень 2020 року в Америці 28 мільйонів людей втратило роботу. Щоб розуміти серйозність і масштаби ситуації, необхідно зазначити, що у 2008 році без роботи залишилось 8,6 мільйонів людей. Таким чином, нинішня ситуація перевищила показники фінансової кризи 2008 року. Нинішню ситуацію можна порівняти з високими показниками Великої депресії10 1930 року. Відсоткові ставки, які Штати були вимушені підняти до 2%, щоб залатати рани 2008 року, сьогодні впали до нуля.

Рівень бідності виріс іще більше, і, по стану на 24 травня 2020 р., число людей, які живуть за межею бідності, досягло 43 мільйонів людей. Ця цифра збільшилась удвічі за останні п’ятдесят років. Згідно інформації, наданої американським телеканалом новин бізнесу «CNBC», загальний обсяг заборгованості американських компаній з середини 2009 року збільшився на 78%, досягнувши 6,6 трильйонів доларів до кінця 2019 року. Міжнародне рейтингове агентство «Moody's» повідомило, що «вірус Covid-19 викличе безпрецедентну економічну кризу»(«Аль-Арабія», 31.03.2020). Усе це говорить про те, що економічна криза в Америці має дуже глибокий і затяжний характер.

Американська економіка не тільки не встигла оговтатись від кризи 2008 року, але і значно погіршилась за останні роки. І хоча Америка накачала величезні суми грошей, їй не вдалось підняти свою утопаючу від колапсу економіку. В епоху Обами американський борг виріс з 10 трильйонів доларів до приблизно 20 трильйонів, і він продовжував рости. На дану мить борг Сполучених Штатів складає 27 трильйонів доларів.

Інакше кажучи, витрати на пом’якшення наслідків пандемії коронавірусу у 5 разів вище, аніж у період попередньої фінансової кризи 2008 року («Міжнародний журнал арабської економіки», 06.05.2020). Ці дані часто співпадають з інформацією, наданою агентством «Moody's». Марк Занді, один із найбільших економістів, працюючих в «Moody's» дає наступні оцінки ситуації: «Якщо компанії (в Америці) не повернуться до свого нормального робочого стану до кінця літа, то 30% позичальників, тобто 15 мільйонів родин, перестануть бути здатними оплачувати кредити за нерухомість і позбавляться свого житла».

Занді додає, що сьогоднішня ситуація набагато більш небезпечна і серйозна, аніж іпотечна криза, яка спалахнула 12 років назад і викликала світову фінансову криз і глибокий економічний спад. Окрім того, Сьюзан М. Вахтер, професор нерухомості і фінансів Уортонської школи Пенсільванського університету, говорить, що обсяг заборгованості по кредитам на нерухомість у рази перевищує показники 2008 року: «Сума позики, яка складала 433 мільярди доларів у 2019 році, досягла 9,56 трильйони доларів» («РІА Новини», 15.04.2020).

З цієї причини багато чиновників, мислителів і політичних діячів попереджають про небезпеки, з якими стикається Америка. Американський президент Дональд Трамп заявив наступне: «Вірус Covid-19 гірше, аніж атака на Пьорл-Харбор у 1941 році. Цей спалах гірше навіть атак на Всесвітній торговий центр у 2011 році» («AFP», 07.05.2020). Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер у своїй статті, опублікований в американському журналі «TheWallStreetJournal» 4 квітня 2020 року, дав наступну оцінку: «Коронавірус назавжди змінить світову систему». Американський бізнесмен Джордж Сорос заявляє: «Безперечно, вірус Covid-19 загрожує нашій нації. І цей вірус є найбільшим в історії нашої цивілізації. Covid-19 певно є великою проблемою. Ми ніколи не зможемо повернутись до ситуації до миті спалаху. Це однозначно. Проте, також я переконаний у тому, що віднині усе буде предметом обговорення і конфліктів. Я не вірю, що хтось знає, як буде розвиватись капіталізм далі»(«TheIndependent», 12.05.2020).

Том Фрідман, колишній директор Центру по контролю і профілактиці захворювань, зробив наступне попередження у своєму виступі перед Конгресом США 6 травня 2020 р.: «Уряд Америки повинен бути готовий до тривалої і складної боротьби проти нового вірусу Covid-19, поки не буде розроблена вакцина від коронавірусу, який приніс серйозніший збиток Сполученим Штатам і усьому світу у цілому. Якщо не трапиться якогось непередбаченого розвитку подій, наш ворожий вірус буде залишатись з нами на протязі декількох місяців або навіть років. Однозначно, боротьба проти Covid-19 буде затяжною і складною».

