Націоналізм і національні держави

Статті
Друкарня

Націоналізм, який далеко не має одного загальноприйнятого визначення, носить багато визначень в залежності від періоду і світогляду мислителів.

В руській мові еквівалентом слів, які використовуються для позначення німецького «nationalismus», французького «nationalisme» і англійського «nationalism», виступає слово «націоналізм». Це поняття, яке на латині означає «народження» від слова «nation» і «місце» від слова «niton», також знайшло своє відображення в руській мові як «нація».

Націоналізм був виражений наступним чином: точка зору, яка вважає, що кожна нація може вижити, перш за усе зберігаючи свої власні культурні цінності, інтереси і незалежність, часто не опираючись на регіональні, міжнародні чи інші цінності1.

На основі цієї думки такі елементи, як «раса», «держава», «мова», «історія», «культура» і «прапор», стають символами, які виражають прагнення відчувати свою перевагу над іншими народами і хизуватись своїм минулим.

Якщо ми поглянемо на історію націоналізму, то не буде перебільшенням сказати, що націоналізм є однолітком людства. Ця ідея, яка існує на основі розуміння переваги, може бути простежена аж до зарозумілості Ібліса перед Адамом і вбивством Каїном (Кабілем) свого брата Авеля (Хабіля).

Можна сказати, що авантюра «панування над іншими народами» у якості ідеології в політичному змісті почалась після Французької революції 1789року і промислової революції, який прийшлись на останню чверть XVIII сторіччя. XIX сторіччя увінчалось тим, що європейські країни і Америка набули ідейних теоретиків-націоналістів. Хоча поширення цієї ідеї набрало сили після військових вторгнень Наполеона, націоналізм є однією із основних причин двох світових війн XX сторіччя. В цей період дана ідея була піднята на набагато більш високий рівень такими лідерами, як Муссоліні в Італії, Гітлер в Німеччині, Хуан Доминго в Аргентині і Салазар в Португалії2.

Захід, який привніс закони джунглів — де вижити повинні найсильніші — у якості філософії, одночасно виражає це через погляд «націоналізму».

Чинниками, які призвели до появи цієї ідеї на Заході, є повстання народу, сторіччями затиснутого між гегемонією Церкви і королів, неспроможність феодалізму і монархізму, використання християнства у якості інструменту в експлуатації народів,економічний колапс і безкінечні поразки перед ісламським світом. Дана ідея зародилась в Західній Європі, перекинулась на Північну Америку і Східну Європу, а потім дуже швидко поширилась на решти частини світу. Власне кажучи, XIX сторіччя увійшло в історію як сторіччя найбільшої популярності націоналізму.

З причини того, що в основі націоналістичної думки лежить порочність, зарозумілість і фанатизм, такі реалії як расизм, руйнування, знущання і кровопролиття, стають єдиним наслідком даної ідеї. Проявами даної ідеї перед нами виступають «націоналізм» і «расизм».

Через те, що націоналізм заснований на гордині і пихатості кожної нації своєю державою і національністю на певній ділянці землі, він постає перед нами у якості більш пригноблюючої і фанатичної ідеї, далекої від болі і проблем інших народів, через обмеженість вузькими рамками своєї держави, подібно тому, як це відбувається в державах, в яких ми проживаємо сьогодні. Расизм же є неминучим результатом ідеї націоналізму, яка беззаперечно приймає і благословляє усе, що пов’язано і виходить із своєї нації. Це пригноблення і вороже ставлення до тих, хто слабше, поруч з комплексом неповноцінності на адресу більш сильних.

У той час як націоналізм, який виник в Європі, був скерований більше на агресію, експлуатацію і панування над чужими націями,ця думка на мусульманських землях знайшла собі місце у якості повстання проти експлуатації і боротьби за свободу. Але, коли ми дивимось на початок і результат діяльності даних рухів, то бачимо, що вони перетворились в інструменти, які полегшили процес експлуатації колонізаторам.

Фактично, в той час, як деякі із теоретиків брехливої (батиль) націоналістичної ідеї в Європі розділяли людей по кольору шкіри на чорних, білих, червоних, інші ж теоретики розрізняли людей згідно з їх особливостями, звичайно ж, описуючи себе як працелюбних, благородних, гідних; інших вони представляли у якості лінивих, крадіїв, скупих, грубих, суворих і т.д.

