Концепції, визначення, поняття і мафхуми подібні дорожнім картам, які надають образу життя людей деякий стиль. Мир мислення і структура аклії людей формується згідно з цими концепціями, набуваючими визначення, і мафхумами, суть яких пізнається розумом.
Завдяки цьому у людини з’являється спосіб мислення (уявлення) про речі і події. Потім цей образ мислення, впливаючи на її схильності, формує поведінку людини. Знов же, в громадському житті люди вибудовують свої відносини, ґрунтуючись на наявних у них ідеях і почуттях. Більша частина цих ідей і почуттів сформована через концепції, які отримали визначення, а також через мафхуми (поняття, погляди), суть яких пізнається розумом. Одним словом, дати визначення тій чи іншій концепції надзвичайно важливо як для приватного, так і для громадського життя.
Розуміючи важливість цього, Захід розробив багато концепцій і дав їм визначення в рамках своїх власних ідеологій і брудних цілей. Таким чином, він спробував зростити таких людей і суспільства, які були сформовані в рамках західної ідеології і поглядів на життя. Через свою ідеологію, яка суперечить розуму і природі людини, Захід викликав порочність світових масштабів. Деякі із цих концепцій і визначень скеровані на опис і класифікацію Ісламу і мусульман. Наповнення розумів людей даними концепціями і визначеннями так само є лев’ячою часткою руйнівної війни, відкритої Заходом проти мусульман. На жаль, мусульманські мислителі і лідери громадської думки в свою чергу бездумно і безрозсудно застосовують і використовують дані концепції, вигадані і розроблені Заходом.
Таким чином, ці порочащі розумі концепції і визначення легко і швидко поширились у свідомості і громадській думці мусульман. Такі концепції і дискурси, як «політичний Іслам», «поміркований Іслам», «ісламський фундаменталізм (екстремізм)», «консервативний Іслам» та інші категоризують і класифікують Іслам і мусульман в рамках визначень, складених представниками Заходу, утворюють бар’єр між мусульманами і ісламським образом життя і провокують мусульман до внутрішньому розколу через відмінності серед них.
Наприклад, фундаменталізм є поняттям, яке уперше було використано для опису заснованих на протестантських віруваннях рухів, виниклих в Європі в кінці XIX сторіччя у відповідь на науковий і промисловий прогрес після відокремлення християнства від повсякденного життя. Дана концепція з часом укорінилась у розумах європейців як слово, що характеризує «ворогів науки і прогресу». Так само ж дане поняття стало концептуальною зброєю, що використовується проти релігійних рухів, які протистоять капіталістичній ідеології.
Згодом західні мислителі і політики, а пізніше — і деякі мусульмани, які послідували їх прикладу, звинуватили багато ісламських рухів та їх членів в фундаменталізмі. Після того, як ісламські рухи були охарактеризовані і описані у якості фундаменталістських, Захід знайшов можливість сформувати універсальну громадську думку проти ісламських рухів, виступити проти них і атакувати їх. Адже фундаменталізм по їх визначенню реакційний і протистоїть науковому і промисловому прогресу. Таким чином, було виправдано поняття рішучих і жорстких заходів проти ісламських рухів.
Багато із таких концепцій розробляються і ретельно визначаються західними розумами, а також вони популяризуються за допомогою інструментів впливу на суспільство таким чином, щоб служити цілям і планам Заходу. Найбільш важливим, найбільш поширеною і надзвичайно спекулятивною із цих концепцій є концепція «ісламізму». Незважаючи на те, що це одне із найбільш часто використовуваних і поширених понять в наших країнах, у нас немає чіткого визначення того, що таке ісламізм.
