Поміркованість і екстремізм

Захід не обмежився спотворенням образу Ісламу, руйнуванням Халіфату, дискредитацією шаріатських законів і звинуваченням мусульман у відсталості, а почав атакувати усе, що допомогло б Ісламу знов очолити світ. У Заходу зберігається постійний страх перед Ісламом. Він ніколи не зупиняв змови проти Ісламу, щоб земля не пішла у нього з-під ніг, коли мусульмани знов набудуть сили.

Захід дивиться на мусульман як на живу Умму зі своєю релігією. Він бачить, що мусульмани мають універсальну релігію, яка підходить усім людям, і що їх серця завжди прагнуть до єдності. Він знає,що місце розташування розрізнених мусульманських країн дозволить їм після об’єднання стати стратегічно сильною державою, яка буде простиратись на усі континенти, включаючи західні землі. Він чудово розуміє, що під ногами мусульман є величезні багатства, які з надлишком перекриють усі потереби і перетворять їх у головуючу державу. Він обізнаний про те, що мусульмани складають майже третину населення усього світу. Але більше усього його бентежить те, що якщо мусульмани повернуться, то будуть не вбивати і грабувати інші країни, а відкривати серця і виводити народи із пітьми невір’я до світлу Ісламу, оскільки кожен мусульманин переконаний у тому, що долучення однієї людини до Ісламу дорожче усього світу і того, що в ньому міститься

Захід здійснює інтенсивні нападки на шаріатські закони і вірних захисників Ісламу з метою зупинити поширення їх впливу як на мусульман, так і на немусульман. Ці нападки співрозмірні величині небезпеки, яку він відчуває.

Якщо б не той факт, що Іслам є істинною релігією Аллаха, то він неодмінно зник би, не залишивши після себе і сліду. Проте Аллах побажав інакше. Мусульмани залишились вірними своїй релігії навіть у дні занепаду. Але Заходу вдалось зіпсувати і вивернути їх життєві мирила, концепції і склад розуму. Іще в своїх колишніх хрестових походах Захід побачив, що Іслам міцно сидить у серцях мусульман і що будь-які спроби вилучити його звідти зазнають поразки. Тому він змінив свої плани і повторив хрестовий похід, від якого ми усі іще страждаємо. Головна мета його нової кампанії полягала у тому, щоб утримувати мусульман подалі від своєї релігії і поширювати серед них чужді концепції, переконання і розумові стандарти для забезпечення своєї фізичної гегемонії.

Отож, він поставив мусульман в ідейну залежність, за якою послідував фізичний контроль. Захід усадив над мусульманами правителів і оточив їх необхідним політичним і ідейним середовищем. Потім він почав працювати над тим, щоб кожна країна була зв’язана з ним, примусивши держави світу проводити політику в одному напрямку для досягнення своїх інтересів і зробивши світ схожим на акціонерне товариство, в якому він є капіталістом і виробником, а інші країни — робочими і споживачами. Він оплутав світ величезними інформаційними мережами, поставивши в залежність від них медіаресурс інших країн.

Цим самим він хоче, щоб ми читали тільки те, що він пише, чули тільки те, що він транслює, бачили тільки те, що він показує, говорили і розуміли тільки так, як він того хоче. Це новий вид колонізації, більш ефективний, аніж старий. Старий колоніалізм означає окупацію чоловіка ззовні, а новий означає наполовину внутрішню, а наполовину зовнішню окупацію, що ставить його в абсолютну залежність і робить його повністю безпечним для колонізатора.

Більше того, колонізатор хоче, щоб ми розуміли свою релігію згідно його методу. А хто відхиляється від колонізаторської точки зору у розумінні Ісламу, проти того Захід використовує усі свої ЗМІ. Захід назвав такого мусульманина протиприродним, бажаючим порушити норми, відхилитись від стандарту і зруйнувати консенсус. Він назвав його екстремістом, терористом, фундаменталістом і радикалом. Він зобразив його як ворога людства і мракобіса, який звик жити тільки в темряві, і як агресора, який породжує ворожнечу і ненависть. А після того, як він спотворив образ і спаплюжив правду, правлячі режими почали переслідувати цього мусульманина, вважаючи, що він заслуговує такої участі. При цьому режими користуються тим, що люди не усвідомлюють того, що відбувається, і в цьому їм допомагають вчені, які благословляють усі зусилля Заходу.

Але ми спостерігаємо сьогодні пробудження Умми, що ускладнило Заходу і його маріонеткам їх задачу, оскільки мусульмани починають розуміти, що Захід, правлячі режими і ці вчені сидять в одній упряжці. Умма почала усвідомлювати, що Захід — це головний ворог, а правителі мусульман — його помічники. Умма стала розуміти, що ці вчені займають свої посади по мірі зрадництва релігії на порозі правителів, що вони сходять на п’єдестал через занепад ісламського світу, що вони зникнуть разом з падінням режимів і що у правильного ісламського відродження є на дану мить розпатлані і у пилюці, але набожні і чесні вчені.

