Узр (шаріатське виправдання) при залишенні аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Є низка хадісів, в яких говориться про залишення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар:

● Передається від Абу Умайі аш-Шаабані:

أَتَيْتُ أَبَا ثَعْلَبَةَ الخُشَنِيَّ فَقُلْتُ لَهُ كَيْفَ تَصْنَعُ بِهَذِهِ الآيَةِ قَالَ أَيَّةُ آيَةٍ قُلْتُ ﴿يَاأَيُّهَاالَّذِينَآمَنُواعَلَيْكُمْأَنْفُسَكُمْلَايَضُرُّكُمْمَنْضَلَّإِذَااهْتَدَيْتُمْ﴾ قَالَ سَأَلْتَ عَنْهَا خَبِيرًا سَأَلْتُ عَنْهَا رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ بَلِ ائْتَمِرُوا بِالْمَعْرُوفِ وَتَنَاهَوْا عَنِ الْمُنْكَرِ حَتَّى إِذَا رَأَيْتَ شُحًّا مُطَاعًا وَهَوًى مُتَّبَعًا وَدُنْيَا مُؤْثَرَةً وَإِعْجَابَ كُلِّ ذِي رَأْيٍ بِرَأْيِهِ وَرَأَيْتَ أَمْرًا لَا يَدَانِ لَكَ بِهِ فَعَلَيْكَ خُوَيْصَّةَ نَفْسِكَ وَدَعْ أَمْرَ الْعَوَامِّ فَإِنَّ مِنْ وَرَائِكُمْ أَيَّامَ الصَّبْرِ الصَّبْرُ فِيهِنَّ عَلَى مِثْلِ قَبْضٍ عَلَى الْجَمْرِ لِلْعَامِلِ فِيهِنَّ مِثْلُ أَجْرِ خَمْسِينَ رَجُلًا يَعْمَلُونَ بِمِثْلِ عَمَلِهِ

«Якось я прийшов до Абу Саалябі аль-Хушані і спитав його: «Як ти вчиняєш з цим аятом?». Він спитав: «З яким аятом?». Я процитував: «О ті, які увірували! Попіклуйтесь про себе. Якщо ви послідували прямим шляхом, то вам не завдасть шкоди той, хто впав в оману. Усім вам предстоїть повернутись до Аллаху, і тоді Він повідає вам про те, що ви робили» (5:105), — на що він сказав: «Ти спитав про нього у знаючого! Якось я спитав про нього у Посланця Аллаха (с.а.с.), на що він мені сказав: «Виконуйте схвалюване і утримуйте один одного від засуджуваного! А коли побачиш, що люди підкоряються скупості, слідують своїм пристрастям, віддають перевагу цьому світу [перед світом Вічним], а кожна людина вдовольняється своєю думкою,побачиш те, з чим справитись у тебе немає сили, тоді вже піклуйся про себе і не звертай уваги на справи решти інших. Адже попереду у вас — дні терпіння! В ці дні терпіння буде подібно стисканню в руці розпеченого вугілля і того, хто буде робити благі справи в ці дні, очікує нагорода п’ятдесяти людей. які роблять такі ж справи»1.

● Передається від Анаса ібн Маліка:

قِيلَ يَا رَسُولَ اللَّهِ مَتَى نَتْرُكُ الْأَمْرَ بِالْمَعْرُوفِ وَالنَّهْىَ عَنِ الْمُنْكَرِ قَالَ ‏إِذَا ظَهَرَ فِيكُمْ مَا ظَهَرَ فِي الْأُمَمِ قَبْلَكُمْ‏ قُلْنَا يَا رَسُولَ اللَّهِ وَمَا ظَهَرَ فِي الْأُمَمِ قَبْلَنَا قَالَ‏ الْمُلْكُ فِي صِغَارِكُمْ وَالْفَاحِشَةُ فِي كِبَارِكُمْ وَالْعِلْمُ فِي رُذَالَتِكُمْ

«Одного разу хтось спитав: «О, Посланець Аллаха! Коли ми залишимо наказ схвалюваного і заборону засуджуваного?», — на що він (с.а.с.) сказав:«Коли серед вас з’явиться те, що з’явилось серед общин, які жили до вас». Тоді ми спитали: «О, Посланець Аллаха! А що з’явилось серед общин, які жили до нас?». На це він (с.а.с.) відповів наступне: «Коли влада [перейде] до молодших із вас, гидота [пошириться] серед старших із вас, а знання [перейдуть] до підлих із вас!»2.

