Ми — як мусульманські жінки — не потрапимо у цю пастку!

Статті
Друкарня

قُلۡ هُوَ ٱللَّهُ أَحَدٌ ١ ٱللَّهُ ٱلصَّمَدُ ٢ لَمۡ يَلِدۡ وَلَمۡ يُولَدۡ ٣ وَلَمۡ يَكُن لَّهُۥ كُفُوًا أَحَدُۢ

«Скажи: «Він — Аллах Єдиний, Аллах Самодостатній. Він не народив і не був народжений, і немає нікого рівного Йому» (112:1–4).

Аллах — єдиний, а усе, крім Нього, подвійне (парне). Ця істина пояснюється в Корані наступним чином:

وَمِن كُلِّ شَيۡءٍ خَلَقۡنَا زَوۡجَيۡنِ لَعَلَّكُمۡ تَذَكَّرُونَ

«Ми створили усе існуюче парами, — можливо, ви пом’янете назидання» (51:49).

Усе, окрім Аллаха, має потребу в протилежності, в протилежній статі із свого виду; позитивне потребує негативного, позитив — в негативі, земля — в небі, ніч — в дні, жінку — в чоловіку.

Ця потреба, звичайно, не є однобічною. Це — потреба, яка необхідна для того, щоб сторони доповнювали недоліки одна одної і складали єдине ціле. В хадісі, переданому Тірмізі, говориться наступне:

إِنّ النِّسَاءَ شَقَائِقُ الرِّجَالِ

«Жінки — це друга половина (складаюча єдине ціле) чоловіків» (Тірмізі).

Який чудовий опис, чи не так? У той час як чоловіки і жінки є окремими індивідуальними особистостями, об’єднуючись у родину, вони стають єдиним цілим.

Таким чином, відносини чоловіка і жінки повинні будуватись на цій чудовій формулі, щоб можна було створити здорову і мирну родинну обстановку. Фактично, Іслам розділив обов’язки згідно з особливостями чоловіків і жінок, наділеними ним при їх створенні, і Іслам гарантував, що при дотриманні цього розподілу обов’язків Аллах обдарує подружжя дружбою, любов’ю і прив’язаністю один до одного.

وَمِنۡ ءَايَٰتِهِۦٓ أَنۡ خَلَقَ لَكُم مِّنۡ أَنفُسِكُمۡ أَزۡوَٰجٗا لِّتَسۡكُنُوٓاْ إِلَيۡهَا وَجَعَلَ بَيۡنَكُم مَّوَدَّةٗ وَرَحۡمَةًۚ إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَأٓيَٰتٖ لِّقَوۡمٖ يَتَفَكَّرُونَ

«Серед Його знамень — те, що Він створив із вас самих (із вашого ж виду) дружин для вас, щоб ви знаходили в них заспокоєння, і встановив між вами любов і милосердя. Воістину, у цьому — знамення для людей міркуючих» (30:21).

Коли ж грань між чоловіком і жінкою зникає, усе стає неповним і недостатнім. А родина, яка перестає складати єдине ціле, стає уразливою і відкритою для усіх видів зовнішніх негативних чинників. При найменшому поштовху ця будівля з часом розхитується і рушиться. Отож, те, що завершить усе (забезпечить цілісність усього), — це розподіл ролей і задач згідно з природними особливостями чоловіків і жінок, виходячи із їх природи. Тобто, коли наш Господь покладає відповідальність і обов’язки на чоловіків і жінок, Він робить це згідно з їх природою. Наприклад, саме жінка є здатною народжувати і бути більш співчутливою, на відміну від чоловіка. Наш Господь поклав усю турботу про дитину, таку як годування або одягання, згідно з природою людини, не на чоловіка, а на жінку. Знов же, порівняно з чоловіками, жінки більш тендітні, чуттєві і слабкі.

Тут так само наш Господь не поклав відповідальність за роботу і забезпечення нужд і потреб дому на жінок, навпаки, Аллах зробив це обов’язковим для чоловіків. З цієї причини, оскільки усі обов’язки,які Всевишній Аллах поклав на статі, сумісні з їх природою,щастя і мир запанують у житті тих родинних пар, які діють згідно з цим велінням Аллаха. Коли обов’язки і відповідальність не будуть виконуватись або поміняються місцями, тоді родина почне руйнуватись і, врешті решт, з погіршенням стану родини багато розладів почнуть проявлятись і в самому суспільстві.
Іслам, зародившись в місцевості і в епосі, де зовсім не цінували жінку, відвів чоловікам і жінкам окремі ролі, щоб завершити це ціле (забезпечити цю саму цілісність).

