Причини невдачі ісламістів і принципи правильного згуртування

Цей аят розкриває основний принцип змінень. В основі суспільства лежать ідеї, почуття і системи, яким воно підкоряється. Суспільство перетворюється тільки тоді, коли на зміну старим приходять нові ідеї, почуття і системи, коли відбувається зміна старих ідей іншими ідеями, почуттями і системами. Іще одним чинником для процесів змінення виступає діяльність політичних рухів, звідки і виникають відмінні від старих, існуючих раніше в суспільстві, нові ідеї, почутті і норми.

Адже насправді араби,яким був ниспосланий Іслам, були суспільством, яке було далеко від державності, не мало досвіду державності по примітивним віруванням своїх пращурів. Вони замінили свої ідеї, почуття і системи, яких вони раніше дотримувались, ісламськими ідеями, почуттями і системами внаслідок зусиль політичного згуртування, заснованого на ісламській думці і яке складалось із мусульмани на чолі з Посланцем Аллаха ﷺ, і тоді араби стали ісламським суспільством, об’єднавшись під керівництвом ідейного і політичного лідерства Ісламу.

Коли араби змінили те, що було в них, за допомогою прийняття Ісламу, Всевишній Аллах змінив їх положення. Це новоутворене ісламське суспільство продовжувало свій розвиток і зберігало перевагу над іншими народами на протязі сторіч, зберігаючи прихильність ісламській думці.

ذَٰلِكَ بِأَنَّ ٱللَّهَ لَمۡ يَكُ مُغَيِّرٗا نِّعۡمَةً أَنۡعَمَهَا عَلَىٰ قَوۡمٍ حَتَّىٰ يُغَيِّرُواْ مَا بِأَنفُسِهِمۡ

«Аллах не змінює милості, яку Він надає суспільству, поки воно само не змінить свого позитивного вектору» (8:53).

Поки мусульмани залишались вірними ідеї Ісламу, Всевишній Аллах продовжував благословлять їх, давав розвиток і перевагу над іншими народами. Коли прихильність мусульман Ісламу ослабла і вони перестали черпати рішення своїх життєвих проблем із основи ісламської думки, Всевишній Аллах відняв своє благословення, і мусульмани почали відставати.

Оскільки інші суспільства, що конкурували з мусульманами, не знаходились в розвиненому положенні, мусульмани не відчували своєї відсталості. Проте коли західний світ (Європа) здійснив революцію думки проти середньовічного феодалізму, замінив феодалізм капіталізмом, а потім почав розвиватись, швидко досягнувши промислової революції, мусульмани змогли відчути і зрозуміти, наскільки відсталими вони опинились перед лицем християнського невірного Заходу, над яким раніше вони домінували на протязі сторіч.

Величезне здивування, сум’яття і паніка охопили мусульман, які втратили перевагу над невірним колоніальним Заходом. Вони не бажали змирятись зі своєю відсталістю, в яку впали, і здійснили спроби по позбавленню від неї, але не змогли повернутись до ісламської думки і виробити ісламські рішення. Та й по великому рахунку людей (кадрів),навчених, вихованих на ісламській думці і здатних справитись з цією задачею, майже не було. Під впливом паніки і сум’яття вони намагались подражати своєму запеклому ворогу, стверджуючи: «Давайте розвиватись так само, як невірні колонізатори». Подібне подражальне розуміння призвело до тому, що колоніальна західна думка і культура проникли в Ісламську Державу і почали спричиняти вплив на мусульман. Але, на жаль, ця подражальна вестернізація і модернізація не тільки не призвели до розвитку, але і віддалили мусульман від ісламської думки.

На початку XX сторіччя, одразу після Першої світової війни, держава Османського Халіфату розпалась і була зруйнована колоніальним невірним Заходом і його місцевими посібниками на мусульманських землях. Таким чином, у якості продовження модернізації і вестернізації на мусульманських землях були встановленні жорсткі, тиранічні, деспотичні уряди, які служили західному світу, подражали йому і витіснили Іслам із державного і громадського життя, замінивши його ідеями і системами колоніального невірного Заходу (тобто капіталізмом).

