Що втратили Іслам і мусульмани з вини ісламізму?

В Туреччині цю фразу зазвичай використовують на адресу прагматичних ісламістів, які в інтеграції з «Партією Справедливості і Розвитку» (ПСР) запровадилась в систему і вилучають із неї максимальну для себе вигоду, заявляючи при цьому, що нібито не ідуть на компроміси відносно своєї ісламістської позиції. Дійсно, ісламісти 90-х років, які відійшли від ісламських принципів і цілей після приходу «ПСР» до влади, зробили висновок, що «спокій, комфорт і вигода» є єдиною дійсною розмінною монетою.

Хоча дана ситуація викликала у багатьох розчарування, переважна більшість була заманена в караван прагматистів, де вони стали жертвами користі (маслахата) і віддалились від ісламських принципів. Хоча окремі особистості, групи, партії, заклади і організації,які виникли у якості ісламістів, повинні були бути сильними носіями Ісламу, але, на жаль, і вони вдались до маніпулюванню ясними цілями і принципами Ісламу.

По суті, ісламізм — це тенденція, яка виникла після того, як мусульмани перестали представляти головуючий центр світової політики. Серйозний регрес, який став відчутним у другій половині XVIII сторіччя, привів до новому образу мислення серед мусульман. Чому Захід просунувся, а ми відстали від усього світу? Як Захід досяг подібного розвитку? Він набув успіху за рахунок своєї релігії або за рахунок того, що відсунув свою релігію на задній план?

Яким повинен бути наш підхід до західних принципів, цінностей і цивілізації? На порядок денний мусульман лягли такі питання, як «З чого треба почати відродження?». Навіть якщо не в формі громадського руху, а тільки на індивідуальному рівні, серед мусульман з’явились деякі вчені, такі як Шах Валіуллах Дехлеві, які запропонували шляхи виходу і порятунку. Услід за цим з’явилась низка ідейних діячів, яка заклали сучасні основи деяких рухів, називаємих «рухами відродження», «реформаторськими рухами», «модерністськими рухами» і «традиційними рухами».

Услід за загостренням проблем, ідейним отруєнням мусульман, а також скасуванням забезпечуючої фактичну єдність держави Халіфат в 1924 році серед мусульман виникли ісламістські рухи, які бажали об’єднати мусульман і повернути їх до колишніх часів, або націлені на вузьку діяльність на локальному рівні. При згадуванні ісламізму зазвичай маються на увазі не індивідуалістичні рухи, а політичні ісламісти, націлені на суспільство і систему, що і ми маємо на увазі в цілому під цим терміном. Отож,що ж втратили Іслам і мусульмани з вини ісламізму? Яку шкоду він завдав Ісламу і мусульманам? Давайте стисло розглянемо це під декількома заголовками.

Був видалений ясний образ Ісламу із свідомості людей

Поставивши Іслам в нинішню кон’юнктуру з деякими інтерпретаціями і примусовими умовиводами, ісламісти нанесли удар по ідеї про те, що Іслам володіє унікальним світоглядом і унікальною системою, настільки, що кількість людей в суспільстві, які робили намаз, але при цьому виступали проти Шаріату, почала стрімко зростати. Серед людей, які вірили в Аллаха і Пророка ﷺ, виникло розуміння, через яке вони відвернулись від встановленої Аллахом і Його Посланцем ﷺ системи (Шаріату) і більше того — почали боротись проти неї. Звівши Іслам до деяких другорядних і індивідуальних питань, вони паралізували громадське життя світським розумінням.

Ті, хто колись заявляв: «Якщо мусульманин став секуляристом, то він більше не є мусульманином. Якщо він — мусульманин, то він не може бути секуляристом!», — сьогодні створюють плутанину через оману про те, що нібито держава може бути світською, а особистість — не може. Окрім використання Ісламу у якості трампліну до своєї влади, ті, хто грав в ісламізм, не тільки не вели Іслам до домінуванню в державі і суспільстві, але і знаходили продовження своєї влади в боротьбі проти принципів Ісламу, підкорившись імперіалістам. Після того, як ісламісти прийшли до влади, вони, вдаючись до різноманітних м’яких і жорстких інструментів і методів, почали запроваджувати серед людей неісламські ідеї, такі як секуляризм, демократія, патріотизм і націоналізм. На жаль, до правлячих ісламістів приєднались і ісламістські угрупування.