Сьогодні ми перебуваємо на етапі, коли Захід і мусульманські правителі живуть в страху перед поверненням Ісламу. Ось чому вони вивчають кожну ісламську думку, яка становить для них загрозу, працюють над її стримуванням, висувають різноманітні звинувачення, використовують проти Ісламу ЗМІ, пропагандистів і навіть вчених. Ось чому кожен ісламський рух, який вимагає тільки Ісламу, вони назвали екстремістським і терористичним. Мусульманські вчені, письменники-націоналісти і патріоти почали писати книги і читати лекції про необхідність протидіяти екстремізму і закликати до поміркованості. У цьому питанні вони виходять із однієї точки зору — точки зору Заходу. Якщо б не участь мусульманських вчених у цій сутичці у спробі надати ісламської окраски і прийнятного обличчя західній думці, тоді ця тема не заслуговувала б уваги, оскільки такі особистості, як нинішні мусульманські правителі, не мають ніякої ваги в очах Умми, а їх нападки можуть навіть призвести до реакції, протилежної тій, яку вони хочуть.

Тут варто зазначити, що самі вчені почали ізолювати себе від мусульман. Умма почала відвертатись від них через їх численні виправдання, що не несуть істини, і їх фетв, які відходять від шаріатських принципів. В останній час вчені не тільки суперечать ісламському розумінню, але і анулюють шаріатські тексти, які Умма одностайно прийняла. В деяких своїх фетвах вони цілком спокійно закликають здійснювати засуджуване і забороняють благе. Завзяття вчених, які пропонують мусульманам свої дивні і чужді Ісламу ідеї, скероване не на те, щоб догодити Аллаху, а на те, щоб догодити правителям та їх хазяям. Навіть якщо вони проявляють турботу про мусульман і інтереси ісламського заклику в своїх промовах, проте Умма усвідомила абсурдність пропонуємих ідей і ворожнечу тих, хто їх пропонує.

Тепер, після цього введення, яке необхідне для розуміння постановки питання «екстремізм і поміркованість», треба розглянути його з ісламської точки зору, щоб мусульмани могли знати правду без двозначності, оскільки одних почуттів недосить для визначення правильної позиції. Як зазвичай, ми будемо розглядати це питання згідно з принципами Шаріату, щоб наша відповідь відповідала основам Ісламу, тобто ісламській акиді.

Іслам розглядає усі проблеми людини. Він організовує відносини людини з самою собою за допомогою законів моральності, їжі і одягу; організовує відносини людини з іншими людьми за допомогою законів взаємовідносин і покарань; організовує відносини людини зі своїм Творцем за допомогою законів віропереконань і обрядів поклоніння. Тому Іслам охоплює своїми рішеннями усі людські вчинки. Ісламська акида — це всеохоплююча думка, яка здатна відповісти на усі питання, пов’язані з життям.

Більше того, Іслам має комплексну будівлю, засновану на фундаменті, із якого виходить усіляке рішення і на якому будується кожна думка. Таким чином, концепції, переконання і мірила Ісламу є того ж типу, що й основна ідея. Поглиблюючись у це питання, ми бачимо, що Іслам заснований на вірі в те, що Аллах є Творцем і Управителем, а також, що людина слабка, безпорадна, потребуюча, неповноцінна,обмежена і не здатна до знаходженню рішень своїм проблемам. Аллах відправив Свого Посланця ﷺ, щоб люди дізнались, Кому треба поклонятись, як треба поклонятись, які нагороди чекають на людину за поклоніння і які покарання чекають за непокору у цьому світі і загробному житті. Так у мусульманина з’являються мірила для усіх життєвих справ, а саме — халяль і харам.

Його розум починає працювати не для того, щоб стати суддею над шаріатськими текстами, і не для того, щоб приймати свої закони поруч з текстами, а, швидше, для того, щоб зрозуміти, на що вказують ці тексти. Тексти, які вирішують проблеми людини, виходять від Аллаха, і задача людини — зрозуміти їх, щоб дотримуватись їх вказівок. В будь-якому випадку — правильно людина зрозуміла вказівку тексту чи неправильно — вона буле винагороджена при умові, що вона слідувала шаріатському методу іджтіхада.

Саме цим викликаний великий інтерес мусульман до підтвердженню достовірності текстів, що породило таку науку, як «хадіс», і великий інтерес до розумінню текстів, що породило науку «усуль фікх», яка включає такі правила, як: «Законодавцем є тільки Аллах», «В основі вчинків і речей лежить необхідність слідування шаріатському доказу», «Добро — це те, що викликає довольство Аллаха, а зло — це те, що викликає Його гнів», «Хороше — це те, що вважає хорошим Шаріат, а погане — це те, що вважає поганим Шаріат». Ми також бачимо, що мусульманин вірить в те, що щастя набувається через довольство Аллаха і що спокій і стабільність засновані на вдоволенні потреб і інстинктів на основі віри в Аллаха і прихильності Його Шаріату. Звідси ми бачимо, що будівля Ісламу є комплексною і повноцінною. Усі його ідеї узгоджені і засновані на одному фундаменті. Те, що схвалено основою, те приймається, а що суперечить — залишається.