Ці правителі принизили свій власний народ, представивши зруйнувавший їх державу, розколовший їх країну і простягнувший до мусульманському народу свої злі руки і язики Захід як «рівень сучасної цивілізації» і «мета, до якої треба тягнутись». Мусульмани ж,з іншого боку, почали шукати шляхи позбавлення від наявної ситуації,з якою вони не могли змиритись; вони здивувались, не знаючи, як їм вчиняти далі.

Причина безуспішності і поразки розвитку громадських і партійних згуртувань лежить в чуждій для нас західній просвіті. Колонізатори заклали в нашу просвіту і учбові програми своє порочне непохитне підґрунтя. Цією основою став погляд на життя, який відокремлює матерію від духу і релігію від держави. Вони зробили свої власні ідеології, ідеї і думки, системи державного устрою, інститути, рішення для життєвих проблем, погляди і образ життя, на яких засновані ці рішення, фундаментальним ресурсом для нашої свідомості і розуму. Вони представили свій колоніальний образ як приклад для подражання і сильну фігуру, з якою треба співпрацювати. Ось чому ця чужда просвіта привела нас до великому відчаю щодо того, як ми повинні міркувати і вибудовувати свої судження.

Присутність чуждої просвіти в суспільстві може зробити практично неможливим формування правильного партійного згуртування, а також робить будь-який вид згуртування на її основі неправильним.

Поширюючи свою просвіту, прийшлі вороги позиціонували себе у якості джерела натхнення, і, використовуючи той же метод в області політики, вони представляли себе дружелюбними прибічниками і помічниками, особливо перед політиками, які концентрувались лише на своїх власних інтересах. З цієї причини багато рухів і згуртувань, самі того не розуміючи, шукали допомоги у Заходу. Будь-які прохання про допомогу у прийшлих ворогів, нормалізація відносин на основі залежності від Заходу, ким би вони не були і з якими благими намірами не діяли, — це західна отрута і зрадництво, скоюване проти Умми. Ці згуртування не усвідомлювали, що зв’язувати нашу справу з чужаками рівносильне політичному самогубству.

Колонізатори отруїли мислення мусульман через ствердження, що неможливо утворити Ісламську Державу шляхом об’єднання мусульманських країн через існуючі всередині Ісламської Умми культурні, національні і мовні відмінності всупереч тому, що Умма єдина і що об’єднуючою ланкою в мусульманському суспільстві є ісламська акида,із якої виникла ісламська система.

Сьогодні ви можете бачити, що мусульмани, з одного боку, сумують по Ісламу, з іншого ж — не здійснюють спроб виступити проти невірних режимів, проти конституцій і законів цих режимів.

Знов же, поруч з бажанням знов повернутись до Ісламу вони слідують ідеям, витікаючим із капіталізму, соціалізму, націоналізму, патріотизму і міжмазхабної розні.

З одного боку, мусульмани можуть називати Америку, Англію, Францію і Росію ворогами, а з іншого — випрошувати у цих держав допомогу і очікувати від них рішень своїх життєво важливих проблем і неприємностей.

З одного боку, вони вірять в принцип «Віруючі — брати», а з іншого — можуть твердо і сліпо дотримуватись націоналістичних і патріотичних тенденцій, розділяючих Ісламську Умму.

З одного боку, вони вірять в Іслам, з іншого — дозволяють собі вигукувати гасла демократії, секуляризму, прав людини, ідей свобод і рівності, і навіть пропагувати ідеї, повністю протилежні Ісламу, такі як «суверенітет народу» і «соціалізм».

