Вигода, яка складає основну концептуальну базу капіталізму, інколи, коли це необхідно, штовхає підтримуючих цю капіталістичну систему володарів капіталу до ненависних їм організацій, і це робиться виключно заради власних інтересів.
Деякі так звані «недрімаючі» грошові магнати, бачачи, що релігійні люди не інтегруються у відсоткову систему через релігійні причини, прийняли рішення не упускати можливості прибрати до рук і «ісламський» капітал (капітал мусульман). Фактично, саме до таких відноситься фраза: «За гроші я і мати рідну продам», — що відображає основну суть капіталізму. Проте, щоб не приваблювати зайвої уваги в цій, як і в будь-якій іншій справі, фінансові магнати долучили так званих «релігійників». Інакше кажучи, вони найняли на роботу людей, які робили намаз, тримали пост і навіть носили хіджаб і бороду. Ці люди обернули свій погляді на Захід, тобто туди, де гроші мають цінність, а також до грошей консервативних людей, живучих там.
В цьому ключі в кінці 80-х в Туреччині, особливо в період «Партії Національного Порядку» (20.01.1970–20.05.1971), «Партії Національного Порятунку» (11.10.1972–26.01.1974) і «Партії Добробуту» (19.07.1983–16.01.1998), виник прошарок, який називався «зеленим капіталом»1. Цей прошарок накинув своїм оком на гроші консервативних експатріантів і переселенців, живучих в Європі, які не бажали вкладати свої гроші під відсотки, тому що це було харамом, але до того ж неможна було сказати, що вони були майстерними у питанні інвестування. Таким чином, цей процес «зеленого капіталу», початий на початку 80-х років, продовжувався до економічної кризи, яка спалахнула в Туреччині в 2001 році. Хоча це частково продовжилось і в більш пізні роки, хвиля «зеленого капіталу» була вже не такою сильною, як у 80-х і 90-х.
Ми вимушені стисло зачепити кратку історію експатріантів в Європі і формування «ісламських» неурядових організацій, оскільки це стало питанням, яке відноситься до сфери діяльності «зелених капіталістів». На нашу думку, не може бути збігом, що релігійні структури в Європі існували паралельно з політичним рухом Ербакана в 70-х роках, а також з утворенням об’єднань навколо так званого «зеленого капіталу».
Прибуття мусульман-турок і курдів в Європу датується 1961 роком. Багатьма європейськими країнами була підписана угода з Туреччиною про найм робочої сили, якої Європа потребувала, щоб зробити новий крок до розвитку згодом руйнувань і дефіциту робочої сили через Другу світову війну. У ті часи Туреччина тільки утворилась, і народ постійно стикався з переворотами і мучився від голоду і негараздів. Ми також не повинні забувати про тиск на мусульманський народ через його релігійні почуття. В результаті, оскільки Туреччина не могла розвиватись, експатріанти, які поїхали на 2-3 роки, почали говорити: «А залишимось ми іще на 6-7 років», — і цей процес так і продовжувався. Потім, в 1967 році, емігранти відкрили в Берліні свою первую мечеть,яку вони назвали «Мехмет Акіф». Завдяки цій мечеті були також закладені основи «Національного бачення» в Європі. Спочатку вони були організовані під назвою «Турецький союз». Потім, в 1977 році, вони перейменувались в «Ісламський союз» (Union Islam). Пізніше, в 1985 році, вони продовжили свою діяльність під назвою «Європейська організація національного бачення» (Avrupa Milli Görüş Teşkilatı, AMGT). Остаточну форму він отримав в 1994 році як «Ісламська спільнота Milli Görüş» (İslâmische Gemeinschaft Milli Görüş, IGMG). Між тим, в 1984 році, окрім «Національного бачення» при підтримці турецької держави був створений і продовжував свою діяльність «Турецько-ісламський союз по справам релігій» (Diyanet İşleri Türk İslam Birliği, DITIB). Оскільки інститутом, в якому зациклювався «зелений капітал», був «IGMG», ми концентруємо свою увагу в даній статі саме на ньому.
