Читаючи про Мухаммада Абдо, який зіграв видну роль у розумовому і культурному вторгненні в ісламський світ, я знайшов дві суперечливих думки про цього чоловіка.
Деякі хвалять його і прославляють, інші ж засуджують і порицають. Заради объективности, я вирішив утриматись від будь-яких колишніх позицій і суджень у відношенні цього чоловіка. Вивчаючи його роботи і роботи його учнів, а також те, що було написано про нього, мені стало очевидно, що ті, хто хвалить, або не знають його, або дотримуються тієї ж позиції, що і він. Роботи Мухаммада Абдо заряджені ворожістю до Ісламу і наповнені захопленням і вшануванням до західних ідей.
Щоб мої слова не здавались забобонами, нижче я проллю світло на темну сторону особистості Мухаммада Абдо і процитую його слова і роботи. Також я процитую висловлювання і роботи його учнів, знайомих і біографів.
Мухаммад Абдо та масонство
Безперечно, Мухаммад Абдо був видним масоном, як і його вчитель Джамалуддін аль-Афгані. Мухаммад Абдо слідував за аль-Афгані і належав до британської масонської ложі, а потім перейшов у французьку східну ложу. Останнє підтвердив один із провідних діячів масонства в Єгипті, сказавши: «Масонство з’явилось в Сирії як прояв щирості і любові під час арабських подій 1882 року. Брати єгиптяни і мігранти, які прибули в Сирію, були зустрінуті братами з великою привітністю і запрошені на зібрання. Мухаммад Абдо, Ібрагім-бек аль-Лакані, Хасан-бек аш-Шамсі, група покійного Джамалуддіна аль-Афгані та інші були присутні з нами на ліванському з’їзді і читали проповіді. Вони радували сирійців своїми дорогоцінними речами і славними бесідами. Шейх Мухаммад Абдо отримав високий ранг від американського делегата, який був присутній на ліванському з’їзді»[1].
Окрім того, Мухаммад Абдо був однією із впливових і рушійних осіб Урабійської революції в Єгипті. При цьому відомо, що повстання Урабі спровокували «младоєгиптяни». І можливо помітити підозрілу схожість «младоєгиптян» з «младотурками», які, у свою чергу, спровокували повстання проти султана Абдульхаміда II, а потім під керівництвом Мустафи Кемаля після Першої світової війни зруйнували Халіфат. Таким чином, схожість у назвах рухів і революційних цілях, а також їх одночасна поява в ісламських землях, оскільки засновником «младотурків» є Медхат, сучасник повстання Урабі, вказують на зв’язок між рухами. Також цей зв’язок підтверджується тим фактом, що «багато младотурків і младоєгиптян були масонами і перебували під впливом ідей Французької революції, деякі лідери і мислителі якої так само були масонами»[2].
Важливо вказати, що захисники Мухаммада Абдо не заперечували його приналежності до масонської ложі і навіть підтверджували це, хоча і говорили, що він розкаявся і покинув масонську ложу в останні дні свого життя. В цьому вони посилались на розповідь шейха Мухаммада Бахіта, Великого муфтія Єгипту, про те, що «одного разу в останні дні свого життя Мухаммад Абдо спитав про масонство, і у відповідь на це муфтій різко докорив йому і попередив, після чого він почав жалкувати і розкаюватись у своїх зв’язках з масонством»[3].
На мою думку, розповідь муфтія Бахіта не спростовує звинувачення на адресу Мухаммада Абдо в тому, що він перебував в масонстві, і не доводить його відмову від масонства. Хто мав таку довгу історію зв’язку з масонством, не міг так легко і без вагомих причин залишити цю справу. Можливо, слова Мухаммада Абдо, сказані шейху Бахіту, були маневром і обманом. Навіть якщо ми повіримо в те, що Мухаммад Абдо розкаявся в останні дні свого життя, тоді чому багато університетів, зокрема — аль-Азхар, продовжують викладати його слова, ідеї і книги, знаючи, що розкаяння відбулось лише в останні дні його життя і що більшість своїх книг, а можливо, і усі, він написав до розкаяння, тобто коли був масоном?
Вище ми говорили про зв’язки Мухаммада Абдо з масонством, проте це не уся історія його протистояння Ісламу. Навівши наступні уривки із його історії, ми дамо об’єктивну відповідь: чи є він великим ісламським реформатором, або він лише спотворював релігію, будучи засліпленим західною культурою і цивілізацією чоловіком.
