Ісламізм і курди

«Одна група паломників-хаджиїв веде бесіду в Мецці. Природно, усе починається зі знайомства. Перший мусульманин, представившись, говорить, що він араб. У цей час інші починають виражати своє захоплення: «Машаллах, як чудово! Ви належите до роду Пророка ﷺ, ви говорите на мові Корану!». Другий говорить, що він перс, на що інші реагують: «О, яка чудова нація! Перси заснували глибоко вкорінені цивілізації, це — нація поетів і літераторів!». Третій повідомляє, що він турок, і решта, вихваляючи його, говорять: «Ви — хоробрий народ, який на протязі сторіч ніс на плечах службу прапороносців Ісламу!». Після цього останній називає своє ім’я і місто, а потім говорить, що він курд. Тоді араб, перс і турок, почувши це, в один голос цитують аят: Воістину, мусульмани — брати».

Ця коротка історія в достатній мірі дає уявлення про те, як люди інших національностей, навіть мусульманських, ставляться до курдів у цілому. Усе ж таки, корисно пролити світло на деякі подробиці у даному питанні, щоб проблема для усіх читачів набула більш ясного характеру.

В своїй статті я не буду говорити про природу, історичне підґрунтя, лихо чи негативний результат «курдського питання», оскільки ми вже багаторазово і детально розглядали це. Знов же, ми спробуємо розглянути проблему в межах основних напрямків, оскільки відповіді на такі питання «хто що сказав?», «хто що зробив?» виллються в величезний обсяг інформації, на основі чого можна видавати цілу книгу.

Перший аспект: лиха, які спіткали мусульман у цілому, і курдів — зокрема, трапляються в один і той же період і виходять із одного і того ж джерела. І мова ту йде про скасування Халіфату, який був авторитетом для усіх мусульман, а також про подальше встановлення урядів, заснованих на секуляризмі і розумінні національної державності.

Світський образ життя і розуміння національної державності виникли внаслідок Французької революції і спочатку були запроваджені і сформовані як система в країнах Західної Європи — Франції і Англії, потім в Німеччині і Австро-Угорський імперії, а після цього — в Східній Європі і балканських державах. Західний світ, який довгий час боровся проти Ісламу, використав ідею свободи і розуміння національної держави, яке полягає в тому, що кожна нація повинна мати власну державу. А також Захід використав націоналізм як ефективну зброю для знищення багатонаціональної Ісламської Держави — Османського Халіфату. На думку Заходу, сучасна держава повинна ґрунтуватись на народному суверенітеті, світськості і націоналізмі. Таким чином, релігія, яка була важливим і дієвим чинником серед народів, була видалена із життя, і замість неї мусульманським народам була нав’язана західна культура і націоналізм.

В ітозі після Першої світової війни і при підтримці Заходу була встановлена Турецька республіка на основі секуляризму і тюркізму, а також в цьому брали участь прозахідно мислячі люди, яких Захід заздалегідь переманив і перевиховав на свій лад. Усе ж таки, національну державу, яку раніше Захід планував створити для курдського народу, було вирішено не створювати, а месопотамські землі, де жили курди і які довгий час були відомі як Курдистан, опинились в межах кордонів чотирьох різних країн. В той час, за винятком декількох елітних курдських родин, серед курдського народу не було значної маси, яка б знала чи приймала секуляризм і націоналізм.

За винятком невеликої групи ніхто не скаржився на відсутність курдської національної держави. Проте після скасування Халіфату і утвердження західного образу життя замість Ісламського Шаріату по усій країні трапились десятки повстань. Найбільш масштабним із цих повстань, яке виявилось можливими придушити лише за допомогою численних жадібних вивертів, було повстання вельмишановного шейха Саіда Пірані. Проте курди повстали не тому, що у них не було власної національної держави, а з причини скасування Ісламського Шаріату.

Одним словом, Турецька Республіка, яка була заснована на принципах секуляризму і турецького націоналізму і переслідувала мусульман у цілому, тиранізувала курдів по двом причинам: тому що вони були мусульманами, і тому що вони не були турками. Так республіка визначила курдів і ісламістів у якості ворогів і небезпеки для виживання режиму і піддала їх асиміляції шляхом гніту. На завершення необхідно знати, що ісламісти, які не приймають кемалізм і цінності Турецької Республіки, а також виступають проти нього, перебувають під тиском подібно курдам і продовжують переслідуватись владою.

