Слово «сунна» серед алімів в області хасідів (мухаддісів) використовується у якості синоніму слова «хадіс», але в загалом прийнято вважати, що хадіс означає слова Пророка ﷺ, а cунна — усього його ﷺ дії, включаючи слова і мовчазне схвалення (ікрар). Отож, хадіс — це усна cунна.
Лексичний зміст «сунни» означає практику, форму, правильний спосіб. В такому змісті приходить вираз «сунна Аллаха» в Корані. Тобто притаманна тільки Йому форма встановлення, як, наприклад, в словах Аллаха:
وَلَن تَجِدَ لِسُنَّةِ اللَّهِ تَبْدِيلاً
«Ти не знайдеш змінення в сунні (встановленні) Аллаха» (33:62).
Інший підхід до сунни існує в усуль аль-фікху (основах ісламського права): тут cунна — це друге джерело Шаріату після Корану.
В самому ж фікху під сунною маються на увазі вимоги, які не увійшли в категорію фард чи ваджиб. Наприклад, мити обличчя при омовінні є фардом, а повторити цю дію три рази — cунною. У свою чергу, аліми Каляма розуміють cунну як протилежне бідаату (неприпустимою в релігії новій практиці).
Тим не менш, cунна буквально означає форму і стиль запровадження. Наприклад, в словах Посланця ﷺ:
فَعَلَيْكُمْ بِسُنَّتِي وَسُنَّةِ الْخُلَفَاءِ الرَّاشِدِينَ الْمَهْدِيِّينَ
«Так дотримуйтесь же моєї Сунни і сунни праведних халіфі, ведомих правильним шляхом!» (Абу Дауд, Тірмізі), — мається на увазі «ви повинні запроваджувати так само, як і вони».
Для ясного розуміння сунни необхідно знати наступні фундаментальні правила:
1) Існує єдине джерело ісламських знань — це Аллах.
إِنَّمَا الْعِلْمُ عِندَ اللَّهِ
«Знання про це — у Аллаха» (67:26).
Неприпустимо вважати, що частину релігії завершив Аллах, частину — пророк, а решту — муджтахіди. В останньому ниспосланому (як прийнято вважати) аяті говориться:
الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ
«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію» (5:3).
Отож, починаючи з того дня в релігії не залишилось нічого відсутнього, а оскільки в аяті мова йде про завершення Корану, із чого слідує, що релігія складається із нього. Проте для розуміння даної завершеної релігії ми потребуємо пророцької форми її запровадження (cунни) і навіть в іджтіхадах вчених (пошук рішень в Корані і Сунні).
2) Cунна є бездоганним розумінням і запровадженням Корану. Одні вчені вважають cунну незалежним джерелом Шаріату, зміст якого може бути пояснений тільки за допомогою пророцтва. На думку інших, сунна не представляє собою незалежне від Корану джерело, а є знаннями, які так чи інакше є в Корані, неясні для нас, але зрозумілі Пророку ﷺ і застосовані ним ﷺ. В результаті обидві групи приходять до одному і тому ж.
3) Існуюча сьогодні позиція по запереченню сунни з’явилась через дві головні причини:
— Зловмисна відмова від Сунни відкриває доступ до заздалегідь бажаним фетвам. Не будемо зупинятись на цьому.
— Відторгнення, викликане настирливою надмірністю. Якщо б не було спроб кожне слово називати сунною, не з’явилось би тих, хто його остаточно відкидає.
Сунна, мазхаб і салафізм
Не варто упускати, що якщо б віруючі не потребували сунни — пророцького прикладу для правильного запровадження релігії, — то не було б необхідності посилати пророка.
Нелогічно стверджувати, що це стосується перших мусульман, і тепер сунна нам більше не потрібна. Адже це рівносильне тому, що людям тієї епохи Коран роз’яснював Пророк ﷺ, сьогодні ж його задачу можемо виконати ми, а отож в Пророку (в сунні) немає необхідності. Очевидно, ті, хто стверджують це, вважають, що поклали на себе задачу Пророка ﷺ.
«В сунні є нужда, але вона не дійшла до нас надійним шляхом», — таке ствердження, по суті, нічим не відрізняється від першого. Це означає, раз ми не знаємо достовірно сунну, що тлумачить Коран, то вимушені знайти щось інше, що повторить справу Пророка ﷺ, а саме — тлумачити його самим.
Фактично те ж відноситься до мазхабів і до іджтіхадів алімів. Ті, хто стверджує, що в Ісламі немає такого поняття, як мазхаб, і що ми повинні регулювати своє життя власними умовиводами із ісламських джерел, доступних нам, насправді ставлять себе на місце муджтахідів і імамів мазхабів.
Не існує Ісламу «по сунні» у противагу Ісламу «по Корану». Це так само абсурдно, як сказати «людина душі» і «людина тіла», маючи на увазі різні одиниці. Усе, що Аллах назвав релігією, є частиною Ісламу.
