Ісламізм у світі

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Вступ

Ісламська Умма в минулому сторіччі пережила два вкрай серйозних потрясіння.

Під час найсильнішого із цих потрясінь була зруйнована 1400-річна ісламська держава Халіфат, а під час другого окупаційне сіоністське утворення було розміщено на території Палестини при підтримці Англії. Паралельно з цими двома жахливими подіями в мусульманському світі виникла низка рухів. У цій статті ми зайдете інформацію про найбільш відомі серед ісламістських рухів: «Іхван аль-муслімін» («Брати-мусульмани»), «Джамаат-і-ісламі», «Партія відродження» («Ан-Нахда») і «Іранський ісламізм».

Хасан аль-Банна і «Іхван аль-муслімін»

В Єгипті, який був окупований Англією в 1882 році, виникли реформістські, модерністські і ісламістські погляди, представлені націоналістичними рухами і особливо працями Мухаммада Абдо. Тиск встановлених після скасування Халіфату деспотичних режимів на мусульман ніколи не слабшав, і, ймовірно, цей тиск вплинув на ідеї і методи деяких ісламістських рухів. В загалом, ісламістські рухи не могли зберігати свого початкового вектора і викреслювали лінію свого шляху по кривій.

Рух «Іхван аль-муслімін» («Брати-мусульмани») був заснований в 1928 році Хасаном аль-Банною. Активістський аспект аль-Банни більш помітний з точки зору науки. Аль-Банна бере участь у проповідницькій і наставницькій роботі у багатьох місцях, а також очолює групи студентів. Книги і журнали, опубліковані у видавництві, а також його ідеї спричинили величезний вплив на ісламістів того періоду і більш пізніх часів. Аль-Банна вважав, що причина, по якій мусульмани програють Заходу, в основному пов’язана з відсутністю освіти і науки.

Ідеї руху «Іхван аль-муслімін» не були ясні так само ж, як і його метод. До тому ж, не було описано детально і ясно, якою повинна бути ісламська адміністрація, про яку часто згадувалось в дискурсах руху. «Іхван аль-муслімін» в своїх виступах використовує двозначну риторику, щоб не викликати реакцію світського оточення. Сьогодні ми бачимо схожу ситуацію в партії «Ан-Нахда». Іхвани отримують широке розповсюдження у зв’язку з тим, що були одним із перших рухів, створених після скасування Халіфату, і за рахунок заяв у початкові періоди, закликаючих до Халіфату.

Проте пізніше всередині іхванів виникло багато розділень, і при кожному розділенні і розбіжностях «Брати» у якості партії ставали усе ближче до центру (системи), в той час як решта груп, які відкололись, маргіназілувались. «Брати» в результаті насильства в Єгипті у перші роки, а також під впливом палестинського питання, створили дві групи, які займались озброєною боротьбою. Ці озброєні групи також були задіяні всередині Єгипту і здійснили декілька гучних замахів. В даній обстановці зростаючого насильства Хасан аль-Банна був вбитий в результаті замаху і став, з воле Аллаха, шахідом у 1949 році.

На початкових етапах «Брати» не схвалюють думки увійти в єгипетський парламент, оскільки критикують корупцію режиму і втручання західних держав в його справи. Проте на конференції, яка відбулась в 1941 р., було прийнято рішення «висунути кандидатів в парламент, коли прийде час виборів», а через рік була здійснена участь в виборах. Фактично, ми можемо сказати, що ідеї аль-Банни про націю і національну державу підштовхнули його до участі в політиці в стенах парламенту. Це ясно видно із відкритого листа, який він написав королю Фаруку I.