Другий аспект: курди-марксисти, курди-соціалісти або світські курди-націоналісти взагалі не беруть до уваги те, що згадано нами вище. Фактично, маси, які вони більше за усе звинувачують в курдському питанні, — це, на жаль, ісламський сектор. Це дуже трагічна ситуація. Хоча республіка і кемалізм проводять політику асиміляції і заперечення курдів, такі курди не піддають їх серйозній критиці. Проте коли справа доходить до Ісламу і мусульман, ці курди причисляють усю провину за лиха і страждання курдського народу мусульманам, ігноруючи і підтасовуючи історичні події і поточні реалії.

На дану мить світські і націоналістичні курди приймають цінності Турецької Республіки і однозначно підтримують її практику по відношенню до мусульман. На додаток до своєї цинічної і ненависницькій риторики по відношенню до Ісламу і самим мусульманам вони виражають свої загальні точки зору з системою. Раніше один із провідних лідерів «Робочої партії Курдистану» (РПК), звертаючись до турецької держави, попередив, що якщо вона вийде із регіону, ісламісти почнуть домінувати там, і заявив, що турецький уряд є гарантом секуляризму в регіоні. Так само ж керівники «Партії Миру і Демократії»1 заявили, що вони як партія, дотримуються тієї ж думки, що і озброєні сили Туреччини, у відношенні секуляризму і заборони на носіння хіджабу.

Одним словом, світські і націоналістичні курди так само вважають ісламістів своїми ворогами. Із необхідності даного розуміння вони ігнорують ставлення ісламістів до курдському питанню, а також їх пропозиції по підтримці і рішенню даного питання. Серед людей вони проводять чорну пропаганду про те, що мусульмани умовчують про переслідування курдів і що навіть самі мусульмани коять переслідування курдів. Адже вони не визнають права говорити по цьому приводу нікому, окрім себе. Так само ж вони не приймають ніяких пропозицій по рішенню, окрім того рішення, яке висувають самі. В результаті, вони, проводячи ідеологічну боротьбу по курдському питанню, не бажають, щоб ісламісти вдавались до своїх аргументів по даному питанню.

Третій аспект: точки зору усіх секторів суспільства, відомих як ісламістські утворення, які заявляли, що посилаються на Іслам — не вдаючись при цьому в подробиці того, чи заслуговують вони бути по-справжньому «ісламістськими» чи ні, — розрізняються в ступені своєї близькості до системи. Інакше кажучи, той чи інший релігійний сектор має уявлення про курдів з державницькими і націоналістичними настроями настільки, наскільки він близький до системи. За їх словами, основна проблема — це тероризм, а усі курди, які не піддались асиміляції, є терористами і потенційними злочинцями.

Проте через віддаленість від системи або від ступеня збільшення цієї дистанції в ісламістських секторах зростає прихильність до рішенню курдського питання і реагування відносно нього. Інакше кажучи, чим далі мусульмани були від режиму, тим більше вони переживали і говорили про цю проблему, але чим ближче вони були до системи — тим менше їх бентежило питання курдів.

Тут я хотів би нагадати наступне. Оскільки націоналізм запроваджується в усі сфери і в кожний рівень цієї країни на кшталт вірусу, який уражає кістковий мозок суспільства, існує дуже мало турок, які здатні убезпечити себе від впливу націоналізму. Я багато разів ставав свідком того, що навіть мусульмани, які пройшли навчання в системі і пізніше набували ісламську свідомість, визначивши себе як «мусульмани-єдинобожники», не могли уберегти себе від бича націоналізму. Вони зазвичай заперечують націоналізм, говорять про його шкоду і усвідомлюють його невідповідність Ісламу, але при цьому, коли відбувається подія, яка зачіпляє їх почуття, видно, що вони під впливом оточення відчувають націоналістичні почуття, про існування яких навіть не підозрюють.

Четвертий аспект: за винятком мусульман, які збереглись від світської, державної і націоналістичної точки зору системи зіпсованість у поглядах на курдів заснована на двох причинах. Перша причина пов’язана з феноменом «держави», існуючої з незапам’ятних часів. Для більшості турок, хоча і не для усіх, «держава» є священною. Тому, коли мова йде про курдів, сприйняття «розділення», створене системою, утримує їх від справедливості.