Те, що говориться про Іслам як про ідеологію, те ж саме можна сказати про капіталістичну думку, тому що вона так само є ідеологічною. Ідейна структура капіталізму всередині повністю узгоджена. Тому ідеологія або при мається повністю, або відкидається повністю. Ідея відокремлення релігії від життя складає основу капіталізму. Із цієї основи виникли усі рішення і на ній будуються усі ідеї. Ідея відокремлення релігії від життя,яка заснована на компромісному рішенні, привела до переконанню, що чоловік є хазяїном самого себе. І для того, щоб він був хазяїном самого себе, з нього повинна бути знята усіляка опіка, а цього можна досягти, тільки давши йому можливість скористатись чотирма свободами. Так на Заході виникла ідея свобод.

Ця ідея стала західною концепцією життя. А бути хазяїном самого себе означає, що чоловік прагне вдовольнити свої основні потреби згідно зі своїми власним поглядами, не керуючись ніякими зовнішніми поглядами, такими як релігія або інше. Так з’явилась ідея демократії. Хто розуміє ідею відокремлення релігії від життя, той вважає, що щастя досягається шляхом отримання максимально можливої кількості задоволення. Таким чином, головний інтерес і мета усіх дій він визначає самостійно.

Коли думка гармонійна всередині, вона не приймає змішування, а змішування в шаріатському змісті означає шірк, будь то порушення основи або порушення відгалуження.

Подібно тому, як Іслам не приймає демократію, тому що демократія — це правління народу, а в Ісламі править Шаріат, так і капіталістична думка не погоджується з тим, щоб Іслам досяг правління. Тому що з приходом Ісламу буде скасована демократія і усі концепції, що витікають із неї. Ось чому ми бачимо, що Захід бореться з радикальними ісламськими думками і рухами, які прагнуть до влади. Він вважає, що вони становлять загрозу для його існування. З цієї точки зору він вороже ставиться до них, бореться з ними і бачить в них запеклого ворога. Він вішає на них різні ярлики. Він називає їх фундаменталістами, тому що їх думки побудовані на певних основах і не визнають існування капіталізму. Він називає їх екстремістами, тому що вони не співпрацюють з ним, і між цими двома сторонами немає нічого спільного.

Він називає їх прибічниками жорсткої лінії, тому що вони не поважають його думку і не схвалюють його присутність. А якщо подивитись більш уважно, то можна побачити, що Захід сам володіє тими якостями, якими описує інших. Він сам є фундаменталістом, тому що відштовхується від своєї основи, в яку вірить, і не приймає іншої, протилежної основи, хоча ідея демократії дозволяє іншим отримати доступ до влади, якщо люди виберуть їх. Його так само можна назвати екстремістом, терористом і прибічником жорсткої лінії, тому що він не поважає існування політичного Ісламу, не бажає мати з ним справу і не хоче узгоджувати з ним спільні питання. Скільки разів він суперечив своїй же ідеології і набував ті якості, якими таврував інших?! Що це за демократія, в якій капіталісти скасовують вибори, коли це, на їх же думку, єдиний спосіб виразити волю народу, і заміняють її диктатурою?!

Якщо ми хочемо оцінити ідею в плані того, чи є вона істинною чи брехливою, нам треба повернути її до джерела, зіставити з ним, а потім виносити рішення. Ми не можемо судити про яку-небудь другорядну ідею, зіставляючи її з чужим джерелом. Ми не можемо сказати, наприклад, що щастя в Ісламі повинно ґрунтуватись на досягненні задоволення. Ми також не можемо сказати, що мусульманин повинен вірити в свободи, в які вірить Захід, тому що Іслам не схвалює і не приймає їх. Хто вдовольняється Ісламом як основою, той повинен вдовольнятись тим, що виходить із нього, і приймати релігію повністю, тому що залишити частину — усе одно, що залишити усе. Аллах говорить:

أَفَتُؤْمِنُونَ بِبَعْضِ الْكِتَابِ وَتَكْفُرُونَ بِبَعْضٍ فَمَا جَزَاءُ مَن يَفْعَلُ ذَلِكَ مِنكُمْ إِلَّا خِزْيٌ فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَيَوْمَ الْقِيَامَةِ يُرَدُّونَ إِلَى أَشَدِّ الْعَذَابِ

«Невже ви будете вірувати в одну частину Писання і відкидати іншу частину? Відплатою тому, хто коїть подібне, буде ганьба в мирському житті, а в День воскресіння вони будуть піддані іще більш жахливим мукам» (2:85).

З цієї точки зору ми відкидаємо ствердження, яке іде від західних країн, про те, що Іслам є релігією поміркованості і антиекстремізму. Хоча це ствердження частково вірне, але за допомогою нього переслідується на меті брехня, і воно виходить із неправильної основи Заходу.