Чи є сунна одкровенням від Аллаха (вахй)?
Як відомо, вахй — це передача Аллахом інформації пророкам Своїми унікальними способами.
Це відбувається шляхом або вкладання (внушення) інформації напряму в серце пророка, або шляхом безпосереднього звернення до нього. Так Аллах взаємодіяв, звертаючись до пророку Мусі (а.с.). Або ж Аллах повідомляв пророку одкровення за допомогою янгола або через достовірні сни. Під словом «вахй» беззаперечно розуміється саме це. І по змісту, і по назві вахй — від Аллаха, він відкривається тільки посланцям. Вахй нашого Пророка ﷺ складається із Корану. В такому змісті божественний вахй пророкам повністю завершений. Кожен, хто після Посланця ﷺ заявить про те, що йому ниспосилається вахй, стане невіруючим, бо це означає об’явити себе пророком.
Поруч з цим, інформація, передана від Аллаха деяким Своїм рабам в виді вдохновення, можливо, метафорично, також названа «вахй». Наприклад, внушення від Аллаха матері Муси, матери Іси,навіть вкладання якої-небудь інформації чи здібностей бджолі і землі Аллах називає «вахй». Окрім цього, у зв’язку з тим, що слово «вахй» включає в себе і зміст «таємне нашіптування», то наущення шайтана і підбурювання злісних людей знов же метафорично названі «вахй».
Тобто тепер сердечні вдохновення людини можуть бути як від Аллаха, так і нашіптуванням шайтана. Раб же не зможе точно визначити джерело цього шепоту. З цієї причини вчені одностайні у тому, що вдохновення якогось раба нічого не значать як для решти інших, так і для нього самого. Це стосується і благих сновидінь.
Проте вдохновення, які надходять пророкам, зовсім інші. Пророк ﷺ знає, що їх джерело — Аллах. Якщо він ﷺ своїми словами передає зміст, внушений Аллахом, починаючи словами «Всевишній Аллах сказав», то, як відомо, такий хадіс називається хадіс кудсі. Змісти такого хадіса — вахй від Аллаха, а слова — ні; текст цього хадісу немає коранічних якостей непідвладності людині і не читається в намазах.
Окрім цього Пророку ﷺ внушаються змісти в більш простому ступені, аніж хадіс кудсі — такі змісти Пророк ﷺ передає, починаючи зі слів «Аллах любить..., Аллах не любить..., Аллах сказав мені..., Святий дух (янгол Джібріль) внушив мені...», і цих хадісів багата кількість. На це вказує і Коран. Існує багато речей, про які Аллах говорить Пророку ﷺ «Ми повідомили тобі», але які не увійшли в Книгу Аллаха. А отож,вони передані іншими шляхами.
У пророків є іще одна — четверта ступінь одкровення. Очевидно, що багато висловлювань і дій Пророк ﷺ здійснив з власної волі. Проте тут є два важливих моменти: перше — Пророк ﷺ не є звичайною людиною, адже неугодні Аллаху дії звичайної людини у багато разів більше,аніж у будь-якого з пророків. Навіть дуже уважний у вчинках мусульманин не може стати таким; друге — Пророк ﷺ невідкладно виправляв свої дії, якщо вони неугодні Аллаху. Звідси можна зробити висновок: усі слова і дії Пророка ﷺ, в які не втрутився Аллах, схвалені Ним. Було б неприйнятним залишити неугодні слова і вчинки Пророка ﷺ без виправлення,бо вони є частиною релігії.
Подібно тому, як сунна такрірі — це схвалення нашим Пророком ﷺ яких-небудь дій своїх сподвижників без заперечень, то також дії і слова Пророка ﷺ, залишені Аллахом без заперечень, вважаються схваленими Господом, і в цьому змісті вони представляють собою вахй такрірі. З цієї причини усі ісламські аліми називають сунну вахій гайрі-матлюв (одкровення, що не увійшло в Книгу). Нам не варто кожного разу говорити про те, що слабкі і вигадані слова не відносяться до сунни.
Хочу навести приклад із Корану про те, що існує вахй, що не увійшов в Коран.
Як відомо, в мекканський період і в перші шістнадцять місяців мединського періоду киблою мусульман була мечеть аль-Акса. В Медині були ниспослані аяти про змінення кибли на Каабу в Заповідній мечеті (2:143–150). Той факт, що Пророк ﷺ молився в сторону мечеті аль-Акса, не може бути результатом його власного умовиводу. Він жив в Мецці і знав про святість Кааби. Якщо б він діяв на свій розсуд, то звернувся б у бік Заповідної мечеті. В такому випадку має місце вахй, який вимагав звернутись до аль-Акси, або схвалив цю дію, проте такого одкровення немає в Корані. Отож, Пророку ﷺ ниспосилався вахй, який так само ніс знання, що не увійшли в Коран.