Друга причина пов’язана з тим, що після 1960-х рр. утворений прошарок курдів, який раніше займав місце серед турецьких лівих рухів, заснував незалежні марксистські і соціалістичні курдські рухи. Десятки створених організацій стверджували через різноманітні аргументації, що курдів можуть врятувати комуністичні ідеї, але, як і турецькі ліві, вони зробили Іслам і мусульман своїми головними ворогами. На дану мить той факт, що найбільша організація, яка вийшла із курдів, дотримується того ж вектора, породив негативні упередження проти курдів із ісламського сектору.

Перш ніж дати остаточну оцінку по цьому питанню, ми хотіли б торкнутись теми ставлення основних ісламістських груп в Туреччині до курдів.

Позиція тарикатів

Тарикати, які були більш активними в громадському житті до утворення республіки, в республіканський період відійшли на більш закриту і обмежену діяльність і перестали висувати громадські і політичні дискурси. Той факт, що вони свідомо не займались ідейними і політичними проблемами, залежав як від місії, яку вони поставили перед собою, так і від ставлення деспотичної системи на їх адресу. В дискурсах деяких членів і лідерів тарикатів, які отримали можливість використовувати в своїй діяльності ЗМІ в останні роки, простежується точка зору, аналогічна точці зору держави по цьому питанню.

Найбільший і найвпливовіший в Туреччині тарикат Накшбандія прибув в Анатолію разом з Мавляною Мухаммадом Халідом Зіяуддіном Багдаді із Сулейманії, курдом по походженню. Мавляна Халід, який отримав іджазу (дозвіл бути наставником в тарикатах) від шейха Абдуллаха Дехлеви із Індії, мав багато послідовників із числа турок і курдів. Тому Накшбандія поширена серед обох народів.

Шейхи тарикату Накшбанди, які до республіки були надзвичайно чуттєві до проблем суспільства, стали піонерами багатьох рухів. Наприклад, шейх Шаміль на прізвисько «Орел Кавказу» на протязі багатьох років воював проти руських, будучи накшбандійським шейхом. Накшбандійські шейхи у багатьох регіонах так само підтримували цю війну. Шейх Убайдалла почав в 1880 році рух із Шемдінан у внутрішні райони Ірану, щоб об’єднати курдів. Його син, Абдулкадир Убайдалла, був одним із бюрократів Османської Держави і заснував «суспільство по покращенню положення Курдистану» («Kürdistan Teali Cemiyeti»).

Шейх Саід підняв повстання проти скасування Халіфату. Особистості, які стали піонерами усіх цих рухів, були із тарикату Накшбандія, а їх діди були шейхами Накшбандія. Проте в республіканський період усі тарикати замкнулись в собі і після запровадження багатопартійності стали задвірками правих партій, починаючи з «Демократичної партії» (тур. Demokrat Parti, 1946–1961). Тарикати, які мали серйозний виборчий потенціал, були винагороджені наданням кожній родині шейхів місця в парламенті. В результаті вони не виражають корисної думки по курдській проблемі і не висувають якого-небудь рішення.

Саід Нурсі і «Нурджулар»

В цілому Саід Нурсі, будучи курдом по походженню, не є ані досить курдистом, щоб його можна було назвати націоналістом, ані чоловіком, ігноруючим курдів. Коли він був більш активним в громадському і політичному житті, його більше цікавили проблеми курдського народу. Тоді Саід Нурсі, як він сам виражається, був «старим Саідом». Проте тоді він не виступав з вимогами створення національної держави для курдів. В основному він робив деякі заяви про бідність,неосвіченість курдів і конфліктах між курдськими племенами. В перший період його найбільшою боротьбою було створення подібного університету аль-Азхар в Єгипті медресе (університету) в Бітлісі, де буде даватись арабська, турецька і курдська освіта, з філіалами в Діярбакирі і Вані, з метою підвищення рівня освіти курдів. Проте Саід Нурсі не досяг своєї мети.