В даному листі він згадує про необхідність зміцнення спочатку арабської єдності, а потім ісламської. За словами аль-Банни, «кожна нація в процесі пробудження відчуває нужду в прославленні як велика і чудова нація через власне коріння і історію, і Іслам гарантує дану велич». Відповідно, аль-Банна, в першу чергу прагне до незалежної нації і прославленню цього стану — бути нацією через ісламізм. Окрім того, він відкидає ідею про те, що ісламістські інститути можуть нашкодити відносинам з західними державами. Ведучи дану політичну боротьбу, аль-Банна вирішив не вступати в конфлікт з ідеєю національності і залишив у тіні такі питання : «як запроваджується Шаріат» і «якими повинні бути ісламські інститути».

Після перевороту, здійсненого «Рухом вільних офіцерів» в 1952 році, до влади при широкій народній підтримці прийшов Гамаль Абдель Насер, який провів низку реформ і завоював повагу і симпатії в регіоні. Період Абдель Насера — це період внутрішніх розділень для «Братів». Ідеї Сейіда Кутба і «Іхванів» того періоду суперечили один одному. Кутб вступив в процес відокремлення від «Братів». На відміну від поміркованої і примирливої політики Хасана аль-Банни в цей період, Сейід Кутб визначає усі адміністрації і заклади, які перебувають під впливом західної цивілізації, як «джахілія» (невігластво).

Після смерті Гамаля Абделя Насера режим Анвара Садата послаблює тиск на «Братів». Ця політика паралельна переходу країни до ліберальної економіки. Садат почав використовувати релігійні символи і об’явив загальну амністію в’язням «Іхвана». Для «Братів» 1980-ті роки стали періодом підйому. В епоху Мубарака вони беруть участь в виборах і одночасно входять в уряд, вступаючи в коаліції. Політична лінія «Братів-мусульман» будувалась на трьох принципах, а саме: увійти в парламент, беручи участь в демократичних виборах, бути ефективними в студентських рухах і створювати мережу соціальної допомоги. Відносини «Братів-мусульман» з політичною владою до повстань в арабських країнах («Арабська весна») і наслідків перевороту коливались між примиренням і репресіями.

Після того, як повстання почались в Тунісі, вони незабаром поширились на Єгипет, диктатор Хосні Мубарак, на протязі довгих років перебуваючий на посту президента, був скинутий. На нових виборах лідер «Братів» Мухаммад Мурсі став президентом. На протязі цього періоду не було зроблено ані ісламістських змінень в єгипетський адміністрації, ані розірвання Кемп-Девідських угод з сіоністським утворенням «Ізраїль». Згодом Сполучені Штати допустили організований Саудівською Аравією переворот, щоб зберегти стабільність в Єгипті. Пізніше для Мухаммада Мурсі почався тривалий період утримання під вартою, його катували, його права обмежували, і він помер від серцевого нападу в залі суду 17 червня 2019 року.

Абу-ль-Аля Маудуді і «Джамаат-і-ісламі»

Сайід Абу-ль-Аля Маудуді, засновник «Джамаат-і-ісламі», одній із організацій, які лежать в основі сучасного політичного ісламізму, народився в 1903 році в регіоні Декан в Індії. Його родина має глибоку історію як з боку матері, так і з боку батька. Маудуді, який переїхав в Делі після нетривалого перебування в Біджнорі, почав брати активну участь в рухах за незалежність. У першу чергу, він став індійським націоналістом, тобто прибічником Конгресу. У той час в Конгресі існувала партія під назвою «Мусульманська спільнота», яку підтримували індійські ісламісти, такі як Саід Ахмад-хан і Мухаммад Ікбал.

Спочатку Маудуді почав працювати в підтримуваному Конгресом журналі «Taj». У цей період він приймає більш активну участь у вуличній політиці. На протязі цього періоду, коли рухи за незалежність в Індії збільшились по чисельності і різнобічно розвились (17 рухів), Маудуді мав можливість зустрічатись з різноманітними організаціями. Він працював в типографіях більшості цих рухів і мав можливість бачити відмінності між ними.