Екстремізм, надмірність, зловживання мають шаріатські значення, і якщо мусульманин піде проти них, тоді він скоїть харам. Так само ж поміркованість, стриманість, прямота і середина мають свої шаріатські значення, яких мусульманин повинен дотримуватись. Те ж саме стосується недбалості і поступливості. Якщо ми хочемо дізнатись рішення Шаріату по ним, тоді ми не можемо виходити із концепцій і мірил, в які вірить капіталіст. Такий підхід заборонений. І це було б послугою Заходу і його ідеї, а також означало б звернення на суд не до Ісламу, щоб він виніс рішення про Іслам і його концепціях.

Є багато шаріатських рішень, які мусульманин повинен виконувати, і він буде вважатись грішником, якщо залишить їх, а Захід вважає це екстремізмом, жорстокістю і тероризмом. Наприклад, джихад на шляху Аллаха, діяльність по встановленню Халіфату, наказ схвалюваного і утримування від засуджуваного, що включає, серед іншого, звіт правителів, протистояння невір’ю, поширення заклику, боротьбу з демократією, заборону лихварства, носіння жінками хіджабу і багато інших законів, які повинен виконувати мусульманин. Чи можна судити про ці закони з точки зору західної думки, яка не принесла добра навіть своїм послідовниками? Чи можуть мусульмани повторювати слова західної людини?

Відповідно, ми повинні відхилити західне розуміння екстремізму і поміркованості. Ми повинні відкинути втручання Заходу в справи нашої релігії. Тому ми почали це дослідження не з шаріатського рішення, а з політичної позиції, за допомогою якої Захід нав’язує Уммі свої програми. Наше дослідження пов’язане з темою продовження колонізації розумів.

Тепер давайте дізнаємось бачення Ісламу по цьому питанню, що, безперечно, принесе користь заклику і наблизить до Аллаху.

Перебільшення або надмірність — це вихід за межі, встановлені і визначені Шаріатом. Протилежністю цьому є недбалість або халатність, тобто те, коли людина не виконує справу так, як вимагається по Шаріату, або зовсім залишає її. Нехтування релігією — це недолік у виконанні її положень і демонстрація нездатності виконувати обов’язки. Звідси араби і говорять: «Ні надмірності і халатності в Ісламі» («Ля іфрата ва ля тафріта філь Іслям»).

Стриманість — це середина, поміркованість, праведність і прямота. Поміркований в релігії — це той, хто дотримується веління Аллаха і не допускає надмірностей або недбалості. Аллах говорить:

مِّنْهُمْ أُمَّةٌ مُّقْتَصِدَةٌ وَكَثِيرٌ مِّنْهُمْ سَاءَ مَا يَعْمَلُونَ

«Серед них є помірковані люди, але погане те, що роблять багато із них» (5:66).

І слово «помірковані» означає «ті,які дотримуються веління Аллаха, тобто тієї самої центральної лінії, яку Він вказав». Аль-Фаюмі в книзі «Аль-Місбах аль-Мунір» пише: «Поміркованість в справах — це середина і виконання вимагаємого, але не більше».

Виходячи із цих пояснень ми розуміємо, що мусульманин повинен дотримуватись кордонів, встановлених Аллахом, не перетинати їх, бути поміркованим, тобто дотримуватись прямоти в справах релігії. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

قُلْ: آمَنْتُ بِاَللَّهِ ثُمَّ اسْتَقِمْ

«Говори: «Я увірував в Аллаха», — а потім дотримуйся прямоти» (Муслім). Тобто дотримуйся того, що велів тобі Аллах, і уникай того, що Він заборонив. «Дотримуйся прямоти» означає «будь богобоязливим». Наступні слова Аллаха як раз пояснюють це:

وَاسْتَقِمْ كَمَا أُمِرْتَ

«Слідуй прямим шляхом, як тобі велено» (42:15).

Аллах — це Той, Хто наказує, а мусульманин — той, хто виконує ці веління. Мусульманин не може знати сам по собі, як правильно бути богобоязливим і дотримуватись прямого шляху. Якщо він буде вчиняти згідно своєї власної думки, тоді вийде, що він слідує своїм пристрастям. А хто слідує своїм пристрастям, той збився з правильного шляху. Тому дотримуватись прямоти можна лише, слідуючи велінням Аллаха, не перетинаючи їх кордонів, не вдаючись у надмірність і недбалість. Щоб зрозуміти це, треба повернутись до основи, як ми вже неодноразово підкреслювали.

Мусульманин вірить в Аллаха і вважає, що рішення,які приніс Іслам, відповідають його природі, тому що ці рішення виходять від Того, Хто створив людину, наділив її тіло особливостями і створив те, що для неї підходить. У той же час мусульманин вважає, що інші релігії і ідеології є неповноцінними неправильними, спотвореними і не приносять людині щастя. Причина цього полягає у тому,що ці ідеології і релігії або вигадані безпорадною, потребуючою, слабкою, квапливою і обмеженою людиною, чий розум не здатен посягнути сутність людської природи і, отож, не може надати правильні рішення, або вони виходили від Аллаха, але прийшли тільки до певних людей і народів, а не до усьому людству. Окрім того, людина приклала руку до цих релігій, спотворивши і змінивши їх.