Саід Нурсі, який спільно з рухом «Єднання і прогрес» (тур. «İttihat ve Terakki») виступав проти Абдульхаміда, так само вів діяльність у багатьох курдських групах. Проте він виступав за те, щоб курди жили разом з турками. Усвідомивши наміри руху «Єднання і прогрес» (кемалістів) після встановлення республіки, Саід Нурсі відокремлюється від них і уходить в усамітнення, щоб присвятити себе ільму і міркуванням. В решті частини життя, проведеному у вигнанні, він обірвав відносини з політикою і написав свої відомі послання «Рісале-і Нур».

Після смерті Саіда Нурсі його учні з часом розділились на багато груп. Із них групи «Мед-Зехра» і «Зехра», природно, були дуже чуттєві до проблеми освіти, яку Саід Нурсі планував для курдів, в той час як інші групи слідували майже в протилежному напрямку. Зокрема, «Рух Гюлена», групи «Нова Азія», «Нове покоління», «Язиджилар», «Киркинджилар», «Мешверет» і решта інших звернулись до держави і інтегрувались в систему.

Мало того, що їх не хвилювало курдське питання, більшість із них стала турецькими націоналістами, захищаючи турецько-ісламський синтез. Вони замінили в трактатах слова «курд», «акрад», «Курдистан» такими словами, як «шаркі», «східний», «Схід». Перш ніж стати «FETÖ» («Терористичною організацією прибічників Фетхуллаха Гюлена») «Рух Гюлена» за допомогою держави прагнув до «Кизил Алма»2, як всередині, так і ззовні країни — всупереч наступному натяку Саіда Нурсі на Зію Гекалпа: «Я б не проміняв одну голівку цибулі на тисячу червоних яблук».

«Національне бачення»

Рух «національне бачення» («Millî Görüş»), заснований Ербаканом, який також породив «ПСР», увійшов в турецьку політику як «Партія національного порядку» («Millî Nizam Partisi»). Згодом усі партії, засновані даним рухом, почали називатись мусульманами «ісламістськими» партіями. До появи лівих націоналістичних організацій курди, які були набагато більш релігійними, здійснювали значну підтримку усім партіям, заснованим Ербаканом. На виборах в Коньє, відомої як оплот «Національного бачення», «Партія благоденства» (Refah Partisi) не змогла подолати навіть 20-відсотковий поріг, в той час як в Диярбакирі і східних (курдських) провінціях вона набрала 25%. Незважаючи на це, «Національне бачення» (Ербакан) не представило ніяких проектів або рішень по курдському питанню.

Пізніше, коли Ербакан уклав союз з Альпарсланом Тюркешем, який був відомий своєю турецькою націоналістичною і антикурдською позицією, і коли «РПК» вийшла на арену з легальними політичними партіями, шляхи курдів і рух «Національне бачення» стали розходитись. У цього руху досі немає значного дискурсу по курдському питанню. Фактично, те, що «Національне бачення» не запропонувало рішення на користь курдів, незважаючи на свою очевидну ісламську риторику, стало дуже хорошим пропагандистським приводом для світських, націоналістичних курдів, щоб опорочити мусульман.

«Асоціація за права людини і солідарність з пригнобленими» («İnsan Hakları ve Mazlumlar İçin Dayanışma Derneği», «Mazlumder»)

«Mazlumder», мабуть, одна із структур ісламістського толку, яка здійснила серйозну спробу вирішити курдське питання в Туреччині. «Mazlumder» організував «Форум по курдському питанню» в Анкарі в листопаді 1992 року. На цьому форумі в якому взяли участь журналісти, письменники, політики, представники громадянського суспільства і лідери громадської думки, які становлять значну частину ісламської спільноти, уперше було обговорене курдське питання з його різноманітними аспектами і були висунуті різні тези. Одна із точок зору, яка відстоювалась на форумі, полягала у тому, що курдська проблема була вторинною проблемою, створеною світсько-кемалістським режимом, і що вторинна проблема, курдська проблема, не могла бути вирішена без рішення головної проблеми — проблеми режиму. Теза, висунута на цьому форумі і будучи чимось новим для ісламістських кіл, представляє собою підхід, який передбачає рішення курдського питання згідно з принципами рівності і братства.

