Цим самим деякі хочуть сказати, що мусульмани не повинні приймати тексти, які не підтверджені, і, отож, не повинні діяти згідно таким текстам. Вони вважають це доказом не проти них, а на свою користь, тим самим не бажаючи повторювати кроків Посланця Аллаха ﷺ, здійснених ним у Мецці на шляху до встановлення Халіфату.
Відповідаючи на це ствердження, ми скажемо, що сіра складається із повідомлень і хадісів, які потребують перевірки і підтвердження. Оскільки сіра пов’язана з діями Посланця Аллаха ﷺ, вона вважається частиною Одкровення (вахй). Тому мусульмани повинні приділяти сірі стільки ж уваги, скільки приділяють Корану і Сунні. Коли ми говоримо про сіру у Мецці, ми маємо на увазі дії, які він робив і які призвели до створення території Ісламу (Дар уль-Іслям) в Медині. Хто у силі перевірити і підтвердити сіру, але не робить цього, той опиниться у гріху так само, як мусульмани, які не спонукають його до цього.
Дивно, але це ствердження часто виходить із вуст тих, хто займається виведенням і перевіркою хадісів, як нібито вони звільнені від діяльності по встановленню релігії. Вони лише вдовольняються тим, що записали важливу мить із життя Аллаха ﷺ.
Вони забувають, що, як і на усіх інших мусульманах, на них лежить обов’язок вести діяльність по встановленню Ісламської Держави. Тому від них вимагається дослідження, вивчення і перевірка. Якщо ситуація вимагає від них виведення пророцьких хадісів по приватним шаріатським питанням, а ця справа заслуговує на похвалу, тоді вони докладають зусилля для рішення цієї проблеми і приділяють цьому час. Скільки ж тоді сил і часу вони повинні витрачати, коли час пов’язаний з встановленням релігії?!
Книги по сірі — не на тому рівні, щоб нехтувати їх повідомленнями, але і не на тому рівні, щоб приймати усі їх повідомлення без перевірки.
Укладачі сіри писали свої книги з історичним підходом, не використовуючи методи мухаддісів (дослідники хадісів) з точки зору ретельного вивчення, перевірки справедливості оповідачів і передавачів, достовірності того, що було передано, надмірності у стислості і ускладнень у передаванні.
Тому мухаддіси або ті, хто зацікавлений у перевірці хадісів, не відносяться до авторів сіри Пророка ﷺ серйозно, хоча наука про хадіс вимагає того, щоб мухаддіси і вчені хадіса перевіряли авторів сіри і їх передавання.
Складання біографії вимагає ретельного вивчення тоді, коли це пов’язано з життям самого Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників. Але якщо сіра не пов’язана з життям Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників, тоді у відсутності ретельного дослідження немає нічого поганого. Час минає швидко, і відбувається багато подій, тому укладачі біографії чи історії не можуть перевірити на достовірність усе, що зустрічають, навіть якщо бажають слідувати методу мухаддісів. Отож, сіра Посланця Аллаха ﷺ — одна із найбільш важливих речей, про яку повинні дбати мусульмани, тому що вона містить повідомлення про слова, справи, випадки мовчання і якості Пророка ﷺ — усе пов’язано з законодавством, подібно Корану. Сіра Пророка ﷺ — одна із законодавчих статей, тому вважається частиною науки про хадіс. Якщо у сірі зустрічається щось достовірне про Пророка ﷺ, то це вважається шаріатським доказом, оскільки входить у розділ Сунни. Окрім того, у Корані є наказ слідувати прикладу Пророка ﷺ. Аллах говорить:
لَقَدْ كَانَ لَكُمْ فِي رَسُولِ اللَّهِ أُسْوَةٌ حَسَنَةٌ
«В Посланці Аллаха був чудовий приклад для вас» (33:21).
Так турбота про сіру супроводжується шаріатським велінням.
У складанні сіри перші покоління мусульман використовували метод передачі повідомлень (ріваяту). Історики починали з усних передач і першого покоління, яке безпосередньо бачило дії Посланця Аллаха ﷺ або чуло про них і розповідало іншим. Наступне покоління чуло ці повідомлення, і деякі представники цього покоління записували різноманітні хадіси, як ми можемо це побачити сьогодні в книгах по хадісу. У другому сторіччі деякі вчені почали збирати повідомлення про сіру і об’єднувати їх, а потім записувати, використовуючи метод передачі повідомлень зі згадуванням імен передавачів і тих, хто передав від них, так само ж, як це робиться з хадісом.
Тому вчені науки хадіс і критики (накід), знаючі передавачів і ланцюжок передач, можуть розрізняти достовірні повідомлення про сіру і недостовірні. Саме на це треба опиратись, коли наводиш в доказ випадки із сіри Посланця Аллаха ﷺ. Питання не полягає у створенні нової науки, а лише вимагається ретельна перевірка і слідування достовірним словам і справам Посланця Аллаха ﷺ. Враховуючи те, що є люди які здатні перевіряти сіру, група чи партія, яка іде по стопам Посланця Аллаха ﷺ у встановленні релігії, повинна упевнюватись в текстах, на які вона опирається у своїй діяльності і які наводить в доказ.