Іще однією темою обговорення є амбіції партій у внутрішній політиці США з точки зору їх партійних побіжностей і бажань перемогти на виборах. Незалежно від ціни, партії демонструють крайнє прагнення виграти президентську гонку. Наприклад, Трамп попросив втручання України, щоб та допомогла підтримати його перед його супротивником від Демократичної партії, а також попросив підтримки Китаю в обмін на ігнорування Америкою порушень у відношенні уйгурських мусульман. Також стало ясним, що між президентом і його радниками відсутня будь-яка узгодженість, що помітно по низці звільнень радників і звинувачень у відповідь останніми Трампа у некомпетентності як президента. Останнім із таких прикладів є Джон Болтон, колишній заступник міністра національної безпеки, який включив у свою книгу одкровення по викриттю президента Трампа. Усе це призвело до підриву авторитета Америки в очах суспільства. Віднині в Америці виникла іще і криза серед державних діячів.

На додаток до усього спалахнула проблема расизму, що глибоко викорінився в американському суспільстві. По країні прокотились демонстрації після того, як 25 травня 2020 року американська поліція задушила темношкірого громадянина. Цей інцидент розкрив огидну сутність і нездатність США об’єднувати між собою представників різних рас і націй в одній державі. Населення США у пошуках змін почало прагнути до нових рухів на кшталт «Антіфа»11, які почали з’являтись услід за демонстраціями, початими у 2011 році з гаслами «Захопи Уолл-стріт!» і виступаючими проти гегемонії володарів капіталу.

Американці зрозуміли, що у тих, хто управляв ними та експлуатував їх багатства, були величезні капітали на біржах Уолл-стріт в Нью-Йорку. Насправді, як говорили демонстранти, при тому, що багаті люди в Америці складають 1% населення, вони мають 99% багатства. Демонстранти почали крушити статуї людей, чиї імена символізують расизм. Так, під час антирасистських протестів 11 червня 2020 року демонстранти знесли статую італійського дослідника Хрістофора Колумба у місті Сент-Пол.

Удушення темношкірого американською поліцією викликало бурхливу реакцію громадськості Америки та решти світу проти такого явища, як расизм. Це надихнуло людей виступити проти усіх видів дискримінації у суспільстві, які методично нав’язувались людям капіталістичною системою. Капіталістична система розділяє людей не тільки по кольору шкіри, але й по матеріальному положенню, проводячи грань між багатими і бідними. У той час як з багатими обходяться по-особливому і вкрай поважно, бідних принижують і ображають. Такі ж відмінності капіталізм проводить серед рас. Раса, яка складає більшість у країні, домінує над рештою інших рас і нав’язує свою культуру, традиції і погляди. Подібне капіталізм робить і з представниками різноманітних релігій і конфесій.

Губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо,скаржачись на триваючий прояв расизму в Америці, сказав: «Расизм — це наша глибоко укорінена і хронічна хвороба. У тому, що людей вбивають через колір шкіри, є серйозна проблема. Чи робить це Америку великою державою? Я не можу з цим погодитись». Відомо, що з миті прибуття англійських колонізаторів на континент і з дня заснування Штатів Америка була заснована на расових та етнічних відмінностях. «Білі» європейці забезпечили «білих»» протестантських англосаксів усіма привілеями, особливо тих із них, хто мав матеріальний достаток. Як іммігранти з Близького Сходу та азіатських країн стикались з расовою дискримінацією, так і європейські іммігранти, які не відносились до протестантів, були вимушені терпіти прояви расизму аж до початку XX сторіччя.

Таким же чином мусульмани як і раніше продовжують наражатись на різні дискримінації. Темношкірі люди у капіталістичній системі були вимушені бути рабами, у яких відсутні які-небудь права. Навіть після скасування рабства на початку 1863 року африканці продовжували бачити ставлення, подібне ставленню до рабів. Також і на сьогоднішній день їх скрізь і повсюдно принижують, піддають жорсткому обходженню і расовій дискримінації. Варто згадати, що Америка була побудована на черепах і скелетах туземців. Корінне населення піддалось жорсткому винищенню внаслідок тотального геноциду. Число вбитих досягло десятків мільйонів людей. Америка,до того ж хизується своїм варварством і зображає корінних жителів в своїх голлівудських фільмах пастухами, намагаючись натякнути, що засновники були праві у своєму геноцид дикунів, що заслуговують на смерть.

Зарозумілий Трамп,який представляючи реальне расистське обличчя американської системи, велів американським силовикам придушити демонстрації. Він угледів в демонстраціях повстання проти держави. Тим не менш, міністр оборони Марк Еспер відхилив запит Трампа 3 червня 2020 року і заявив, що він не збирається підтримувати виконання закону про заколот. До того ж, міністр оборони назвав вбивство темношкірого Флойда «жахливим злочином» і підкреслив, що «расизм в Америці є реальністю».