Зв’язок Мухаммада Абдо з англійцями
Мухаммад Абдо приєднався до англійців і підтримував їх. Зі свого боку, англійці теж підтримували його в усі часи до такої міри, що вважали його «червоною лінією» в повному змісті цього слова. Англійці в значній мірі покладались на нього у поширенні своїх ідей серед мусульман і в виконанні роботи, які вони самі не могли виконати. Таким чином, Мухаммад Абдо виконав свою місію в повній мірі.
Перебуваючи під англійською окупацією, мусульмани Індії здійснили спробу повстання, щоб вигнати окупанта і повернутись у склад Халіфату. Зі свого боку, Мухаммад Абдо видав фетву, що дозволяє просити допомоги у іноземців, і відправив її листом в Індію. Його фетва гласить: «<…> Коран, Сунна, а також роботи наших попередників допускали звернення за допомогою до невіруючих і неправедних людей, якщо в цьому є користь для мусульман. Якщо хтось бажає отримати допомогу від невіруючих, щоб об’єднати мусульман, проявити турботу про сиріт і здійснити інші благодіння, тоді він слідує доброму прикладу Пророка ﷺ і його сподвижників. А хто звинувачує таких мусульман в невір’ї чи пороку, той сам опинився в невір’ї і пороці. Ті, хто закликають до добру, повинні старанно трудитись в своєму закликанні і продовжувати свій шлях. Вони не повинні засмучуватись через ображання з боку наклепників і не повинні гніватись через деякі звинувачення <…>»[4].
Таким чином, індійські мусульмани-революціонери були збиті з пантелику, почали вагатись і намагались вступити в перемир’я з англійцями. Потім англійці почали в Індії кампанію терору. Ми повинні задатись питанням: в чиїх інтересах була видана фетва Мухаммада Абдо? Невже англійці хотіли «об’єднати мусульман», піклувались про їх положення і «опікували мусульманських сиріт»? Хіба турбота про справи мусульман проявляється в масових вбивствах?
«Коли Мухаммад Абдо хоті відвідати столицю Османської Держави в 1901 році, він порадився зі своїм другом лордом Кромером, британським чиновником в Єгипті,який рекомендував англійському посольству в Туреччині попіклуватись про нього і захищати його на протязі усього його перебування там»[5]. Хіба це не викликає подив?! У кого Мухаммад Абдо шукає захисту в столиці Халіфату? Хіба він не повинен був шукати захисту у султана? Хіба нормально те, що Мухаммад Абдо шукав у невірних захисту від султана мусульман? Він вчинив так, як вчиняють щирі вчені, чи як вчиняють зрадники?
Дружба між Кромером і Мухаммадом Абдо, мабуть, досягла високого ступеня, тому що, коли хедів Єгипту хотів змістити Мухаммада Абдо з посту головного муфтія, лорд Кромер заявив, що він «ніколи не погодиться з відстороненням Мухаммада Абдо, якими б не були обставини»[6]. Хіба не дивно, чому британський колоніальний чиновник Кромер наполягав на тому, щоб Мухаммад Абдо залишався на посту головного муфтія?! Невже він так сильно переживав за Іслам?! Я не думаю…
У 1903 році Мухаммад Абдо відвідав Туніс і Алжир тільки для того, щоб порадити перебуваючим там мусульманам погодитись з французькою окупацією і не втручатись в політику. Він сказав: «Ніщо не збереже свою чистоту, увійшовши в політику». Доктор Абдульмаджид аль-Мухтасіб в своїй книзі «Таха Хусейн — мислитель?» (араб. «Таха Хусейн муфаккір?», стор.26) пише: «Доказом злих намірів Мухаммада Абдо і його діяльності в інтересах Британії є те, що угода між Британією і Францією була укладена через рік після цього візиту, тобто у 1904 році. Згідно цієї угоди, Британія відмовилась від своїх амбіцій в Тунісі і уступила на користь Франції в обмін на відмову Франції від колонізації Єгипту. Отож, поїздка Мухаммада Абдо в Алжир і Туніс була організована Британією і Францією, інакше Франція не дала б йому дозвіл на в’їзд в країну, яку вона колонізує». Тут виникає питання: хіба участь в політиці зіпсувала Посланця Аллаха ﷺ? За словами Мухаммада Абдо, участь в політиці псує людину, так кому ж ми віримо: Мухаммаду Абдо чи Посланцю Аллаха ﷺ?