Тим часом на наших землях виникли благодійні і культурні формування в виді фондів, асоціацій, тарікатів, общин і неурядових організацій. Їх найбільш відмінною особливістю було те, що вони виконували таку діяльність, як відкриття шкіл, лікарень, курсів по читанню Корану, студентських гуртожитків, наукових і культурних фондів і асоціацій, книжкових магазинів, бібліотек, мечетей, публікація журналів і газет, радіомовлення, телебачення і проповідницька діяльність.

Хоча Іслам заохочує і спонукає мусульман зайнятись благодійністю, така діяльність не сприяє розвитку мусульман. За допомогою даної діяльності мусульмани не зможуть реалізувати поставлену їм в обов’язок задачу утвердити ісламський образ життя в суспільстві. В той же час общини, які займаються благодійністю, відволікають мусульман від виконання такого життєво важливого зобов’язання, як правління згідно з хукмами Аллаха. Окрім того, благодійна діяльність, якою займаються ці общини, відноситься до числу справ, які регулярні і вимагають постійної уваги. Здійснення регулярних і постійних справ є одним із обов’язків, який повинна брати на себе держава, а не окремі індивіди і організації.

Проте, оскільки благі справи, які не вимагають постійного і регулярного здійснення, не входять в компетенцію держави, то їх здійснення індивідами припустимо і узаконено релігією. Подібна діяльність навіть заохочується з боку хукмів Шаріату. Проте навіть у цьому положенні благодійність і добрі справи не забезпечують здійснення веління Аллаха по розвитку мусульман.

وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ

«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, веліти схвалюване і забороняти засуджуване» (3:104).

Згідно з даним аятом, закликати людей до поклоніння і додатковим нафіля вчинкам означає закликати їх до частини Ісламу. Проте основний фард — це закликати людей до ісламської віри, у сукупності до усіх ісламських хукмів, які стосуються поклоніння, моралі, взаємовідносин, управління, економіки, права, освіти, зовнішньої політики, громадського і соціального життя. Обмежуватись закликом лише до поклонінню і додатковим нафіля вчинкам — означає залишатись байдужим до відповідальності за те, щоб хукми Аллаха панували в управлінні, яке відноситься до питанню «життя і смерті» для мусульман. Неможливо досягти цієї мети, закликаючи до відданості поклонінню і додатковим нафіля вчинкам.

Більше того, факт існування общин, які витрачають свою енергію і ресурси на подібну діяльність, відволікає мусульман від поставленого Аллахом в обов’язок фарду — утвердити панування хукмів Ісламу в державі, суспільстві і житті, скасувавши при цьому закони куфру.

Поширення ісламської просвіти є дуже цінною і благою діяльністю. Проте подібні зусилля не вирішують життєво важливу проблему мусульман і не призводять до розвитку через встановлення ісламського образу правління. В той же час, це не метод (не шлях), який можна використовувати для встановлення Халіфату і повторного панування Ісламу в житті, державі і суспільстві.

Якщо не нести наявні ідеї з політичними намірами, з метою запроваджувати їх, то дані ідеї приречені залишитись у межах інтелектуальної або академічної діяльності у розумах людей без участі бути реалізованими.

Сьогодні бібліотеки заповнені тисячами найцінніших книг по ісламській просвіті. Проте вони продовжують своє існування в неживій формі на полицях. Якщо ідеї не реалізуються в політичних цілях і якщо їх не застосовувати в управлінні життям, то вони приречені пилитись у безжиттєвому виді на полицях бібліотеки.

З іншого боку, школи і університети, які викладають ісламську просвіту, роблять це тільки з теоретичної і академічної точки зору, а не для того, щоб насправді навчити Ісламу і унікальній ісламській просвіті, щоб вони знаходили собі місце в житті суспільства. Адже ті, хто випускається із цих закладів, вивчали Іслам через академічний підхід в теоретичних рамках, а не для того, щоб запроваджувати його, вчиняти згідно з ним, нести його як справу усього життя і знов привести Іслам до домінуванню в житті і державі.