Десятки холдингів, таких як «Jet-Pa», «Kombassan» і «Yimpaş», які виникли у кінці 80-х років в європейських країнах, особливо в Німеччині, в яких проживали турецькі іммігранти, збирали величезні суми грошей від людей, які консервативно дотримувались традицій і релігії, через обіцянки про високий прибуток, який міг досягати 30–40%. При цьому вони особливо активно використовували центри організацій «IGMG». В ті дні не було підозрілим бачити в мечетях співробітників в костюмах і з сумками в руках, набитими грошима. Значна частина цих компаній постраждала після економічної кризи 2001 року або збанкрутіла, або опинилась на грані банкрутства. Громадяни, які не змогли повернути ту суму, яку вони вкладали, і вважали себе «обдуреними», так же сильно постраждали. За даними різноманітних джерел, припускається, що біля 30 мільярдів доларів, сплачених 1 мільйоном турецьких і курдських іммігрантів на протязі майже 20 років, були втрачені через зникнення «шахраїв» і закриття холдингів. Хоча доля усіх цих виплат невідома, жертви розорених холдингів скаржаться, що досі не отримали серйозної підтримки від уряду «Партії Справедливості і Розвитку» (ПСР). У часи візиту прем’єр-міністра Ердогана в Німеччину у травні 2006 року президент «Європейської асоціації солідарності турок» Мухаммед Демірджі і співробітниця цієї асоціації потребували «рішення проблеми жертв холдингів, а також відшкодування їх збитку», на що Ердоган зробив наступну шокуючи заяву: «Цифри, які ви використовуєте, вкрай нескладні. Говориться про «1 мільйон людей, які дали гроші». Цей мільйон людей, віддаючи гроші, які посвідчувальні документи отримував? Чи мають ці документи юридичну силу? Не будемо піддаватись емоціям. Адже тим, хто отримував 30-35%, а інколи навіть 40% прибутку, це подобалось! І такі дні теж були, і я в курсі і про них. У той час як ніде у світі відсоткова ставка не перевищувала 6-7%, тут вона складала 40%».
Цією заявою Ердоган натякнув, що він зняв з себе сорочку «Партії Благоденства», в яку був одягнутий у минулому, але також підкреслив початок нового процесу, і, згадавши про відсотки, зазначив, що люди звикли отримувати прибуток від лихварства (ріба) через «зелений капітал». Насправді, неважко зрозуміти, що він також хотів передати деякі інші послання, згадавши, що ті відсоткові ставки були дуже високими порівняно зі ставками того періоду і що вони оформлялись через неофіційні канали. Ці повідомлення можна інтерпретувати як відсилку до утворенню десятків так званих «ісламістських» компаній і холдингів, як «Cengiz», «Limak», «Kolin», «Albayraklar», «Sancak» та інших, в тому числі — і «Асоціації незалежних промисловців і підприємців» (Müstakil Sanayici ve İşadamları Derneği, MÜSİAD), яка в період Ердогана розрослась і зміцнилась в десятки разів.
Адже на виду той факт, що «MÜSİAD», заснована 9 травня 1990 року в Стамбулі, насправді створювалась у якості конкурента «Турецькій асоціації промисловості і бізнесу» (Türk Sanayicileri ve İşadamları Derneği, TÜSİAD), яка представляє світський, кемалістський сегмент і була заснована в Стамбулі в 1971 році. Інакше кажучи, можна сказати, що у той час, як «TÜSİAD» представляє європейську (британську) ідеологію і ментальність, «MÜSİAD» є відображенням ідеології США. Враховуючи, що США хочуть контролювати ісламістський прошарок через Ердогана, треба стерегтись підсилення (відродження) «ПСР». Для підсилення «ПСР» був необхідний економічний крок. Одним із таких кроків стало видалення 6 нулів в турецький лірі у січні 2005 року. Знов же, одним із питань, які Ердоган озвучував на протязі багатьох років, був розрив (для галочки) відносин з МВФ, який є одним із економічних інструментів США. У цьому напрямку Ердогану необхідно було утворити або зміцнити існуючу групу багатіїв, на яку він міг би покластись.
У той час як в 1990 році у «MÜSİAD» було 1100 членів, це число збільшилось до 1717 в 1995 році, до 4750 — в 2010 році і до 11000 — в 2018 році. За 28 років кількість членів «MÜSİAD» збільшилась в 10 разів, і ця організація надає 1 мільйон 600 тисяч робочих місць. У 2006 році письменник-націоналіст Еніс Бербероглу в газеті «Hürriyet» озвучив, що «MÜSİAD» і «TÜSİAD» були суперниками і що «ПСР» потрібна була організація, подібна «MÜSİAD», щоб інтегрувати ісламістську секцію у пануючий в країні режим, наступним чином: «Наскільки виріс ісламський капітал? Наприклад, чи став він порівнюваний з масштабами «TÜSİAD»? Скажімо наперед, «TÜSİAD» і «MÜSİAD» навіть не порівнювані. Декілька сотень членів «TÜSİAD» генерують біля 35% національного прибутку. Оберт крупних компаній наближається до сотні мільярдів доларів. У противагу цьому, чи знаєте ви, яку цінність приносить «Асоціація незалежних промисловців і підприємців» («MÜSİAD») з її 2600 членами і 8 тисячами компаній? Усього 30 мільярдів доларів, або 10 відсотків національного прибутку. Це означає, що накопичення капіталу «TÜSİAD» в республіці, який у глузливій формі відомий у суспільстві як «Асоціація мусульманських бізнесменів», в три рази більше, аніж в «MÜSİAD», і представляє собою зростаючу кількість багатії Анатолії» («Hürriyet», жовтень 2006 р.).