В кінці форуму була зроблена заява, в якій говорилось: «Курдська проблема — проблема багатовимірна; було встановлено, що проблема викликана негативною і расистською структурою національної держави і що проблема полягає не у відносинах між народами, а відношенням між режимом і народом». В розділі «Вимоги і рішення» сказано: «Необхідні: рішення курдської проблеми ліберальними і мирними методами, а не тероризмом і насильством; гарантія прав і свобод жителів регіону; усунення перешкод для вільного обговорення; заміна національної держави багатонаціональною правою державою; офіційне визнання курдської ідентичності; усунення перешкод для використання курдської мови; повернення назв змінених географічних місць; недопущення втручання іноземних держав».

В подальші роки «Mazlumder» проявляє інтерес до курдському питанню, на місці розслідує порушення прав в регіоні і продовжує інформувати громадськість за допомогою доповідей і прес-релізів. Проте в останні роки існує ідейний розрив між східною і західною гілками «Mazlumder», і якщо західні гілки наблизились до уряду, то східні гілки наблизились до курдських націоналістів. Врешті решт, розкол всередині асоціації став неминучим.

«Асоціація за права на свободу думки і освіти» («Özgür Düşünce ve Eğitim Hakları Derneği», «Özgür-Der»)

Услід за «Mazlumder» «Özgür-Der» так само починає проявляти інтерес до курдському питанню. Другий форум з боку ісламістів по курдському питанню був проведений по спливанню 14 років після «Mazlumder» асоціацією «Özgür-Der» в 2006 році в Стамбулі під назвою «Курдське питання і мусульмани». На цій зустрічі, яка проводилась з метою вироблення рішення курдської проблеми на основі «ісламського братства», було визнано, що курдська проблеми так само є проблемою мусульман, і були зроблені дуже важливі визначення і пропозиції.

Пізніше, у липні 2010 року, в Діярбакирі пройшов форум з більш широкою участю, в якому я теж брав участь. В 8 пунктах підсумкової заяви під назвою «Спостереження» було вказано, що ця проблема виникла в результаті кемалістської, націоналістичної політики держави, скерованої на знищення і заперечення курдів, і якобінської практики у відношенні них. В розділі «Рекомендації» із 14 пунктів містились наступні рекомендації: відмовитись від фактичного негативного ставлення і націоналістичного дискурсу держави на адресу курдського народу; покласти край конфліктам між озброєними силами Туреччини і «Робочою партією Курдистану», змінити назви поселень на курдські, а так «Наша присяга» повинна бути скасована.

«Партія справи за свободу» («Hür Dava Partisi», «Hüda Par»)

В процесі перетворення «Хізбалли»3 в політичну партію, спочатку як спільнота «Mustazaflar», а потім — як «Hüda Par», її дискурс по курдському питанню з часом розширявся. Як структура, яка майже повністю складається із курдів і особисто випробувала гіркі плоди курдської проблеми, вона набагато пізніше решти інших поділилась своїми осяжними поглядами на це питання з громадськістю. Звичайно, для цього були природні причини. Зокрема, через сприйняття «РПК» як структури, яка відстоювала права курдів всередині і ззовні, а також в результаті пропаганди, яка проводилась під час конфлікту «Hüda Par» з «РПК», «Hüda Par» була сприйнята суспільством як структура, яка виступає проти курдського питання. Через тиск, спричинений на «Hüda Par» з боку держави, вона змогла заявити громадськості про свою точку зору по цьому питанню лише набагато пізніше.

«Hüda Par» організувала «Семінар по ісламському рішенню курдського питання» в Діярбакирі в березні 2015 року за участю 600 делегатів від імені сотень громадських організацій, в якій я також брав участь. В своїй заключній заяві із 28 пунктів, окрім аналогічних тем, висновків і пропозицій, які викладені в заключних заявах «Mazlumder» і «Özgür-Der», «Hüda Par» серйозно критикувала «РПК» і відносини держави з «РПК» в процесі врегулювання.

Окрім ісламістських структур, наведених в статті, видно, що багато великих і малих груп, а також багато письменників і мислителів, відомих як ісламісти, підходять до цьому питанню з тими ж висновками і пропозиціями, які згадані вище. Зокрема, Мехмет Памак («İlmi ve Kültürel Arastırmalar Vakfı», ILKAV) колишній член «Партії націоналістичного руху» («MHP»), заслуговує захоплення своїми дослідженнями і своїм підходом в книгах, які він написав на тему курдського питання.

