Деякі мукалліди (послідовники) радяться з вченим у справах своєї релігії, будь то шаріатських законах або питаннях віропереконання. Цей вчений виносить певні фетви, які можуть бути не те що помилковими, але і зовсім неісламськими. Чи буде мукаллід відповідати перед Аллахом за слідування таким неісламським фетвам? Інакше кажучи, чи дозволений такий таклід (слідування)?
Фард кіфая
Аллах велів людям слідувати ниспосланим релігіям. Коли з Посланням від Аллаха до людей усього світу прийшов завершальний пророк Мухаммад ібн Абдуллах ﷺ, тоді людству було велено слідувати тільки законам і віропереконанням цієї останньої релігії . Але ісламське послання потребує знання і іджтіхаду. Тому наявність вчених-муджтахідів вважається фардом кіфая в будь-яку любую епоху. І абсолютно недоречно говорити про те, що двері іджтіхаду зачинені. Хто здатен робити іджтіхад і здійснив його, той повинен діяти згідно своєму іджтіхаду. Якщо його іджтіхад був помилковим, то він усе одно отримає нагороду, а якщо іджтіхад був правильним, тоді йому — подвійна нагорода. Хто не здійснив іджтіхад, той слідує з думкою того, хто здійснив. Але мукалліду дозволено слідувати у певному питанні тільки за тим, хто на його думку має богобоязливість і розбирається у питанні. Хто приймав думку муджтахіда, опираючись на ці два критерії, совість того перед Аллахом чиста.
Положення, яке неможливо не знати (малюм бі дарура)
В релігії є дуже важливі положення. Розглянемо на прикладах:
1 — Мусульманин дає розлучення своїй дружині, потім повертає її, потім дає розлучення у другий раз і знов повертає, а потім дає розлучення третій раз. Коли він хоче у черговий раз повернути її, то знаходить такого шейха, який виносить відповідну фетву. В подібних випадках перед Аллахом не буде чиста совість ані мукалліда, ані того, хто виніс подібну фетву, оскільки це явне протиріччя Шаріату. І це положення, яке неможливо не знати (малюм бі дарура).
2 — Мусульманин вкладає свої гроші в банк під відсотки і знаходить такого шейха, який виносить відповідну фетву. В подібних випадках перед Аллахом не буде чиста совість ані мукалліда, ані того, хто виніс подібну фетву, оскільки це явне протиріччя Шаріату. І це положення, яке неможливо не знати.
Хтось може сказати: є авторитетні вчені які винесли фетву про те, що в деяких положеннях лихварство дозволено. Тут ми розглянемо положення мукалліда і не будемо переходити до обговоренню неправильних фетв. Якщо мукаллід прийняв для себе думку шейха про дозволеність лихварства (навіть якщо мова йде не абсолютну дозволеність, а лише про дозволеність в деяких положеннях) і якщо він упевнений в знанні шейха, а сам вважається повним невігласом у справах релігії, тоді, можливо, його совість буде чиста перед Аллахом. Розглянемо таку ситуацію. Друг або хтось інший говорить мукалліду: «Лихварство заборонено і у жодних положеннях не може бути дозволеним для тебе». Він же відповідає: «Такий-то вчений виніс фетву про дозволеність». Друг говорить: «Твій шейх помилився, і ти не може діяти згідно його фетви». Мукаллід говорить: «Але шейх більш знаючий, аніж ти». Друг говорить: «Навіть якщо він більш знаючий, аніж я, то усе одно не більш знаючий, аніж Коран». Далі він наводить аяти із Корану:
ٱلَّذِينَ يَأۡكُلُونَ ٱلرِّبَوٰاْ لَا يَقُومُونَ إِلَّا كَمَا يَقُومُ ٱلَّذِي يَتَخَبَّطُهُ ٱلشَّيۡطَٰنُ مِنَ ٱلۡمَسِّۚ
«Ті, які пожирають лихву, повстануть, як повстає той, кого диявол поверг своїм дотиком» (2:275),
وَأَحَلَّ ٱللَّهُ ٱلۡبَيۡعَ وَحَرَّمَ ٱلرِّبَوٰاْۚ
«Але Аллах дозволив торгівлю і заборонив лихварство» (2:275),
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱتَّقُواْ ٱللَّهَ وَذَرُواْ مَا بَقِيَ مِنَ ٱلرِّبَوٰٓاْ إِن كُنتُم مُّؤۡمِنِينَ
«О, ті, які увірували ! Бійтесь Аллаха і не беріть решту частини лихви, якщо тільки ви є віруючими» (2:278).