Вони стали партнерами у їх численних ідейних і фізичних утисканнях і відхиленнях, зберігаючи мовчання або приймаючи активну участь в їх безумствах. Вони намагались виправдати кожну неправильну практику можновладців, знаходячи прикриття або виправдання, незважаючи на те, що час від часу проявляли локальну опозицію. Тим часом, особливо молоде покоління,яке народилось в останні 20 років, дивлячись на те, що відбувається, звернулось до деяких неісламських ідей і рішень з причини замішання, викликаного незнанням істинного Ісламу. В той час, як деякі щирі мусульмани усе іще очікували, коли ж ісламісти принесуть Шаріат, ісламісти на словах і ділах заявили, що є вічними хранителями демократії.

Ісламські ідеї і хукми втратили ясність в свідомості людей. Іслам став релігією, яку можна пристосувати до усьому, як і усе можна пристосувати до Ісламу. Ідеї і думки,які при одному лише згадуванні викликають у нас мурашки по шкірі і від зла яких ми вдаємось до Аллаху, були висунуті в ім’я або від імені Ісламу. Те, що в Ісламі є право і модель управління, які здатні вирішити усі проблеми і які, незважаючи на усі відмінності у суспільстві, охоплюють усе людство, залишались непоміченими. Серед людей, приведених мусульманами до влади, висловлювались аргументи на користь того, що релігія (Шаріат), яка є насправді є джерелом миру, у випадку запровадження викличе безлади.

Погляньте, що у цьому відношенні говорить прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим в своєму відеоінтерв’ю: «У нас в країні секуляризм, у нас — демократія. Ми не змішуємо між собою релігію і державні справи. Протилежний образ нам не підходить. Якщо зробити релігійні цінності вище за усе в адміністрації, то як це буде називатись? Звичайно ж ми вкрай шануємо свої релігійні цінності, але якщо ми станемо проводити політику у межах релігійних цінностей, то ми не зможемо виплутатись із цього положення. В цьому-то і уся суть секуляризму. Чоловік може бути мусульманином, може бути менш релігійним, може бути невіруючим — усе це припустимо. Якщо ми спробуємо нав’язувати протилежне, то мир у цьому суспільстві буде порушений. Релігійні питання не повинні впливати на питання управління країною»1.

Якщо релігійні питання не повинні впливати на питання управління країною, то на що вони повинні впливати? Хіба Іслам не є всеохоплюючою релігією, яка охоплює усі сфери?! Хіба мусульманин не повинен приймати встановлений Аллахом закон про державне управління так само ж, як він приймає веління про п’ятикратний намаз?! Хіба не Господь світів є джерелом обох велінь?! Хіба не існує десятків шаріатських текстів і практичних прикладів Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників (р.а-хум) про те, що управління державою повинно бути ісламським?! Хіба не Аллах велить нам триматись подалі від людських бажань і забаганок і підкорятись тільки ниспосланому Ним Шаріату?!

ثُمَّ جَعَلۡنَٰكَ عَلَىٰ شَرِيعَةٖ مِّنَ ٱلۡأَمۡرِ فَٱتَّبِعۡهَا وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَ ٱلَّذِينَ لَا يَعۡلَمُونَ

«Потім Ми наставили тебе на шлях із повеління. Слідуй їм і не потурай бажанням тих, які не володіють знанням» (45:18).

Вони поширили хворобу «аль-вахн» серед мусульман

يُوشِكُ الْأُمَمُ أَنْ تَدَاعَى عَلَيْكُمْ كَمَا تَدَاعَى الْأَكَلَةُ إِلَى قَصْعَتِهَا، فَقَالَ قَائِلٌ: وَمِنْ قِلَّةٍ نَحْنُ يَوْمَئِذٍ؟ قَالَ: بَلْ أَنْتُمْ يَوْمَئِذٍ كَثِيرٌ وَلَكِنَّكُمْ غُثَاءٌ كَغُثَاءِ السَّيْلِ، وَلَيَنْزَعَنَّ اللَّهُ مِنْ صُدُورِ عَدُوِّكُمْ الْمَهَابَةَ مِنْكُمْ، وَلَيَقْذِفَنَّ اللَّهُ فِي قُلُوبِكُمْ الْوَهْنَ. فَقَالَ قَائِلٌ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، وَمَا الْوَهْنُ؟ قَالَ: حُبُّ الدُّنْيَا وَكَرَاهِيَةُ الْمَوْتِ

