Ствердження про те, що сіра Посланця Аллаха (с.а.с.) не перевірена

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Цим самим деякі хочуть сказати, що мусульмани не повинні приймати тексти, які не підтверджені, і, отож, не повинні діяти згідно таким текстам. Вони вважають це доказом не проти них, а на свою користь, тим самим не бажаючи повторювати кроків Посланця Аллаха (с.а.с.), здійснених ним у Мецці на шляху до встановлення Халіфату.

Відповідаючи на це ствердження, ми скажемо, що сіра складається із повідомлень і хадісів, які потребують перевірки і підтвердження. Оскільки сіра пов’язана з діями Посланця Аллаха (с.а.с.), вона вважається частиною Одкровення (вахй). Тому мусульмани повинні приділяти сірі стільки ж уваги, скільки приділяють Корану і Сунні. Коли ми говоримо про сіру у Мецці, ми маємо на увазі дії, які він робив і які призвели до створення території Ісламу (Дар уль-Іслям) в Медині. Хто у силі перевірити і підтвердити сіру, але не робить цього, той опиниться у гріху так само, як мусульмани, які не спонукають його до цього.

Дивно, але це ствердження часто виходить із вуст тих, хто займається виведенням і перевіркою хадісів, як нібито вони звільнені від діяльності по встановленню релігії. Вони лише вдовольняються тим, що записали важливу мить із життя Аллаха (с.а.с.).

Вони забувають, що, як і на усіх інших мусульманах, на них лежить обов’язок вести діяльність по встановленню Ісламської Держави. Тому від них вимагається дослідження, вивчення і перевірка. Якщо ситуація вимагає від них виведення пророцьких хадісів по приватним шаріатським питанням, а ця справа заслуговує на похвалу, тоді вони докладають зусилля для рішення цієї проблеми і приділяють цьому час. Скільки ж тоді сил і часу вони повинні витрачати, коли час пов’язаний з встановленням релігії?!

Книги по сірі — не на тому рівні, щоб нехтувати їх повідомленнями, але і не на тому рівні, щоб приймати усі їх повідомлення без перевірки.

Укладачі сіри писали свої книги з історичним підходом, не використовуючи методи мухаддісів (дослідники хадісів) з точки зору ретельного вивчення, перевірки справедливості оповідачів і передавачів, достовірності того, що було передано, надмірності у стислості і ускладнень у передаванні.

Тому мухаддіси або ті, хто зацікавлений у перевірці хадісів, не відносяться до авторів сіри Пророка (с.а.с.) серйозно, хоча наука про хадіс вимагає того, щоб мухаддіси і вчені хадіса перевіряли авторів сіри і їх передавання.

Складання біографії вимагає ретельного вивчення тоді, коли це пов’язано з життям самого Посланця Аллаха (с.а.с.) і його сподвижників. Але якщо сіра не пов’язана з життям Посланця Аллаха (с.а.с.) і його сподвижників, тоді у відсутності ретельного дослідження немає нічого поганого. Час минає швидко, і відбувається багато подій, тому укладачі біографії чи історії не можуть перевірити на достовірність усе, що зустрічають, навіть якщо бажають слідувати методу мухаддісів. Отож, сіра Посланця Аллаха (с.а.с.) — одна із найбільш важливих речей, про яку повинні дбати мусульмани, тому що вона містить повідомлення про слова, справи, випадки мовчання і якості Пророка (с.а.с.) — усе пов’язано з законодавством, подібно Корану. Сіра Пророка (с.а.с.) — одна із законодавчих статей, тому вважається частиною науки про хадіс. Якщо у сірі зустрічається щось достовірне про Пророка (с.а.с.), то це вважається шаріатським доказом, оскільки входить у розділ Сунни. Окрім того, у Корані є наказ слідувати прикладу Пророка (с.а.с.). Аллах говорить:

لَقَدْ كَانَ لَكُمْ فِي رَسُولِ اللَّهِ أُسْوَةٌ حَسَنَةٌ

«В Посланці Аллаха був чудовий приклад для вас» (33:21).

Так турбота про сіру супроводжується шаріатським велінням.

У складанні сіри перші покоління мусульман використовували метод передачі повідомлень (ріваяту). Історики починали з усних передач і першого покоління, яке безпосередньо бачило дії Посланця Аллаха (с.а.с.) або чуло про них і розповідало іншим. Наступне покоління чуло ці повідомлення, і деякі представники цього покоління записували різноманітні хадіси, як ми можемо це побачити сьогодні в книгах по хадісу. У другому сторіччі деякі вчені почали збирати повідомлення про сіру і об’єднувати їх, а потім записувати, використовуючи метод передачі повідомлень зі згадуванням імен передавачів і тих, хто передав від них, так само ж, як це робиться з хадісом.

Тому вчені науки хадіс і критики (накід), знаючі передавачів і ланцюжок передач, можуть розрізняти достовірні повідомлення про сіру і недостовірні. Саме на це треба опиратись, коли наводиш в доказ випадки із сіри Посланця Аллаха (с.а.с.). Питання не полягає у створенні нової науки, а лише вимагається ретельна перевірка і слідування достовірним словам і справам Посланця Аллаха (с.а.с.). Враховуючи те, що є люди які здатні перевіряти сіру, група чи партія, яка іде по стопам Посланця Аллаха (с.а.с.) у встановленні релігії, повинна упевнюватись в текстах, на які вона опирається у своїй діяльності і які наводить в доказ.