Коли нас питають: «Що таке ісламізм?», — ми не в змозі навести визначення, яке мало б чіткі кордони і давало б по ньому ясне бачення. Або ж, наприклад, коли ми питаємо: «В чому різниця між ісламізмом і Ісламом, між ісламістами і мусульманами?», — то не можемо отримати чіткої і ясної відповіді від тих, хто часто використовує дану концепцію в своїх дискурсах. Найважливіша причина плутанини, що склалась, полягає в тому, що дану концепцію вигадав Захід, а не мусульмани. З цієї причини виникає проблема з визначенням «ісламізму», а конфлікт між кордонами, проведеними Заходом, і кордонами, проведеними Ісламом, іще більше усугубляє цю проблему.
Концепція ісламізму використовується в західних джерелах як еквівалент концепції прихильності Ісламу. Тому що коли поняття ісламізму перекладається на іншу мову, його треба перекладати або як «Іслам», або як «прихильність Ісламу». Проте при перекладі ісламізму як Іслам зміст, свідомо вкладений Заходом в дану концепцію, не розуміється аудиторією. Адже їх намір полягає у тому, щоб класифікувати Іслам і мусульман. Проте для решти світоглядів вживаємі концепції цілком виражають вкладене в них і бажане значення. Наприклад, «капіталізм», «соціалізм», «комунізм», «націоналізм», «секуляризм» і «буддизм». При використанні даних понять виражається і розуміється бажане значення. При згадуванні капіталізму розуміється дані ідеологія і витікаючі із неї ідеї.
Знов же, коли згадується соціалізм, розуміється акида цієї ідеології та усі ідеї і системи, які витікають із цієї акиди. Те ж саме у відношенні решти «-ізмів». З цієї причини, проводячи аналогію з попередніми поняттями, слово «ісламізм» повинно було б виражати «Іслам та усі ідеї, які витікають із нього», і ті, хто використовував би дане слово, повинні були б мати на увазі саме це значення. Проте в англійському вжитку даного слова мається на увазі зовсім не це. Швидше, вони мають на увазі «політичні ідеї Ісламу». Інакше кажучи, вони мають на увазі тих, хто прагне до того, щоб Іслам панував над життям у цілому, не тільки в питаннях віри, поклоніння і моральних принципів, але і в усіх системах життя. Під словом «ісламізм» вони мають на увазі «політичний Іслам» чи «політичну юриспруденцію (фікх)», а якщо бути точніше, то «Халіфат і пов’язані з ним ідеї». Вони прагнути виразити це розуміння, або цю частину Ісламу, або ж пов’язані з управлінням хукми (положення) і цілеспрямовану діяльність мусульман в даному напрямку.
Що стосується концепції «політичного Ісламу», який перебуває в рамках концепції ісламізму, то це словосполучення, яке так само згадується в західних джерелах і статтях, отримало широке розповсюдження і до того ж використовується в суперечливому і поки неясному змісті. Коли словосполучення «політичний Іслам» використовується у якості терміну, його треба застосовувати з обережністю, визначивши його значення і концепцію (мафхум). Проте у більшості досліджень і статей, які відносяться до даної концепції, дається наступне, дуже загальне визначення: «Політичні міркування, винесені на порядок денний тими, хто веде діяльність над запровадженням Шаріату в державі і адміністрації». Із цього визначення видно, що не існує конкретизованого і ретельно визначеного використання. Адже за винятком секуляристів і тих, хто нехтує Ісламом і підходить до усіх видів ісламських проблем з упередженням, більшість тих, хто говорить і пише на цю тему, робить це, не знаючи чи зовсім не розуміючи суті проблеми.
Якщо поглянути на те, що вони пишуть і говорять, то «політичний Іслам — це будь-який вид ісламської політичної орієнтації або поглядів, притаманні ісламістським рухам чи особистостям». В рамках даних визначень вам може здатись, що Іслам сам по собі немає нічого спільного з політикою і громадською сферою. Як нібито Іслам залишив усі ці області на людину так, що люди можуть самі вирішувати і організовувати ці сфери на свій розсуд або у тій мірі, в якій дозволяють кон’юнктура і спільні інтереси. Такий підхід, звичайно ж, обнажає безграмотність тих, хто несвідомо використовує концепції «ісламізму» і «політичного Ісламу». Ситуація, яка склалась, вимагає розкриття значення словосполучення «політичний Іслам» і того, яким чином до нього треба ставитись.