«MÜSİAD» і «ПСР», до яких у ті часи не ставились серйозно, в нинішній час з кожним днем збільшують свою присутність в важкій промисловості, ЗМІ, будівництві і подібних областях. Між тим, не варто забувати, що індивідуальні переводи здійснювались із «TÜSİAD» і що бізнесмени «TÜSİAD» подавали сигнали нинішньому уряду в силу своїх інтересів. Адже кращим прикладом цьому може служити Трамп, один із найбільш відомих бізнесменів світу, який є головою США. Трамп дивиться на світ як на ринок і використовує свою політичну владу, щоб отримати максимальну частку вигоди на цьому ринку. Ось чому ми на протязі багатьох років чуємо термін «економічна війна». Ця ситуація, яка носить глобальний характер, так само може бути застосована до національних кордонів, а отож — і до бізнесменів, пов’язаних з «TÜSİAD». Ердоган, який був присутній на іфтарі, організованому внутрішніми силами безпеки у травні 2019 року, виразив ці відносини наступними словами: «Яким був прибуток на душу населення в Туреччині 17 років назад і який прибуток на душу населення в Туреччині сьогодні? Який економічний статус ви займали тоді? І який займаєте сьогодні? Наскільки сильно виросла одна тільки ваша компанія з того дня? Наскільки сильними стали ваші друзі? Хіба ви виносите обговорення в подібному ключі?!».
Картина ісламського сектора сьогодні знаходиться у вкрай сумному і жахливому положенні. До справжнього часу, а на момент написання статті — вже 2019 рік, ми бачимо, що ісламістська секція не відійшла від ріба (лихварства), а навпаки, вона більш активно задіяна у відсоткових операціях. Основними причинами цього були заяви політиків, яких мусульмани взяли собі у якості прикладу, відносно відсотків і характеру діяльності так званих «ісламських компаній», яких вони підтримували. Наведемо декілька прикладів, пов’язаних з цим. Ердоган зробив наступну заяву на 13-й Черговій Генеральній Асамблеї «MÜSİAD», яка проходила в 2004 року за участю консервативного мусульманського сегмента: «На протязі багатьох років існувало розуміння: «Ми скасуємо відсотки в той день, коли прийдемо до влади». У ті часи, на жаль, ми наївно і помилково думали так! Але реальність світу далеко не така». А тепер давайте подивимось на суму бюджету, яка пішла на відсотки на протязі року, в період правління Ердогана. Цифри показують, що сума не зменшилась, а навпаки, збільшилась. Той факт, що сума бюджету, яка пішла на виплату відсотків, яка в 2003 році складала 58 мільярдів турецьких лір, збільшилась до 121 мільярди турецьких лір в 2019 році, показує нам, що Ердоган як і раніше вважає відсотки «світовою реальністю».
Знов же, заяви про «кредитні ставки» прем’єр-міністра і голови «ПСР» Ахмета Давутоглу, однієї із важливих фігур в історії «ПСР», на зустрічі «Нової Туреччини» 5 травня 2015 року були вкрай шокуючими: «В 2002 році ставка по кредитам складала 56%, 12% із яких субсидувались, а торговцям кредит видавався під 47%. Зараз же субсидування складає 50%, а ставка по кредиту впала до 4-5%. В 2002 році число наших торговців, використовуючих відсоткові позички, складало біля 63 тисяч людей, і воно поступово скорочувалось. Тепер же 317 тисяч торговців скористались кредитами за минулий рік. Усього за наш період правління кредитами скористались 1 мільйон 100 тисяч торговців. Нехай буде приємним використання халяльної частини цих грошей. Нехай примножить Аллах число і рясність цих грошей. Загальна сума кредиту складала 153 мільйони (153 трильйони в старих грошах) в 2002 році, а в 2014 році було використано 12,5 мільярди (12 з половиною квадрильйонів в старих грошах). Вона збільшилась у 81 раз. Це і називається баракятом!». Навіть цієї заяви досить, щоб показати, наскільки жахливою є картина. Найдивніше — те, що в даній заяві Давутоглу використовує ісламські дискурси, так як: «Нехай буде приємним використання халяльної частини», «нехай примножить Аллах число», «нехай примножить рясність», «це і називається баракятом».