Іслам відрізняється від інших ідеологій і релігій, тому що це божественна релігія, яка охоплює усі дії людини і вирішує її проблеми так, щоб забезпечити щастя в обох світах. Аллах говорить:

فَمَنِ اتَّبَعَ هُدَايَ فَلَا يَضِلُّ وَلَا يَشْقَى ، وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكًا وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَى ، قَالَ رَبِّ لِمَ حَشَرْتَنِي أَعْمَى وَقَدْ كُنتُ بَصِيرًا ، قَالَ كَذَلِكَ أَتَتْكَ آيَاتُنَا فَنَسِيتَهَا وَكَذَلِكَ الْيَوْمَ تُنسَى

«Усілякий, хто послідує Моєму вірному керівництву, не виявиться заблудшим і нещасним. А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а в День воскресіння Ми воскресимо його сліпим. І скаже він: «Господи! Чому Ти воскресив мене сліпим, якщо раніше я був зрячим?». Аллах скаже: «Ось так! Наші знамення явились до тебе, але ти забув їх. Таким же чином сьогодні ти сам будеш забутий» (20:123–126).

Хто не слідує керівництву Аллаха в цьому світі, той сліпий і відхилився від істини.

Аллах зберіг цю релігію для нас і захистив її тексти від змінень і спотворень. Аллах говорить:

إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ

«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо його» (15:9).

Але Аллах не несе відповідальності за людей з неправильним розумінням. Збереження текстів — це збереження аргументів Аллаха проти людей. Але самі люди можуть збитися зі шляху і неправильно розуміти слова Аллаха. Вони можуть накладати на тексти такі змісти, яких там і близько немає, або додавати недоречні коментарі, або приховувати щось. Але, знов же, усе це стосується розуміння людей, а не текстів Корану Тому мусульманин повинен мати міцний іман, правильно слідувати приписам релігії і дотримуватись прямоті відносно велінь Аллаха, не відхиляючись від цього шляху.

Іслам утвердив закони, а мусульманин вірить в них. Людина не може видавати закони, незалежно від сили свого розуму, досвіду і віри. У питанні законодавства людина повинна підкорятись текстам, навіть якщо мова йде про таких людей, як Абу Бакр ас-Сиддик. Можливо, саме це він мав на увазі, говорячи в своїй першій проповіді на посту халіфа: «Підкоряйтесь мені, поки я підкоряюсь Аллаху і Його Посланцю. Якщо я ослухаюсь Аллаха і Його Пророка, то ви не повинні підкорятись мені. Я — той, хто слідує, а не той, хто вигадує». Це відповідає словам Посланця Аллаха ﷺ:

اتَّبِعُوا وَلَا تَبْتَدِعُوا فَقَدْ كُفِيتُمْ

«Слідуйте і не вигадуйте, адже вам цього досить» (Дарімі).

Ми знаходимо таке підкорення тільки у мусульманина і не знаходимо нічого подібного в ідеях тих, хто намагається вирішити людські проблеми. Мусульманин в корні відрізняється від них.

Виходячи із вищесказаного, мусульмани повинні дотримуватись Шаріату і не відступати від нього, слідувати за Посланцем Аллаха ﷺ і не вигадувати.

Якщо ви подивимось на ставлення мусульман до релігії Іслам, з самого початку наших днів, то знайдемо, що любов до релігії у мусульман сильніше, аніж що-небудь інше. Деякі із них навіть вирішили поклонятись Аллаху більше, аніж вимагається. Можливо, вони почали недооцінювати поставлене в обов’язок поклоніння, тому що бачили в собі здатність робити більше, аніж вимагається по Шаріату. Тому вони почали вдаватись до надмірності в поклонінн. Слідуючи власним забаганкам, вони почали винаходити нові методи поклоніння, про що немає ніяких повідомлень і доказів в релігії.

Вони почали перебільшувати і нав’язувати свої підходи іншим. А якщо хтось не відгукувався на їх заклик, тоді вони звинувачували його у недостатньому поклонінні. Хоча в усіх своїх словах і справах вони опирались на шаріатські докази, але вони проявляли надмірність у розумінні і думці. Такий підхід заборонений, навіть якщо з’явився через любов до Аллаху і Його релігії. Це означає перехід встановлених кордонів. Аллах — Творець усього існуючого, і ми не знаємо про Нього усе, як і не знаємо, як треба поклонятись. Навпаки, Він знає усе. Якщо ми хочемо Його довольства, то повинні розуміти, що він буде задоволений лише тоді, коли ми будемо слідувати Його шляху. Звертаючи увагу людей на Свої знання, Аллах говорить:

أَلَا يَعْلَمُ مَنْ خَلَقَ وَهُوَ اللَّطِيفُ الْخَبِيرُ

«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий (або Добрий), Відаючий?» (67:14).