Перш за усе, використання концепції ісламізму і концепції політичного Ісламу, як вони визначені і маються на увазі західними людьми, породжує дві великі небезпеки. Перша із них — це створення відчуття і уявлення того, що існує більше одного Ісламу, а саме — «політичний» і «неполітичний». Проте подібне сприйняття є величезною помилкою і пасткою. Адже Іслам — єдиний і не припускає різновидів. З цієї причини в Ісламі немає мазхабу, руху чи школи під назвою «політичний Іслам». Хукми, які стосуються вчинків людей, в загалом розглядаються в рамках фікху чи Шаріату. Хукми, які стосуються даних вчинків, класифікуються як хукми про поклоніння, хукми про взаємовідносини, хукми про покарання. Положення, які стосуються управління державою, такі як регулювання відносин між людьми і управління справами суспільства, так само є хукмами Шаріату, які в загальному змісті треба розглядати в рамках фікху. Таким чином, політика означає запровадження ідей і практик, пов’язаних з цією областю, в рамках норм Шаріату.
В результаті цього, політична сфера так само, як і «фікх уль-ібадат» (фікх поклоніння), «фікх уль-муамалят» (фікх взаємовідносин), «фікх уль-худуд валь-укубат» (фікх покарань і кримінального права) має свою назву, яка звучить, як «фікх уль-хукм вас-сіяса» (адміністративний і політичний фікх), «ахкям ус-султанія» (адміністративні постанови), «фікх уд-дустурі» (конституційна юриспруденція) чи тому подібні аналогічні терміни. У цьому відношенні, якщо використовувати термін «політичний Іслам» в змісті ісламського політичного фікху, в даному вживанні немає нічого поганого і засуджуваного. Проте абсолютно неправильно використовувати його в межах визначення, із якого виникає розуміння про існування політичного і неполітичного Ісламу.
Що стосується другої небезпеки використання концепцій ісламізму і політичного Ісламу в рамках західного визначення, то вони використовують ці концепції як дуже загальне визначення, у якості «політичних ідей, висунутих у якості «політичних ідей, висунутих тими, хто веде діяльність над запровадженням Шаріату в державі і управлінні». У зв’язку з цим загальним і майже закритими визначенням у людей склалось враження, що «політичні ідеї Ісламу — це думки і переконання, розроблені мусульманами особисто». Тобто сформувалось сприйняття, що, нібито, «в Ісламі немає ніяких хукмів і законів, пов’язаних з управлінням, економікою і соціальним життям, але деякі ісламістські рухи висунули низку ідей і суджень в цій області». Проте це — велика пастка і відволікаючий маневр.
Адже Іслам — це досконала релігія, яка включає в себе чисту акиду, що відповідає розуму і природі людини, а також ідеї, хукми і системи, які стосуються усіх життєвих питань. Стверджувати, що Іслам містить тільки стовпи віри, поклоніння і моралі і що він не містить систем, пов’язаних з життям, є або глибоким незнанням Ісламу, або дурістю, яка може порівнятись з запереченням існування Сонця, або зрадництвом у спробах підтримати полум’я роздору, розпаленого ворогами Ісламу, або ж оманою подібно визнанню однієї частини Ісламу і запереченню іншої.