Почувши аяти і хадіси, мукаллід розуміє, що лихварство заборонено в Ісламі і що йому не дозволено продовжувати займатись лихварством, яка б сильна не була довіра до свого вченого . Можливо, цей мукаллід подумає: не може ж вчений не знати про цей та інші тексти, пов’язані з лихварством, тому я продовжу дотримуватись його фетви і займатись лихварством.
Сліпе слідування
В такому випадку мукаллід робить харам, оскільки сліпо наполягає на словах свого вченого, залишаючи без уваги аяти, які почув і зрозумів їх зміст, а саме — що лихварство заборонено. Цей мукаллід повинен залишити лихварство одразу ж після того,як почув аяти. Якщо ж в ньому присутні сумніви, тоді треба повернутись до свого вченого і спитати, як той міг дозволити лихварство, коли Коран забороняє . Тобто йому доведеться докласти зусиль, щоб розібратись в цьому питанні.
Мукаллід не може сліпо слідувати за ким-небудь, коли він дізнався про аят чи хадіс, який явно забороняє те, що дозволив якийсь вчений. В будь-якому випадку довіра вченому, ким би він не був, не повинна ставитись вище, аніж довіра до Аллаху і Його Посланцю ﷺ, тобто аяту чи хадісу. У жодному разі неможна слідувати за вченим, відвертаючись від Корану і Сунни. Це означало б залишення релігії. Нехай упасе нас від цього Аллах!
Аллах говорить:
ٱتَّبِعُواْ مَآ أُنزِلَ إِلَيۡكُم مِّن رَّبِّكُمۡ وَلَا تَتَّبِعُواْ مِن دُونِهِۦٓ أَوۡلِيَآءَۗ قَلِيلٗا مَّا تَذَكَّرُونَ
«Слідуйте за тим, що ниспослано вам від вашого Господа, і не слідуйте за іншими помічниками окрім Нього. Як же мало ви поминаєте назидання!» (7:3).
Слідувати треба тільки за Кораном і Сунною . Навіть якщо дозволено слідувати за вченим, то це тільки тому, що він опирається на Коран и Сунну. Тому, якщо ми бачимо, що вчений в якомусь питанні відхилився від Корану і Сунни, тоді слідувати за ним в цьому питанні неможна. Тобто в такому випадку сліпе слідування заборонено . Замість цього необхідно спитати його і піддати звіту. Інакше мусульмани стануть подібні іудеям і християнам, відносно яких Аллах говорить в Корані:
ٱتَّخَذُوٓاْ أَحۡبَارَهُمۡ وَرُهۡبَٰنَهُمۡ أَرۡبَابٗا مِّن دُونِ ٱللَّهِ وَٱلۡمَسِيحَ ٱبۡنَ مَرۡيَمَ وَمَآ أُمِرُوٓاْ إِلَّا لِيَعۡبُدُوٓاْ إِلَٰهٗا وَٰحِدٗاۖ لَّآ إِلَٰهَ إِلَّا هُوَۚ سُبۡحَٰنَهُۥ عَمَّا يُشۡرِكُونَ
«Вони визнали господами окрім Аллаха своїх первосвящеників і монахів» (9:31).
Первосвященики і монахи дозволяли заборонене і забороняли дозволене.
3 — Деякі винесли фетву про дозволеність вбивати невинного мусульманина або немусульманана або винесли фетву про дозволеність битись і вбивати мусульман під різними приводами. Опираючись на ці фетви, сліпий послідовник вбиває невинних людей. У відношенні вбивства мусульманина або битви з мусульманами є багато аятів і хадісів . Аллах сказав:
وَمَن يَقۡتُلۡ مُؤۡمِنٗا مُّتَعَمِّدٗا فَجَزَآؤُهُۥ جَهَنَّمُ خَٰلِدٗا فِيهَا وَغَضِبَ ٱللَّهُ عَلَيۡهِ وَلَعَنَهُۥ وَأَعَدَّ لَهُۥ عَذَابًا عَظِيمٗا
«Якщо ж хтось вб’є віруючого навмисно, то відплатою йому буде Пекло, в якому він буде вічно. Аллах розгнівається на нього, прокляне його і приготує йому великі муки » (4:93).
Пророк ﷺ сказав:
سِبَابُ الْمُسْلِمِ فُسُوقٌ وَقِتَالُهُ كُفْرٌ
«Ображання мусульманина — нечестя, а битва з ним — куфр» (Бухарі, Муслім).