Граф Жозеф Артюр де Гобіно, відомий як батько расизму, в своїй роботі «Есе про нерівність людських рас» («Essai sur l’inégalité des races humaines», 1853, 1855) ділить людей на три різні раси, які відрізняються між собою інтелектуальними здібностями. Об’явивши арійську расу білих найбільш здібною із усіх рас, він приписує їй заслугу того, що саме вона познайомила решту рас з цивілізацією. Пізніше те, хто пішов далі в цій расовій категоризації, розробили критерії, виділивши біля 100 відмінностей, включаючи розмір голови, особливості волосся, колір очей, форму тіла і так далі3.

З пануванням релігії Ісламу на землі ця ідея роздратованості у відношенні інших, яка розділяла суспільство, перешкоджала братству і була сформована через ненависть і руйнування, виявилась придушеною мусульманами. Але цей вірус, який був відсутнім серед мусульман на протязі біля 13 сторіч, поступово почав запроваджуватись в їх оточення, коли невірні набули можливості послабити Ісламську Державу за допомогою вивертів і підбурювань.

Хоча Захід, нездатний сформувати єдиний блок проти Ісламської Держави, добився розпаду імперій на континентах, нова мотивація на основі націоналізму зробила його більш активним в світові політиці. Фактично, всупереч тому, що ця думка закликана лише обернути Захід в попіл, той факт, що у мусульман були відсутні сила і міць протистояти їй в лиці держави, призвів до виникнення вогню фітни на мусульманських землях. Незважаючи на те, що народи, які представляють різні релігії і раси серед османських підданих, управлялись через справедливість і співіснували в єдності на протязі сторіч, усе ж таки підступні провокації і брехливі обіцянки невірних спричинили вплив на немусульман. До середини XIX сторіччя, особливо на Балканах, серби і греки стали факелом для розпалювання цієї смути.

Завдяки цій смуті безбожний Захід досяг своїх цілей набагато швидше, аніж він сам того очікував. Цих цілей він не міг дробитись на протязі тривалих сторіч через військові битви проти держави Османського Халіфату. Зокрема,послаблення Ісламської Держави перетворило мусульманські території в поле, куди скерувались невірні для своєї місіонерської діяльності. Студенти,які були направлені в Європу, щоб ознайомитись з наукою і технічним прогресом Заходу, по поверненню стали добровільними місіонерами невірних; школи і коледжі, відкриті на наших землях під приводом підвищення освіченості, почали забруднювати розуми молоді; громадськість почали вести за допомогою журналів, газет і різноманітних публікацій; організація молоді Ісламської Умми проти свого уряду здійснювалась за допомогою освіти різних асоціацій і спільнот.

Знов же,ці учбові заклади, видавництва і організації діяли по плану, розрахованому на збудження ненависті до інших націй шляхом акцентування уваги на расовій приналежності. Ця фітна серед мусульман набирала обертів в Єгипті та інших територіях з розпалюванням націоналістичних хвилювань проти арабських християн, особливо в Сирії і Лівані.

У той час, яке люди, подібні Томасу Лоуренсу, нашіптували арабам-мусульманам ворожість по відношенню до турок, туркам, в свою чергу, нашіптувалась ворожість на адресу арабів. Таким чином, представники однієї релігії і одного і того ж ідеалу, які сторіччями жили в братстві, пліч-о-пліч виступали проти невірних, стали маріонетками в руках невіруючих, утворюючи згуртування навколо прогнилої і проклятої західної думки. Незважаючи на скоєні Абдуллахом ібн Убаййєм міжплемінні провокації лицемірів і євреїв, які не могли змиритись з братством і єдністю мусульман 13 сторіч назад, мусульмани не піддались цьому виверту і змогли устояти проти усіх цих смут. Проте в XIX сторіччя мусульмани стали свідками розпаду правившої на трьох континентах держави, переможеної тією самою фітною Абдуллаха ібн Убаййа, реалізованої руками агентів і місіонерів всередині країни, а також дурнів яким бракувало далекоглядності.

Націоналістичний рух тюркізму відповідає Епосі другої конституції4. Після того, як султан Абдульхамід-хан відхилив вимоги євреїв відносно палестинських земель, виникла ідея туранізму, а також спалахнули вірменські та інші етнічні повстання, які тривали до тих пір, поки представники партії «Єднання і прогрес», більшість із яких були обернутими денме-євреями, не напали на уряд і не скинули султана Абдульхаміда II. Дана ситуація наочно продемонструвала нам, наскільки витончено плани і проекти, підготовлені на кухні невірних, були реалізовані руками такими, що здавались «своїми», місцевих колабораціоністів-зрадників.