Це дві основні небезпеки, про які треба знати тим, хто використовує концепції ісламізму і політичного Ісламу в своєму дискурсі. Проте ми бачимо, що більшість із тих, хто говорить і пише на цю тему, не здатні розрізняти ці небезпеки і провести дані відмінності. Адже вони не можуть відрізнити «політичні хукми і ідеї по другорядним питанням» від «принципів чи загальних тенденцій, які породжують ці ідеї». Вони ігнорують важливість того факту, що ці ідеї походять із непорушної і непохитної ідеології і доктринальної основи. Інакше кажучи, вони не розуміють, що те, що вони називають політичним Ісламом, є частиною Ісламу, вимагаючого також обов’язкового прийняття його акиди і переконань.
Цей факт свідчить про ступінь ідейного занепаду серед мусульман, в який потрапили супротивники ісламської політичної орієнтованості. Ми бачимо, що вони відстоюють Іслам, Коран і «макасід уш-Шаріа» (загальні цілі Шаріату), але у той же час вони підтримують західні ідеї, називаючи їх «секуляризмом», «свободою» і «сучасною державою». Це демонструє ступінь їх ідейного занепаду. Саме цей стан ідейного занепаду робить чоловіка нездатним бачити вимоги своєї акиди, а також вимушує визначати себе у якості «світського мусульманина» чи «мусульманина-демократа». Такі люди так само не здатні розрізняти між поняттями «ісламізм» і «політичний Іслам», що наводяться в західних джерелах, за якими вони так натхненно слідують як за міражем.
Ці люди, які не можуть дати визначення тому, що таке ісламізм, і не можуть переступити кордонів, проведених Заходом, так само помиляються у визначенні історичного коріння ісламізму. Коли вони говорять про історичне коріння ісламізму, то вони або беруть за основу диспути про панісламізм в останній період Османської Держави, або окремих особистостей та їх дослідження в журнальних виданнях вже в період Турецької Республіки, або ж вони беруть за основу практику політичних партій, таких як «Партія Національного Порядку» (тур. Milli Nizam Partisi) Неджметтіна Ербакана.
Проте встановлювати історичне коріння ісламізму через подібний підхід є абсолютно неправильним, оскільки якщо ісламізм — це діяльність по встановленню панування над життям Ісламу з його акидою і усіма витікаючими із нього системами, то більш правильно зв’язати його коріння з боротьбою, яку вели посланці Аллаха (а-хім с.), щоб закликати свої суспільства до Ісламу і зробити Іслам домінуючим, і особливо — з боротьбою Посланця Аллаха ﷺ, яка почалась у мекканський період. І тоді це буде найбільш правильним.
Черговою проблемою, викликаною неправильним визначенням ісламізму, є відображення диспутів про крах і смерть ісламізму, ініційованих західними письменниками. Після того, як деякі західні люди пера написали, що ісламізм і політичний Іслам зазнали поразки в ісламському світі, почались бурні обговорення на тему «Чи помер ісламізм, особливо — в нашій країні?», і ці обговорення продовжувались на протязі тривалого часу. В останній час суперечки про те, що ісламізм мертвий, часто виносились на порядок денний.
Цей аргумент, який скерований на те, щоб зломити упевненість мусульманських народів в собі, щоб вони визнали нинішній світовий порядок і погодились з поразкою, щоб не відродились, виглядає як інструмент психологічної і інформаційної війни. В цьому контексті фраза «крах ісламізму» чи «крах політичного Ісламу» використовується для позначення краху політичних ідей і системи Ісламу. Крах ісламізму — в тому контексті, в якому вживають його вороги — полягає в тому, щоб заявити про перемогу над Ісламом як над образом і системою життя. Це явне проголошення війни Ісламу.
Після цього Захід також почав використовувати чергову концепцію під назвою «постісламізм», тобто «за межами (після) ісламізму». Під терміном «постісламізм» вони мають на увазі наступне: «Оскільки ідея про політичний Іслам рухнула і відстала від сучасності, то з цієї миті необхідно брати до уваги те, як позбутись від цієї думки, а також що можливо після ісламізму».