В іншій версії говориться:

إِذَا ظَهَرَ فِيكُمْ مَا ظَهَرَ فِي بَنِي إِسْرَائِيلَ إِذَا كَانَتِ الْفَاحِشَةُ فِي كِبَارِكُمْ وَالْمُلْكُ فِي صِغَارِكُمْ وَالْعِلْمُ فِي رُذَالِكُمْ

«Коли серед вас з’явиться те, що з’явилось серед Бану Ісраіль: гидота [пошириться] серед старших із вас, влада [перейде] до молодших із вас, а знання [перейдуть] до підлих із вас»3.

● Передається від Абдуллаха ібн Амра ібн аль-Аса, що Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

كَيْفَ بِكُمْ وَبِزَمَانٍ أَوْ يُوشِكُ أَنْ يَأْتِيَ زَمَانٌ يُغَرْبَلُ النَّاسُ فِيهِ غَرْبَلَةً تَبْقَى حُثَالَةٌ مِنَ النَّاسِ قَدْ مَرِجَتْ عُهُودُهُمْ وَأَمَانَاتُهُمْ وَاخْتَلَفُوا فَكَانُوا هَكَذَا وَشَبَّكَ بَيْنَ أَصَابِعِهِ فَقَالُوا وَكَيْفَ بِنَا يَا رَسُولَ اللَّهِ قَالَ تَأْخُذُونَ مَا تَعْرِفُونَ وَتَذَرُونَ مَا تُنْكِرُونَ وَتُقْبِلُونَ عَلَى أَمْرِ خَاصَّتِكُمْ وَتَذَرُونَ أَمْرَ عَامَّتِكُمْ

«Як вам буде при приході часу (передавач, засумнівавшись, додав) або при наближенні часу, коли люди будуть просіяні крізь сито, і залишиться лушпиння, яке не буде дотримуватись своїх договорів і аманатів. І серед них будуть суперечки, і будуть вони поводити себе ось так», — потім [Посланець Аллаха (с.а.с.)] переплів свої пальці. Тоді люди спитали: «О, Посланець Аллаха! Що ж нам робити?», — на що відповів: «Ви повинні приймати те, що знаєте як схвалюване, відкидати те, що знаєте як засуджуване, зайнятись своїми справами і залишити в спокій справи більшості»4.

В третій версії говориться:

بَيْنَمَا نَحْنُ حَوْلَ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِذْ ذَكَرَ الْفِتْنَةَ فَقَالَ إِذَا رَأَيْتُمُ النَّاسَ قَدْ مَرِجَتْ عُهُودُهُمْ وَخَفَّتْ أَمَانَاتُهُمْ وَكَانُوا هَكَذَا وَشَبَّكَ بَيْنَ أَصَابِعِهِ قَالَ فَقُمْتُ إِلَيْهِ فَقُلْتُ كَيْفَ أَفْعَلُ عِنْدَ ذَلِكَ جَعَلَنِي اللَّهُ فِدَاكَ قَالَ الْزَمْ بَيْتَكَ وَامْلِكْ عَلَيْكَ لِسَانَكَ وَخُذْ بِمَا تَعْرِفُ وَدَعْ مَا تُنْكِرُ وَعَلَيْكَ بِأَمْرِ خَاصَّةِ نَفْسِكَ وَدَعْ عَنْكَ أَمْرَ الْعَامَّةِ

«Ми сиділи навколо Посланця Аллаха (с.а.с.), і він згадав період смути (фітни), при цьому додавши: «Ви побачите людей, які не виконують свої обіцянки і зневажливо ставляться до своїх аманатів. Вони будуть ось такими», — потім [Посланець Аллаха (с.а.с.)] переплів свої пальці. Тоді я піднявся і спитав: «Нехай зробить Аллах мене викупом за тебе! Як же мені вчиняти, коли цей час прийде?». На що Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Тримайся дому свого, тримай язик свій, приймай те, що знаєш, як схвалюване, і заперечуй те, що ти знаєш як засуджуване, займись своїми справами і залиш справи більшості»5.