Трапились три важливі події які вплинули на погляд Маудуді на націоналізм в цей період і змінили його. Першим із них є скасування Халіфату в Туреччині в 1924році і, відповідно, розпуск «Руху на підтримку Халіфату в Індії». Друга подія полягає в тому, що під час розпаду Османської держави араби-мусульмани повстали і частково викликали крах Халіфату замість того, щоб підкоритись його заклику до джихаду. Цей досвід примушує Маудуді переглянути націоналізм і вестернізацію і дистанціюватись від них. Він розуміє, що націоналізм не зможе відстоювати інтереси Ісламу через своє світське походження. З цієї причини Маудуді, який втратив віру в Конгрес і націоналізм, почав розглядати у якості рішення виключно Іслам. Між 1925 і 1930 роками Маудуді присвятив себе дослідженням і написав роботи по історії і Ісламу.

До 1947 року Пакистан був відокремлений як національна держава, на чолі якого стояв Мухаммад Алі Джінна. Тоді не ідеологічна, а політична ідентичність Маудуді вийшла на перший план, і виникла політична партія «Джамаат-і-ісламі». «Джамаат-і-ісламі», як і інші ісламістські партії, припустилась тієї ж помилки і хотіла встановити ісламську адміністрацію, почавши працювати у межах нинішнього статус-кво. Проте раніше вона критикувала інші ісламістські партії, які діяли подібним чином. «Джамаат-і-ісламі» раніше вважала,що досягнути ісламського уряду демократичними засобами неможливо.

Проте дане положення торкнулось і самого «Джамаат-і-ісламі». Замість того, щоб ідея змінювала реальність, реальність вплинула на ідею. Звідси лінія даного руху набуває «кривизни». «Джамаат-і-ісламі» проходить в парламент і починає проводити опозиційну політику проти світських партій; звідси укладаються союзи з різноманітними партіями. В цей період партія при кожній можливості заявляла про свою вимогу створення Ісламської Держави.

На перших етапах створення політичної партії «Джамаат-і-ісламі» не приймала участі в демократичних виборах. Вона навіть заявляла, що не визнає конституцію держави, якщо остання не є ісламською. Але у 1951 році «Джамаат-і-ісламі» бере участь у демократичних виборах, хоча і не добивається бажаного успіху. З’являється вплив «Джамаат-і-ісламі» в країні в ісламському світі, але відсоток голосів на виборах виявляється низьким. Пакистан, як і інші країни мусульманського світу, переживає багато переворотів за свою політичну історію. В результаті переворотів створювались союзи згідно з політичною обстановкою.

В цей період «Джамаат-і-ісламі», проявляючи прагматизм, починає формувати союзи і зі світськими партіями, хоча раніше завжди укладала союзи лише з ісламістськими партіями. Деякі світські партії, озадачені збереженням устрою, починають вдаватись до ісламських дискурсів, щоб заручитись підтримкою народу.

Підйом «Джамаат-і-ісламі» по драбинкам державної структури співпадає з періодом правління Яхьі Хана, який так само прийшов до влади через переворот. І тут ми бачимо такий же прагматичний підхід з боку руху. «Джамаат-і-ісламі» діє разом з путчистами. Це стає усе більш помітним у публічній сфері. З’являється думка, що дана ситуація приведе «Джамаат» до успіху на виборах. Але цього так і не відбувається. У цьому зв’язку стверджується, що Маудуді почав піддавати сумніву боротьбу в демократичних умовах, і навіть в інтерв’ю зі своєю дружиною Бегюм ханум він визнає, що партія пішла на деякі поступки і що рух втратив свою невинність.

Потім починається президентський період Бхутто. Маудуді, який став лідером опозиційного блоку під час правління Алі Бхутто, інтерпретує свій демократичний метод діяльності через висунуту ним концепцію «теодемократія». Згідно цій ідеї, пропагується необхідність підтримки ісламістських партій в світських державах, а також те, що при підтримці партій захищається не демократія, а відстоюються віруючі раби, яких Аллах зробив халіфами (намісниками) на землі.