Ми можемо навести іще багато подібних прикладів, але нам здається, що і вищенаведених цілком досить, щоб продемонструвати дискурси і поведінку. Тепер давайте спробуємо зрозуміти, як це сприйняття поширилось серед мусульман з плином часу і як мусульмани прийняли розуміння про те, що відсоткове кредитування, яке є великим харамом, — це звичайне явище. Якщо ми розглянемо проблему з точки зору психології, то знайдемо наступне: коли ми питаємо вчителів релігії і людей, знаючих релігію, майже ніхто із них не скаже, що «лихварство — халяль». Адже хукм відносно даного питання ясний, а ступінь хараму усім відома. Всевишній Аллах ніде в Корані не використав наступні обороти, які говоряться у питанні ріба:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱتَّقُواْ ٱللَّهَ وَذَرُواْ مَا بَقِيَ مِنَ ٱلرِّبَوٰٓاْ إِن كُنتُم مُّؤۡمِنِينَ ٢٧٨ فَإِن لَّمۡ تَفۡعَلُواْ فَأۡذَنُواْ بِحَرۡبٖ مِّنَ ٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦۖ
«О, ті, які увірували ! Бійтесь Аллаха і не беріть решту частини лихви, якщо тільки ви є віруючими. Але якщо ви не зробите цього, то знайте, що Аллах і Його Посланець об’являють вам війну» (2:278,279).
Інакше кажучи, фраза «війна проти Аллаха і Його Посланця» використовується тільки в питанні заборони лихварства. Незважаючи на ці факти, практично жоден комерсант або громадянин не може займатись підприємництвом, купувати житло чи автомобіль, не скориставшись позичкою. Ми можемо резюмувати причини цього наступним чином. Система повністю зруйнувала довіру людей один до одного, щоб надавати один одному безвідсоткові позички. Люди не довіряють навіть своїм найближчим. Окрім цих негативних фактів люди відчувають нестачу фінансових засобів, а безробіття досягло крайніх меж. Чоловік, який хоче зайнятись торгівлею, вимушений взяти позичку через відсутність у нього готівкових грошей, і, таким чином, він впадає в порочний круг, із якого не може позбутись майже усе життя, скоївши дану помилку. Щоб дане порочне коло продовжувало обертатись, чоловіка кожного разу знов втягують в кредитне болото. Чоловік, вимушений платити високу орендну плату, обманюється позичкою і попадається на виверт «обзаведись житлом, як нібито ти оплачуєш оренду», і таким чином він знов застряє в кредитному болоті. Ці та подібні до них випадки зараз розглядаються як нормальні або навіть обов’язкові майже для усіх в суспільстві.
Насправді серед тих, хто так вчиняє, є навіть люди, які роблять намаз і тримають пост. Багато із них знають і погоджуються з тим, що роблять харам, але заявляють, що беруть так званий «ісламський» уряд (як адміністрацію Ердогана) у якості прикладу для себе і стверджують, що ці позички необхідні для зміцнення економічного положення. Наприклад, в результаті поганої економіки в останні два роки підвищення відсоткових ставок банків привело до тому, що люди не могли отримувати позички. З іншого боку, збільшилась кількість людей, які поклали свої гроші в банки для отриманні відсоткової вигоди. На ці накопичені гроші банки видають позички крупних компаніям і навіть державі з високими відсотковими ставками. Це, звичайно, у певній мірі відбувається в інтересах держави. Проте у той же час, коли купівельна спроможність людей знижується, це завдає збитку середнім і дрібним торговцям. При зниженні відсоткових ставок по кредитам, особливо по кредитам на нерухомість, люди нерідко говорять: «Ох! Можні і зітхнути з полегшенням». Усі ці тенденції так чи інакше спонукають людей брати позички.
В результаті ми стали свідками того, як політики маніпулюють мусульманами за допомогою «ісламських дискурсів» як в процесі становлення «зеленого капіталу», так і в процесі створення власного прошарку багатіїв за допомогою «ісламських» компаній і холдингів. Мусульмани і благочестиві релігійні люди усе більше опиняються втягнутими у болото від рук цих персон, не говорячи вже про те, щоб повністю позбутися від харамів.
Нехай дарує Аллах мусульманам усвідомленість і проникливість, щоб побачити ці істини! Нехай захистить Аллах нас, мусульман, від усіляких вивертів і пасток капіталістичної системи! Амінь!
Мехмет Айдин
10.12.2019
1. Зелений капітал (тур. — Yeşil sermaye) — сталий вираз в Туреччині, який має на увазі капітал, що міститься у руках мусульман, які дотримуються релігійних принципів, який представники капіталізму в Туреччині бажали роздобути , але не змогли зробити це через інструменти ріба.