● Передається від Хузайфи ібн аль-Ямана:

قَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لَا يَنْبَغِى لِلْمُؤْمِنِ أَنْ يُذِلَّ نَفْسَهُ قَالُوا وَكَيْفَ يُذِلُّ نَفْسَهُ قَالَ يَتَعَرَّضُ مِنَ الْبَلاَءِ لِمَا لاَ يُطِيقُ

«Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:«Не годиться віруючому принижувати самого себе!». У нього спитали: «Як він може принизити самого себе?», — на що він (с.а.с.) сказав:«Звалити на себе труднощі, які сам не винесе»6.

Практична сторона цих хадісів, незалежно від їх існаду наступна:

1) Загальновідомо і одностайно серед вчених те, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є ваджибом, оскільки це підтверджено категоричними текстами з однозначною вказівкою. Отож, усі хадіси, які не відносяться до категорії мутаватір, відкидаються з причини свого змістового протиріччя (діраятан) категоричним текстам; такою є постанова вчених.

2) Враховуючи, що в основі лежить принцип застосувати усі докази, аніж ігнорувати деякі із них, ми повинні постаратись знайти можливість використати усі тексти, не відкидаючи жоден із них. Якщо уважно поглянути на хадіси, в яких говориться про залишення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, то стає очевидним, що вони не суперечать хукму про обов’язковість ведення даної діяльності; така одностайна постанова вчених.

Вони пояснили, що в хадісах мова йде про рухсу (дозвіл). Аль-Манаві писав: «Якщо ти схильний вважати, що засуджуване не буде усунуто твоїм запереченням його через поширеність цього пороку, чи того, що роблячий цей порок має владу і вплив, або якщо людиною опанував страх — усе це дозволяє тобі залишити аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар і разом з тим продовжувати заперечувати засуджуване серцем. Усе це є рухсою для залишення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, оскільки поганих людей стало багато, а добрі люди виявились слабкими»7.

Таким чином, хукм про обов’язковість діяльності об аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар буде азимою (початковою постановою), тобто основним хукмом, закріпленим в загальному законодавстві і зобов’язуючим рабів Аллаха керуватись ним. Що стосується залишення даної діяльності, то вона буде рухсою (дозволом), тобто хукмом, який полегшує положення мукалляфів, коли в цьому є узр (шаріатське виправдання).

Рухса є шаріатським хукмом, тому на неї повинний вказувати шаріатський доказ, щоб можна було говорити про узр (шаріатське виправдання). Уважно вивчаючи шаріатські тексти, стає очевидним, що узр згадується лише в двох речах:

— в період фітни,

— коли відсутні здатність/можливість.

Доказом, який згадує про період фітни, є хадіс Абдуллаха ібн Амра:

بَيْنَمَا نَحْنُ حَوْلَ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِذْ ذَكَرَ الْفِتْنَةَ فَقَالَ إِذَا رَأَيْتُمُ النَّاسَ قَدْ مَرِجَتْ عُهُودُهُمْ وَخَفَّتْ أَمَانَاتُهُمْ وَكَانُوا هَكَذَا وَشَبَّكَ بَيْنَ أَصَابِعِهِ قَالَ فَقُمْتُ إِلَيْهِ فَقُلْتُ كَيْفَ أَفْعَلُ عِنْدَ ذَلِكَ جَعَلَنِي اللَّهُ فِدَاكَ قَالَ الْزَمْ بَيْتَكَ وَامْلِكْ عَلَيْكَ لِسَانَكَ وَخُذْ بِمَا تَعْرِفُ وَدَعْ مَا تُنْكِرُ وَعَلَيْكَ بِأَمْرِ خَاصَّةِ نَفْسِكَ وَدَعْ عَنْكَ أَمْرَ الْعَامَّةِ

«Ми сиділи навколо Посланця Аллаха (с.а.с.), і він згадав період смут (фітн), при цьому сказавши: «Ви побачите людей, які не виконують свої обіцянки і зневажливо ставляться до своїх аманатів. Вони будуть ось такими», — потім [Посланець Аллаха (с.а.с.)] переплів свої пальці. Тоді я піднявся і спитав: «Як же мені вчиняти, коли цей час прийде, нехай зробить Аллах мене викупом за тебе?». На це Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Тримайся дому свого, тримай язик свій, приймає те, що знаєш, як схвалюване, і заперечуй те, що ти знаєш, як засуджуване, займись своїми справами, і залиш справи більшості». Таким є контекст, і це є предметом розгляду, решта усіх інших хадісів розглядаються в цьому ж аспекті.

