В Лівані здобула популярності невелика книга під назвою «Серйозне невігластво у багатьох питаннях віропереконання», написана доктором Асімом ібн Абдуллахом аль-Карьюті. В цілому це хороша книга, але, тим не менш, виникла необхідність пролити світло на одне питання.
Ми хотіли звернути увагу на виноску під номером «14» на десятій сторінці книги, де автор пише:
«Але якщо на питання немає відповіді в Шаріаті, тобто Шаріат не говорить ані про дозволеність, ані про заборонність, то ісламському правителю (Валі уль-амр) дозволено встановлювати правила і заходи, яких люди повинні дотримуватись, тому що в цьому полягає захист інтересів суспільства. Наприклад, правила дорожнього руху і тому подібне. Встановлення таких правил не буде вважатись оскарженням (ширк) права Аллаха на законодавство, як говориться в Корані:
وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах» (5:44).
І в нашому випадку неможна сказати, що правління відбувається не по законам Аллаха. Між двома положеннями є різниця. Багато авторів не знають цієї різниці і не розуміють її важливості. Тому ми вирішили внести ясність».
По-перше: ствердження «якщо на питання немає відповіді в Шаріаті, тобто Шаріат не говорить ані про дозволеність, ані про заборонність» — помилкове, тому що у світі немає речей і вчинків, на які Шаріат не дав би рішення про їх дозволеність чи заборонність. Аллах говорить:
وَنَزَّلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ تِبۡيَٰنٗا لِّكُلِّ شَيۡءٖ
«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі» (16:89),
ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ
«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3).
Аллах може повідомити рішення прямо, якщо названа річ і рішення по ній, наприклад, заборонність мертвечини, м’яса свині і крові. Також Аллах може повідомити рішення по конкретній речі або вчинку у межах загального тексту, наприклад:
هُوَ ٱلَّذِي خَلَقَ لَكُم مَّا فِي ٱلۡأَرۡضِ جَمِيعٗا
«Він — Той, Хто створив для вас усе, що на землі» (2:29).
Тобто Творець дозволив для нас усе, що на землі, за винятком тих речей, на які прийшла окрема заборона. Окрім того, Аллах може вказати в речах яку-небудь ознаку, і це називається мотивом (іллят). І де ми будемо знаходити цю ознаку (іллят), туди будемо переносити і рішення Аллаха за методом аналогії (кияс).
Якщо припустити, що «в Шаріаті немає відповіді на деякі питання», тоді Шаріат буде недосконалим, а це неприпустимо. Муджтахід може шукати рішення на питання і знайти його, а може шукати і не знайти. Якщо навіть муджтахід не знайшов відповіді в Шаріаті на яке-небудь питання, то йому неприпустимо говорити, що в Шаріаті немає відповіді на це питання або що Шаріат не розглядає це питання. В такому випадку краще повторити спробу і знайти рішення, а якщо не вдасться, залишити цю справу більш знаючому муджтахіду, як говорить Аллах:
وَفَوۡقَ كُلِّ ذِي عِلۡمٍ عَلِيمٞ
«І вище будь-якого володіючого знанням є більш знаючий» (12:76).
Вчені науки усуль фікх, розглядаючи це питання, поділились. Одна частина прийшла до думки, яку ми вказали вище. Тобто речі в своїй основі є дозволеними, якщо немає доказу на їх заборонність. Основою ж в діях є прихильність шаріатському рішенню. Немає таких дій і речей, на які не існувало б шаріатських рішень. Шаріат або називає усе своїми назвами і говорить по ньому рішення, або дає загальний опис (сіфат) і рішення по ньому, або включає дію чи річ в значення загального тексту, або вказує ознаки (іллят), разом з якими від дії до дії або від речі до речі кочують і рішення Аллаха по методу аналогії (кияс).