Цим самим Захід прагне до тому, щоб народи повністю прийняли термінологію, запозичену із західного світогляду, а саме — щоб в населених мусульманами кварталах панувало означаючий «відокремлення релігії від життя і держави» західний світогляд секуляризму, в законодавстві і державному управлінні — демократія, в економіці і питаннях власності — капіталізм, в питаннях прав людини — такі ідеї, як західний погляд на жінку, гомосексуалізм, сексуальні збочення та інші свободи.
Тому цілком очевидно, що Захід використовує термін «постісламізм» у якості аргументу, щоб приховати психологічну війну, і протилежне навіть немислимо, адже Захід об’явив і розгорнув психологічну і інформаційну війну проти Ісламу. Отож, поруч з подібними концепціями Захід говорить: «О, мусульмани! Ваші єдині політичні аргументи, а саме — «ісламізм» і «політичний Іслам», вже вичерпали себе і зазнали поразки. Вам нічого запропонувати людству в сфері державного управління, економіки і громадського життя.. А раз так, то підкоріться ідеям і системам, які я вам запропонував!».
Це — лише стислий список проблем, викликаних використанням підготовлених, розроблених і визначених Заходом концепцій «ісламізму», «політичного Ісламу» і «постісламізму», а також побудовою суджень у межах західного погляду. Усунувши усі недоліки і проблеми у визначенні даної концепції, треба усвідомити, що ісламізм — це боротьба і діяльність, скерована на те, щоб зробити Іслам з його акидою і системою домінуючим у житті; це обов’язок, якого буде дотримуватись кожен свідомий мусульманин аж до Судного дня; це ніщо інше як сам Іслам.
Те, що сьогодні ведеться глобальна атака на Іслам, більше не є секретом ані для жодного мусульманина, і дана війна ведеться настільки очевидно, що не вимагає яких-небудь доказів і аргументації. Проте існує необхідність у вивченні форм, масштабів, інструментів і методів атак, щоб стойко протистояти їм. Ісламському суспільству треба вивчити форми і масштаби, інструмента і методи, позиції і стратегії, людський ресурс і засоби нападу, а також усвідомити, що Умма повинна мобілізувати усі свої сили в максимально можливій мірі, щоб протистояти даному нападу.
Уммі давно пора слідувати по своєму шліху, освітленому концепціями, розуміння яких визначається згідно з ісламським змістом, щоб протистояти цим та іншим планам и проектам Заходу, спростовувати його аргументи, викривати його демагогію, і, врешті решт, зірвати його ворожу змову. Також кожному мусульманському згуртуванню необхідно підвищувати рівень свідомості мусульман, щоб підвищити їх упевненість в політичній діяльності, і прагнути мобілізувати їх для досягнення заснованих на Ісламі змінень.
Як видно, кожне поняття і термін, який виходить із вуст Заходу та їх послідовників, рівносильний смертельному пострілу у бік мусульман в рамках війни проти Ісламу. Найважливіша мета, які вони переслідують в своїх дослідженнях, проводимих вдень і вночі, в розробках концепцій, в статтях і книгах, які вони пишуть, і в дискурсах, — це бажання загасити світло Ісламу. Проте, з дозволу Аллаха і завдяки завзяттю щирих носіїв справи Ісламу, зусилля Заходу ніколи не увінчаються успіхом і будуть подібні спробам загасити світло Сонця. Знову ж, щоб вони не робили, Аллах завершить Своє світло.
يُرِيدُونَ أَن يُطۡفُِٔواْ نُورَ ٱللَّهِ بِأَفۡوَٰهِهِمۡ وَيَأۡبَى ٱللَّهُ إِلَّآ أَن يُتِمَّ نُورَهُۥ وَلَوۡ كَرِهَ ٱلۡكَٰفِرُونَ
«Вони хочуть загасити світло Аллаха своїми вустами. Але Аллах не допустить цього і завершить поширення Свого світла, навіть якщо це ненависно невіруючим» (9:32).