Під час фітни трапляється багато безладів, сум’ять,вбивств, міжусобиць, братовбивств, поширюється гидота, усе перемішується, порушуються договори між у людьми, в результаті чого людина бачить, «що люди підкоряються скупості, слідують своїм пристрастям, віддають перевагу цьому світу [перед світом Вічним ], кожна людина вдовольняється своєю думкою», не наказує схвалюване і не забороняє засуджуване. Якщо в цей період людина не може відрізнити схвалюване від засуджуваного, істину від брехні, людина схиляється до того, що люди не будуть підкорятись схвалюваному, не будуть утримуватися від засуджуваного, то тільки тоді для людини стає рухсою залишити справи більшості і зайнятись своїми справами. Якщо ж людина може відрізнити істину від брехні, схвалюване від засуджуваного, і вона схиляється до того, що має можливість для участі в зміненнях, то вона повинна брати участь в діяльності в аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар.

Після роз’яснення реальності хадісів в голову приходить наступне питання : чи застосовувані дані хадіси до нашому часу?

Відповідь: так, ми живемо в той час, коли виникають фітни, але ми не живемо в період фітни. Причина цього полягає в тому, що в хадісах мова йде про абсолютну фітну або, по-іншому, загальну, як говорить низка вчених. В цей період фітни незрозуміло і заплутано, що є халялем, а що — харамом, оскільки усе перемішалось настільки, що неможливо відрізнити правильність від помилки, істину від брехні. Що стосується нашого часу, то халяль і харам явні і очевидні, незважаючи на те, що також існують сумнівні речі (муштабіхат). Інакше кажучи, усе вкрай ясно і зрозуміло.

Сьогодні Іслам відсутній в житті, суспільстві і державі, замість нього існують режими, засновані на явному куфрі (куфрбавах), — це визнає як простий народ, так і окремі особи. Тому неможливо сказати, що ми живемо в часи абсолютної фітни, коли неможливо відрізнити істину від брехні, схвалюване — від засуджуваного. А ті, хто сьогодні плутається між істиною і брехнею, — або невігласи або лицеміри, оскільки прояв невір’я в наших землях і домах не прихований, він очевидний, і для цього не вимагається володіння розумовими здібностями як у муджтахіда або проникливістю вченого. Проте треба розуміти, що під фітною не мається на увазі відсутність відмінності між невір’ям і іманом. Адже відрізняти невір’я від іману — це одна із основ, яка зрозуміла кожному, і тут немає такої плутанини, що мусульмани не можуть зрозуміти, де іман, а де невір’я.

Якщо ми припустимо, що зараз період абсолютної (повсюдної фітни, тобто, коли неможливо відрізнити істину від брехні, то що буде означати рухса в залишенні діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар? Чи означає це, що залишити оставить цю діяльність є ваджибом для усієї Умми? Або це буде мубахом для окремих індивідів, у яких усе змішалось?

Якщо ми віднесемо залишення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар до рухса, то ми просто призупинимо виконання хукмів Ісламу. А це призведе до того, що Шаріат повністю зникне із життя, суспільства і держави. Більше того, так ми визнаємо владу невір’я, визнаємо законність окупації наших земель, визнаємо замахування на наші святині, нашу честь і майно. А це те, що жодна людина зі здоровим глуздом, у якої в серці іман хоча б в найдрібнішу частку, не сказала б!

Отож, положення Ісламу на сьогоднішній день має потребу в тих, хто буде керуватись діяльністю аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар як азимою, а не рухсою. Причина цього полягає в тому, що питання пов’язане з повноцінною присутністю Ісламу в житті. Немає більш страшної фітни, аніж віддалення від Ісламу від життя і головування невір’я. Немає більш засуджуваного, аніж правління тагутів і замахування на землі мусульман, їх святині… Немає гірше гріху, аніж мовчання про очевидну брехню і явне невір’я. Аллах говорить:

وَالْفِتْنَةُ أَشَدُّ مِنَ الْقَتْلِ

«Спокуса гірша ніж вбивство» (2:191).