Інша частина вчених заявила, що якщо Шаріат нічого не говорить про що-небудь, тоді рішенням буде дозволеність (мубах). Свою думку вони доводять словами Посланця Аллаха ﷺ:
اَلْحَلَالُ مَا أَحَلَّ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَالْحَرَامُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ فِي كِتَابِهِ وَمَا سَكَتَ عَنْهُ فَهُوَ مِمَّا عَفَا عَنْهُ
«Дозволено те, що дозволив Аллах в Своїй книзі, і заборонено те, що Аллах заборонив, а те, що він не згадав — це Його милість» (ат-Тірмізі),
وَسَكَتَ عَنْ أَشْيَاءَ رَحْمَةً لَكُمْ غَيْرَ نِسْيَانٍ فَلا تَبْحَثُوْا عَنْهَا
«А про що він умовчав — це милість для вас, але не по забудькуватості, тому не розпитуйте про це» (Дарукъутні).
Також вони наводять аят:
وَمَا كَانَ رَبُّكَ نَسِيّٗا
«Господь твій не забудькуватий» (19:64).
На думку цієї частини вчених, немає вчинку або речі які не розглянув би Шаріат. Деякі положення Шаріат роз’яснює прямо, а те, що не роз’яснено прямо, на їх думку, підпадає під загальне правило про дозволеність.
Виходячи із вищесказаного, неприпустимо говорити про те, що Шаріат не розглянув деякі питання і не дав по ним рішення про дозволеність чи заборонність. Також недоречно говорити про те, що Шаріат залишив деякі пробіли, які повинен заповнити ісламський правитель (Валі аль-амр). Деякі подумали, що в Шаріаті є пробіли, але це не так. Насправді пробілами вони назвали те, що Аллах дозволив або пробачив.
По-друге: автор книги висловився про те, що дорожні правила є одним із тих питань, які Шаріат не розглянув і не сказав про їх заборонність, ані про їх дозволеність . Ми ж скажемо, що Шаріат розглянув це питання і дав рішення — дозволеність. Відомо, що рух по дорогам дозволений, а дороги входять в число громадських місць. Той же, хто рухається, має право іти по правій стороні або по лівій . Також він вправі вибирати для себе будь-який із напрямів доріг. Подібні питання піднімались і при Посланці Аллаха ﷺ, і він говорив рішення. Більше того, в розділах про користування дорогами є багато хадісів. Якщо ж ісламський правитель захотів внести порядок в рух по дорогам, щось заборонивши, а щось дозволивши, він має на те право. Шаріат велить підкорятись Валі уль-амру і забороняє ослухатись його . Шаріат вже роз’яснив те, що Валі уль-амр має право вносити порядок в дозволені справи, а рух по дорогам як раз таки входить в їх число. Тому ми і говоримо, що Шаріат розглянув це питання і дав по ньому рішення, і ніхто не має права говорити, що Шаріат не розглянув це питання.
По-третє: Аллах говорить:
وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, ниспослав Аллах» (5:44), — але не говорить: «Хто приймає рішення не згідно з тим, що ниспослав Аллах».
Подібні висловлювання автора книги вказують на те, що у нього на думці. А на думці у нього дуже небезпечне розуміння, тому що він не запинився на прикладі правил дорожнього руху. Насправді, він хотів сказати, що рішення (ахками), ниспослані Аллахом, дають відповіді на деякі питання, але не дають відповіді на інші . Нібито мусульмани дотримуються тих рішень, які були ниспослані, і тоді вважається, що вони «приймають рішення згідно тому, що ниспослав Аллах», а якщо справа дійшла до тих питань, на які «Шаріат не дав відповіді, не сказав ані про заборонність, ані про дозволеність», тоді відповіді треба шукати не в Шаріаті. Таким чином, у подібних людей народжується ідея про те, що «Коран і Сунна — це джерела законодавства, але не єдині», що «можна користуватись досвідом інших народів і націй в області законодавства, тобто імпортувати закони». Яка ж це омана! Так, мусульманам дозволено користуватись знаннями інших народів і націй в області науки і технологій, оскільки це входить в значення хадіса:
أنْتُمْ أَعْلَمُ بِأَمْرِ دُنْيَاكُمْ
«Ви краще знаєте справи вашого світу» (Муслім).