«Близько той час, коли общини будуть накидатись на вас подібно тому, як їдоки запрошують один одного до трапези!». Хтось спитав: «Це трапиться через те, що нас тоді буде мало?». Пророк ﷺ сказав: «Навпаки, в той день вас буде багато, але ви будете подібні муті, розсіяної в потоці, і Аллах зробить так, що страх перед вами покине серця ваших ворогів, а в ваші серця Аллах поселить вахн». Хтось спитав: «О, Посланець Аллаха, а що таке вахн?». Він ﷺ відповів: «Любов до цьому світу і ненависть до смерті» (Абу Давуд).

На протязі багатьох років в Туреччині і в країнах, які розглядають її як зразок для подражання, ісламізм сприймався як дещо, що ставить на меті усього досягнення комфортного життя шляхом збереження деяких ісламських цінностей. Замість того, щоб дотримуватись ідей і методів, принесених Божественним Одкровенням, і боротись проти усіх неісламських ідеологій, ідей, критеріїв і переконань, вони скерувались до спроби переконати усіх, що ісламські концепції і практики, які наразились на нападки з боку Заходу, насправді, не із Ісламу, і що Іслам і мусульмани можуть адаптуватись до сучасному світу; вони намагались реалізувати таку місію, як модернізація ісламських текстів (аяти, хадіси) через використання сучасних інтерпретацій. Хоча деякі комплексні, захисні і інтерпретуючі підходи, подібні цим, були вжиті з добрими намірами і виходили із бажання принести благо мусульманам, на жаль, було помічено, що цей тип ісламізму завдав серйозного удару по сприйняттю на цей раз мусульманами Ісламу.

В ситуації, в якій ми опинились,навіть ісламісти виявились безсилі захищати Іслам. Сьогоднішній жадібний апетит ісламістів до мирському та їх тяга до розкоші надали світській стороні досить аргументів для використання їх проти Ісламу, поставивши тим самим щирих мусульман в важке положення. З іншого боку, ця хвороба секуляризації почала розповсюджуватись в суспільстві подібно вірусу. Через цю прив’язаність до мирському воля і настирливість втратили ясність і похитнулись.

Професор Іхсан Сюрейя Сирма виразив дану думку на одній із книжкових ярмарок, які він відвідав. На питання тележурналіста: «Як ви інтерпретуєте дії уряду «ПСР», скеровані на те, щоб мусульмани жили в комфортних умовах? Чи знаходиться Туреччина в хорошому положенні з точки зору Ісламу?», — він дав наступну відповідь: «Я не знаю, що із моєї відповіді ви опублікуєте, але я усе ж таки дам відповідь, і, можливо, ви піддасте це цензурі. В період правління «ПСР» мусульмани почали відчувати себе набагато комфортніше. Вони стали світськими. Вони стали людьми, більш прив’язаними до мирському, і, скажімо так, втратили ту ісламську свідомість, яка була 15 років назад. Відкрито багато ліцеїв імам-хатибів, відкрито багато факультетів по теології, але люди відійшли від відданості Ісламу, які ми знаходимо в Корані і в інших книгах по релігії. Занурившись у мирське, вони позабули про релігію.

Це треба якось компенсувати. Коли мусульмани стали світськими людьми, вони побудували красиві дома, купили красиві дачі, купили розкішні автомобілі, але ніхто із них не купує книги. Мусульмани перестали читати книги. В інших колах книги читають, а мусульмани — ні. Якщо не читати книг, виникають ситуації, які суперечать Ісламу. Наведу приклад: 20 років назад серед мусульман було не так багато розлучень, а зараз приблизно 7-8 людей із 10 вступаючих у шлюб розлучаються. Чому? Тому що вони не знають Ісламу. Коли люди не знають Ісламу, вони дивляться мирськими очима. Дівчина говорить: «Я не хочу жити з твоїми батьками!». Хлопець говорить: «Я хочу,щоб моя обраниця була з вищою освітою». Тобто вони дивляться мирськими очима. Вони позабули Іслам. Якщо така тенденція буде продовжуватись, то, я думаю, трапиться катастрофа»2.

Таким чином, мусульмани відійшли від критерію «халяль – харам» і перейшли до принципу «користь – шкода». Після того, як вони набули мирське, яке віднині не бажали програвати своїм ворогам, вони відмовились від своєї релігії, прийняли приниження в цьому світі і страждання у Вічному житті.