Ат-Табарі коментував цей аят наступним чином: «Випробування віруючого в його релігії може бути настільки, що він відвернеться від неї і стане многобожником. Подібне для віруючого гірше і шкідливіше, аніж його вбивств в мить, коли він віруючий і дотримується своєї релігії».

Що стосується відсутності здатності/можливості, то в хадісі Хузайфи ібн аль-Ямана говориться:

قَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لَا يَنْبَغِى لِلْمُؤْمِنِ أَنْ يُذِلَّ نَفْسَهُ قَالُوا وَكَيْفَ يُذِلُّ نَفْسَهُ قَالَ يَتَعَرَّضُ مِنَ الْبَلاَءِ لِمَا لاَ يُطِيقُ

«Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав: «Не годиться віруючому принижувати самого себе!». У нього спитали: «Як він може принизити самого себе?»,— на що він (с.а.с.) сказав: «Звалити на себе такі труднощі, які він сам не винесе». Тобто братись за справу, наслідки якої не зможеш винести.

Даний хадіс повністю узгоджується з хадісом про необхідність змінити засуджуване, де здатність/можливість є умовою. В основі на мусульманині покладена діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Людина буде запитана за цю діяльність в Судний день, якщо в душі вона схильна до того, що в змозі виконувати даний фард. Тому в такому положенні дана діяльність для неї буде обов’язковою. Якщо ж вона схильна до того, що слабка і не в змозі цього зробити, то вона робить те, що може, а за те, що не може, у неї є узр (шаріатське виправдання). Передається від Абдуллаха ібн Абдуррахмана ібн Маамара ібн Хазма, а він передає від Нахара аль-Абді, який жив серед Бану ан-Наджар, який розповів йому, що він чув, як Абу Саід аль-Худрі згадував про наступні слова Посланця Аллаха (с.а.с.):

إِنَّ اللَّهَ جَلَّ وَعَلَا يَسْأَلُ الْعَبْدَ يَوْمَ الْقِيَامَةِ حَتَّى إِنَّهُ لَيَقُولُ لَهُ مَا مَنَعَكَ إِذَا رَأَيْتَ الْمُنْكَرَ أَنْ تُنْكِرَهُ فَإِذَا لَقَّنَ اللَّهُ عَبْدًا حَجَّتَهُ يَقُولُ يَا رَبِّ وَثِقْتُ بِكَ وَفَرِقْتُ مِنَ النَّاسِ أَوْ فَرِقْتُ مِنَ النَّاسِ وَوَثِقْتُ بِكَ

«В Судний день Великий Аллах буде питати [Свого] раба [про усе], і навіть спитає: «Що завадило тобі засуджувати засуджуване, коли ти бачив його?». І якщо Аллах внушить рабу довід, то він скаже: «О, мій Господь! Я поклався на Тебе і віддалився від людей (передавач, засумнівавшись, додав), чи я віддалився від людей і поклався на Тебе!»8.

Проте у цьому питанні є нюанс, який обов’язково треба враховувати. Мова йде про закони, які стосуються індивіда, і закони, які стосуються групи. В законах, які покладені на індивіда, є виправдання людині, коли вона робить в них упущення через слабкість і відсутність можливості/здібності. В законах, які покладені на групу, такі як встановлення Халіфату чи зміщення правителя, який править на основі невір’я, індивід не може сказати, що у нього є виправдання, бо він не в силах вести самостійно подібну діяльність.

Причина цього полягає в тому, що наявність можливості в цих законах пов’язана з групою, а не з індивідом. Тому індивід повинен вести діяльність спільно з групою. Найбільш видатний із імамів Абу Ханіфа пояснив обов’язковість діяльності разом з групою для виконання низки дій із аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар наступним чином: «Якщо чоловік робить цю справу один, то він може бути вбитий, і положення людей не буде виправлено. Проте він повинен знайти праведних соратників і ватажка для них, який заслуговує на довіру в релігії Аллаха і який не буде нічого спотворювати»9.

