В арабському тлумачному словнику «Лісан аль-араб» говориться: «Аль-Хісба є масдаром (віддієслівним іменником) означаючим нагороду від Аллаха. Говориться: «Я зробив це у якості нагороди. Він сподівався отримати за це нагороду».
«Аль-Іхтісаб» — це пошук божественної нагороди. Слово «аль-хісба» означає нагороду. Коли говориться «іхтасаба фулян ібнан ляху ау ібнатан ляху» — це означає, що його син чи донька померли, коли досягли зрілого віку; коли ж говориться «іфтарата фаратан» — це означає, що його дитина померла, не досягнувши зрілості. В хадісі наводиться:
مَنْ مَاتَ لَهُ وَلَدٌ فَاحْتَسَبَهُ
«У кого помер син, нехай сподівається на нагороду», — тобто нехай розраховує на нагороду за своє терпіння, коли його спіткало нещастя. Це означає, що чоловік порахував одне із нещасть Аллаха тим, за що, у випадку терпіння, обіцяна нагорода, і тому він очікує за це нагороду від Нього. Множиною слова «аль-хісба» буде слово «аль-хісаб». В хадісі говориться:
مَنْ صَامَ رَمَضَانَ إِيمَانًا وَاحْتِسَابًا
«Хто постився в Рамадані з вірою і надією …», — тобто шукаючи довольства Аллаха і Його нагороду. У відношенні того, хто мав намір своїм діянням добитись довольства Аллаха, говорять: «іхтасабаху» <…>
Аль-Іхтісаб при здійсненні праведних справ і утриманні від макрухів — це квапливість у пошуках нагороди, яка набувається за допомогою покори і прояву терпіння або через благочестиві вчинки, роблячи які належним чином, людина очікує своєї нагороди. Умар ібн аль-Хаттаб сказав: «О, люди! Оцінюйте свої діяння, адже хто оцінює свої діяння, тому буде записана нагорода як за діяння, так і за оцінку!».
Ібн аль-Іхва аль-Кураші писав: «Аль-Хісба — це одне із правил релігійних справ. Перші Імами особисто займались аль-хісба через його загальне благо і рясність нагороди. Аль-Хісба — це повеління схвалюваного, коли виявляється його залишення, і утримання від засуджуваного, коли виявляється його здійснення, а також сюди відноситься примирення людей. Аллах сказав:
لَّا خَيْرَ فِي كَثِيرٍ مِّن نَّجْوَاهُمْ إِلَّا مَنْ أَمَرَ بِصَدَقَةٍ أَوْ مَعْرُوفٍ أَوْ إِصْلَاحٍ بَيْنَ النَّاسِ
«Багато із їх таємних бесід не приносять добра, якщо тільки вони не закликають роздавати милостиню, робити схвалюване або примиряти людей» (4:114).
Мухтасіб — це чоловік, призначений Імамом (правителем) або його заступником для спостереження за положенням підданих, з’ясуванням їх справ і інтересів»1. Абу аль-Хасан аль-Маварді писав: «Аль-Хісба — це повеління схвалюваного, коли виявляється його залишення, і утримання від засуджуваного, коли виявляється його здійснення»2.
Саме так було роз’яснено значення слова «аль-хісба». Тим не менш, ми б хотіли дати більш детальне визначення, щоб це відповідало ступеню аль-хісба і розкривало його реальність. Також ми хотіли б зачепити його походження і пояснити різницю між ним і аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар.