Проте мусульманам заборонено відхилятись від шаріатських рішень. Аллах говорить:
وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ
«Стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ أحْدَثَ في أمْرِنَا هَذَا مَا لَيْسَ مِنْهُ فَهُوَ رَدٌّ
«Той, хто вніс в нашу справу те, що не має до неї відношення, буде відкинутий» (Ахмад).
Як вже було сказано, Шаріат дозволив нам приймати щось, опираючись на свій досвід, або переймати у інших народів і націй тільки в сфері науки і технологій. Сюди ж відносяться правила дорожнього руху. В хадісі Посланця Аллаха ﷺ говориться, що мусульмани самі краще знають справи цього світу. Звідси і розуміється дозволеність в подібних положеннях. Тобто в цих справах у мусульманина є вибір: брати, опираючись на свої знання, або переймати в інших. Проте тут треба вкрай ясно розуміти, що означає «справи цього світу». Зрозуміти ці слова нам допоможуть інші шаріатські тексти. Кому цікаве питання, може поцікавитись цим і провести власне розслідування. Ми ж скажемо, що науки, пов’язані з медициною, фізикою, хімією, космосом, рослинами і тваринами, а також їх відгалуження, — усе це входить в число дозволених питань і підпадає під зміст вищенаведеного хадіса. Адміністрування або організацій роботи теж вважається дозволеною справою.
Отож, адміністративна, організаційна діяльність, наукові дослідження, промислові і технологічні роботи теж відбуваються згідно б тому, що ниспослав Аллах. Тобто, неможна сказати, що в цих питаннях ми виходимо за рамки Шаріату. Так неможна говорити ані в прямому змісті, ані в переносному.
Аллах, звертаючись до Своєму Пророку ﷺ, говорить:
إِنَّآ أَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ بِٱلۡحَقِّ لِتَحۡكُمَ بَيۡنَ ٱلنَّاسِ بِمَآ أَرَىٰكَ ٱللَّهُۚ
«Ми ниспослали тобі Писання з істиною, щоб ти розбирав тяжби між людьми так, як тобі показав Аллах» (4:105),
وَأَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ بِٱلۡحَقِّ مُصَدِّقٗا لِّمَا بَيۡنَ يَدَيۡهِ مِنَ ٱلۡكِتَٰبِ وَمُهَيۡمِنًا عَلَيۡهِۖ فَٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُۖ
«Ми ниспослали тобі Писання з істиною у підтвердження колишніх Писань і для того, щоб воно предохраняло їх (або свідчило про них; або піднеслось над ними). Суди же їх згідно тому, що ниспослав Аллах» (5:48).
В цих аятах Аллах обмежив мусульман правлінням тільки на основі Шаріату. І оскільки Шаріат — повноцінний, тоді немає нужди вдаватись до неісламських законів.
До усьому сказаному можна навести іще один хадіс:
مَا كَانَ مِنْ شَرْطٍ لَيْسَ فِي كِتَابِ اللَّهِ فَهُوَ بَاطِلٌ، وَإِنْ كَانَ مِائَةَ شَرْطٍ
«Умови, яких немає в Книзі Аллаха, є недійсними, навіть якщо це буде сто умов» (Бухарі).
В цьому хадісі говориться про умови, які суперечать тому, що ниспослав Аллах.
Таким чином, неправильно говорити, що «немає нічого поганого в тому, щоб приймати рішення не згідно тому, що ниспослав Аллах», тому що це автоматично означає відмову від законів Аллаха. Сподіваємось на виправлення автором цієї помилки в своїй книзі.
Із журналу «Аль-Ваъй», випуск №5, жовтень 1987 року.