З іншого боку, книги по сірі, які різняться одна від другої, зібрані так само, як зібрані книги по хадісу. Коран же визначив етапи заклику і дії які вимагаються справжність тих чи інших переданих повідомлень. Аяти Корану роз’яснюють те, що вимагається,і точно вказують, що саме вимагається.
Наприклад, Посланець Аллаха ﷺ атакував оманливі переконання і боровся з концепціями ідолопоклонства, безбожжя, іудаїзму, вогнепоклонства і у Корані вказується усе це. Посланець Аллаха ﷺ атакував звичаї і устої, як звичай закопувати заживо новонароджену дівчинку (аль-ваъд), або звичай вшановувати певних овець, корів і верблюдів, мясо відмовляючись їсти їх м’ясо, їздити на них верхи і пити їх молоко (аль-васіля, аль-хам і т.д.), або звичай, пов’язаний з гадальними стрілами (аль-азлям). Також Посланець Аллаха ﷺ протистояв правителям, називаючи їх по іменам і якостям і викриваючи їх змови проти заклику. Група повинна дотримуватись усього цього, слідуючи головним діям Пророка ﷺ і загальним змістам, а не деталям, засобам і формам. Таким чином, група буде протистояти оманливим думкам, поряд з цим роз’яснюючи думки і закони Ісламу і закликаючи Умму до прийняття усього цього і здійснення у своєму житті.
Посланець Аллаха ﷺ протистояв усьому, будучи беззбройним, він ні до кого не підлещувався, не пристосовувався до обставин, не приймав напівмір, відкидав усі пропозиції, спокуси і залякування, терпів і не відхилявся від велінь свого Господа. Про усе це розповідається у Корані, що і буде керівництвом для групи, яка вступила на шлях заклику.
Аллах ниспослав Своєму Посланцю ﷺ аят:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси ж те, що тобі велено» (15:94).
Ці слова вказують нате, що до ниспослання аяту ніякого проголошення не було, а навпаки, був таємний і прихований заклик. Тобто до проголошення був інший етап.
Аллах говорить:
لِّتُنذِرَ أُمَّ الْقُرَى وَمَنْ حَوْلَهَا
«Щоб ти застерігав Матір селищ (жителів Мекки) і тих, хто навколо неї» (42:7).
У цих словах Аллах наказує звертатись з закликом за межі Мекки. Так само і згадування у Корані мухаджирів і ансарів свідчить про те, що була хіджра і нусра.
Тому Коран є головним керівництвом. З іншого боку, книги по хадісу наповнені повідомленнями про мусульман у мекканський період. Наприклад, Бухарі у розділі «Про те, чому многобожники Мекки піддали Пророка ﷺ і його сподвижників» наводить випадок з Хаббабом ібн аль-Араттом, який попросив Посланця ﷺ звернутись до Аллаха по допомогу для мусульман. Також він наводить мольбу Посланця Аллаха ﷺ проти деяких ватажків курайшитів. Окрім того, Бухарі наводить те, що трапилось з Посланцем ﷺ у Таіфі, і зазначає, що це найгірше, з чим йому довелось стикнутись. Те ж саме спостерігається в інших книгах по хадісу. Звідси на нас не покладається непосильна задача, і ми не можемо стверджувати, що для виконання цієї роботи немає відповідних текстів.
Варто згадати, що сіра написана імамами, відомими своєю чесністю і справедливістю:
— Ібн Исхак (85–152 р.х.), автор книги про військові походи Посланця Аллаха ﷺ. Аз-Зухрі сказав: «Хто хоче вивчити походи Посланця Аллаха ﷺ, нехай читає Ібн Ісхака». Шафії сказав: «Хто хоче детально вивчити походи Посланця Аллаха ﷺ, нехай шукає у працях Ібн Ісхака». Також про нього згадував Бухарі у книзі «Ат-Таріх аль-кабір».
— Ібн Саад (168–230 р.х.), автор книги «Ат-Табакат». Аль-Хатіб аль-Багдади сказав про нього: «Мухаммад ібн Саад був відомий своєю справедливістю. Якщо він наводив хадіс, це вказувало на те, що хадіс достовірний. Він досліджував багато ріваятів». Ібн Халлікан сказав: «Був правдивим і заслуговуючим на довіру». Ібн Хаджар сказав: «Один із великих хафізів, заслуговуючих на довіру, який проводив перевірку хадісів».
— Ат-Табарі (224–310 р.х.), автор книги «Історія посланців і царів». Книга була написана по методології виведення хадісів. Аль-Хатіб аль-Багдаді сказав про нього: «Знавець Сунни, знаючий шляхи виведення хадісів, відрізняючий достовірну Сунну від слабкої, обізнаний про історію людей і володіючий повідомленнями від них». Він був відомий тим, що написав свою книгу по історії, дотримуючись методології мухаддісів. Також він написав книгу по хадісу «Тахзіб аль-асарватафсиль ас-сабіт ан расулілляхміналь-ахбар». Ібн Асакір сказав про це: «Це дивна книга, в якій згадуються достовірні повідомлення від Посланця Аллаха ﷺ».
Сюди ж можна віднести Ібн Касіра і аз-Захабі, які вважаються сильними знавцями науки хадіс.
