Умова іджтіхаду

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Коран і Сунна — це арабські слова, а іджтіхад — це пошук шаріатського рішення. Отож, однією із умов іджтіхаду є володіння арабською мовою.

Основою в діях є прихильність шаріатському рішенню:

Обов’язок мусульманина полягає в тому, щоб усі свої дії він робив згідно шаріатським рішенням. Аллах говорить:

فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ

«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65),

وَمَآ ءَاتَىٰكُمُ ٱلرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَىٰكُمۡ عَنۡهُ فَٱنتَهُواْۚ

«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам» (59:7).

Із цих аятів стає ясно, що мусульманин повинен усі свої вчинки робити згідно приписам Аллаха.

Рішення (хукм) — це звернення Законодавця, пов’язане з вчинками людей. Якщо розглядаємі слова не є зверненням Законодавця, то висновок із них не може вважатись шаріатським рішенням. Аллах же роз’яснив рішення по кожному питанню в цьому світі. Аллах говорить:

ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ

«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милость до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3),

وَنَزَّلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ تِبۡيَٰنٗا لِّكُلِّ شَيۡءٖ

«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі» (16:89).

Речі в своїй основі є дозволеними, якщо немає доказу на їх заборонність:

На землі діє правило Аллаха, яке гласить про дозволеність речей. Дозволеність (мубах) — це шаріатське рішення, яке означає, що Аллах надав людині вибір. Аллах говорить:

هُوَ ٱلَّذِي خَلَقَ لَكُم مَّا فِي ٱلۡأَرۡضِ جَمِيعٗا

«Він — Той, Хто створив для вас усе, що на землі» (2:29),

وَسَخَّرَ لَكُم مَّا فِي ٱلسَّمَٰوَٰتِ وَمَا فِي ٱلۡأَرۡضِ جَمِيعٗا مِّنۡهُۚ

«Він підкорив вам те, що на небесах, і те, що на землі» (45:13).

Із цих аятів ясно, що усі речі на небесах і на землі створені Аллахом для людини, тобто дозволені. Отож, необов’язково на дозволеність кожної речі шукати окремий доказ, тому що на них поширюється загальна дозволеність. Аллах також говорить:

يَٰٓأَيُّهَا ٱلنَّاسُ كُلُواْ مِمَّا فِي ٱلۡأَرۡضِ حَلَٰلٗا طَيِّبٗا

«О, люди! Вкушайте на землі те, що дозволено і чисто» (2:168).

Це означає, що вживати у їжу дозволено усе, що на землі, тому немає нужди шукати окремий доказ на дозволеність кожної речі, тобто на них діє загальна дозволеність. А ось для того, щоб сказати, що деяка річ заборонена, як мертвечина, м’ясо свині, м’ясо тварини, яка здохла при падінні, мясо хижої тварини, або що деякий напій заборонений, як хамр (п’янке), для цього потрібен доказ. І наявність такого доказу означає виключення цієї речі із загального правила дозволеності.

Вбивство мусульманина заборонено:

Аллах говорить:

وَمَن يَقۡتُلۡ مُؤۡمِنٗا مُّتَعَمِّدٗا فَجَزَآؤُهُۥ جَهَنَّمُ خَٰلِدٗا فِيهَا وَغَضِبَ ٱللَّهُ عَلَيۡهِ وَلَعَنَهُۥ وَأَعَدَّ لَهُۥ عَذَابًا عَظِيمٗا

«Якщо ж хто-небудь вб’є віруючого навмисно, то відплатою йому буде Пекло, в якому він буде вічно. Аллах розгнівається на нього, прокляне його і приготує йому великі муки» (4:93).

Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَزَوَالُ الدُّنْيَا أَهْوَنُ عِنْدَ اللَّهِ مِنْ قَتْلِ رَجُلٍ مُسْلِمٍ

«Загибель усього світу менш жахлива для Аллаха, аніж вбивство одного мусульманина» (Насаі),

لَوْ أَنَّ أَهْلَ السَّمَاءِ وَأَهْلَ الْأَرْضِ اجْتَمَعُوا عَلَى قَتْلِ مُسْلِمٍ لَكَبَّهُمُ اللهُ جَمِيعًا عَلَى وُجُوهِهِمْ فِي النَّارِ

«Якщо б жителі небес і землі зібрались, щоб вбити одного мусульманина, то Аллах кинув би їх усіх в Вогонь обличчям униз!» (ат-Табарані),

إِذَا الْتَقَى الْمُسْلِمَانِ بِسَيْفَيْهِمَا فَالْقَاتِلُ وَالْمَقْتُولُ فِى النَّارِ

«Якщо два мусульманина зійдуться в бою, схрестивши свої мечі, то і вбивший, і вбитий опиняться у Вогні Пекла» (Бухарі),

مَنْ أَعَانَ عَلَى قَتْلِ مُؤْمِنٍ وَلَوْ بِشَطْرِ كَلِمَةٍ، لَقِيَ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ مَكْتُوبٌ بَيْنَ عَيْنَيْهِ: آيِسٌ مِنْ رَحْمَةِ اللَّهِ

«Кожен, хто посприяє у вбивстві мусульманина хоча б половиною слова, зустріне Аллаха (в Судний день) з написом на лобі «Позбавлений милості Аллаха» (Ібн Маджа),

المُسْلِمُ أَخُو المُسْلِمِ لاَ يَظْلِمُهُ وَلاَ يُسْلِمُهُ

«Мусульманин мусульманину — брат, і він не повинен ані утискати, ані зраджувати його» (Муслім),

سِبَابُ الْمُسْلِمِ فُسُوقٌ، وَقِتَالُهُ كُفْرٌ

«Образа мусульманина — нечестя, а битва з ним — невір’я» (Бухарі).

Під час свого прощального хаджу Посланець Аллаха ﷺ сказав:

أَلَيْسَتْ بِالْبَلْدَةِ الحَرَامِ؟ قُلْنَا: بَلَى، قَالَ: فَإِنَّ دِمَاءَكُمْ وَأَمْوَالَكُمْ عَلَيْكُمْ حَرَامٌ، كَحُرْمَةِ يَوْمِكُمْ هَذَا، فِي شَهْرِكُمْ هَذَا، فِي بَلَدِكُمْ هَذَا، إِلَى يَوْمِ تَلْقَوْنَ رَبَّكُمْ، أَلَا هَلْ بَلَّغْتُ؟، قَالُوا: نَعَمْ، قَالَ: اللَّهُمَّ اشْهَدْ، فَلْيُبَلِّغِ الشَّاهِدُ الغَائِبَ، فَرُبَّ مُبَلَّغٍ أَوْعَى مِنْ سَامِعٍ، فَلَا تَرْجِعُوا بَعْدِي كُفَّارًا، يَضْرِبُ بَعْضُكُمْ رِقَابَ بَعْضٍ

«Хіба це не заборонене місто?». Ми відповіли: «Звичайно!». Тоді він сказав: «Воістину, ваше життя і ваше майно є забороненими для вас так само, як забороненим для вас є цей ваш день, в цьому вашому місяці, в цьому вашому місті до того дня, коли ви зустрінете вашого Господа! Чи довів я до вас?». Люди відповіли: «Так!». Тоді він сказав: «О, Аллах! Засвідчи! Нехай присутній сповістить про це відсутнього, адже, воістину, можливо таке, що доносячий донесе мої слова до того,хто засвоїть їх краще. І не ставайте після мене невіруючими, які рублять один одному голови» (Бухарі).

 

Журнал «Аль-Ваъй», випуск №4, вересень 1987 р.