Повідомляється, що Аіша (р.а.) сказала:

صَنَعَ النَّبِيُّ، صلى الله عليه وسلم، شَيْئًا تَرَخَّصَ فِيهِ، وَتَنَزَّهَ عَنْهُ قَوْمٌ، فَبَلَغَ ذَلِكَ النَّبِيَّ، صلى الله عليه وسلم، فَحَمِدَ اللَّهَ وَأَثْنَى عَلَيْهِ ثُمَّ قَالَ: مَا بَالُ أَقْوَامٍ يَتَنَزَّهُونَ عَنِ الشَّيْءِ أَصْنَعُهُ، فَوَاللَّهِ إِنِّي أَعْلَمُهُمْ بِاللَّهِ وَأَشَدُّهُمْ لَهُ خَشْيَةً

«Одного разу Пророк ﷺ зробив щось і дозволив людям робити те ж саме, але деякі із них відмовились від цього. Коли це дійшло до Пророка ﷺ, він відав хвалу і славу Аллаху, а потім сказав: «Що відбувається з людьми, які відмовляються від того, що я роблю?! Клянусь Аллахом, я знаю про Аллаха більше, аніж вони, і більше їх боюсь Його!» (Бухарі). В надмірність мусульманин спочатку входить по щиколотку, але з часом повністю занурюється в неї. Повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

إنَّ الدِّينَ يُسْرٌ، وَلَنْ يُشَادَّ الدِّيْنُ إلاَّ غَلَبَهُ، فَسَدِّدُوا وَقَارِبُوا وَأبْشِرُوا، وَاسْتَعِينُوا بِالغَدْوَةِ وَالرَّوْحَةِ وَشَيءٍ مِنَ الدُّلْجَةِ

«Воістину, релігія ця легка, але якщо хтось починає боротись з нею, вона неминуче перемагає його, так дотримуйтесь же правильного, і наближайтесь і радійте, і звертайтесь до Аллаху за допомогою вранці, ввечері і деякий час вночі» (Бухарі). В іншій версії хадісу говориться:

سَدِّدُوا وَقَارِبُوا، وَاغْدُوا وَرُوحُوا، وَشَيءٌ مِنَ الدُّلْجَةِ، القَصْدَ القَصْدَ تَبْلُغُوا

«…так дотримуйтесь же правильного, і наближайтесь, і радійте і просіть Аллаха про допомогу вранці, ввечері і деякий час вночі, і так мало-помалу ви досягнете мети» (Бухарі).

До надмірності приводять благі наміри. Повідомляється, що Анас (р.а.) сказав:

جَاءَ ثَلَاثَةُ رَهْطٍ إِلَى بُيُوتِ أَزْوَاجِ النَّبِيِّ، صلى الله عليه وسلم، يَسْأَلُونَ عَنْ عِبَادَةِ النَّبِيِّ، صلى الله عليه وسلم، فَلَمَّا أُخْبِرُوا كَأَنَّهُمْ تَقَالُّوهَا وَقَالُوا : أَيْنَ نَحْنُ مِنَ النَّبِيِّ، صلى الله عليه وسلم، وَقَدْ غُفِرَ لَهُ مَا تَقَدَّمَ مِنْ ذَنْبِهِ وَمَا تَأَخَّرَ. قَالَ أَحَدُهُمْ: أَمَّا أَنَا فَأُصَلِّي اللَّيْلَ أَبَداً. وَقَالَ الْآخَرُ: وَأَنَا أَصُومُ الدَّهْرَ أَبَداً وَلَا أُفْطِرُ. وَقاَلَ الْآخَرُ: وَأَنَا أَعْتَزِلُ النِّسَاءَ فَلاَ أَتَزَوَّجُ أَبَداً. فَجَاءَ رَسُولُ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم، إِلَيْهِمْ، فَقَالَ: أَنْتُمُ الَّذِينَ قُلْتُمْ كَذَا وَكَذَا؟ أَمَا وَاللَّهِ إِنِّي لَأَخْشَاكُمْ لِلَّهِ، وَأَتْقَاكُمْ لَهُ، لَكِنِّي أَصُومُ وَأُفْطِرُ، وأُصَلِّي وَأَرْقُدُ، وَأَتَزَوَّجُ النِّسَاءَ، فَمَنْ رَغِبَ عَنْ سُنَّتِي فَلَيْسَ مِنِّي

«Одного разу до домів дружин Пророка ﷺ прийшли троє людей, які почали розпитувати про те, як Пророк ﷺ поклоняється Аллаху, а коли їм розповіли про це, вони, очевидно, порахувавши, що це їм по силам, сказали: «Як далеко нам до Пророка ﷺ, якому прощені і колишні його гріхи, і майбутні!». Потім один із них сказав: «Що стосується мене, то я буду молитись кожну ніч поспіль». Другий сказав: «А я буду постійно тримати пост». Третій же сказав: «А я буду сторонитись жінок і ніколи не одружусь». А через деякий час до них підійшов Посланець Аллаха ﷺ і сказав: «Так це ви говорили те-т і те-то? Клянусь Аллахом, я більше вас страшусь Аллаха і більше вас боюсь Його, але у деякі дня я пощусь, а в інші не роблю цього, я молюсь по ночам і сплю, а також укладаю шлюби з жінками, а той, хто не бажає слідувати моїй Сунні, не має до мене відношення!» (Бухарі, Муслім).