Для мусульманських родин було джерелом щастя виконувати обов’язки, дані Аллахом, і знати, що Аллах задоволений виконанням ними цих обов’язків. Адже єдине джерело щастя для мусульманських особистостей — це вчиняти в угоду Аллаху.

Раніше, коли жінку питали, що таке щастя, їй не становило труднощів обмалювати цю картину. При згадуванні щастя на думку спадало: вийти заміж за чоловіка, який буде піклуватись про неї, дивлячись на неї як на аманат від Аллаха; робити вчинки, які будуть угодні і викликати довольство Аллаха; бути матір’ю; ростити дітей, які віддані Ісламу і якими буде задоволений Аллах. Таким був менталітет серед жінок того часу. Адже вони в основі знали і розуміли, що для досягнення щастя треба отримати довольство Аллаха.

Я б хотіла навести тут короткий приклад із нашої славетної історії, щоб ми змогли краще уявити собі розуміння щастя, яке було у жінок того часу.

Ханса (нехай буде задоволений нею Аллах), яка брала участь в битві при Кадісії зі своїми чотирма синами у часи правління Умара (637 р.), наставляла своїх синів виступати уперед у найжорстокішу мить битви, не відступати і битись в ім’я Аллаха, поки вони не стануть шахідами, щоб отримати благословення Вічного життя, і усі її чотири сина в один час пали шахідами у цій битві.

Ви тільки вслухайтесь, якою молитвою Ханса реагує на звістку про смерть своїх снів: «Хвала Аллаху, який вшанував мене їх шахадою. Нехай об’єднає мене мій Господь з ними під затишком Своєї милості!».

Цей приклад із життя сподвижників, можливо, переніс вас у далеке минуле, так давайте подивимось на нещодавнє.

На цей раз зупинимось на 1915 року, на битві при Галліполі (Дарданелльська битва, битва при Чанаккалі). Розповіді історії тільки про одного із тисячі хоробрих солдатів, які брали участь в битві при Чанаккалі, буде досить, щоб показати, що головними героями даної битви при Чанаккалі були мусульманські матері.

Хасан, один із муджахідів, що бився в Чанаккалі, пригортає до себе увагу окрашеним хною волоссям. Командир викликає його і питає про хну на його волосах. Хасан відповідає: «Я не знаю, моя мати нанесла мені її, відправляючи сюди, але причини цього я так і не спитав!». Його командир велить написати листа матері і спитати її причину окрашування його волосся хною. Хасан пише і відправляє листа. По спливанню тривалого часу приходить відповідь, де мати Хасана з подивом на це питання відповідає : «Чого тут незрозумілого?! Тут у нас хну наносять на голови жертвоприношень, присвячених Аллаху. Оскільки із чотирьох синів тебе я люблю більше усіх Так, то я вибрала тебе у якості жертви (курбана) на шляху Аллаха. З цієї ж причини я і нанесла тобі на голову хну!».

Вам цікаво, що сталось з Хасаном, окрашеним хною? Він бився рука об руку, пліч-о-пліч, спина до спини з муджахідами із Алеппо, Дамаска,Едірне і Карса, і став шахідом, давши привід своїй матері пишатись собою перш, ніж прийшов той самий лист з її відповіддю.

Жінки, які називали щастям довольство Аллаха, були здатні ростити подібні покоління. З цієї точки зору мусульманка брала на себе роль пастиря в своєму домі. Вона робила роботу по дому. Вона брала на себе повну відповідальність за дім, поки її чоловік знаходився на джихаді. Незважаючи на усі важкі умови життя, мусульманка залишалась дуже сильною жінкою. І вона була вкрай щаслива.

У часи повного запровадження Ісламу родина була схожа на фортецю, і яким би сильним не був вітер, вона залишалась непохитною і міцною. Якими б важкими не були умови, в домах панували щастя і спокій.

Коли темні хмари почали нависати над Ісламською Уммою, стіни цієї фортеці почали рушитись одні за іншою. Врешті решт, з падінням держави Халіфат вона залишилась беззахисною і незахищеною.

Захід настільки мстивий по відношенню до мусульман, що не обмежився тільки скасуванням їх держави. Він також напав на їх відносини всередині суспільства, щоб мусульманам не вдалось більше піднятись на ноги. Захід націлився на найважливіший елемент родини, яка є основним будівничим блоком суспільства, — на жінку.

