Коли невірний Захід зміг нав’язати мусульманам свій образ життя, вони почали жити у незавидних ідейних , соціальних, економічних і політичних умовах.
Мусульмани почали жити ідеями, які суперечать їх переконанням (акиді). Вони втратили правильні ідейну орієнтацію і втратили бачення ісламської особистості , коли спробували об’єднати ідеї, що витікають із своїх переконань, з уявленнями про життя, які витікають із чуждої думки, раніше не визнаваємої Уммою. Цей задушливий дим увійшов у дім Ісламської Умми через власне невігластво, а також з причини того, що Умма при рішенні проблем перестала опиратись на свої основи. Умма узгодила дві протилежності — Іслам і те, що суперечить йому. Вона стала бачити мету Шаріату в тому, в чому сама визначила інтерес, а потім почала приймати кожне тлумачення і виправдовувати кожне спотворення. В результаті соціальне і економічне життя людей сталі повні протиріч, а політична ситуація забезпечила концентрацію в людях сторонніх ідей замість ісламських.
На тлі такої вкрай поганої ситуації почали з’являтись ісламські групи і партії, щоб протистояти помилковим ідеям, неправильним концепціям, спотвореним почуттям і поганій політичній ситуації, при якій мусульмани зв’язані з іноземними силами.
Партія чи група повинна мати протиотруту і лікувальний бальзам, а потім провести пряму лінію, по якій хоче повести за собою людей, у противагу кривій лінії, яка веде їх до загибелі , і повторювати їм слова Аллаха:
وَأَنَّ هَذَا صِرَاطِي مُسْتَقِيمًا فَاتَّبِعُوهُ وَلَا تَتَّبِعُوا السُّبُلَ فَتَفَرَّقَ بِكُمْ عَن سَبِيلِهِ
«Таким є Мій прямий шлях. Слідуйте по ньому і не слідуйте іншими шляхами, оскільки вони зіб’ють вас з Його шляху» (6:153).
Група чи партія повинна мати те, що дозволить їй досягти цієї цілі, наприклад, ясність в ідеї, бажання змін, підготовка свідомої групи , підготовка Умми і дотримання положень методу.
Ідея ж повинна зайняти перше місце у групі. В очах членів групи ідея повинна стати істиною, необхідною для усіх людей, стати вірним керівництвом, яке висвітлює людству шлях, стати милістю , дарованою Аллахом людям, і стати світлом, який виведе людство із пітьми забаганок. Ця ідея підходить людині, відповідає її природі , переконує розум і заспокоює серце. Вона привносить щастя у життя і дає новий імпульс надії. В цій ідеї досить глибини і повноти, що дозволяє їй відповідати на усі питання життя людини. Вона дає людині відповідь на питання про те, що було до цього життя і що буде після нього, як і пов’язує її з Творцем, так що вона усвідомлює мету свого існування і залишається щасливою до кінця своїх днів.
Коли група або партія вірить в цю ідею, вона також вірить і в те, що якщо її ідея не буде домінувати серед людей, то буде головувати брехня, буде поширюватись зло, а їх головною метою буде слідування забаганкам, наступить свобода для несправедливості і восторжествує пітьма. Услід за цим людей уразить тяжке життя , їх серця не будуть спокійні, їх душі не будуть вдоволені , а їх розуми не будуть розважливі.
Перше питання, на яке група повинна звернути свою пильну увагу, — це правильність ідеї яка стане її душею і змістом існування. Далі група бере на себе цю ідею і зберігає її чистоту, усуваючи усе, що не із цієї ідеї, запобігаючи її змішуванню з іншими сторонніми ідеями і визначаючи свою позицію до інших закликів і ідей. Чистота ідеї вимагає ясного бачення в групі, а ясне бачення полягає у правильному розумінні шаріатського рішення, яке з’явилось у процесі правильного наведення доказів, тобто у процесі, заснованого на ісламській акиді.
Коли ідея втрачає чистоту і ясність, група втрачає свою специфіку і більше не є світлом, вірним керівництвом і милістю . Потім вона втрачає зміст існування, і, як і інші рухи, уступає перед лицем реальності. Вона опиняється під впливом реальності замість того, щоб самій впливати на неї, і формується у межах реальності замість того, щоб надати їй необхідну форму.