З Першої світової війни невірні держави-колонізатори отримали можливість здійснити свої підступні плани у відношенні мусульман. За допомогою створення десятків держав на основі національної приналежності на рештках держави Османського Халіфату — і велетень, правлячий світом, опинився розчленованим на багато частин, якими легко маніпулювати, управляти і, у випадку необхідності, долати. В результаті ця ідея націоналізму призвела до виникненню десятків розрізнених держав, де в кожній із них нація змирилась з проживанням на певній ділянці землі, дистанціювалась від представників решти націй і стала фанатично налаштованою по відношенню до певних символік.

Основи тюркістської думки були підготовлені перш за усе працями західних тюркологів. Згодом ці ідеї пропагувались вже місцевими завсідниками даної думки, такими як Намик Кемаль, Зія Гекалп, Омер Сейфеттін і т.п. З заснуванням Турецької Республіки Мустафа Кемаль довів цю думку до шовінізму і зробив турецький націоналізм офіційною державною політикою. Ця нова держава і по сей день продовжує свою політику, в якій обмежується «Національною обітницею»5, не визнаючи ніяких представників решти етносів, проживаючих на території Туреччини, і приймаючи лише представників тюркських національностей. З миті проголошення Турецької Республіки по сьогоднішній день усі партії, що виникали на політичній арені: праві, ліві, консерватори, атеїсти і т.д., — усі вони без винятку в тій чи іншій мірі стали представниками націоналізму.

На завершення можна сказати:

Націоналістичну ідею на мусульманську територію запускає, управляє, направляє і експлуатує її в своїх інтересах Захід.

У той час як Європа і Америка провокує мусульманські народи через національну приналежність, заохочуючи їх на нові розділення і створення набагато більш неадекватних частин, самі вони прагнуть іще більше зберегти свою владу, укладаючи союзи між собою.

Проте не варто забувати наступне попередження нашого Господа:

وَٱعۡتَصِمُواْ بِحَبۡلِ ٱللَّهِ جَمِيعٗا وَلَا تَفَرَّقُواْۚ وَٱذۡكُرُواْ نِعۡمَتَ ٱللَّهِ عَلَيۡكُمۡ إِذۡ كُنتُمۡ أَعۡدَآءٗ فَأَلَّفَ بَيۡنَ قُلُوبِكُمۡ فَأَصۡبَحۡتُم بِنِعۡمَتِهِۦٓ إِخۡوَٰنٗا وَكُنتُمۡ عَلَىٰ شَفَا حُفۡرَةٖ مِّنَ ٱلنَّارِ فَأَنقَذَكُم مِّنۡهَاۗ كَذَٰلِكَ يُبَيِّنُ ٱللَّهُ لَكُمۡ ءَايَٰتِهِۦ لَعَلَّكُمۡ تَهۡتَدُونَ

«Міцно тримайтесь за вервь Аллаха усі разом і не розділяйтесь. Пам’ятайте про милість, яку Аллах надав вам, коли ви були ворогами, а Він згуртував ваші серця, і по Його милості ви стали братами. Ви були на краю Вогняного провалля, і Він врятував вас від неї. Так Аллах роз’яснює вас Свої знамення, — можливо, ви підете прямим шляхом» (3:103).

Іслам нагадує нам, що такі особливості, як колір шкіри, раса і мова, які людина не в змозі вибрати і визначити для себе самостійно, не є чинниками переваги один над одним, навпаки, ці відмінності є великим багатством для тих, хто вірить в одного і того ж Бога — Аллаха. Наш Господь, всупереч відмінності кольорів шкіри і мов, наказує нам вірити в одне і те ж віровчення (акиду), робити одне і те ж поклоніння, дотримуватись одного і того же вектора, розділяти одну і ту ж радість, біль і сум.

يَٰٓأَيُّهَا ٱلنَّاسُ إِنَّا خَلَقۡنَٰكُم مِّن ذَكَرٖ وَأُنثَىٰ وَجَعَلۡنَٰكُمۡ شُعُوبٗا وَقَبَآئِلَ لِتَعَارَفُوٓاْۚ إِنَّ أَكۡرَمَكُمۡ عِندَ ٱللَّهِ أَتۡقَىٰكُمۡۚ إِنَّ ٱللَّهَ عَلِيمٌ خَبِيرٞ

«О, люди! Воістину, Ми створили вас із чоловіка і жінки і зробили вас народами і племенами, щоб ви узнавали один одного, і найбільш вшанований перед Аллахом серед вас — найбільш богобоязливий. Воістину, Аллах — Знаючий, Відаючий» (49:13),

وَمِنۡ ءَايَٰتِهِۦ خَلۡقُ ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَٱلۡأَرۡضِ وَٱخۡتِلَٰفُ أَلۡسِنَتِكُمۡ وَأَلۡوَٰنِكُمۡۚ إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَأٓيَٰتٖ لِّلۡعَٰلِمِينَ

«Серед Його знамень — створення небес і землі і відмінність ваших мов і кольорів. Воістину, в цьому — знамення для володіючих знанням» (30:22).