Всупереч тому, що сьогодні всередині Ісламської Умми існують мільйони вчених, вчителів, і проповідників і академіків, які закінчили подібні заклади, Іслам досі не займає домінуючого місця в житті. Незважаючи на існування цих мільйонів, Ісламська Умма не змогла оговтатись від занепаду і встати на шлях розвитку, і навіть навпаки, ці вчені, вчителі і академіки підкорились режимам своїх країн і прийняли на себе місію по обіленню цих режимів в очах людей. Вони зайшли так далеко, що навіть наважились пропагувати ідею про те, що підкорення режимам куфру виходить із Ісламу, і проголосили правителів цих порочних режимів «улуль-амр» (володарями влади), яким Шаріат вимагає беззаперечно підкорятись.

З цієї причини недивно бачити, що випускники подібних учбових закладів не приймають закони Шаріату, а також критерії Ісламу «халяль-харам» у якості основи для своїх поглядів на життя і діяльності.

وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ

«Нехай серед вас буде група людей, яка буде закликати до добру, веліти схвалюване і забороняти засуджуване» (3:104).

Зобов’язання закликати до добру, веліти схвалюване і забороняти засуджуване є фардом для мусульман, незалежно від того, чи існує Ісламська Держава чи ні, незалежно від того, чи застосовуються ісламські хукми чи ні. Обов’язок веліти схвалюване і забороняти засуджуване («амр біль маъруф ва нахй аніль-мункар»), який існував у часи Пророка ﷺ і слідуючих за ним халіфів, буде залишатись у якості фарда для мусульман аж до Судного дня.

Проте обмеження наказом схвалюваного і забороною засуджуваного не є шляхом, який веде до встановленню Халіфату і повторному запровадженню Ісламу в житті, державі і суспільстві. Хоча це і є частиною діяльності,скерованої на відновлення ісламського образу життя, але тільки лише цього недосить. Адже в «амр біль маъруф ва нахй аніль-мункар» входить також і звіт правителів — веліти їм схвалюване і забороняти засуджуване. Діяльність по відновленню ісламського образу життя відрізняється від діяльності «амр біль маъруф ва нахй аніль-мункар».

Найбільший мункар (засуджуване) — це запровадження законів куфру. Увесь інший мункар так само є результатом запровадження законів куфру. Найбільший маъруф (схвалюване) — знищення куфру через запровадження хукмів Аллаха. З цієї причини мусульмани повинні вести діяльність по набуттю влади, щоб забороняти куфр і запроваджувати Іслам, а також шукати допомогу (нусру) у тих, у кого є влада в цьому змісті.

При вивченні результатів діяльності організацій і партій, які проявляли активність в Ісламській Уммі у минулому і діють у справжній час, стає очевидним, що вони не принесли ніяких плодів, які були б корисні для мусульман і сприяли б їх розвитку. Фактично, вони завдали прихованого збитку, який можна виявити тільки в результаті ретельного вивчення. Хоча ці структури приносять деяку користь, само їх існування становить велику небезпеку для суспільства. При наявності ісламських ідей у Ісламської Умми, запровадженні деяких хукмів Шаріату і утвердження ісламських почуттів в серцях виникає природна тенденція до розвитку, прагнення до досягненню добра і утворенню згуртування.

Адже дух Ісламу — це дух колективності. Якщо залишити Ісламську Умму саму на себе, ця тенденція природним чином переллється в ідею і породить діяльність, яка веде Ісламську Умму до розвитку. Проте наявність подібних організацій і партій завадило виникненню потрібного результату. Виною тому є то, що ці організації і партії обмежили свою діяльність конституцією і законами країн, в яких вони знаходяться, і залишились вірні існуючим порочним системам і режимам. Вони не діяли у межах веління Всевишнього Аллаха, остудили трепет і бажання Умми, обмежились тією дрібною діяльністю, якою їм дозволили займатись режими, і яка апріорі не привела б мусульман до розвитку. Проте якщо б не існувало цих організацій і партій, мусульмани, об’єднавшись в ідеологічне партійне згуртування через дух колективності, почали б вести діяльність і досягли б розвитку.