Отож, аль-хісба чи, по-іншому, вілаяту ас-сук (так його називають в Магрібі), — це один із трьох видів судочинства, задача якого — проінформувати про шаріатське рішення в обов’язковій для виконання формі у відношенні фактів, що завдають шкоду правам суспільства. Основою і доказом для аль-хісба є дії і слова Посланця ﷺ. Передається від Абу Хурайри (р.а.):
أَنَّ رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مَرَّ عَلَى صُبْرَةِ طَعَامٍ فَأَدْخَلَ يَدَهُ فِيهَا فَنَالَتْ أَصَابِعُهُ بَلَلًا فَقَالَ مَا هَذَا يَا صَاحِبَ الطَّعَامِ قَالَ أَصَابَتْهُ السَّمَاءُ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَقَالَ أَفَلَا جَعَلْتَهُ فَوْقَ الطَّعَامِ كَيْ يَرَاهُ النَّاسُ مَنْ غَشَّ فَلَيْسَ مِنِّي
«Одного разу Посланець Аллаха ﷺ проходив повз купи їжі. Засунувши руку всередину неї він відчув сирість і сказав: «О, хазяїн цієї їжі. Що це таке?». Продавець відповів: «О, Посланець Аллаха! Воно потрапило під дощ», — на що він ﷺ сказав: «Чому ж ти не виставиш її зверху, щоб люди могли одразу побачити це? Той, хто шахраює, не має до мене ніякого відношення».3 Передається від Кайса ібн Абу Гараза:
كُنَّا بِالْمَدِينَةِ نَبِيعُ الْأَوْسَاقَ وَنَبْتَاعُهَا وَنُسَمِّي أَنْفُسَنَا السَّمَاسِرَةَ وَيُسَمِّينَا النَّاسُ فَخَرَجَ إِلَيْنَا رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَسَمَّانَا بِاسْمٍ هُوَ خَيْرٌ لَنَا مِنَ الَّذِي سَمَّيْنَا بِهِ أَنْفُسَنَا فَقَالَ يَا مَعْشَرَ التُّجَّارِ إِنَّهُ يَشْهَدُ بَيْعَكُمُ الْحَلِفُ وَاللَّغْوُ فَشُوبُوهُ بِالصَّدَقَةِ
«В Медині ми займались продажем і купівлею васків4, і ми називали себе сімсарами (посередниками), і люди так само нас називали. [Одного разу] до нас прийшов Посланець Аллаха ﷺ і назвав нас кращим іменем, аніж те, яким ми себе називали. Він ﷺ сказав: «О, зібрання торговців! Торгівля супроводжується клятвами і пустослів’ям, так додайте до торгівлі [виплату] садака»5. Згадані слова і дії Посланця ﷺ вказують на те, що на правителя Ісламської Держави лягає контроль за торговцями і підприємцями, щоб не допустити шахрайства в сфері торгівлі, виробництва і т.п. речах, де можуть трапитись порушення, що завдають шкоду правам суспільства.
Коли Посланець Аллаха ﷺ був живий, він виконував цю діяльність сам, але також є думка, що для виконання цієї задачі на ринку Медини був призначений Саід ібн аль-Ас6. Також валії, призначені Посланцем ﷺ, і подальші халіфи самі займались діяльністю аль-хісба. Умар ібн аль-Хаттаб сам займався цією діяльністю, але при цьому став першим, хто призначив жінку на ім’я аш-Шіфа аль-Адавія для виконання діяльності аль-хісба на ринку Медини. Деякі вчені сказали, що основою для діяльності аль-хісба стало призначення Умаром у якості керівника ринку Абдуллаха ібн Утби. Це повідомив Ібн Саад аз-Зухрі7.
Після приходу до влади Омейядів, а потім — Аббасидів, обов’язки держави збільшились, а задачі примножились. В епоху Аббасидів особливо почали виділятись спеціалізації у деяких справах. Так судочинство, тобто інформування щодо шаріатського рішення в обов’язковій для виконання формі, щоб вирішити тяжби між людьми,або запобігти порушенням, що завдають шкоду правам суспільства, або вирішити суперечку між підданими і представниками органів державного управління, було поділено на види. Тому діяльність по запобіганню порушень, що завдають шкоду правам суспільства, була виділена в окреме судочинство під назвою «када аль-хісба».
Найвідомішим суддею даного судочинства в епоху Аббасидів став Ібн Аіша. Сфера діяльності мухтасіба8 обмежилась контролем продажів на ринках, усуненням проявів обману на ринках, таких як обмірювання, обвішування, шахрайство в продажі, шахрайство з цінами товару і т.д. Мухтасібу були дані повноваження для розгляду усіх справ, де зачіпаються громадські права, але при цьому немає позивача. Проте мухтасіб не може займатись справами, де стоїть питання про застосування худудів і джінаятів9.
Вирок мухтасіба є обов’язковим до виконанню в силу закону. Само ж виконання вироку покладається на стражів порядку (поліцію).
Що стосується наочної відмінності між аль-хісба і аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, то ми виділимо наступне:
1) Аль-Хісба хоч і є аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, але це не відноситься до тому, чим займаються окремі люди на свій розсуд. Для заняття діяльністю аль-хісба халіфи уповноважують спеціальних людей, тобто покладають аль-хісба на відповідні органи чи заклади в Ісламській Державі. Саме з цієї причини ранні факіхи назвали діяльність аль-хісба терміном «вілаяту аль-хісба».