Варто пам’ятати, що Мухаммад Абдо симпатизував партії «Умма», головною метою якої був інтерес англійців, і підтримував її. Мухаммад Абдо був вигнаний із Єгипту в Бейрут, і помилували його тільки після британського тиску. І це визнали усі близькі Мухаммада Абдо, і навіть він сам. Його учні теж визнають і навіть пишаються тим, що решту усього життя, після повернення із Бейрута, він співпрацював з англійцями. Він знов повернувся до англійців? Але навіщо?
Смерть Мухаммада Абдо англійці порахували великою втратою для себе, тому лорд Кромер оплакував його, говорячи: «Він був просвіченим чоловіком, далекоглядним, трохи мрійливим, але вірним патріотом».
Назлі Фазіль
Один із письменників-мислителів так описав Мухаммада Абдо і його часті відвідування літературного салону Назлі Фазілі, подруги лорда Кромера: «Мухаммад Абдо входив в салон Назлі Фазілі в джуббі, чалмі і з релігією, а виходив в джуббі і чалмі,але без релігії».
Хто ж така Назлі Фазіль? Що за салон утримувала вона? Принцеса Назлі Фазіль — спадкоємиця знатного дому, конкуруючого з домом Ісмаіла. При цьому обидва дома представляли собою гілки однієї родини єгипетських хедивів. Вона — донька Мустафи-паші на прізвисько Абу аль-Ахрар (батько вільних). Вона була подругою лорда Кромера, представника британської окупаційної влади в Єгипті. Що стосується її салону, то він вважається найстарішим розумово - літературним зібранням, де виношувались змови проти Ісламської Держави. Серед постійних відвідувачів цього салону були: Мухаммад Абдо, Саад Заглул, Касім Амін, Ібрагім аль-Лакані, а також усі супротивники Османської Держави, такі як Валіюддін Якан, Салім Саркіс та інші. Назлі Фазіль померла у в’язниці в 1913 році.
В цьому салоні розроблялись британські колоніальні проекти і план протистояння османському хедіву Єгипта Аббасу. В цьому салоні на світ з’явились книги Касіма Аміна «Звільнення жінок» і «Нова жінка», які вважаються одними із перших книг, опублікованих з метою звинуватити Іслам в поганому ставленні до жінок. Безперечно, за усім цим стояв лорд Кромер, друг Назлі. Істина у відношенні цих двох книг Касіма Аміна полягає у тому, що автор не хотів протистояти Ісламу, але більша частина вмісту цих книг була написана Мухаммадом Абдо, вчителем Касіма Аміна, що ми доведемо пізніше. В цьому салоні «Кромер надихнув свого друга Мухаммада Абдо на спробу узгодити Іслам і західну культуру, щоб Британія могла назавжди колонізувати Єгипет»[7]. Я не знайшов жодного учня Мухаммада Абдо, який заперечував його відносини з цим салоном і постійні відвідування цього салону.
Просунення західної культури і спроби схрестити її з Ісламом
По поверненню із вигнання Мухаммад Абдо почав працювати над зближенням західної культури з Ісламом і намагався представити західне життя як прогрес. Це стало результатом його занурення в західну культуру після декількох років проживання в Європі і частих візитів в європейські країни. Він почав вшановувати і поважати європейських філософів і мислителів, а деякі його книги повні згадувань західних діячів та їх цивілізації.
Спроби Мухаммада Абдо зблизити Іслам і західну культуру проявлялись в різних формах. Ці спроби були найбільш очевидні в його «інтерпретації текстів Корану або хадісів, яка явно суперечила інтерпретаціям мусульманських попередників. Він давав текстам значення, яких там немає насправді, бажаючи зблизити Іслам з західними цінностями і мисленням. Кінцевим результатом його діяльності повинна була стати ідея про те, що Іслам повністю відповідає західному образу життя і образу мислення»[8]. Шейх аль-Марагі, учень Мухаммада Абдо, записав слова свого вчителя: «Вигадайте статті, які, як вам здається, відповідають часу і місцю, і мені не буде складе труднощів навести вам ісламські тексти, які відповідають тому, що ви вигадали»[9]. Такі думки були в головах Мухаммада Абдо і його учнів. Вони інтерпретували шаріатські докази у межах тих думок, які вони хотіли поширити, бажаючи виправдати свої підлі дії. В своїх прозахідних фетвах Мухаммад Абдо дозволив володіти статуями, дозолив мусульманкам ходить без хіджабу, дозволив співпрацювати з англійцями, дозволив лихварство, заперечував полігамію і багато іншого із Ісламу.