Стисло, республіканський режим з ідеологічної точки зору доклав величезних зусиль за допомогою своїх закладів і організацій для націоналізації релігії і прийняття в суспільстві турецького націоналізму, підтримуваного вже і «релігійними» аргументами, через пригноблення. Ці зусилля спричинили серйозний вплив на ісламську спільноту, а також на решту усіх інших прошарків суспільства — настільки, що поняттям і символам, таким як «батьківщина», «нація», «держава», «прапор» і «гімн», була надана релігійна святість, і ці концепції майже вторглись в релігійну думку і сприйняття. Стало дуже важко побачити і прийняти різницю в такому націоналізованому світі думки. Єдиний спосіб подолати цю складність — відмовитись від національного почуття і обумовленості.

Фобія розділення або розколу Умми — одне із питань, яке для багатьох важко подолати в курдському питанні. Переважна думка в державі і суспільстві про те, що зосередження уваги на цьому питанні, співчуття, озвучування переслідувань і правди викличуть розбіжності, так само розділяється ісламістським сектором з однією лише різницею: ісламістський сектор вважав, що ці розбіжності так само будуть означати розкол і ослаблення в Ісламській Уммі.

Говорячи інакше, вимоги культурної самобутності курдського народу були оцінені як сепаратистська спроба розділити турецьку націю і Ісламську Умму. При формуванні такого стиля оцінки в побудові турецької нації використовувалось поняття «нація»,яке мало те ж значення, що і «умма», і з часом зміст цього поняття був відокремлений від релігії і скерований до поняттю «турок». Концепція «умми», спустошена кемалістський режимом і включена в турецький націоналізм, була перетворена в інструмент експлуатації, який надає релігійної легітимності дискурсу братства, розробленому державам проти розділення країни.

Згідно Турецькій Республіці, ідеальний і прийнятний людський профіль — це особистість, яка перетворилась в особистість «турецько-світського громадянина». Тих, хто не вписується в цей профіль, особливо курдів і представників ісламських груп, називають ворогами системи. Було встановлено, що інтерес до курдському питанню іще більше підсилював існуючий тиск на ісламський сектор, який мав проблеми з режимом і зазнавав різноманітних гонінь на протязі усієї історії Турецької Республіки.

Відверто кажучи, важкий тягар відкриття другого фронту на додаток до першому у протистоянні з державами був в деякому змісті непосильним. Адже хто б не зв’язувався з курдським питанням, він отримував тавро курдизму, сепаратизму і зрадництва, засуджувався і опинявся ізольованим від суспільства. Це вимушувало страждати не тільки окремих людей, але і саму ісламську боротьбу. Оскільки ціна курдського питання була високою і не вважалась стратегічно виправданою, ісламський сектор зазвичай віддавав перевагу позиції дистанціювання у відношенні цього питання.

З іншого боку, проблематичні релігійні погляди «РПК», яка сприймається суспільством як представник курдів і курдського руху, будучи озброєною організацією і маючою антирелігійну риторику, є іще одним чинником, який підштовхує релігійний сектор залишатись вдалині від курдського питання. Хоча організація в подальший період виступила з деякими «ісламськими» ініціативами, проте як її озброєне так і легальне політичне крило продовжували свої соціалістичні, світські, позитивістські і модерністські ідеологічні дискурси і дії. З іншого боку, тенденція до відродженню старих курдських релігій, таких як зороастризм і маніхейство, з ідеєю, що це буде альтернативою Ісламу, почала демонструвати релігію Іслам як традиційний елемент і культурну прикрасу.

Ця тенденція викликає прагнення усієї мусульманської спільноти до кемалістської модернізації, яка бажає контролювати релігійне розуміння і практику суспільства, змінити їх зміст і примусити людей забути про державний і соціальний аспект релігії. Фактично, «РПК» імітує державний гімн, національне свято, унікальну мову і мовний фестиваль, культ вождя і т.д., але тільки в курдській версії. Подібне ставлення, знайоме мусульманам, виражає розуміння політики, від якої вони вже настраждались і проти якої почали протестувати. Це розуміння впливає на мусульман і примушує їх нерішучим чином зосереджуватись на курдському питанні.