Саме з цих причин не тільки згуртування, засновані на рівні сосуспільств, не змогли дійти розвитку, але не досягли успіху і партії, які були засновані на формальній партійності, а не на основі певної ідеології; вони не мали ніякого розуміння і рішення (проекту) іще до своєї появи і не виробили правильних зв’язків всередині партії між своїми членами.

Ці згуртування не були утворені на правильній основі, тому що дотримувались неясної і вкрай узагальненої думки і не мали ясних ідей і методів. І в той же час поразка цих згуртувань трапилась через їх окремих представників. Ці партії і організації вийшли в дорогу з членами, від яких не вимагалось належної компетенції, усвідомленості і твердої волі. Вони брали в основу принцип статусу своїх членів в суспільстві або користь, яку ті можуть принести партії або організації.

В результаті розгляду ми можемо сказати, що згуртування згаданого нами типу не могли досягти успіху і забезпечити розвиток, тому що будувались на неправильній основі. Умма може досягти розвитку лише шляхом правильного згуртування. В такому випадку нам треба уточнити, якими є основи правильного згуртування, що ведуть Умму до розвитку.

Основи правильного згуртування

Правильне згуртування повинно будуватись виключно на ідеологічній партійній основі, яка ґрунтується на ісламській думці. Ісламська ідея повинна бути душею, стрижнем і секретом існування партійного тіла. Першим осередком партії повинен бути чоловік, в якому виникає ідея і витікаючий із цієї ідеї метод. Цей чоловік повинен бути схожий на ідею з точки зору чистоти і прозорості і на метод з точки зору ясності і точності. Коли зустрічаються глибока думка, ясний метод і чистий чоловік, утворюється «перший осередок партії». Цей осередок скоро примножується на декілька осередків, утворюючи «керівництво партії». З формуванням партійного керівництва народжується «партійне згуртування». На даному етапі цього партійного згуртування необхідний партійний зв’язок між її членами, які перейняли ідею і метод партії.

Цей партійний зв’язок, з іншого боку, представляє собою партійну просвіту, сформовану через світогляд партії, який виходить із переконання і концепцій партії. Цим самим формується і оживає партійне згуртування. Якщо партія зможе проявити стійкість і підтримувати своє існування перед лицем різноманітних ситуацій, які можуть бути за або проти неї у суспільстві, в якому вона існує, то вона зробить перший крок до давату і діяльності, маючи ясне уявлення і чіткий метод і підготовлюючи своїх членів шляхом зміцнення зв’язків між ними. Вона стає «ідеологічно досконалою партією», яка прагне реалізувати правильний розвиток із «партійного згуртування». Це і є правильне згуртування, тому що ядро партії складається із думки, яка є основою життя. Звичайно, думка, яка складає основу життя, для мусульман представлена виключно думкою (ідеєю) Ісламу.

В суспільстві, яке хоче розвиватись, природним чином виникає ідеологічне партійне згуртування. Суспільство — це неділиме ціле. По своїй структурі цілісності воно подібне людині. Коли людина страждає тяжкою хворобою і бореться зі смертю, кожен орган її тіла охоплює деяка активність. Регресуюче і відстале суспільство теж вважається хворим. У цьому випадку життєва сила пронизує все єдине і неділиме суспільство. Життєвою силою суспільства є ідея і метод, який повинен бути із того ж роду, що і ідея, і сума цих двох (ідеї і методу) складає ідеологію. Абстрактного існування ідеології в суспільстві недосить для того, щоб відродити його. Суспільство оживає тільки тоді, коли знаходить ідеологію і починає застосовувати її у своєму житті. Може трапитись, що ідеологія існує в правовій, культурній і історичній спадщині суспільства, але само суспільство далеко від суті, думки і методу ідеології або нездатне зв’язати її думку і метод запровадження. Отож, просто знаходження ідеї і методу не призводить до розвитку.