Аллах прийме від мусульманина тільки ті справи, які були узаконені в Шаріаті, а поклоніння, яке людина сама вигадала як наближення до наближення Аллаху, не буде мати ніякого значення. Повідомляється, що Абу Катада розповідав:

فَقَالَ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، كَيْفَ بِمَنْ يَصُومُ الدَّهْرَ كُلَّهُ؟ قَالَ: لاَ صَامَ وَلاَ أَفْطَرَ

«Тоді він сказав: «О, Посланець Аллаха! Що ти скажеш про чоловіка, який поститься постійно, без перерви?». Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Він і не поститься, і розговіння не робить» (Абу Дауд). Повідомляється, що Ібн Аббас (р.а.) розповідав:

لَمَّا بَلَغَهُ أَنَّ أُخْتَ عُقْبَةَ بْنِ عَامِرٍ نَذَرَتْ أَنْ تَحُجَّ مَاشِيَةً قَالَ: إِنَّ اللَّهَ لَغَنِيٌّ عَنْ نَذْرِهَا، مُرْهَا فَلْتَرْكَبْ

«Сестра Укби ібн Аміра дала обітницю здійснити хадж пішки, проте Пророк ﷺ, дізнавшись про це, сказав: «Воістину, Аллаху не потрібна твоя обітниця. Вели їй їхати верхи» (Абу Дауд). Повідомляється, що Ібн Аббас (р.а.) сказав:

بَيْنَمَا النَّبِيُّ، صلى الله عليه وسلم، يَخْطُبُ، إِذَا هُوَ بِرَجُلٍ قَائِمٍ، فَسَأَلَ عَنْهُ فَقَالُوا: أَبُو إِسْرَائِيلَ، نَذَرَ أَنْ يَقُومَ وَلاَ يَقْعُدَ، وَلاَ يَسْتَظِلَّ، وَلاَ يَتَكَلَّمَ، وَيَصُومَ. فَقَالَ النَّبِيُّ، صلى الله عليه وسلم: مُرْهُ فَلْيَتَكَلَّمْ وَلْيَسْتَظِلَّ وَلْيَقْعُدْ، وَلْيُتِمَّ صَوْمَهُ

«Одного разу Пророк ﷺ, промовивши проповідь, раптово побачив стоячого чоловіка і спитав про нього. Люди сказали: «Це — Абу Ісраіль,який дав обітницю у цей день стояти на сонці і не сідати, не укриватись у тіні, не розмовляти і поститись». Тоді Пророк ﷺ сказав: «Веліть йому, щоб він говорив, кривався у тіні і сідав, а пост свій нехай доведе до кінця» (Бухарі).

Тропа надмірності веде до загибелі. Повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ тричі сказав:

هَلَكَ المُتَنَطِّعُونَ

Загинуть ті, хто проявляє надмірну строгість!» (Ахмад). Також повідомляється, що Пророк ﷺ сказав:

يَا أَيُّهَا النَّاسُ إِيَّاكُمْ وَالْغُلُوَّ فِي الدِّينِ، فَإِنَّهُ أَهْلَكَ مَنْ كَانَ قَبْلَكُمُ الْغُلُوُّ فِي الدِّينِ

«Стережіться надмірності в релігії, адже саме подібна надмірність згубила тих, хто був до вас» (Ахмад, Насаі, Ібн Маджа).

Але Пророк ﷺ так само засуджував тих, хто допускає упущення в релігії. Наприклад, це стосується такого чоловіка, який вірить в основу релігії, але нехтує своїми зобов’язаннями, покладаючись лише на свої бажання і мрії. Він коїть жахливі гріхи і готується до того, щоб попросити за них прощення перед смертю, як нібито він знає час і обставини своєї смерті. Такий підхід сам по собі є забороненим. Мусульманин повинен приймати усю релігію повністю і без зволікання. Він повинен прагнути до повному підкоренню. Інакше він буде іти шляхами, які знаходяться за межами релігії Аллаха.

Як Аллах і Його Посланець ﷺ застерігають від надмірності і недбалості окремих людей, так само це застереження адресоване і до груп мусульман, держав і вчених. Сьогодні багато мусульман, які несуть заклик, і вчені із любові до Ісламу хочуть представити світу картину того, що релігія — це терпимість і легкість. Вони зайшли у цьому питанні занадто далеко, впали в крайності, відхилились від прямої лінії, проведеної Посланцем ﷺ, почали нехтувати багатьма рішеннями Аллаха і висловлювати думки, які не мають нічого спільного з текстами Ісламу.