Профіль жінки-республіканки був створений шляхом плагіату з профілю сучасних західних жінок. Видимість цього нового профілю намагались забезпечити за допомогою балів. Сучасна жінка, яка ходить на бал і вальсує з чоловіками зображалась як ідеальний тип жінки.

Республіканська жінка повинна була стати уособленням сучасності, культурності і хорошої матері. Звичайно, цього не відбулось. Республіка, яка вимірює модернізм ступенем оголення і вкорочення подолу плаття, зробила жінок позбавленими ідентичності і особистості, при цьому виховуючи цілі покоління в тому ж дусі, що продовжується і по сей день.

Коли західний світ перетворив жінок в економічний товар в ім’я капіталістичних інтересів, це нанесло незворотню і невиліковну рану мусульманським суспільствам. Ця рана настільки глибока, що родова приналежність (тобто питання того, хто є біологічним батьком) майже половини підрісшого покоління залишається неясною. Цей розрив також зруйнував родинні відносини і не залишив такого явища і феномену, як здорова родина.

Все, абсолютно усе індексується по споживанню. Було забуто, що жінка є матір’ю, і вона почала використовуватись як рекламний матеріал, або ж її почали використовувати як засіб впливу і переконання протилежної статі. Звичайно ж, подібна точка зору також вплинула і на наші землі, в яких ми проживаємо. За допомогою доведення соціальних мереж і засобів масової інформації до жахаючих масштабів, навіть жінки у наших селах були взяти під контроль, і перед ними була намальована і представлена нова картинка щастя.

В цій картині усе носить матеріальний характер: вчитись, робити кар’єру, заробляти гроші, вміти стояти на ногах, ніколи не бути розчавленою чоловіками, мати усе найкрасивіше і найособливіше.

Жінка, яка прийняла дану картину щастя, почала шукати спокою в діловому житті. Вона, вирушаючи на роботу до світанку у громадському транспорті, їхала у кутку, щоб уникнути сексуального насильства в громадському транспорті. Вона працювала на своєму робочому місці до вечора без перерв під шефством свого начальника.

Її чоловік, діти і батьки вдома почали здаватись для неї тягарем після того, як вона витрачала усі свої сили на роботі, годинами обслуговуючи чужих чоловіків. Це почало доставляти складність ! Їй стало доставляти складність готувати їжу для свого чоловіка. Стало складно приготувати каву чоловіку. Іноді навіть стало доставляти складність гладити голови своїх дітей. Вчитись і працювати не доставило складності, але проявити свою любов і повагу — виявилось складним і непосильним.

Осада жінки набула таких масштабів, що вона навіть не могла зрозуміти, що за життя вона веде. І як їй було це зрозуміти? Адже на навчанні, де вона так захоплена отриманням професії, в її свідомість закладались вкрай підступні і небезпечні ідеї і думки. Ідея «гендерної рівності» була запроваджена іще у початковій школі. Згідно цієї ідеї, чоловіки і жінки повинні були бути рівними в усіх сферах, жінки повинні були навчитись усе, що роблять чоловіки, вони не повинні були обмежуватись домом, займаючись дітьми, а навпаки, перед ними ставилась мета займатись бізнесом.

До того ж жінка-селянка на телебаченні, в серіалах і фільмах була представлена бідною, пригнобленою, нездатною стояти на ногах, заробляючою на прибиранні домів і віддаючою усю свою зарплату чоловіку жінкою. А жінку-городянку зображали сильною, освіченою, зарекомендовавшою себе, вміючою дати відсіч чоловіку по мірі необхідності і не даючою нікому себе пригноблювати.

Ці жінки вирости, слухаючи пісні, в яких були слова по типу «Я народилась вільною, я живу вільно, я тобі не рабиня!». І такі пісні черговий раз вчили їх бути вільними.

Отож, чи вдалось жінкам набути щастя, роздобувши усе це? Звичайно ж, ні! Жодна жінка, яка мала подібний погляд на щастя, не змогла набути його. Навпаки, вона стала більш нещасною і піддалась іще більшому насильству.

Внаслідок серіалів, які вона дивилась, пісень, які вона слухала, і освіти, яку вона отримувала, менталітет жінки був осквернений. В той час як раніше її метою було довольство Аллаха, на зміну цьому прийшла інша, єдина мета — зробити кар’єру. В той час як найбільш великою її професією було материнство, вона вибрала роботу. Вона стала сприймати покій догоджання (послуху) чоловіку як непосильну муку.

