Всевишній Аллах говорить:
فَالَّذِينَ آمَنُوا بِهِ وَعَزَّرُوهُ وَنَصَرُوهُ وَاتَّبَعُوا النُّورَ الَّذِي أُنزِلَ مَعَهُ أُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Ті, яку увірують в нього, почнуть вшановувати його, нададуть йому підтримку і послідують за ниспосланим разом з ним світлом, неодмінно набудуть успіху» (7:157).
Ансари займають особливе місце в Ісламі. Вони увірували в Пророка ﷺ, вшанували його, надали притулок і допомогли утворити Ісламську Державу. Завдяки ансарам Іслам перейшов із стадії заклику в стадію держави, де релігія застосувалась і поширилась по усьому світу.
Після невдалих спроб курайшитів зупинити заклик Пророка ﷺ — або хоча б послабити його — вони порахували, що немає іншого шляху, окрім насильства. Курайшити протистояли Пророку ﷺ різноманітними способами.
Протистояння курайшитів
В протистоянні Посланцю Аллаха ﷺ курайшити вдались до трьох основних способів:
1) тортури і нанесення тілесної шкоди,
2) внутрішня і зовнішня пропаганда,
3) бойкот.
Курайшити боролись з закликом Ісламу, поширюючи наклеп на Пророка ﷺ. Вони звинуватили його у чаклунстві мовою і поширили серед його племен чутки про те, що він віддаляє чоловіка від брата, матері, батька, дружини і родини. Кожного разу, коли Посланець Аллаха ﷺ зав’язував розмову зі старійшинами племен, щоб закликати їх до Ісламу, хтось із курайшитів зривав розмову. Вони застерігали від нової релігії кожного чоловіка, який увійшов в Мекку.
Курайшити засуджували мусульман на кожному зібранні. Проте дядько Пророка ﷺ Абу Таліб встав на бік свого племінника і закликав зробити те ж саме свою родину родичів із Бану Хашим и Бану аль-Мутталіб. Ці люди відгукнулись на заклик Абу Таліба і встали на бік Пророка ﷺ, окрім запеклого ворога Аллаха — Абу Ляхаба.
Бойкот
Курайшити в своїй боротьбі проти Пророка ﷺ вирішили іти до кінця. Вони зібрались і уклали проти Бану Хашим і Бану аль-Мутталіб договір, в який внесли пункти, що не будуть видавати за них заміж своїх доньок і не будуть брати заміж їх доньок, не будуть продавати їм нічого і купувати у них що-небудь. Потім вони записали цей договір на листі паперу. Вони продовжили цей бойкот два чи три роки в надії на те, що Бану Хашим і Бану аль-Мутталіб залишать Мухаммада ﷺ, а мусульмани залишать Іслам.
Вони сподівались, що Пророк ﷺ залишиться один, після чого відмовиться від свого заклику, або його заклик перестане становити яку-небудь загрозу їх віруванням. Проте це тільки підсилило стійкість Пророка ﷺ в своїй справі і прихильність релігії Аллаха. Пророк ﷺ і ті, хто встали на його бік, приховались в ущелині аш-Шааб на околицях Мекки, страждаючи від голоду і позбавлень, не знаходячи нічого, чим можна було б прокормити свої родини. Так тривало до тих пір, поки угода курайшитів не була розірвана.
Пошук притулку для Ісламу
Зі смертю Абу Таліба і Хадіджи (р.а.) Пророк ﷺ втратив захист від курайшитів. Він почав шукати того, хто підтримає його заклик, захистить і допоможе йому проти курайшитів.
Ібн Ісхак писав: «Після смерті Абу Таліба курайшити наважились на так гоніння, які не могли робити при його житті. Посланець Аллаха ﷺ вирушив в Таіф у пошуках племені Сакіф нусри і захисту від власного народу. Пророк ﷺ пропонував їм прийняти те, з чим він прийшов від Аллаха. Він вирушив до цього племені».