Так само на це вказує хадіс, переданий Убайдуллахом ібн Джаріром від свого батька, що Пророк (с.а.с.) сказав:

مَا مِنْ قَوْمٍ يُعْمَلُ فِيهِمْ بِالْمَعَاصِي هُمْ أَعَزُّ وَأَكْثَرُ مِمَّنْ يَعْمَلُهُ لَمْ يُغَيِّرُوهُ إِلَّا عَمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابٍ

«Якщо серед якихось людей є такі, які коять гріхи, а решта сильніше і численніше тих, хто коїть гріхи, але при цьому вони не змінюють їх положення, то покарання Аллаха загрожує їм усім».

В іншій версії:

مَا مِنْ قَوْمٍ يَكُونُ بَيْنَ أَظْهُرِهِمْ مَنْ يَعْمَلُ بِالْمَعَاصِي هُمْ أَعَزُّ مِنْهُ وَأَمْنَعُ وَلَمْ يُغَيِّرُوا إِلَّا أَصَابَهُمُ اللَّهُ مِنْهُ بِعِقَابٍ

«Якщо серед якихось людей є такі, які роблять гріхи, а решта сильніше їх і можуть перешкодити [скоєнню гріхів], але при цьому вони не змінюють положення, тоді їх спіткає покарання Аллаха»10.

В третій версії від Джаріра говориться: «Я чув, як Посланець Аллаха (с.а.с.) говорив:

مَا مِنْ رَجُلٍ يَكُونُ فِي قَوْمٍ يُعْمَلُ فِيهِمْ بِالْمَعَاصِي يَقْدِرُونَ عَلَى أَنْ يُغَيِّرُوا عَلَيْهِ فَلَا يُغَيِّرُوا إِلَّا أَصَابَهُمُ اللَّهُ بِعَذَابٍ مِنْ قَبْلِ أَنْ يَمُوتُوا

«Якщо серед якихось людей є такі, які ослухаються Аллаха, а решта можуть змінити це, але не роблять нічого, їх неодмінно спіткає покарання Аллаха іще до того, як вони помруть»11.

Пророк (с.а.с.) вказав, що поява можливості в низці дій із аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар залежить від групи. Аль-Манаві, коментуючи цей хадіс,писав: «Причина цього полягає в тому, що людей,які не робили гріхи було більше, аніж грішників, а в більшості випадків вони (більшість) можуть усунути засуджуване.. Але якщо вони залишили це, то це вказує на їх довольство забороненим. І якщо збільшиться порочність, то покарання торкнеться і праведного,і злодія»12.

Ми не відхилимось від істини, якщо скажемо, що в цьому та інших хадісах, де говориться про обов’язковість більшості змінити засуджуване, також мова йде про обов’язковість змінити засуджуване на адресу правителів. А це говорить про необхідність підняття революції і непідкорення грішним правителям з боку Умми, щоб усунути їх. Якщо Умма буде рішуча і єдина, то вона зможе змінити дане положення.

__________________

1. Навели Ібн Маджа в «Ас-Сунан», Абу Дауд в «Ас-Сунан», ат-Тірмізі в «Ас-Сунан».

2. Навів Ібн Маджа в «Ас-Сунан».

3. Навів Ахмад в «Муснад».

4. Навів Абу Дауд в «Ас-Сунан».

5. Навели Абу Дауд в «Ас-Сунан», аль-Хакім в «Мустадрак».

6. Навели ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ібн Маджа в «Ас-Сунан», Ахмад в «Муснад».

7. Книга «Файду аль-кадір».

8. Навели Ібн Хіббан в «Сахіх», Ахмад в «Муснад», Ібн Маджа в «Ас-Сунан», аль-Байхакий в «Ас-Сунану аль-кубра».

9. Книга «Ахкам аль-куръан», автор Аль-Джассас.

10. Хороший хадіс. Навели Ахмад в «Муснад», Ібн Маджа в «Ас-Сунан», Ібн Хіббан в «Сахіх», аль-Байхакий в «Ас-Сунану аль-кубра»

11. Навели Абу Дауд в «Ас-Сунан», Ібн Хіббан в «Сахіх», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір».

12. Книга «Файдуаль-кадір».