Коли мукаллід почув фетву про дозволеність вбивати мусульманина, він повинен спитати іншого вченого, щоб переконатись в правильності фетви. Також він повинен зрозуміти, чому дозволено вбивати віруючого мусульманина. Питання, пов’язане з вбивством мусульманина, дуже серйозне, тому неможна приймати дозволеність, покладаючись тільки лише на чиюсь фетву. В такому випадку треба звертатись до різним вченим і намагатись зрозуміти їх доводи. Якщо стане ясно, що усі вчені одностайні, тоді він приймає фетву про дозволеність. Але якщо він бачить розбіжності або сумніви, або він не може розібратись у питанні, тоді йому не дозволено приймати фетву про дозволеність вбивства мусульманина. Якщо в такому положенні він вирішиться на вбивство, тоді він стане презренним грішником, а його совість ніяк не буде чиста перед Аллахом.
4 — Деякі виносять фетву про те, що мусульманин не повинен працювати над встановленням Ісламського Халіфату, виправдовуючи це різноманітними приводами. Почувши такі фетви, багато мусульман-мукаллідів відмовляються від цього фарду, нічого не говорять про існуючі системи невір’я, а також вдовольняються відсутністю ісламської системи і залишенням Корану. Слідування ісламські релігії, дотримання дозволеного і забороненого, застосування законів, піднесення стягу Ісламу, поширення Послання і захист єдності неможливі без встановлення ісламської Держави. Встановлення Халіфату — обов’язок усіх мусульман. І це положення, яке неможливо знати . Якщо хтось виносить фетву про те, що працювати над встановленням Ісламської Держави не є обов’язком мусульманина, то такий чоловік буде вважатись не вченим, а невігласом. Немає виправдання у того, хто суперечить ісламським законам, які входять в категорію малюм би дарура, навіть якщо він послідовник, або більше того — сліпий послідовник.
Ми навели три приклади, коли своїми фетвами деякі так звані «вчені» дозволяють заборонене, і один приклад того, як своїми фетвами вони дозволяють мусульманину залишити виконання фарда. В подібних випадках совість мукалліда не буде чистою перед Аллахом, оскільки ці питання або входять в категорію малюм бі дарура, або дуже важливі і майже досягають цього ступеня, так що мусульманин повинен як мінімум розібратись в них.
Успадкування акиди
Таклід в питаннях акиди абсолютно не дозволяється. Якщо уявити, що слідування в акиді дозволено, тоді було б неправильно докоряти іудеїв, християн і вогнепоклонників за те, що вони перейняли релігію від своїх отців. Аллах говорить:
وَإِذَا قِيلَ لَهُمُ ٱتَّبِعُواْ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ قَالُواْ بَلۡ نَتَّبِعُ مَآ أَلۡفَيۡنَا عَلَيۡهِ ءَابَآءَنَآۚ أَوَلَوۡ كَانَ ءَابَآؤُهُمۡ لَا يَعۡقِلُونَ شَيۡٔٗا وَلَايَهۡتَدُونَ
«Коли їм говорять: «Слідуйте тому, що ниспослав Аллах», — вони відповідають: «Ні! Ми будемо слідувати тому, на чому застали наших отців». А якщо їх отці нічого не розуміли і не слідували прямим шляхом?» (2:170).
Сьогодні багато мусульман перейняли акиду у своїх отців подібно тому, як успадковують майно. Подібне в Ісламі заборонено. Коли чоловік досягає повноліття по Ісламу (статевої зрілості) і здатен міркувати, він обов’язково повинен переглянути те, що перейняв від батьків, остерігаючись сліпої прихильності. Те, що на його погляд є істинним, того треба дотримуватись, а те, що він порахував брехнею, від того треба позбутись. Аллах говорить відносно многобожників:
أَءِلَٰهٞ مَّعَ ٱللَّهِۚ قُلۡ هَاتُواْ بُرۡهَٰنَكُمۡ إِن كُنتُمۡ صَٰدِقِينَ
«Чи є бог, окрім Аллаха? Скажи: «Наведіть ваш доказ, якщо ви говорите правду» (27:64).
Якщо ми вимагаємо у людей докази їх вірувань, тоді самі повинні мати докази своєї віри
Акиду мусульманин повинен приймати тільки згідно доказу і переконанню. Що стосується деяких відгалужень акиди, які згадуються в категоричних по вказівці текстах (заніяту даляля), то в цих питаннях є розбіжності, і мукаллід може вибрати думку одного із вчених так само, як вибирає одне із шаріатських рішень . Сюди можна віднести питання відносно сифатів Аллаха, наявність чи відсутність вибору, відносно того, чи здійснювали пророки іджтіхад, чи вважаються пророки безгрішними в тому, що не стосується донесення послання, і так далі.
Статті із журналу «Аль-Ва'й», №5
1987 р.