Таіф
Коли Пророк ﷺ прийшов в Таіф, він звернувся до групи людей із племені Сакіф, які були тоді господами і знатними людьми племені. Це було три сини Амра ібн Умайра: Абду Йа Ляйль, Масуд і Хубаййіб. Посланець Аллаха ﷺ підсів до них, закликав їх до Аллаху, поговорив з ними про мету свого приходу, щоб вони надали йому підтримку у поширенні Ісламу і проти тих людей із його народу, які протидіють йому. Один із них сказав: «Я розірву покривало Кааби, якщо саме Аллах послав тебе». Інший сказав: «Хіба Аллах не знайшов нікого іншого окрім тебе, щоб послати?». Третій сказав: «Їй-богу, я з тобою у жодному разі не буду розмовляти. Якщо ти — Посланець від Аллаха, як ти говориш, то ти дуже небезпечна людина, щоб я з тобою розмовляв. А якщо ти брешеш на Аллаха, то я не повинен з тобою розмовляти». Потім Посланець Аллаха ﷺ встав і покинув їх, розчарувавшись в племені Сакіф. Пророк ﷺ лише сказав їм: «Ви зробили те, що зробили, але тепер не говоріть про мене нікому!».
Він ﷺ не хотів, щоб його народ дізнався про розмову з племенем Сакіф, щоб не викликати у них радість і іще більше не налаштувати проти себе. Але плем’я Сакіф не послухалось, повідомивши усе курайшитам і нацькувавши на Пророка ﷺ божевільних і рабів, які почали кричати і ображати його, через що навколо нього зібрались люди».
Коли Пророк ﷺ приховався від людей, то заблагав:
اللَّهُمَّ إلَيْكَ أَشْكُو ضَعْفَ قُوَّتِي، وَقِلّةَ حِيلَتِي، وَهَوَانِي عَلَى النَّاسِ، يَا أَرْحَمَ الرَّاحِمِينَ! أَنْتَ رَبَّ الْمُسْتَضْعَفِينَ وَأَنْتَ رَبَّي، إِلَى مَنْ تَكِلُنِي؟ إلَى بَعِيدٍ يَتَجَهَّمُنِي؟ أَمْ إلَى عَدُوٍّ مَلّكْتَهُ أَمْرِي؟ إنْ لَمْ يَكُنْ بِكَ عَلَيَّ غَضَبٌ فَلَا أُبَالِي، وَلَكِنَّ عَافِيَتَكَ هِيَ أَوْسَعُ لِي، أَعُوذُ بِنُورِ وَجْهِكَ الَّذِي أَشْرَقَتْ لَهُ الظُّلُمَاتُ وَصَلُحَ عَلَيْهِ أَمْرُ الدّنْيَا وَالْآخِرَةِ مِنْ أَنْ تُنْزِلَ بِي غَضَبَك، أَوْ يَحِلَّ عَلَيَّ سُخْطُكَ، لَكَ الْعُتْبَى حَتَّى تَرْضَى، وَلَا حَوْلَ وَلَا قُوّةَ إلّا بِكَ
«О, Аллах, Тобі я скаржусь на нестачу сили, безпорадності і приниженість серед людей! О, Милосердніший із милосердних, Ти — Господь слабких і Ти — мій Господь, так кому ж Ти ввіряєш мене? Чи Далекому, який хмуриться при виді мене, чи ворогу, у владу якого Ти мене віддаєш? Це не хвилює мене, якщо Сам Ти на мене не гніваєшся, але якщо Ти позбавиш мене від цього, мені буде легше! Вдаюсь до захисту світлу Твого ліку, який розганяє морок і приводить до ладу справи світу цього і світу вічного, від того, щоб спіткав мене Твій гнів або спіткала Твоя ярість. Заради Тебе я буду відмовлятись від ненависного Тобі, щоб Ти був задоволений, і немає міці і сили ні у кого, окрім Тебе!».
Заклик до племен
Потім Посланець Аллаха ﷺ повернувся в Мекку і застав свій народ іще більш озлобленим, окрім малої групи людей, які увірували в нього. В сезони паломництва він представляв себе арабським племенам, закликав їх до Аллаху, повідомив їм, що він — Пророк, посланий Аллахом, а потім просив повірити в нього і надати захист, щоб він міг продовжувати говорити про те, з чим його відправив Аллах. Посланець Аллаха ﷺ почав відвідувати усі племена арабів, які прибули на паломництво, і говорити:
يَا بَنِي فُلَانٍ، إنِّي رَسُولُ اللَّهِ إلَيْكُمْ يَأْمُرُكُمْ أَنْ تَعْبُدُوا اللَّهَ وَلَا تُشْرِكُوا بِهِ شَيْئًا وَأَنْ تَخْلَعُوا مَا تَعْبُدُونَ مِنْ دُونِهِ مِنْ هَذِهِ الْأَنْدَادِ وَأَنْ تُؤْمِنُوا بِي وَتُصَدِّقُوا بِي وَتَمْنَعُونِي حَتَّى أُبَيِّنَ عَنِ اللَّهِ مَا بَعَثَنِي بِهِ
«О, таке-то плем’я, воістину, я посланий Аллахом до вас! Він наказує поклонятись тільки Йому, не долучати Йому співтоваришів, зректись від ідолів яким ви поклоняєтесь, увірувати в мене і прийняти мої слова, захищати мене, поки я буду роз’яснювати те, з чим Аллах послав мене». З таким закликом він звернувся до племенам Бану Кальб, Бану Ханіфа, Бану Амір та іншим.
