Услід за тим, як було згадано про метод Посланця Аллаха ﷺ, про важливість подражання йому і заборону відхилення від його шляху, ми бачимо, що є багато думок щодо цього питання, висловлених ісламськими групами або мусульманськими мислителями.
Незалежно від того, хто стоїть за цими думками, необхідно звертати увагу на їх значення. Треба піддати їх розгляду і розкрити, щоб мусульманина ніщо не збивало з пантелику, щоб він не губився у лабіринті різних думок і щоб у нього не залишалось підозр щодо заклику.
Ствердження про те, що діяльність по встановленню Халіфату повинна бути обмежена закликом до правителів та їх оточення
Деякі заявляють, що оточення правителя — це лідери, у руках яких знаходиться влада, і якщо заклик до цих людей увінчається успіхом, суспільство легко зміниться на користь Ісламу, а у протилежному випадку змінень не буде. До цього розуміння, що заклик повинен бути обмежений оточенням правителів, вони дійшли тому, що діяльність по встановленню Халіфату через заклик звичайних мусульман, на їх думку, призведе до утискань з боку влади, і звичайні люди не зможуть витримати такого випробування. За їх словами, Пророк ﷺ заборонив наражати себе на приниження у наступному хадісі:
لاَ يَنْبَغِى لِلْمُؤْمِنِ أَنْ يُذِلَّ نَفْسَهُ. قَالُوا: وَكَيْفَ يُذِلُّ نَفْسَهُ؟ قَالَ: يَتَعَرَّضُ مِنَ الْبَلاَءِ لِمَا لاَ يُطِيقُ
«Не годиться віруючому принижувати самого себе». У нього спитали: «Як він може принизити самого себе?». Пророк ﷺ відповів: «Брати на себе стільки випробувань, скільки він не в силах винести» (Ахмад, Тірмізі, Ібн Маджа).
Спостерігаючи за реальністю, можна помітити, що заклик виникав у суспільствах, в яких рясніють несправедливість, аморальність, втрати, упертість і життєві негаразди. І оскільки усе це є насідком віддалення від віри в Аллаха і невизнання Його права на владу (хакімія), тому пророки, у тому числі — останній із них ﷺ, у першу чергу закликали до віри в Аллаха і поклонінню тільки Йому.
Суспільства у цілому, у минулому і справжньому, очолюються правителями та їх оточенням, а оманливі переконання і закони, які із них витікають, відповідають їх інтересам. Правителі захищають ці переконання і закони, щоб зберегти свої інтереси і положення. Це те, що спонукало розсудливого араба, коли він уперше почув заклик Посланця ﷺ, сказати наступне: «Ця, справа, до якої ти закликаєш, ненависна царям». Люди у суспільствах підкоряються своїм правителям та їх оточенню, перебуваючи під їх впливом більше, аніж самі можуть вплинути на правителів. Вони підкоряються системі, яка запроваджується над ними, навіть якщо не люблять її. Вони знають, що за виступ проти несправедливості доведеться дорого заплатити.
Аллах відправляв пророків і посланців до найбільш могутніх людей, щоб показати їм істину і направити на прямий шлях. Але дії у відповідь і конфронтація виходили від правителів та їх оточення, які загордились.
Оточення правителя або помічники правителя в Корані позначаються словом «аль-маля», що перекладається як «знать». Інтереси оточення правителя пов’язані зі збереженням існуючої влади. Вони живуть у багатстві і розкоші. Вони є лідерами і господами людей. Саме вони складають політичний і розумовий центр, на який опирається правитель. Аллах вказав, що вони перебувають в авангарді протистояння пророкам, тому що їх серця наповнені любов’ю до грошей і влади, а їх інтереси переплітаються з їх положенням.
Тому, коли до них приходить заклик до віри в Аллаха, вони думають, що це несумісне з їх інтересами і положенням, вступають у протистояння і налаштовують правителя до боротьби і знищення заклику. Потім правитель підкоряється злу і гріху за їх порадою, і починається протистояння між у пророками Аллаха і правителями, які оточені подібною знаттю. Між ними починається ідейне і політичне протистояння з метою завоювання розумів звичайних людей. Зброєю пророків є істина, у той час як самі вони беззахисні і слабкі і не володіють ніякою силою, окрім правдивого слова, що спричиняє вплив на серця людей.