У перші дні, коли Аллах приписав віруючим пост в Рамадан, статева близькість подружжя була заборонена навіть вночі. Потім Аллах дозволив близькість в ніч посту у зв’язку з тим, що віруючі не могли стримати свої пристрасті (2:187). Проте в Корані немає інформації е про те, що раніше ці відносини були заборонені. Отож, ця заборона була накладена за допомогою вахй, не відображеним в Книзі.
Оскільки інформація від Пророка ﷺ, яка не увійшла в Книгу, і усі його дії є сунною, як мінімум, її якась частина пов’язана з одкровенням від Аллаха. Про це говорить сам Коран.
Усе це є причиною, по якій жоден алім жодного мазхабу не заявив про те, що сунна не є джерелом для релігії. Так, мали місце ті, хто фабрикував, брехливо коментував або відкидав деякі хадіси в угоду своїм поглядам, але нікому не спадало на думку відсторонити сунну.
Зі скасуванням сунни не тільки правовий, але також і моральний і релігійний аспекти Ісламу стають незрозумілими, а загальні положення Корану стають відносними інструкціями, які кожен буде розуміти по-своєму. Так релігія перетвориться на шматок глини, яка приймає різні форми в різних руках, одним словом — в протестантизм. Релігія стане предметом глузувань так само, як сьогодні «нео-тлумачі» копошаться в деталях таких питань як заступництво Пророка ﷺ, муки в могилі, терези і розрахунок Судного дня, міст Сірат, які по суті відносяться до питання віри в сокровенне і вірі в Ахірат. Це стане іудаізацією релігії.
Якщо виключити сунну, морально-етична частина Ісламу сходить нанівець. Їжа і питво, сон і одяг, привітання і посмішка, повага і любов,етикет в мечеті і суспільстві, жертвоприношення і свята — одним словом, уся ваша культурна основа, які формує базис вашої цивілізації, повністю розчиниться, і ваша відмінність зітреться. Не залишиться у мусульман свого унікального погляду на світобудову.
Усе ж таки, чому, незважаючи на усе це, набирає обертів риторика проти сунни? Думаю, про це можна сказати наступне:
Тут варто перш за усе зазначити настирливий, «гіпернапористий» погляд на сунну, який вважає будь-яке слово за сунну і видає кожен хадіс як самостійне джерело знань і норм. Сьогодні не сунна, а саме таке розуміння сунни і навіть фікху зробило Іслам дійсно незастосовуваним у житті. Це можна назвати також молекулярним підходом до сунни і нездатністю розрізнити в ній особистісні, історичні і традиційні елементи. Хоча, наприклад, загальновідомо, що Абу Ханіфа відкинув низку достовірних хадісів, які не відповідали загальному правилу, виведеному із єдності Корану і сунни. І не тільки він один вчиняв подібним чином.
Іще одна причина протидії сунні викликана тим, що мусульманські інтелектуали, які були виховані стороннім світоглядом, створеним «сучасною західною наукою», відчувають труднощі при узгодженні деталей сунни зі звичним їм образом життя.
Деякі знають,що діяльність по видворенню сунни або сіянню сумнівів у розумах людей почалась під впливом модернізму в Індії, а розвивалась і почала приносити плоди завдяки неймовірним зусиллям західних сходознавців.
Не варто забувати, що багатьом пророкам не буди дані Книги; сунна цих пророків (те, як вони запроваджували) і була ниспосланою їм релігією. Отож, в основі розуміння вахй лежить сунна Пророка ﷺ.
Керівництво слабкими хадісами
Мабуть, це перше, про що ми повинні сказати. Існує правило про те, що «в додаткових вчинках, які людина не повинна виконувати, а робить їх добровільно заради нагороди, можна керуватись слабкими хадісами». Проте це правило не говорить про те, що треба керуватися слабкими хадісами! Не варто упускати того, що є думки, які не позволяють керуватись слабкими хадісами, які вважають, що вердикт по слабкому хадісу — «його не існує». Ті ж, хто дозволяє керуватись ними заради додаткової нагороди, одностайно висувають наступні умови:
— хадіс не повинен бути занадто слабким. Наприклад, серед передавачів не повинно бути тих, хто відомий як брехун або той, хто часто помиляється;
— хадіс не повинен суперечити Корану чи достовірному надійному хадісу;
— в хадісі мова повинна йти про те, що відомо в Ісламі, а не про невідоме поклоніння;
— прийнятий до керівництву слабкий хадіс не повинен висуватись достовірним і обов’язковим в релігії, тобто неможна говорити, що це Іслам.
Резюмуючи: Сунна — не Коран, але без неї Коран неможна зрозуміти.
Проф. Фарук Бешер
За матеріалами журналу «Köklü Değişim» («Корінні зміни»)
№141 (Червень 2017 р.)