Країна вводить новий військовий стан після перевороту, здійсненого генералом Зія-уль-Хаком. Генерал, який займав пост президента з 1978 по 1988 рік, укладає союз з партією «Нізам-е-Мустафа», яка була лідером ісламістської опозиції. В це період Маудуді стає високопоставленим державним діячем. Під впливом іранської революції 1979 року Маудуді розглядає можливість створення ісламської держави в Пакистані. Проте в цьому році Маудуді помирає.

Хомейні і іранський ісламізм

Хомейні довгий час виступав проти шахського режиму, як під час його перебування в Кумі, так і після свого поселення в Парижі. В Ірані довгий час панували нестабільність і безлади. Траплялось багато випадків насильства. Наслідки багатьох актів, таких як спалення 400 людей в кінотеатрі, обрушились на шаха. З цієї причини, внаслідок багатьох актів і погроз з боку Америки офіцерам в армії, в 1979 року був скинутий Мохаммед Реза Шах, а Хомейні повернувся в Іран. В 1983 році була проголошена «Ісламська Республіка Іран».

В новій адміністрації останнє слово в законодавчих і виконавчих питаннях переходить до «вілаят аль-факіху», тобто релігійному лідеру. 270 депутатів несуть службу в парламенті під назвою «Ісламська консультативна рада». Парламентські вибори проходять кожні чотири роки. Жоден закон не може бути прийнятий без схвалення вілаят аль-факіха. При визначенні кандидатів в президенти і навіть у випадку перемоги на виборах вступ кандидата на посаду залежить тільки від схвалення вілаят аль-факіха. Президент призначає прем’єр-міністра, а Консультативна рада стверджує його. Проте по рішенню більшості Консультативної ради президент і прем’єр-міністр можуть бути замінені.

Неможна заперечувати факт, що іранський ісламізм спричинив значний вплив на мусульманський світ. Проте з часом стало очевидно, що Ісламська Республіка Іран не є Ісламською Державою і навіть не є послідовником джафарітського мазхабу. Фраза «офіційна релігія — Іслам», записана в конституціях деяких країн, була написана і в Ірані. Проте країна не стає Ісламською Державою лише через запис «офіційна релігія — Іслам». Це так само стосується Ірану. Якщо вивчити конституцію Ірану, принципи, на яких заснована держава, і його політику, від внутрішньої до зовнішньої, ви побачите, що усе це абсолютно протилежно Ісламу. Фактично, навіть у перші роки революції ісламська партія «Хізб ут-Тахрір» написала спростування під назвою «Критика проекту іранської конституції», в якому говорилось, що Іран не є Ісламською Державою, а його конституція не є ісламською.

Також Інформаційним офісом «Корінних змінень» («Köklü Değişim») був випущений матеріал «Американсько-іранські відносини між підозрами і реальністю»1, розкриваючий вплив Америки на революцію і подальші відносини між Америкою і Іраном.

Ганнуші і ісламізм «Ан-Нахди»

В Тунісі до 1988 року були закриті усі можливості для політичних структур, заснованих на релігійних принципах у межах орієнтованої на Захід державної системи. Був покладений початок «Асоціації на захист Корану», яка була уперше створена викладачами і студентами Університету мечеті аз-Зайтуна в 1970 році. Новий рух почався з відкриття мечеті в Туніському університеті в 1971 році під керівництвом Рашида Ганнуші і перетворився на асоціацію під назвою «Аль-Джамаат уль-Ісламійя». 19 вересня 1980 року «Аль-Джамаат уль-Ісламійя» перетворилась в політичну організацію під назвою «Харакат аль-іттіджах аль-Ісламі». Проте уряд заарештував її засновника Рашида Ганнуші, але пізніше звільнив. Потім його знов спіймали і кинули до в’язниці з 1981 по 1984 рік.