Вони відволікли мусульман від основи

Іслам — це фундаментальна і всеохоплююча релігія, яка проповідує особливий погляд мусульман на життя. В основі цього особливого, видатного погляду лежить ідея про те, щоб фраза «Ля іляха ілляллах Мухаммадун Расулуллах» домінувала у світі. Адже таким був погляд Пророка ﷺ на життя як в мекканський період встановлення Ісламської Держави, так і в медінський, після його встановлення. В Мецці ця істина була проголошена вустами Пророка ﷺ наступним чином:

يَاعَمُّ، وَاللهِ لَوْ وَضَعُوا الشَّمْسَ فِي يَمِينِي،وَالْقَمَرَ فِي يَسَارِي عَلَى أَنْ أَتْرُكَ هَذَا الْأَمْرَ حَتَّى يُظْهِرَهُ اللهُ أَوْ أَهْلِكَ فِيهِ مَا تَرَكْتُهُ

«О, мій дядько! Клянусь Аллахом,якщо навіть вони покладуть мені Сонце у праву руку, а Місяць — в ліву, з умовою залишити цю справу, я не залишу її, поки не завершить її Аллах повністю або поки я не загину на цьому шляху!» (Ібн Хішам, «Сіра»).

В Медині ж — через такі слова:

أُمِرْتُ أَنْ أُقَاتِلَ النَّاسَ حَتَّى يَشْهَدُوا أَنْ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ وَأَنَّ مُحَمَّدًا رَسُولُ اللَّهِ وَيُقِيمُوا الصَّلَاةَ وَيُؤْتُوا الزَّكَاةَ فَإِذَا فَعَلُوا ذَلِكَ عَصَمُوا مِنِّي دِمَاءَهُمْ وَأَمْوَالَهُمْ إِلَّا بِحَقِّ الْإِسْلَامِ وَحِسَابُهُمْ عَلَى اللَّهِ

«Мені було велено битись з людьми, поки вони не скажуть: «Немає божества, окрім Аллаха, Мухаммад — Посланець Аллаха». Якщо вони скажуть це, то збережуть від мене свої життя, окрім як по праву, уповаючи при цьому на нагороду від Аллаха» (Бухарі, «Іман» 17, 28, «Салят» 28, «Закят» l, «Іътісам» 2, 28; Муслім, «Іман» 32–36; Абу Давуд, «Джихад» 95; Тірмізі, «Тафсір ус-сура» (88); Насаі, «Закят» 3; Ібн Маджа, «Фітан» 1–3).

Інакше кажучи, як в Мецці, так і в Медині за основу було взято саме це. Решту усього іншого, що стосується життя, було організовано по принципу цієї основи. Але як же далекі від цієї основи сьогоднішні ісламісти! Вони сильно віддаляють мусульман від даної цілі! Спочатку вони вийшли у дорогу, використовуючи цю точку зору для того, щоб принести світло усьому світу, але відійшовши від даної точки зору, вони не те що не змогли принести світу світло, але самі занурились у пітьму. Умма, яка сторіччями переслідувала даний ідеал, ставала менш значущою і більш втягнутою у порожні справи через дискурси локальних, національних, місцевих, націоналістичних, регіональних і патріотичних ісламістів.

Мусульмани віддалились від того, щоб бути Уммою на свідомому рівні

Ісламізм, який зародився в ісламських землях, не тільки об’єднав мусульман, але і прищепив визнання кордонів між собою. Він відокремлював їх проблеми одна від одної. В ітозі проблема мусульман в Сирії почала розглядатись як проблема сирійців, в Єгипті — єгиптян, в Іраку — іракців. Проте мусульмани — це єдина Умма в своїх радостях і печалі. Більше того, їх релігія єдина, їх держава єдина і їх землі теж єдині. Посланець Аллаха ﷺ порівняв мусульман з єдиним організмом:

مَثَلُ الْمُؤْمِنِينَ فِي تَوَادِّهِمْ وَتَرَاحُمِهِمْ وَتَعَاطُفِهِمْ مَثَلُ الْجَسَدِ إِذَا اشْتَكَى مِنْهُ عُضْوٌ تَدَاعَى لَهُ سَائِرُ الْجَسَدِ بِالسَّهَرِ وَالْحُمَّى

«Віруючі у взаємній любові між собою, милосерді і обхідливості по відношенню один до одного подібні єдиному тілу: якщо один орган скаржиться, то решта усього іншого тіла відгукується безсонням і жаром» (Бухарі, «Адаб»; Муслім, «Бірр»).