Нусра (допомога)
Аллах побажав звеличити релігію, зміцнити Пророка ﷺ і здійснити Свою обіцянку. Посланець Аллаха ﷺ вийшов в сезон паломництва і зустрівся з групою із ансарів. Він представив себе арабським племенам, як і робив кожен сезон паломництва. При Акабі він зустрів деяку кількість людей із племені Хазрадж, через яких Аллах ниспослав благо. Вони відповіли на те, до чому він ﷺ закликав їх. Вони повірили Пророку ﷺ і прийняли від нього Іслам. Потім вони сказали: «Ми залишили за собою наш народ. І немає народу, де лютувала б така сильна внутрішня ворожнеча,як у нашому місті. О, якщо б Аллах об’єднав наш народ під твоїм головуванням! Ми повернемось до народу і закличемо його до того, до чого закликав ти нас, і розповімо про твою релігію, яку ми прийняли.
І якщо Аллах об’єднає їх за допомогою тебе, то не буде чоловіка більш великого, аніж ти». Потім вони пішли, повертаючись в свої племена віруючими,які прийняли Іслам. Прибувши в Медину, вони розповіли людям про Посланця Аллаха ﷺ і закликали їх до Ісламу. Чутки про нову релігію швидко рознесли по домам, так що не залишилось жодного дому, де б не чули про Посланця Аллаха ﷺ.
Наступного року, під час хаджу, дванадцять людей із ансарів прийшли на зустріч з Пророком ﷺ у Акаби і присягнули йому перший раз, поклявшись в тому, що не будуть поклонятись поруч з Аллахом нічому, не будуть красти, перелюбствувати, вбивати своїх дітей, поширювати брехню, вигадану серцями, і відмовлятись від покори, коли їм будуть наказувати робити схвалюване. У зворотний шлях Посланець Аллаха ﷺ відправив разом з ними Мусаба ібн Умайру, наказавши йому читати жителям Медини Коран і навчати їх Ісламу.
Мусаб закликав жителів Медини до Ісламу, і йому в цьому допомагав Асад ібн Зурара, який присягнув Посланцю Аллаха ﷺ в Першій клятві при Акаба. Завдяки їх заклику в Іслам увійшли ватажки племені Бану Абдуль-Ашхаль Асад ібн Худайр і Саад ібн Муаз. Прийнявши Іслам, Муаз повернувся до своєму племені і заявив: «О, Бану Абдуаль-Ашхаль! Яка ваша думка про мене?». Люди сказали: «Ти — наш господин, найрозумніший серед нас і найрозсудливіший». Він сказав: «Я відмовляюсь говорити з вами — з жінками і чоловіками, поки ви не увіруєте в Аллаха і Його Посланця!». Вони сказали: «Клянемось Аллахом, не залишиться в домі Бану Абдуль-Ашхаль жодного чоловіка і жодної жінки, які не прийняли Іслам».
Потім Мусаб повернувся в Мекку, а група мусульман-ансарів знов вирушила в паломництво разом з многобожниками. Вони прибули в Мекку і зустрілись з Посланцем Аллаха ﷺ у Акаби в святкові дні (ташрік). Аллах побажав підтримати Пророка ﷺ і утвердити релігію і мусульман, принизивши многобожжя. Тих, хто прибув на зустріч з Посланцем Аллаха ﷺіз Медини було сімдесят чоловіків і дві жінки.