Хоча Рашид Ганнуші був засуджений до довічного ув’язнення, Зін аль-Абідін Бен Алі виправдав Рашида в 1988 році. В тому ж році даний рух, який змінив назву на «Хізб ан-Нахда» («Партія Відродження»), об’явив, що на всезагальних виборах 1989 р. він отримав 22% голосів, тоді як офіційні дані повідомляли про 17%. Рашид Ганнуші, який спочатку був ув’язнений внаслідок репресій проти цього руху, а потім звільнений, попросив притулку в Алжирі. Він залишався там до 1991 року, після чого укрився в Хартумі, столиці Судану, а потім жив у вигнанні в Англії до 2011 року, де він отримав притулок в 1993 році («Ісламська енциклопедія»).

Ганнуші — це політичний ісламіст, який дотримується модерністського уявлення і володіючий західною думкою, тому що після змін в Тунісі від ісламізму Ганнуші залишився лише його демократизм. Заяви, які він зробив після революції, шокували політичних ісламістів. Проте якщо ви уважно проаналізуєте рух «Ан-Нахда», то побачите, що він представляє собою суміш усього. З цієї причин, дивлячись на політичну картину на постреволюційній арені Тунісу, рух назвав себе «демократичними мусульманами». Окрім того, рух навіть наважився зробити такі заяви, як: «Ми покидаємо політичний Іслам. Ми переходимо до демократичному Ісламу».

Таким чином, рух намагався показатись своїм в очах режиму і решти партій, а також намагався добитись ментальних змін в Тунісі. Всупереч тому, що народ обрав «Ан-Нахду» у якості першої партії, «Ан-Нахда» встановила уряд примирення. Ганнуші навіть позитивно відгукнувся про туніського диктатора Бургібу. Проте на останніх виборах туніський мусульманський народ дав необхідну відповідь на подібну політику «Ан-Нахди», і та програла вибори.

«Ан-Нахда» після приходу до влади робила упор на «примирення». Група «Ан-Нахди», яка входить в парламент, проголосувала проти пропозиції про законопроект «Щоб зробити Коран і Сунну джерелом конституції». Рух постійно робить упор на моделі громадянської держави. Ганнуші, якого ми також пам’ятаємо із згадувань президента Ердогана, перекреслив 1400-річну історію Ісламу, заявивши про те, що: «У держави немає релігії, релігія є у громадянина». Знов же, «Ан-Нахда» не схвалила статтю законопроекту, який стверджував, що «відносини з «Ізраїлем» — злочин». Рух завжди йшов на поступки і відкладав такі питання, як призначення держслужбовців, звільнених через свої переконання. На додаток, щоб не нагнітати напруженість, рух «Ан-Нахда» залишив уряд технократам, передавши їм вважливі міністерства, а потім пішов звідти повністю. Все це трапилось в ім’я примирення і під впливом Ганнуші.

Проте люди думали, що вони здійснюють революцію,що диктатор втік і що тепер народ вільний. Вони думали, що прийшов час організувати своє життя згідно з релігією. Алі аль-Ураййід, який якийсь час був відповідальним за організацію «Ан-Нахди», визнав, що до революції вони використовували Іслам тільки як інструмент, заявивши: «Молоді люди пропонують нам проголосити Шаріат. Ми ж не прийняли такого рішення, тому що в цій країні живуть люди різноманітних поглядів. Ось чому ми сформували уряди примирення».

Висновок

В результаті ісламізм проклав зигзагоподібний шлях, який суперечить самому собі, суперечить своєму минулому і суперечить Ісламу, оскільки покривається пилом і брудом демократії. Поступки, викликані іноді тиском, а іноді зроблені під приводом «інтересів», породжували більш крупні поступки. Володарі даного розуміння не могли змінити систему в стінах парламенту, навпаки, вони продовжили життя системі і піддали зміненням свої власні ідеї і погляди.

 

Осман Йилдиз

________________

1. http://fliphtml5.com/smpl/ugle