Правителі ж разом зі своїм оточенням протистоять пророкам, вдаючись до брехні, починаючи з висловлювань про те, що слова пророка — це «словесне чаклунство» або «легенди древніх народів», або що він — божевільний і брехун, і що ті, хто послідували за ним — «принижені дурні». А коли це не допомагає, правителі вдаються до тортур, вигнання, жорстокості і вбивств. І тоді відкриваються найширші врата зіткнення між пророками та їх послідовниками, з одного боку, і між правителями, їх оточенням і тими, хто залишається на релігії своїх царів — з іншого. Історія повторювалась, як про це розповідається у Корані.
Нух (а.с.) звернувся з закликом до свого народу. І найпершими проти нього виступили знатні люди. Аллах говорить:
لَقَدْ أَرْسَلْنَا نُوحًا إِلَى قَوْمِهِ فَقَالَ يَا قَوْمِ اعْبُدُوا اللَّهَ مَا لَكُم مِّنْ إِلَهٍ غَيْرُهُ إِنِّي أَخَافُ عَلَيْكُمْ عَذَابَ يَوْمٍ عَظِيمٍ ، قَالَ الْمَلَأُ مِن قَوْمِهِ إِنَّا لَنَرَاكَ فِي ضَلَالٍ مُّبِينٍ ، قَالَ يَا قَوْمِ لَيْسَ بِي ضَلَالَةٌ وَلَكِنِّي رَسُولٌ مِّن رَّبِّ الْعَالَمِينَ
«Ми послали Нуха до його народу, і він сказав: «О, мій народ! Поклоняйтесь Аллаху,адже немає у вас іншого божества, окрім Нього. Я боюсь, що вас спіткають муки у в Великий день». Знатні люди із його народу сказали: «Ми бачимо, що ти перебуваєш у явній омані». Він сказав: «О, мій народ! Я не в омані. Навпаки, я — Посланець Господа світів» (7:59–61).
Так само пророк Худ (а.с.) звертався з закликом до народу Ад. І першими проти його заклику виступили знатні люди. Аллах говорить:
وَإِلَى عَادٍ أَخَاهُمْ هُودًا قَالَ يَا قَوْمِ اعْبُدُوا اللَّهَ مَا لَكُم مِّنْ إِلَهٍ غَيْرُهُ أَفَلَا تَتَّقُونَ ، قَالَ الْمَلَأُ الَّذِينَ كَفَرُوا مِن قَوْمِهِ إِنَّا لَنَرَاكَ فِي سَفَاهَةٍ وَإِنَّا لَنَظُنُّكَ مِنَ الْكَاذِبِينَ
«Ми відправили до адітів їх брата Худа. Він сказав: «О, мій народ! Поклоняйтесь Аллаху, адже немає у вас іншого божества, окрім Нього. Невже ви не устрашитесь?».Знатні люди із його народу, які не увірували, сказали: «Ми бачимо, що ти дурень, і вважаємо тебе одним із брехунів» (7:65,66).
Коли пророк Саліх (а.с.) закликав свій народ Самуд, першими проти його заклику виступила знать. Аллах говорить:
وَإِلَى ثَمُودَ أَخَاهُمْ صَالِحًا قَالَ يَا قَوْمِ اعْبُدُوا اللَّهَ مَا لَكُم مِّنْ إِلَهٍ غَيْرُهُ
«Ми відправили до самудян їх брата Саліха. Він сказав: «О, мій народ! Поклоняйтесь Аллаху, адже немає у вас іншого божества, окрім Нього» (7:73).
Потім Аллах говорить:
قَالَ الْمَلَأُ الَّذِينَ اسْتَكْبَرُوا مِن قَوْمِهِ لِلَّذِينَ اسْتُضْعِفُوا لِمَنْ آمَنَ مِنْهُمْ أَتَعْلَمُونَ أَنَّ صَالِحًا مُّرْسَلٌ مِّن رَّبِّهِ قَالُوا إِنَّا بِمَا أُرْسِلَ بِهِ مُؤْمِنُونَ، قَالَ الَّذِينَ اسْتَكْبَرُوا إِنَّا بِالَّذِي آمَنتُم بِهِ كَافِرُونَ
«Знатні люди із його народу, які загордилися, сказали віруючим із числа тих, хто був слабким: «Чи знаєте ви, що Саліх посланий своїм Господом?». Вони сказали: «Мі віруємо у те, з чим він посланий. Ті, які загордилися, сказали: «А ми відмовляємось увірувати у те, у що увірували ви» (7:75,76).