Пророк ﷺ вирушив на зустріч у супроводі свого дядька аль-Аббаса ібн Абдульмутталіба, який на той час іще був многобожником. Він побажав знаходитись поруч зі своїм племінником і упевнитись в його безпеці. Першим на зібранні заговорив аль-Аббас, сказавши: «Вам добре відомо, яке положення займає серед нас Мухаммад. Ми захищали його від наших одноплемінників, які дотримуються про нього тієї ж думки, що і ми (тобто не увірували в нього, як і ми). Він користується повагою своїх одноплемінників і недоторканістю в своєму місті. Воістину, він відмовився приєднуватись до кому б то не було, окрім вас, і якщо ви вважаєте, що зможете виконати те, заради чого кличете його, і захистити його від ворогів, робіть те, на що ви визвались. Якщо ж ви задумали залишити його без допомоги після того, як він поїде до вас, то залиште його зараз, адже в своєму місті він користується повагою і захистом». Ті, які зібрались,сказали: «Ми чули те, що ти сказав, а тепер говори ти, о, Посланець Аллаха, і бери з нас для себе і для твого Господа будь-які угоди, які захочеш». Тоді Посланець Аллаха ﷺ почав говорити, читати Коран, закликати людей до Аллаху і спонукати їх до Ісламу, а потім сказав:
أُبَايِعُكُمْ عَلَى أَنْ تَمْنَعُونِي مِمَّا تَمْنَعُونَ مِنْهُ نِسَاءَكُمْ وَأَبْنَاءَكُمْ
«Я хочу укласти з вами угоду про те, щоб ви захищали мене так само, як захищаєте своїх дружин і дітей». Тоді аль-Бара ібн Марур взяв його за руку і сказав: «Так, клянусь Тим, Хто послав тебе з істиною як Пророка, ми неодмінно будемо захищати тебе так само, як захищаємо найдорожче для нас (наших жінок і родини), прийми же від нас клятву, о, Посланець Аллаха! Клянусь Аллахом, ми — природжені воїни і надійні люди, і це передається у нас із покоління в покоління!». Тут Абу аль-Хайсам ібн ат-Тайхан перебив аль-Бару в ту мить, коли він говорив з Посланцем Аллаха ﷺ, і сказав: «О, Посланець Аллаха, воістину, нас зв’язують з цими людьми (євреями) певні узи, які нам доведеться розірвати, але чи не вийде так, що якщо ми зробимо це, а потім Аллах допоможе тобі, ти повернешся до своїх одноплемінників, а нас покинеш?». Тоді Посланець Аллаха ﷺ посміхнувся і сказав:
أَنَا مِنْكُمْ وَأَنْتُمْ مِنِّي أُحَارِبُ مَنْ حَارَبْتُمْ وَأُسَالِمُ مَنْ سَالَمْتُمْ
«Я — з вами, а ви — зі мною. Я буду воювати з тими, з ким воюєте ми, і буду миритись з тим, з ким миритесь ви». Потім аль-Аббас ібн Убада сказав: «О, хазраджити, чи усвідомлюєте ви, в чому присягаєте цьому чоловіку?». Вони відповіли: «Так». Він продовжив: «Ви присягаєте боротись з червоними і чорними людьми. Якщо ви думаєте, що втрата майна і загибель ваших вождів примушує вас передати його ворогам, то краще залиште його зараз. Але якщо ви зробите це, то, клянусь Аллахом, це буде ганьба у цьому світі і в Наступному. Якщо ж ви упевнені, що залишитесь вірні своїй клятві, незважаючи на втрати і смерть, тоді прийміть його, і це стане благом для вас у цьому світі і в Наступному». Люди відповіли: «Ми приймаємо його, незважаючи на наші втрати в майні і смерть наших вождів. Що ж буде нам, о, Посланець Аллаха, якщо ми стримаємо своє слово». Він ﷺ відповів: «Рай». Тоді вони сказали: «О, Посланець Аллаха! Простягни руку, щоб ми присягнули тобі!». Він ﷺ простягнув їм свою руку, і вони присягнули.
Такою була друга присяга у Акаби. Ансари присягнули Посланцю Аллаха ﷺ, що захистять його і нададуть притулок, а також дадуть йому владу для встановлення правління Шаріату і поширення Ісламу. Таким чином, ансари допомогли встановити Ісламську Державу в Медині, після чого мусульмани разом з Пророком ﷺ переселились туди, а Іслам перейшов із етапу заклику до етапу втілення.
Такими були ансари, про яких сказано в Корані:
وَالَّذِينَ آمَنُوا وَهَاجَرُوا وَجَاهَدُوا فِي سَبِيلِ اللَّهِ وَالَّذِينَ آوَوا وَّنَصَرُوا أُولَئِكَ هُمُ الْمُؤْمِنُونَ حَقًّا لَّهُم مَّغْفِرَةٌ وَرِزْقٌ كَرِيمٌ
«Ті, які увірували, здійснили переселення і бились на шляху Аллаха, а також ті, які дали притулок і надали їм допомогу, є істинно віруючими. Їм уготовані прощення і щедрий прожиток» (8:74).
Журнал «Аль-Ваъй», випуск №3, 1987 рік.