14 сторіч назад мусульмани відігнали будь-які націоналістичні і шовіністські думки із свого життя. Учепившись за вервь богобоязливості, вони вступили в гонку, зосереджену на майбутньому Вічному житті. Таким чином, вони стали братами, вони стали однією Уммою настільки, що в Ісламській Державі в Медині ефіоп Біляль, колишній візантійський полонений і раб Сухайб ар-Румі і перс Сальман аль-Фарісі виконували ті ж обов’язки, що і знатні курайшити. Слова Посланця Аллаха ﷺ: «Сальман — із нас», — і те, що Умар (р.а.), приємно відгукуючись про Біляла, говорив: «Він — наш господин», — є тому свідченням6.

Той факт, що племена Аус и Хазрадж, які відчували кровну ворожнечу один до одного іще задовго до приходу Ісламу, стали братами один одному після того, як вони вшанувались честі увійти в Іслам, і навіть почали називатись ансарами і роздобути похвалу Аллаха і Його Посланця ﷺ, створив безпрецедентний в світі випадок братства.

Знов же, незаперечний той факт, що Посланець Аллаха ﷺ прирівняв націоналізм до джахілії (невігластву), що утримувало мусульман від цієї фітни на протязі 13 сторіч. Звичайно ж, головним чинником, що стримує цю фітну подалі від мусульман, було те, що вони були сильні завдяки своїй державі. Коли ця держава ослабла, вона стала легкодоступною для подібних смут подібно послабленому організму, сприйнятливому до інфекцій. Ось таким чином цьому отруйному вірусу націоналізму вдається уражати синів Умми на протязі останніх 100 років.

Ця Умма знов опиниться в безпеці і позбавиться від підступів невіруючих лише з відновленням Халіфату — єдиної сили, яка буде захищати права мусульман в усіх частинах світу, усувати штучні кордони і зітре ворожий акцент на відмінності кольорів шкіри і мов всередині ісламської галереї.

Тоді ця отрута під назвою «націоналізм» буде видалена із тіла Умми, і людство знов відчує смак справедливості і істини в межах сильної і могутньої системи, з дозволу Аллаха.

Список джерел і літератури:

«Народження сучасних національних держав» («The Bırth Of Modern Natıon States»).

«Спосіб розшифровки Заходу», Сейід Кутб.

«Нація, націоналізація і держава — національна держава як сучасна концепція».

 

Ахмет Сапа

______________________________

1. «Тлумачний словник турецької мови» (TDK).

2. «Зародження сучасного націоналізму і запровадження його в мусульманський світ», том 1, Мехмет Кара (Modern Milliyetçiliğin Doğuşu ve İslam Dünyasına Girişi -1, Mehmet Kara).

3. «Зародження сучасного націоналізму і запровадження його в мусульманський світ», том 1, Мехмет Кара (Modern Milliyetçiliğin Doğuşu ve İslam Dünyasına Girişi -1, Mehmet Kara).

4. Епоха другої Конституції (осман. ايکنجى مشروطيت دورى‎; тур. İkinci Meşrûtiyyet Devri) — період в історії Османської Держави, який ознаменувався Младотурецькою революцією 1908 року, під тиском якої султан Абдульхамід II був вимушений заснувати парламент в формі Генеральної Асамблеї Османської Держави і відновити першу османську конституцію, прийняту у 1876 році.

5. Національна обітниця, чи Національний турецький пакт, чи Декларація незалежності Туреччини, тур. Misak-ı Milli — документ, прийнятий 28 січня 1920 року в Стамбулі Палатою депутатів, в якій більшість склали прибічники «Турецького визвольного руху». Документ оговорив територіальні питання устрою турецької держави після Першої світової війни: питання про арабські землі припускалось винести на плебісцит їх населення, а землі, населені представниками турецької нації, безумовно повинні були залишитись в складі Туреччини.

6. Мухаммад Кутб, «Сучасні рухи думки», Націоналізм, Патріотизм, стор. 596.