З іншого боку, книги по сірі, які різняться одна від другої, зібрані так само, як зібрані книги по хадісу. Коран же визначив етапи заклику і дії які вимагаються справжність тих чи інших переданих повідомлень. Аяти Корану роз’яснюють те, що вимагається,і точно вказують, що саме вимагається.

Наприклад, Посланець Аллаха (с.а.с.) атакував оманливі переконання і боровся з концепціями ідолопоклонства, безбожжя, іудаїзму, вогнепоклонства і у Корані вказується усе це. Посланець Аллаха (с.а.с.) атакував звичаї і устої, як звичай закопувати заживо новонароджену дівчинку (аль-ваъд), або звичай вшановувати певних овець, корів і верблюдів, мясо відмовляючись їсти їх м’ясо, їздити на них верхи і пити їх молоко (аль-васіля, аль-хам і т.д.), або звичай, пов’язаний з гадальними стрілами (аль-азлям). Також Посланець Аллаха (с.а.с.) протистояв правителям, називаючи їх по іменам і якостям і викриваючи їх змови проти заклику. Група повинна дотримуватись усього цього, слідуючи головним діям Пророка (с.а.с.) і загальним змістам, а не деталям, засобам і формам. Таким чином, група буде протистояти оманливим думкам, поряд з цим роз’яснюючи думки і закони Ісламу і закликаючи Умму до прийняття усього цього і здійснення у своєму житті.

Посланець Аллаха (с.а.с.) протистояв усьому, будучи беззбройним, він ні до кого не підлещувався, не пристосовувався до обставин, не приймав напівмір, відкидав усі пропозиції, спокуси і залякування, терпів і не відхилявся від велінь свого Господа. Про усе це розповідається у Корані, що і буде керівництвом для групи, яка вступила на шлях заклику.

Аллах ниспослав Своєму Посланцю (с.а.с.) аят:

فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ

«Проголоси ж те, що тобі велено» (15:94).

Ці слова вказують нате, що до ниспослання аяту ніякого проголошення не було, а навпаки, був таємний і прихований заклик. Тобто до проголошення був інший етап.

Аллах говорить:

لِّتُنذِرَ أُمَّ الْقُرَى وَمَنْ حَوْلَهَا

«Щоб ти застерігав Матір селищ (жителів Мекки) і тих, хто навколо неї» (42:7).

У цих словах Аллах наказує звертатись з закликом за межі Мекки. Так само і згадування у Корані мухаджирів і ансарів свідчить про те, що була хіджра і нусра.

Тому Коран є головним керівництвом. З іншого боку, книги по хадісу наповнені повідомленнями про мусульман у мекканський період. Наприклад, Бухарі у розділі «Про те, чому многобожники Мекки піддали Пророка (с.а.с.) і його сподвижників» наводить випадок з Хаббабом ібн аль-Араттом, який попросив Посланця (с.а.с.) звернутись до Аллаха по допомогу для мусульман. Також він наводить мольбу Посланця Аллаха (с.а.с.) проти деяких ватажків курайшитів. Окрім того, Бухарі наводить те, що трапилось з Посланцем (с.а.с.) у Таіфі, і зазначає, що це найгірше, з чим йому довелось стикнутись. Те ж саме спостерігається в інших книгах по хадісу. Звідси на нас не покладається непосильна задача, і ми не можемо стверджувати, що для виконання цієї роботи немає відповідних текстів.

Варто згадати, що сіра написана імамами, відомими своєю чесністю і справедливістю:

— Ібн Исхак (85–152 р.х.), автор книги про військові походи Посланця Аллаха (с.а.с.). Аз-Зухрі сказав: «Хто хоче вивчити походи Посланця Аллаха (с.а.с.), нехай читає Ібн Ісхака». Шафії сказав: «Хто хоче детально вивчити походи Посланця Аллаха (с.а.с.), нехай шукає у працях Ібн Ісхака». Також про нього згадував Бухарі у книзі «Ат-Таріх аль-кабір».

— Ібн Саад (168–230 р.х.), автор книги «Ат-Табакат». Аль-Хатіб аль-Багдади сказав про нього: «Мухаммад ібн Саад був відомий своєю справедливістю. Якщо він наводив хадіс, це вказувало на те, що хадіс достовірний. Він досліджував багато ріваятів». Ібн Халлікан сказав: «Був правдивим і заслуговуючим на довіру». Ібн Хаджар сказав: «Один із великих хафізів, заслуговуючих на довіру, який проводив перевірку хадісів».

— Ат-Табарі (224–310 р.х.), автор книги «Історія посланців і царів». Книга була написана по методології виведення хадісів. Аль-Хатіб аль-Багдаді сказав про нього: «Знавець Сунни, знаючий шляхи виведення хадісів, відрізняючий достовірну Сунну від слабкої, обізнаний про історію людей і володіючий повідомленнями від них». Він був відомий тим, що написав свою книгу по історії, дотримуючись методології мухаддісів. Також він написав книгу по хадісу «Тахзіб аль-асарватафсиль ас-сабіт ан расулілляхміналь-ахбар». Ібн Асакір сказав про це: «Це дивна книга, в якій згадуються достовірні повідомлення від Посланця Аллаха (с.а.с.)».

Сюди ж можна віднести Ібн Касіра і аз-Захабі, які вважаються сильними знавцями науки хадіс.