Пророк Шуайб (а.с.) закликав свій народ в Мад'яні, але знатні люди загордилися і виступили проти нього. Аллах говорить:
وَإِلَى مَدْيَنَ أَخَاهُمْ شُعَيْبًا قَالَ يَا قَوْمِ اعْبُدُوا اللَّهَ مَا لَكُم مِّنْ إِلَهٍ غَيْرُهُ
«Ми відправили до мад'янітів їх брата Шуайба. Він сказав: «О, мій народ! Поклоняйтесь Аллаху, адже немає у вас іншого другого божества, окрім Нього» (7:85).
Потім Він говорить:
قَالَ الْمَلَأُ الَّذِينَ اسْتَكْبَرُوا مِن قَوْمِهِ لَنُخْرِجَنَّكَ يَا شُعَيْبُ وَالَّذِينَ آمَنُوا مَعَكَ مِن قَرْيَتِنَا أَوْ لَتَعُودُنَّ فِي مِلَّتِنَا
«Знатні люди із його народу, які загордилися, сказали: «О, Шуайб! Ми неодмінно виженемо тебе і тих, хто увірував разом з тобою, із нашого міста, або ж ти повернешся в нашу релігію» (7:88).
Коли Аллах відправив Мусу (а.с.) до Фараона і його знаті, вони порахували його брехуном, почали устрашати тих, хто послідував за ним, злословити про нього і навіть підбурювати до вбивства Муси. Аллах говорить:
ثُمَّ بَعَثْنَا مِن بَعْدِهِم مُّوسَى بِآيَاتِنَا إِلَى فِرْعَوْنَ وَمَلَئِهِ فَظَلَمُوا بِهَا فَانظُرْ كَيْفَ كَانَ عَاقِبَةُ الْمُفْسِدِينَ
«Після них Ми відправили Мусу з Нашими знаменнями до Фараона і його знаті, але вони вчинили з ними несправедливо. Поглянь же, яким був кінець тих, хто поширював нечестя!» (7:103).
Потім Він говорить:
قَالَ الْمَلَأُ مِن قَوْمِ فِرْعَوْنَ إِنَّ هَذَا لَسَاحِرٌ عَلِيمٌ
«Знать із народу Фараона сказала: «Воістину, він — знаючий чаклун» (7:109).
Далі Аллах говорить:
وَقَالَ الْمَلَأُ مِن قَوْمِ فِرْعَوْنَ أَتَذَرُ مُوسَى وَقَوْمَهُ لِيُفْسِدُوا فِي الْأَرْضِ وَيَذَرَكَ وَآلِهَتَكَ
«Знатні люди із народу Фараона сказали: «Невже ти дозволиш Мусі і його народу поширювати на землі нечестя і зректись від тебе і твоїх богів?» (7:127).
Також Він говорить:
فَمَا آمَنَ لِمُوسَى إِلَّا ذُرِّيَّةٌ مِّن قَوْمِهِ عَلَى خَوْفٍ مِّن فِرْعَوْنَ وَمَلَئِهِمْ أَن يَفْتِنَهُمْ وَإِنَّ فِرْعَوْنَ لَعَالٍ فِي الْأَرْضِ وَإِنَّهُ لَمِنَ الْمُسْرِفِينَ
«Через страх перед тим, що Фараон і його знать будуть переслідувати їх, Мусі повірили лише небагато нащадків із його народу. Воістину, Фараон був деспотичним тираном на землі. Воістину, він був одним із тих, хто робить надмірності» (10:83).
Сіра Пророка Мухаммада ﷺ, яка відрізняється від сіри колишніх пророків, розповідає нам, що ті, хто боровся проти заклику,перешкоджав людям увірувати і заборонив дослухатись до Посланця Аллаха ﷺ, влаштовували гоніння проти віруючих. Як наслідок, віруючі боялись, що народ і рідні відвернуть їх від істини, а хто хотів увірувати, боявся, що наразиться на те, на що наразились ті, хто увірував. Битва між тими, хто увірував, і знатними людьми, які протистояли заклику, велась зі змінним успіхом. Але врешті решт земля пішла з-під ніг тиранів і влада перейшла у руки тих, хто боровся за істину.