Жителі Америки певно не можуть врятувати себе від расової дискримінації, керуючись капіталістичними ідеями. У них немає іншого порятунку, окрім як прийняти Іслам, який не робить відмінностей між людьми і суворо забороняє будь-які види дискримінацій. Ісламська Держава будується на основі богобоязливості і рівності усіх людей, не проводячи між ними відмінностей по кольору їх шкіри. Ідейне керівництво в Ісламі є єдино успішним в об’єднанні усіх народів у своєму тіглі, незважаючи на расу, колір шкіри і приналежність до того чи іншого племені. Зі встановленням Праведного Халіфату він покаже усьому світу на практиці те, що ми сьогодні вимушені представляти лише через успішні приклади тому у минулому.

Відомий американський мислитель Ноам Хомський дає наступні оцінки ситуації, яка відбувається у його країні: «Окрім ігнорування урядом небезпек, пов’язаних зі зміненням клімату, Сполучені Штати наближаються до катастрофічної ситуації, бо їм не вистачає цілісної стратегії по боротьбі з коронавірусом і захищеності для усіх в плані медицини». Те, що найбільший збиток, понесений внаслідок пандемії коронавірусу, приходиться на Америку, Хомський пояснює відсутністю скоординованого управління у своїй країні: «Білим домом управляє людина, яка соціальна хвора, страждає на параною і не переймається нічим, окрім своєї влади і успіхів на виборах. Він заклопотаний лише добробутом найбільших бізнесменів із свого списку».

Хомський продовжує міркувати наступним чином: «Врешті решт ми вийдемо із цієї епідемії, заплативши, як підсумок, дуже високу ціну, проте нам ніколи не уникнути негативних наслідків, викликаних зміненням клімату, таненням льодовиків на полюсах і підвищенням рівня моря. Що ми будемо робити, щоб протистояти усьому цьому? Кожна країна робить щось, чого насправді мало і недосить. Сполученим Штатам здається, що вони роблять більше того, що належить. Проте вони тримають курс на руйнування, скасовуючи правові норми і програми,які дозволили б пережити екологічну катастрофу з меншим збитком». «У такому ми перебуваємо положенні, але його можна змінити. Вже є сили, які чекають – не дочекаються розплати. Питання, яке варто задати: чи знають ці сили, як вийти із кризи у майбутньому? Саме це буде визначати майбутнє світу»(«AFP», 25.05.2020).

Європа, особливо — Німеччина і Франція, почали кидати виклик Америці у питанні України. Вони відкинули проект Америки по озброєнню України проти Росії. Америка хотіла озброїти Україну і нанести удар по Росії за допомогою Європи, створивши військову ситуацію, щоб грати посередницьку роль між сторонами. У 2015 році Німеччина і Франція підписали угоду у Мінську про мирне врегулювання українського питання. Аналогічним чином Німеччина відхилила вимогу США про списання боргів Греції і здійснила жорстку політику від імені Європейського Союзу. Греція переживала тяжку фінансову кризу у 2015 році. Частка боргів досягла 200% від загального обсягу національного виробництва. Німеччина поставила Грецію під суворий фінансовий і політичний контроль.

До того ж, в останній час виник конфлікт між США і Німеччиною навколо газопроводу «Північний потік-2». Голова комітету по економіці і енергетиці Бундестага Клаус Ернст сказав: «Ми не повинні думати, що ставлення США у цьому питанні носить дружній характер. Навпаки, це атака по суверенним правам Німеччини та ЄС»(«РІА Новини», 05.06.2020). Знов-таки, прес-секретар міністра економіки Німеччини Петера Альтмайера заявив: «Наше ставлення до екстериторіальним санкціям Америки зрозуміле — ми їх відкидаємо. В уряді уважно стежать за поведінкою Сенату Сполучених Штатів Америки». Ця заява була зроблена услід за введенням Конгресом США пакету санкцій проти учасників німецького проекту «Північний потік-2» по перекачці газу із Росії у Німеччину через Балтійське е море. Пропускна здатність двох ниток цього потоку складає 55 мільярдів кубометрів газу на рік.

Франція знов закликала до створення європейської армії для боротьби з Росією, Китаєм і Сполученими Штатами, що раніше озвучувалось президентом Макроном у листопаді 2018 року при зустрічі з американським президентом. У той же час це викликало бурхливе обурення Дональда Трампа. Слідом Німеччина об’явила, що підтримує заклик Франції у цьому питанні. Внаслідок цього ЄС встановив щорічний бюджет у розмірі 5 мільярдів доларів для творення європейської армії.