По мірі того, як ідея кристалізується серед членів групи , кристалізується і метод її втілення у життя. Ясність цілі виходить із ясності ідеї, а метод по досягненню цілі складається із конкретних рішень Шаріату, подібних решті усіх інших шаріатських рішень.
Ідеологічна група чи партія — це та, яка в кожному своєму русі і утриманні дотримується ідеології . Це пов’язано з тим, що ідеологія забороняє своїм прихильникам брати щось в інших без її схвалення, а також пов’язано з тим, що ідеологія в дослідженні речей починає з їх основ і чітко роз’яснює зміст існування людини у цьому світі. Кожна піддумка береться із цієї основної думки і виходить із неї. Уявлення про життя, уявлення про речі і оцінка дій — усе це в групі виходить із головного погляду.
Будівля Ісламу — повноцінна, в ньому немає ані найменшого недоліку. В ньому усе знаходиться у повній гармонії один з одним, тому що виходить із єдиної твердої ідейної основи, яка поєднується з законами життя і природою творіння.
У кожного, хто вірить в Іслам, мірою дій і поглядів на речі стає критерій халяль і харам, а не вигода, оскільки вигода узгоджується з ідеєю, що саме людина розробляє закони , а не Аллах. Щастя мусульманина полягає в тому, що він отримує вдоволення Аллаха, а не максимально можливе задоволення. Життя мусульманина засноване на служінні Аллаху і підкоренні Його наказам, а не на ідеї свободи, яка позбавляє людину від усіх обмежень. Хто приймає основу, той приймає і те, що виходить із цієї основи . Хто хоче змінитись , той повинен почати з основи і звернути увагу на неминучу узгодженість між підідеями і основою.
Таким є розуміння ідеологічної думки і ідеологічного заклику, від якого повинна відштовхуватись група. Отож, для мусульман, ісламських систем і груп неприйнятно змішувати Іслам зі сторонніми ідеями. Подібно тому, як для існуючих систем неприйнятно визнавати Іслам джерелом законодавства поруч з іншими нешаріатськими джерелами, такими як звичаї, або визнавати Іслам основним джерелом, так само ж для ісламських груп неприйнятно таке змішування, наприклад якщо вони будуть ґрунтуватись на Ісламі поруч з деякими чужими Ісламу західними ідеями. Така з самого початку програшна позиція не буде прийнята ані Аллахом, ані віруючими.
Отож, усім ісламським групам, акида яких заснована на тому, що «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха», тобто «Немає більш гідного поклоніння і підкорення , окрім Аллаха», заборонено дивитись на Схід і Захід у пошуках рішень для життєвих проблем. Кожна ідея повинна виходити із акиди , і її треба розуміти із надійних шаріатських джерел і виводити разом з детальними доказами.
Як переконання «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха» може узгоджуватись з переконанням про те, що соціалізм, заснований на ідеї «Немає Бога, а життя є матерія», виходить із Ісламу?! Як це переконання можу узгоджуватись з переконанням про те, що демократія, яка заснована на ідеї відокремленні релігії від життя, виходить із Ісламу?! Як наше переконання можу узгоджуватись з переконанням про те, що націоналізм і патріотизм, які засновані на сліпій прихильності, виходять із Ісламу?!
Як переконання «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха», яке означає визнання Аллаха Єдиними Законодавцем, узгоджується з тим, що ми беремо участь разом з іншими в законодавстві або інші беруть участь з нами?!
Як переконання «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха», засноване на покорі, підкоренні і поклонінні Господу світів, може узгоджуватись з ідеєю свобод, наявної в західних системах, які визнають людину господином в усіх відношеннях і такою, що підкоряється Богу тільки у тій мірі, в якій це підкорення відповідає її бажанням і інтересам?!
Турбота про ісламську акиду вимагає турботи про усе, що виходить із неї. У протилежному випадку ідентичність групи буде втрачена у морі компромісів, які не радують ані Аллаха, ані віруючих.
Для того, щоб ідея залишалась чистою і ясною, вона повинна бути огороджена від впливу реальності і обставин, а також спотворень, змінень і компромісів.
Як закликаючий хоче змінити суспільство згідно зі своїм сприйняттям, так само і суспільство зі своїми помилковими ідеями і концепціями, політичними позиціями і соціальним укладом спричиняє тиск на закликаючого і на групу, з якою він рухається до змін.
Із книги «Заклик до Ісламу» Ахмада Махмуда