Життєва сила в суспільстві починає розвиватись з загальною чуттєвістю, яка зазвичай виникає при серйозних потрясіннях в суспільстві. Ця чуттєвість у суспільстві породжує ідейний рух. Цей самий рух досліджує причини сильних потрясінь у суспільстві, а також короткострокові і довгострокові засоби по їх усуненню, що може привести суспільство до позбавленню від цих потрясінь, і тоді виникають деякі судження. Ці судження, у свою чергу, ґрунтуються на доказах, і тоді з’являється правильна ідея. Ця ідея так само розвивається, що дає можливість для порівняння (мукаяса) і переваг (тарджіх) у відношенні минулого, теперішнього і майбутнього суспільства, історії інших націй і суспільств, а також їх ідей і методів розвитку. Таким чином, розум знаходить ідеологію, яка складається із думки і метода. Аргументувавши правильність, корисність і ефективність ідеології через розумні умовиводи, розум хапається за результат і робить його переконанням для себе.

Пошуки ідеології у суспільстві відбуваються на громадському рівні, оскільки це результат цілісної чуттєвості і сприйнятливості суспільства. Проте, хоча ця чуттєвість є звичайним почуттям у суспільстві, вона відрізняється в залежності від видатних здібностей, даних Аллахом кожній окремій людині. Якщо ідеї суспільства приховані і не видні, то їх виявляють і розкривають люди з високорозвиненою соціальною сприйнятливістю, чуттєвістю і настроєм. Саме люди з високою сприйнятливістю першими вживають заходи проти сильних потрясінь у суспільстві.

Оскільки соціальна чуттєвість вище у тих людей, у кого сприйнятливість розвинена більше, то і ідеї перш за усе вкорінюються саме в них, і тоді такі люди стають очима суспільства за рахунок свого проникливого розуміння (ідрака). Але ці люди бувають збиті з пантелику і схвильовані. Вони впадають у замішання, задаючись питанням, який із різноманітних шляхів їм треба вибрати. Проникливість у суспільстві так само проявляється по-різному. Кмітливість у одних буде вище, аніж в інших. Так, із цього проникливого суспільства виникає група з чудовими якостями і обдарованостями. Ця особлива і виняткова група після глибокого дослідження і вивчення вибирає шлях. Вона, угледівши чистоту шляху і те, що цей шлях призведе до мети, встає на нього і скеровується до своєї мети. Коли виникає непохитна віра в ідеологію з її думкою і методом, вона оживає в сутності цього суспільства і стає його переконанням. Саме це переконання (акида, віра) разом з просвітою партії створює зв’язок між її членами.

Коли ідеологія міцно приймається людьми, вона мобілізує людей, щоб ті почали вести до неї заклик. Таким чином, поведінка людей адаптується до ідеології, вони досягають стану, коли починають діяти згідно з її методом і знаходяться в рамках ідеології. Вони присвячують своє життя і існування ідеології, заклику до ідеології виконанню зобов’язань ідеології. Цей заклик скерований на те, щоб переконати людей повірити тільки в цю ідеологію і утворити з нею загальний погляд. Перший партійний осередок, який діє таким чином, стає згуртуванням, а пізніше перероджується в ідеологічну партію.

Ця партія природним чином починає розвиватись, створюючи нові ячейки, які приймають ідеологію партії з повним усвідомленням і розумінням, і забезпечуючи загальне усвідомлення усього суспільства за допомогою ідеології. В результаті цієї усвідомленості у відношенні ідеології — ідеї, проблеми, рішення, переконання, цілі і погляди суспільства зливаються в єдине ціле. Таким чином, партія стає тиглем, в якому суспільство тане, що призводить або до краху Умми, або очищенню від бруду, домішок і порочності, викликаних відсталістю. Тільки при такій процедурі розплавлення можливий розвиток суспільства, а це дуже трудомістка, копітка і важка задача. З цієї причини ніхто не може справитись з цією задачею, окрім групи, яка живе думкою, присвячує своє життя думці і вживає усвідомлені кроки.