Усе це показує, що виклики проти Америки — головуючої держави у світі,— а також непокори і непідкорення з боку решти крупних держав зростають. Услід за кожною кризою Америка упевнено рухається до іще більшого краху, розкриваючи свої слабкості і некомпетентність і виявляючи поразку капіталістичної ідеології. Відчай американських мислителів і політиків через усе це — це поштовхи землетрусу, що наближається, який, як мінімум, позбавить Америку головуючої позиції у світі.

Тим не менш, у справжній час відсутня держава, яка могла б претендувати на те, щоб зайняти місце першої і головуючої держави у світі після Сполучених Штатів Америки. Нині сучасні крупні і держави будуть продовжувати залишатись схожими одна на одну державами у питаннях впливу на інші країни. Дана ситуація створить вакуум на світовій арені по причині відсутності головуючої держави. Усе це служить доказом тому, що час для здійснення благої звістки (бушри) Посланця Аллаха ﷺ, внаслідок чого добро і справедливість стануть доступні кожній людині у будь-якому куточку земної кулі, майже настав:

ثُمَّ تَكُونُ خِلاَفَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةٍ

«А потім знов прийде Халіфат за методом пророцтва».

Всевишній Аллах сказав:

وَعَدَٱللَّهُٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ مِنكُمۡ وَعَمِلُواْ ٱلصَّٰلِحَٰتِ لَيَسۡتَخۡلِفَنَّهُمۡ فِي ٱلۡأَرۡضِ كَمَا ٱسۡتَخۡلَفَٱلَّذِينَ مِن قَبۡلِهِمۡ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمۡ دِينَهُمُ ٱلَّذِيٱرۡتَضَىٰ لَهُمۡ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّنۢ بَعۡدِ خَوۡفِهِمۡ أَمۡنٗاۚ يَعۡبُدُونَنِي لَا يُشۡرِكُونَ بِي شَيۡ‍ٔٗاۚ وَمَن كَفَرَ بَعۡدَ ذَٰلِكَ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡفَٰسِقُونَ

«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають до Мене співтоваришів. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55).

Асад Мансур
11.07.2020

1. Варшавський договір (Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу) від 14 травня 1955 року —
документ, який оформив створення союзу європейських соціалістичних держав при головуючій ролі СРСР — Організації Варшавського договору (ОВД) — і закріпив біполярність світу на 36 років. Укладення договору явилось заходом у відповідь на приєднання ФРГ до НАТО.

2. Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міжнародна організація, яка закликана регулювати відносини співпраці між державами , які раніше входили у склад СРСР (але не всіма).

3. Бреттон-Вудська система, Бреттон-Вудська угода (англ. BrettonWoodssystem) — міжнародна система організації грошових відносин і торгових розрахунків , встановлена внаслідок Бреттон-Вудської конференції, яка проходила з 1 по 22 липня 1944 року. Змінила фінансову систему, засновану на «золотом стандарті».

4. Міжнародний кримінальний суд (англ. International Criminal Court, ICC або ICCt; фр. Courpénaleinternationale; скорочено — МУС) — перший постійний міжнародний орган кримінальної юстиції, в компетенцію якого входить переслідування осіб, які несуть відповідальність за геноцид, військові злочини , злочини проти людства, а також військову агресію.

5. Спільний всеохоплюючий план дій (скор. СВПД; англ. Joint Comprehensive Plan of Action, скор. JCPOA; перс. برنامه جامع اقدام مشترک‎) — політична угода між Іраном і групою держав, відомих як 5+1, відносно ядерної програми Ірану.

6. Договір по відкритому небу, ДОН (англ. The Treatyon Open Skies) — багатобічний міжнародний договір, який дозволяє вільні польоти неозброєних розвідувальних літальних апаратів в повітряному просторі країн-підписантів.

7. План Маршалла (англ. MarshallPlan, офіційна назва англ. European Recovery Program, «Програма відновлення Європи») — програма допомоги Європі після Другої світової війни.

8. Доктрина Трумена (англ. Truman Doctrine) — зовнішньополітична програма (доктрина), проголошена президентом США Г. Труменом після Другої світової війни в виступі перед Конгресом 12 березня 1947 року.

9. «Велика сімка» (англ. Groupof Seven — Група семи, G7) — міжнародний клуб, який об’єднує Великобританію, Німеччину, Італію, Італію, Канаду, Францію, Японію і США.

10. Велика депресія (англ. GreatDepression) — світова економічна криза, яка почалась 23 жовтня 1929 року з біржового краху в США і тривала до 1941 року (найбільш гостро з 1929 по 1933 рік). 1930-ті роки у цілому вважаються періодом Великої депресії.

11. Антіфа́ (скор. від антіфашизм) — міжнародний рух, який ставить на меті боротьбу з фашизмом.