Повідомляється, що Ібн Масуд (р.а.) розповідав:
بَيْنَمَا رَسُولُ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ سَاجِدٌ وَحَوْلَهُ نَاسٌ مِنْ قُرَيْشٍ، إِذْ جَاءَ عُقْبَةُ بْنُ أَبِي مُعَيْطٍ بِسَلَا جَزُورٍ، فَقَذَفَهُ عَلَى ظَهْرِ رَسُولِ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، فَلَمْ يَرْفَعْ رَأْسَهُ، فَجَاءَتْ فَاطِمَةُ فَأَخَذَتْهُ عَنْ ظَهْرِهِ، وَدَعَتْ عَلَى مَنْ صَنَعَ ذَلِكَ، فَقَالَ: اللهُمَّ، عَلَيْكَ الْمَلَأَ مِنْ قُرَيْشٍ: أَبَا جَهْلِ بْنَ هِشَامٍ، وَعُتْبَةَ بْنَ رَبِيعَةَ، وَعُقْبَةَ بْنَ أَبِي مُعَيْطٍ، وَشَيْبَةَ بْنَ رَبِيعَةَ، وَأُمَيَّةَ بْنَ خَلَفٍ، قَالَ: فَلَقَدْ رَأَيْتُهُمْ قُتِلُوا يَوْمَ بَدْرٍ، فَأُلْقُوا فِي بِئْرٍ
«Коли Посланець Аллаха ﷺ був у земному поклоні, а навколо нього зібрались курайшити, до нього підійшов Укба ібн Абу Муайт і кинув на його спину нутрощі верблюда. Посланець ﷺ не піднімався із поклону до тих пір, поки не прийшла Фатіма (р.а.) і не убрала нечистоти з його спини, проклинаючи тих, хто це зробив. Пророк ﷺ звернувся до Аллаха: «О, Аллах! Волаю до Тебе проти шляхетних людей курайшитів: Абу Джахдя ібн Хішама, Утби ібн Рабіа, Укби ібн Абу Муайта, Шайби ібн Рабіа, Умайі ібн Халяфа». Ібн Масуд сказав: «Я бачив їх мертвими у день битви у Бадра і кинутими у колодязь» (Муслім).
У часи Посланця Аллаха ﷺ Мекка не знала тільки одного правителя зі своїм оточенням, замість цього у місті було багато знатних людей. Саме вони і взяли на себе ініціативу протистояти заклику Посланця ﷺ і відвертати людей від істини.
Усі пророки приходили з посланням лише до своїх народів, тоді як Мухаммад ﷺ прийшов з посланням до усього людства.
І якщо курайшити погрузли у невігластві і відмовились погоджуватись з істиною, то адже заклик не був обмежений тільки ними. Посланець Аллаха ﷺ закликав усіх, не проводячи відмінності. Для заклику Пророка Мухаммада ﷺ не було різниці між багатим і бідним, правителем і підданим. Більше того, Аллах докорив Пророку ﷺ за те, що він розсердився і насупився на бідного сліпого мусульманина Ібн Умм Мактума, які відволік його від зібрання, на якому Посланець ﷺ закликав ватажків племен, сподіваючись, що услід за ними в Іслам увійдуть їх племена. Мета докору полягала не у тому, щоб заборонити йому закликати ватажків племен, а у тому, щоб він не проводив відмінностей між людьми. Аллах однаково велів закликати ватажків і звичайних людей.
Окрім того, у книгах по опису сіри Посланця Аллаха ﷺ говориться, що він закликав ватажків не через їх положення, а через людей, які могли послідувати їх прикладу у прийнятті Ісламу. Таким чином, заклик охоплював усіх людей без винятку.
До нас дійшли звістки про те, що на заклик Посланця Аллаха ﷺ відповіли люди, які не вважались знатними чи ватажками, у тому числі Біляль, Аммар, Ясір, Сумая, Сухайб і Сальман. Ніхто із них не мав високого положення у суспільстві курайшитів. Також варто згадати такі імена, як Амір ібн Фухайра, Умм Убайс, Зінніра ар-Румія, Умм Афіф ан-Нахдійя і її доньку, невільниця племені Муаммаль — вони одними іщ перших прийняли Іслам, потім усіх їх викупив і звільнив Абу Бакр (р.а.).
У першу чергу Посланець Аллаха ﷺ закликав тих, в кому бачив схильність до прийняття Ісламу, а потім і решту усіх інших. На його заклик відгукувались молоді і дорослі, вшановані і звичайні люди.
У заклику немає ніяких кордонів. Ми повинні слідувати методу Посланця Аллаха ﷺ, щоб досягти того ж, чого досяг він, а саме — встановлення Дар уль-Іслям (території Ісламу).