2) Мухтасіб може отримувати зарплатню за аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, чого не можуть робити звичайні люди. Причина цього полягає в тому, що аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар відноситься до функцій держави. Що стосується звичайних людей, то аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар з їх боку розцінюється як добровільна дія, за яку людину очікує нагорода від Аллаха.
3) Аль-Хісба відноситься до одному із видів судочинства, тому мухтасіб розглядається як суддя, наділений повноваженням виносити рішення, призначати покарання і застосовувати силу, якщо в цьому є необхідність. Мухтасіб має право мати під своїм началом стражів порядку, чого не дозволено людям, які на добровільній основі займаються велінням схвалюваного і утриманням від засуджуваного. Абу аль-Хасан аль-Маварді писав: «Мухтасіб має право брати собі помічників, щоб в діяльності, для виконання якої він уповноважений, бути більш могутнім і мати більше можливостей. Що стосується того, хто взявся за цю діяльність на добровільних началах, то він не може уповноважувати для цієї діяльності помічників»10.
Варто зазначити, що використання слів «аль-хісба» і «аль-іхтісаб» у відношенні аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар не несе в собі шкоди і не змінює реальності фарда в виді аль-хісба. Адже суть полягає в значеннях і змістах, а не в словах і виразах. Поки термін не суперечить Шаріату, в ньому немає проблем. Якщо ми упевнені, що має місце належне розуміння питання, розуміння відмінності між його відгалуженнями, предметами, часностями, то ми можемо використовувати будь-які слова, які захочемо.
Для нас не секрет, що використання слова «аль-хісба» у відношенні аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар не відноситься до сучасних термінів, навпаки, це один із старих термінів. Цей термін настільки старий, наскільки знає свою історію фікх. Основою для такого використання терміну аль-хісба стало існування Ісламської Держави і людей, живучих під его опікою на протязі тривалого асу, впродовж якого запроваджувались Коран і Сунна, виконувались шаріатські хукми, серед яких — діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар. Коли існувала Ісламська Держава, вона позбавила людей від необхідності виконувати більшу частину цього фарду, що спонукало людей віднести діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар до держави настільки, що розмова про аль-хісба почала асоціюватись з аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, а розмова про аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар почала асоціюватись з аль-хісба.
Проте ми прагнемо усунути проблему в назвах і термінах, тому більш схильні до систематичному підходу, щоб усунути різного роду плутанини і неясності. Особливо це важливо, якщо враховувати, що сьогодні немає Ісламської Держави. Ми побоюємось, що люди не будуть розділяти між аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар і аль-хісба, вважаючи їх однією і тією ж справою, але ж аль-хісба — це обов’язок і діяльність держави, за виконання якого індивіди і прості люди не несуть відповідальності. В результаті чого люди залишать ваджиб в виді діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, розраховуючи на правителя. Саме цього ми і побоюємось.
Матеріал із книги:
«Норми Шаріату про діяльність наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного»
Аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар
Ясін ібн Алі
_____________________________
1. Книга «Мааліму аль-курба фі ахкмі аль-хисба», автор Ібн аль-Іхва аль-Кураші.
2. Книга «Аль-Ахкаму ас-сультанія», автор Абу аль-Хасан аль-Маварді.
3. Навів Муслім в «Сахіх».
4. Васк — міра ємності для злаків, рівна 60 са — прим. пер.
5. Навів ан-Насаі в «Ас-Сунану ас-сугра».
6. Ібн Абдуль-Барр в книзі «Аль-Істіаб фі маріфаті аль-асхаб» писав: «Саід ібн Саід ібн аль-Ас ібн Умайя ібн Абду Шамс ібн Абду Манаф аль-Кураші аль-Умаві <…> Після завоювання Мекки Посланець Аллаха ﷺ призначив його [у якості керівника] мекканського ринку».
7. Книга «Канз аль-уммаль фі сунані аль-акваль ва аль-афъаль», автор Алі ібн Абдуль-Малік аль-Хінді.
8. Так називається суддя када аль-хісба — прим. пер.
9. Шаріатські покарання за тілесні злочини — прим. пер.
10. Книга «Аль-Ахкаму ас-сультанія», автор Абу аль-Хасан аль-Маварді.