Заключення:

У наведених вище підзаголовках кратко обговорюється основний збиток, завданий ісламістами Ісламу і мусульманам. Якщо ми поглибимось в деталі, то обсяг цієї теми збільшиться, і вона стане темою цілої книги, а не статті. При широкому розгляді питання стає очевидним, що майже усі течії ісламізму, які виникли за останні 100 років, діяли, суперечачи ісламським ідеям і методам. Вони розмивали чіткий образ Ісламу, притупляли скрупульозність в дотриманні, віддаляли мусульман від витоків, вимушували їх загрузати в деталях, а також привели їх до смиренню з батилем і навіть до тому, щоб змішати батиль з істиною через пристосовницькі і опортуністичні підходи. Люди відійшли від ісламського методу змін і розчинились в неісламських зміненнях і трансформаціях.

Хоча приклади, наведені нами в даній статті, обмежені в цілому Туреччиною, ситуація більш чи менш однакова для усіх мусульманських країн, що цілком природно. Адже, незважаючи на регіональні відмінності, ісламізм завжди є імітацією одних і тих же устоїв.

В кінці нашої статті нам би хотілось процитувати аят, хадіс і висловлювання вченого-муджтахіда Такиюддіна Набхані.

Всевишній Аллах сказав:

يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ مَن يَرۡتَدَّ مِنكُمۡ عَن دِينِهِۦ فَسَوۡفَ يَأۡتِي ٱللَّهُ بِقَوۡمٖ يُحِبُّهُمۡ وَيُحِبُّونَهُۥٓ أَذِلَّةٍ عَلَى ٱلۡمُؤۡمِنِينَ أَعِزَّةٍ عَلَى ٱلۡكَٰفِرِينَ يُجَٰهِدُونَ فِي سَبِيلِ ٱللَّهِ وَلَا يَخَافُونَ لَوۡمَةَ لَآئِمٖۚ ذَٰلِكَ فَضۡلُ ٱللَّهِ يُؤۡتِيهِ مَن يَشَآءُۚ وَٱللَّهُ وَٰسِعٌ عَلِيمٌ

«О, ті, які увірували! Якщо хто-небудь із вас відступить від своєї релігії, то Аллах приведе інших людей, яких Він буде любити і які будуть любити Його. Вони будуть смиренні перед віруючими і непохитні перед невіруючими, будуть битись на шляху Аллаха і не будуть боятись засудження тих, хто засуджує. Такою є милість Аллаха, яку Він дарує, кому побажає. Аллах — Охоплюючий, Знаючий» (5:54).

Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَيَبْلُغَنَّ هَذَا الْأَمْرُ مَا بَلَغَ اللَّيْلُ وَالنَّهَارُ وَلَا يَتْرُكُ اللَّهُ بَيْتَ مَدَرٍ وَلَا وَبَرٍ إِلَّا أَدْخَلَهُ اللَّهُ هَذَا الدِّينَ بِعِزِّ عَزِيزٍ أَوْ بِذُلِّ ذَلِيلٍ عِزًّا يُعِزُّ اللَّهُ بِهِ الْإِسْلَامَ وَذُلًّا يُذِلُّ اللَّهُ بِهِ الْكُفْرَ

«Воістину, ця справа (панування цієї релігії) досягне усілякої місцевості, куди досягають день і ніч. Аллах не залишить оселі, будь вона із глини чи шкури, в яку Він не введе цю релігію за допомогою звеличення могутнього або приниження низького. Величчю Аллах звеличить Іслам, а приниженням принизить невір’я» (Ахмад ібн Ханбаль, «Муснад»; Табарані, «Аль-Кабір»).

Шейх Такиюддін Набхані:

«Треба було спробувати змінити суспільство так, щоб воно відповідало Ісламу, а не намагатись тлумачити Іслам так, щоб він відповідав суспільству».

Ільяс Кесем

______________

1. https://www.cnnturk.com/video/turkiye/basbakan-binali-yildirim-cnn-turk-canli-yayininda

2. https://t24.com.tr/haber/ilahiyatci-sirma-ak-parti-doneminde-muslumanlar-cok-fazla-rahata-kavustu-dindarlar-dunyevilesti,477557