Чуттєвість суспільства, яке проявляє партійну ідею, дозволяє даній ідеї виникати із різноманітних ідей у суспільстві. Ця ідея спочатку буде однією із найслабших, бо зародилась нещодавно, іще не прижилась і не створила для себе сприятливої атмосфери. Проте через те, що ця думка є результатом чуттєвого сприйняття дійсності, тобто є розумінням, виходячим із чуттєвого усвідомлення, вона створює розумове відчуття, тобто утворює ясне відчуття як результат глибокої думки. Ця ідея природним чином очищає того, хто хапається за неї, і робить цього чоловіка щирим. Це відбувається з ним всупереч його бажанню. Ідея, яка проявляється в щирому чоловіку з точки зору віри і просвіти, здійснює всередині нього справжню революцію.

Ця революція відбувається лише в результаті полум’я, виникаючого в результаті загострення ідей і почуттів. Дане полум’я стає факелом, а також запалом,зусиллям і суттю давату. Таким чином, це полум’я, яке спалює беззаконня, стає світлом,висвітлюючим життєвий шлях. В ітозі заклик починає вести боротьбу проти згубних переконань, порочних ідей і зживших себе традицій. Останні ж однозначно здійснять спроби захистити себе. Проте ці спроби захиститись переростуть у зіткнення і конфлікти з новою ідеологією, яка далі буде набувати усе більше сил від цього. Так само, як зникає брехня, коли приходить правда, через деякий час ці порочні і неправильні ідеї, переконання і методи зазнають краху і зникнуть. Тільки ідеологія партії буде існувати у суспільстві і стане думкою і переконанням суспільства.

Коли партія зможе об’єднати Умму через свої ідеї, переконання і рішення, вона встановить єдність Умми, розтопить її у тиглі і очистить від домішок. Адже це буде єднанням Умми. І таким чином відбудеться істинне об’єднання.

Розвиток Ісламської Умми шляхом позбавлення від відсталості залежить від встановлення ісламського правління і початку ісламського образу життя в суспільстві, а також від об’єднання Ісламської Умми під затишком ісламського уряду Праведного Халіфату. Це може бути досягнуто лише зусиллями політичної партії, заснованої на Ісламі, що є фундаментальною ідеєю, на якій побудовані усі ідеї відносно життя, і політичної партії, яка діє для запровадження, захисту і поширення Ісламу.

У зв’язку з цим політична партія повинна вести діяльність по встановленню ісламського правління, слідуючи триетапному методу по прикладу, вказаному Посланцем Аллаха ﷺ:

Перший етап — етап просвіти з метою виховання людей (кадрів), які приймуть ідеї і методи партії на рівні переконання з метою формування партійного згуртування.

Другий етап — етап злиття зі суспільством для забезпечення того,щоб ісламські ідеї, хукми і цілі, прийняті партією, буди так само прийняті суспільством, і щоб сформувалась громадська думка.

Третій етап — етап отримання влади і запровадження Ісламу з усіма його хукмами, а також поширення по усьому світу Ісламу у якості пророцького послання, універсального для усього людства.

Правильне згуртування може бути реалізовано тільки політичною партією, для якої Іслам став ясним, яка, ґрунтуючись на ісламській думці, правильно визначає і аналізує ситуацію у суспільстві, яке партія бажає змінити, і яка володіє компетенцією для вироблення ісламських рішень (іджтіхада) для рішення нужд і проблем, виникаючих у справжній час. Політичні або неполітичні згуртування, у яких немає усього перерахованого, приречені на поразку; вони є лише тягарем і горбом на спині Ісламської Умми, від яких необхідно позбуватись.

Саліх Йилдирим