В результаті неможна сказати, що турецькі і курдські ісламісти, які розглядають це питання з точки зору ісламської відповідальності, запропонували радикальне і конкретне рішення проблеми, незважаючи на усю свою обережність. Незважаючи на те, що вони з майже стовідсотковою точністю визначили чинники виникнення проблеми і викликані ними негативні наслідки, на жаль, не принесли абсолютно ніяких плодів. Хоча вони і заявляють, що питання повинно бути вирішено у межах Корану і Сунни, їх пропозиції не змогли вийти за межі таких понять, як рівність, братерство, єдність і дух Умми. Тим часом невелика частина ісламістів умудрилась навіть вилучити поняття «національної держави» для курдів із Корану і Сунни.

Проте корінне рішення цієї ситуації полягає у виявлених проблемах. Перш за усе, оскільки мусульмани знають, що розуміння національної держави і усіх видів націоналізму, які породили це питання, суперечить Ісламу,вони повинні чітко заявити, що це розуміння повинно бути зруйноване, а також вказати на альтернативну модель. Знов же, вони повинні знати, що лежачі в основі виникнення проблеми демократична і республіканська системи, нав’язані мусульманам шляхом їх імпорту з Заходу, побудовані на доктрині секуляризму, повністю суперечать Ісламу, а також вони повинні відкрито заявити про необхідність замінити їх ісламським управлінням.

Існуюча національна держава повинна бути поставлена під серйозний сумнів, так само як і ідея розділення і побудови нової національної держави. Розуміння єдиної Умми не може бути побудовано до тих пір, поки не буде стерто розуміння національної держави і поки не зникнуть почуття націоналізму. Знов же не може бути встановлене життя в єдності і братстві без скасування республіканської системи, що нав’язує світський образ життя.

Поряд з необхідністю виявлення проблеми і пропозиції рішення на це питання, варто пам’ятати, що курдське питання не може бути вирішено на рівні згуртування чи організації, як і багато подібних проблем. Адже для корінного і радикального рішення питання потрібна державна влада.

В цьому контексті,поруч з курдським питанням, корінне рішення усіх проблем, з якими стикаються мусульмани, полягає в установленні держави Праведного Халіфату, який не підкреслює який-небудь національний елемент, не розглядає яку-небудь расу як відмінну і привілейовану від інших, дивиться на них усіх як на єдину Умму, усуває штучні кордони, проведені імперіалістичними державами між мусульманськими народами, дивиться на усіх людей як на «людей» і запроваджує унікальний справедливий закон Ісламу до усіх. Тому для мусульман є вищими пріоритетом направити на це усі свої зусилля. Проте неможна сказати, що до встановлення держави Другого Праведного Халіфату нічого неможна зробити. Протистояння пригноблювачу і відстоювання інтересів мусульман є невід’ємною частиною ісламської особистості.

Айдин Усальп

_____________

1. «Партія Миру і Демократії» (курд. Partiya Aştî û Demokrasiyê, турец. Barış ve Demokrasi Partisi) — курдська політична партія Туреччини. Дотримується демократичних соціалістичних поглядів. Будучи фактичною наступницею «Партії демократичного суспільства», заснована в 2008 році, в 2014 році перетворена в «Демократичну партію регіонів». Була тісно зв’язана з «Народною демократичною партією» і «Демократичною партією народів».

2. Кизил Алма (тюрк. Qızıl Alma — Червоне яблуко, тур. Kızıl Elma) — є одним із важливих символів турецького націоналізму і турецького експансіонізму, символізує мету і ідеали, до яких повинні прагнути тюркські держави. Позначав місце, якого треба досягнути, місто, яке треба завоювати, іноді ідеал світового панування, а іноді ідеал турецької єдності.

Турецький письменник-націоналіст Зія Гекальп використав ідеал Кизил Алма, об’єднавши його з ідеалом туранізму.

3. «Хізбулла» або «Хізбалла», також відома як Курдська Хізбалла (курд. Hizbullahî Kurdî), щоб відрізнити від однойменної шиїтської організації в Лівані — воєнізоване курдське угрупування, діюче на південному сході Туреччини.