Найголовніша причина цього — звичайно ж західна жінка, яку беруть у приклад і ідеалізують. Захід приймає усілякі можливі закони для захисту жінки, яку він прирік на роботу, але він не у змозі запобігти насильству і сексуальним домаганням у відношенні неї. Подібні ситуації трапляються і в нашій країні, і рішення виниклих проблем, як завжди, береться з Заходу. Проте джерелом проблеми є сама західна культура. В цій ситуації прийняття рішення із цієї культури рівносильне самогубству. Стамбульська конвенція — явний тому приклад. Пропозиції по рішенню, які навіть віддалено не пов’язані з нашою культурою, були прийняті і реалізовані на практиці.

Припускалось, що буде запобігнута дискримінація і насильство у відношенні жінок. Проте навіть у цей короткий час стало ясним, що ця Конвенція не стане бальзамом, панацеєю для будь-якої кровоточивої рани, і дана Конвенція принесла з собою нові проблеми.

Постанова, скерована для запобігання жорстокого обходження з дітьми, зруйнувала родину і викликала нові невдоволення. Повідомлень на цю тему так багато, але досить одного із них у якості прикладу.

В Коньє чоловіку, який одружився на 15-річній доньці своєї тітки через релігійний обряд одруження (нікях) зі згоди батьків з обох сторін 7 років назад, а потім, коли його дружині виповнилось 18 років, офіційно розписався з нею, було пред’явлено звинувачення в злочині і відкрита кримінальна справа по «кваліфікованій сексуальній нарузі над дитиною» у зв’язку з тим, що на мить шлюбу його дружині було 15 років. В ітозі він був засуджений до 8 років і 4 місяців тюремного ув’язнення.

До чого ж дивно, що державні структури, які потурають крадіям, ухильникам від податків, шахраям і одностатевим шлюбам, повідомили в прокуратуру, що дівчина, яка прибула у лікарню для родів — неповнолітня. Незважаючи на відсутність позову, прокуратура порушила публічну справу, і суд виніс йому вирок. Дружина молодого чоловіка у справжній час вагітна і залишилась безпомічною з двома дитинами на руках.

Хто-небудь може мені пояснити, кого в даній ситуації захистили? Молоду дівчину, яка вийшла заміж зі згоди її родини і її самої? Тоді чому ж вона зі сльозами на очах просить звільнити її чоловіка? Хіба арешт чоловіка не став покаранням для цієї молодої дівчини?

Як видно в даному випадку, мета Стамбульської конвенції — не в тому, щоб захистити жінок, як вони стверджують. Адже захист жінок не означає її бездомність і безпорадність з дітьми на руках. Мета полягає в тому, щоб відокремити дитину від родини, жінку від чоловіка, зруйнувати єдність родини і повністю вестернізувати родину, зруйнувавши її ісламську структуру і встановивши в ній європейський порядок. На жаль, вони досягають своїх цілей, повільно вливаючи свою отруту в наші вени, трансформуючи наш інститут родини в модель, визначену Заходом. Це ж— величезна я катастрофа!

Так що ж нам в такому випадку робити?

Ми як мусульманки повинні перемалювати і перефарбувати картину щастя і повернути усе до своїх витоків. Ми повинні поставити ісламську культуру в центр свого життя і врегулювати родинні відносини згідно з цією культурою.

Західна культура розбестила і опорочила не тільки жінок, але й чоловіків, дітей, і в цілому — інститут родини. Любов і повага в родині зникли, і вони перетворились у партнерство інтересів. Ось чому ми повинні починати усе спочатку. Чоловік-мусульманин повинен почати дивитись на жінку як на аманат від Аллаха, захищати її від усього, вдовольняти її потреби і проявляти повагу. Так само ж мусульманка повинна усвідомити, що набути довольство свого чоловіка — один із обов’язків, покладених на неї Аллахом. Навіть якщо це не обов’язково для неї, вона зробить усе можливе, щоб вдовольнити усі його потреби, проявляти до ньому належну повагу і прагнути жити разом з ним життям, угодним Аллаху.

Коли це трапиться, зруйновані стіни будуть відновлені, а родинна фортеця буде відбудована заново.

 

Сюмєййє Авджи
15.03.2020