Таким чином, деякі хочуть показати Заходу, що Іслам відповідає часу і сучасності. Вони навіть почали скасовувати деякі шаріатські тексти,які одностайно були прийняті Уммою, не говорячи вже про неправильне тлумачення багатьох інших. Наприклад, вони говорять, що необов’язково вбивати віровідступника (муртада), хоч Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَنْ بَدَّلَ دِينَهُ فَاقْتُلُوهُ

«Якщо людина зреклась від своєї релігії, вбийте її» (Бухарі, Ахмад). В своє виправдання вони говорять, що зараз не ті часи і не ті обставини, що були при Посланці Аллаха ﷺ. Тобто своїми думками вони хочуть відповідати західній свободі віросповідання. Також вони говорять, що жінка може займати керівні посади, незважаючи на хадіс Посланця Аллаха ﷺ:

لَنْ يُفْلِحَ قَوْمٌ وَلَّوْا أَمْرَهُمُ امْرَأَةً

«Ніколи не набуде успіху народ, який поклав правління на жінку» (Бухарі, Ахмад, Тірмізі, Насаі). Вони говорять, що в хадісі мова йде тільки про певні посади. Таким чином вони хочуть показати Заходу, що шанують свободу жінки по західному розумінню. Те ж саме можна сказати про дозвіл лихварства (ріба) під приводом того, що це частина міжнародних відносин, яких неможливо уникнути.

Усе це приводить до втрати норм Ісламу і демонстрації його нездатності вести життєві справи. Насправді ці люди показують лише свою нездатність, а не Ісламу. Причиною надмірності і недбалості є невігластво у відношенні релігії. Тому загибель очікує на тих, хто впадає в надмірність, і тих, хто проявляє недбалість, оскільки у них бажання взяли верх над Шаріатом. Перший хоче вдовольнити те, що в його душі, а другий іде на приводу у своїх бажань, намагаючись догодити людям, а не Аллаху.

В будь-якому випадку ми лише повинні слідувати Шаріату, не виходячи за його межі і не проявляючи недбалість. Так ми зрозуміємо слова Аллаха:

وَكَذَلِكَ جَعَلْنَاكُمْ أُمَّةً وَسَطًا لِّتَكُونُوا شُهَدَاءَ عَلَى النَّاسِ وَيَكُونَ الرَّسُولُ عَلَيْكُمْ شَهِيدًا

«Ми зробили вас общиною, яка дотримується середини, щоб ви свідчили про усе людство,а Посланець свідчив про вас самих» (2:143).

Аллах поклав на Умму свідоцтво про людей, як Посланець Аллаха ﷺ свідчив про неї. Так Умма стане кращою общиною і займе своє місце серед народів світу, подібно місцю на верхівці гори, оскільки це найбільш високе місце і найбільш центральне місце. Але у жодному разі неможна тлумачити цей аят згідно західному розумінню, заснованому на компромісному рішенні. Подібний підхід заборонений. Акида не може ґрунтуватись на компромісному рішенні, і це розцінюється як невір’я. Є тільки два ісхода — віра і невір’я, світ і пітьма, прямий шлях і омана. Що стосується шаріатського рішення, то ми іще раз повторюємо, що немає ніякого законодавця, окрім Аллаха, і ніхто не має права обговорювати Його рішення, оскільки Він — Всезнаючий і володар усієї мудрості.

Ми зрозуміли, як Захід розглядає питання екстремізму і поміркованості, а потім побачили, як Іслам дивиться на ці питання. Хіба ці дві думки сумісні?! Своїми ідеями і поглядами Захід хоче усунути те, що загрожує його існуванню, і продовжити колонізацію. Як ми можемо приймати його у якості правителя і вершителя над долями мусульман?! Аллах говорить:

فَلِذَلِكَ فَادْعُ وَاسْتَقِمْ كَمَا أُمِرْتَ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ

«Тому проповідуй і слідуй прямим шляхом, як тобі велено. Не потурай їх бажанням» (42:15).

Аллах говорить:

فَاسْتَقِمْ كَمَا أُمِرْتَ وَمَن تَابَ مَعَكَ وَلَا تَطْغَوْا إِنَّهُ بِمَا تَعْمَلُونَ بَصِيرٌ ، وَلَا تَرْكَنُوا إِلَى الَّذِينَ ظَلَمُوا فَتَمَسَّكُمُ النَّارُ وَمَا لَكُم مِّن دُونِ اللَّهِ مِنْ أَوْلِيَاءَ ثُمَّ لَا تُنصَرُونَ

«Будь же твердим на прямому шляху, як тобі велено, разом з тими, хто покаявся поруч з тобою. І не перетинайте кордонів дозволеного, адже Він бачить те, що ви робите. Не схиляйтесь на бік беззаконників, щоб вас не торкнувся Вогонь. немає у вас покровителів і помічників, окрім Аллаха, і тоді ніхто вам не надасть підтримки» (11:112,113).

Наші душі схильні до цієї релігії,і ми хочемо піднести її, а потім за допомогою Аллаха відкрити серця і розуми людей, щоб вони допомогли їй. Благо, яке торкнулось нас, так само повинно торкнутись і інших людей. Просимо Аллаха зробити наші дослідження корисними для Умми і усього людства.

Із книги «Заклик до Ісламу» Ахмада Махмуда