Численні візити Мухаммада Абдо в Європу спричинили найбільший вплив на європеїзацію його ідей. Вивчаючий біографію Мухаммада Абдо може помітити його часті візити в Європу. Сам Абдо говорив, що цими візитами він хоче «оновити себе». Через глибоке занурення в західний світ — сторонню культуру — він часто хвалив західних мислителів і сходознавців. Він написав листа Толстому і вирушив в Брайтон на півдні Англії, щоб зустрітись з англійським філософом Гербертом Спенсером 10 серпня 1903 року. Потім він вирушив до французькому соціологу і філософу Гюставу Лебону, щоб познайомитись з ним і подякувати за книгу «історія арабської цивілізації», в якій француз вихваляє арабів і уперше транслює ідеї арабського націоналізму. Під час кожного візиту в Європу Мухаммад Абдо прагне потрапити у Швейцарію і відвідати уроки літніх канікул в Женевському університеті. «Особливо його цікавили лекції західних вчених по європейській літературі і філософії історії истории»[10]. Мухаммад Абдо перевів на арабську мову книгу Герберта Спенсера «Виховання: розумове, моральне і фізичне».
Європеїзація навчальної програми аль-Азхара
Найбільшим бажанням Мухаммада Абдо було потрапити в адміністрацію університету аль-Азхар, і він завзято трудився, щоб досягти своєї мети. Англійці усвідомлювали важливість аль-Азхара в формуванні ісламських вчених, тому вони завзято працювали через Мухаммада Абдо, щоб європейські предмети почали викладатись в ісламському університеті і впливали на формування майбутніх вчених.
Коли Мухаммад Абдо досяг того, чого він хотів, він не зайнявся викладанням арабської граматики і фікха, а зайнявся іншим. «Він почав викладати логіку, філософію і монотеїзм (таухід). Деяким учням він почав викладати у себе вдома книгу Ібн Міскавейха «Виховання моралі» (араб. «Тазхіб аль-ахляк») і книгу Франсуа Гізо «Історія цивілізації в Європі» (араб. «Таріх аль-маданія фі уруба ва франса»)»[11].
Такою є біографія Мухаммада Абдо. Він дуже хотів викладати в аль-Азхарі європейську цивілізацію і історію замість фікха і арабської мови, яка є мовою Корану. Цьому «реформатору» вдалось внести багато оман у предмети, які викладаються в ісламському університеті.
Самір аз-Зейн
Четвертий випуск з журану «Аль-Ва'й»- перший рік, Мухаррам 1408 хіджри, що відповідає вересні 1987 р.
Фото: Зустріч Мухаммада Абдо із членами виконавчого комітету туніського навчального закладу Халдунія 1903 р.
1 — Книга Шахіна Макаріоса «Чесноти масонства» (араб. «Фадаль аль-масунійя», стор.124), книга Мухаммада Рашида Ріди «Історія імама Мухаммада Абдо» (араб. «Таріх аль-імам Мухаммад Абдо», стор.40–48,869–873).
2 — Книга Мухаммада Мухаммада Хусейна «Національні тенденції у сучасній літературі» (араб. «Аль-Іттіджахат аль-ватанія філь-адаб аль-муасір», стор.69).
3 — Книга Хусейна Умара Хамади «Сертифікати масонів» (араб. «Шахадат Масунійя», стор.83).
4 — Книга Ахмада Аміна «Лідери реформ у сучасну епоху» (араб. «Зуама аль-іслях фі аль-аср аль-хадіс»).
5 — Книга Мухаммада Рашида Ріди «Історія імама Мухаммада Абдо» (араб. «Таріх аль-імам Мухаммад Абдо», стор.847).
6 — Книга Ахмада Аміна «Лідери реформ у сучасну епоху» (араб. «Зуама аль-іслях фі аль-аср аль-хадіс», стор.320).
7 — Книга Абдульмаджида аль-Мухтасіба «Інтерпретація тенденцій сучасної епохи» (араб. «Іттіджахат ат-тафсір фі аль-аср аль-хадіс», стор.168, 176).
8 — Книга Мухаммада Мухаммада Хусейна «Національні тенденції у сучасній літературі» (араб. «Аль-Іттіджахат аль-ватанія філь-адаб аль-муасір», стор.337).
9 — Книга «Імам аль-Марагі» (араб. «Аль-Імам аль-Марагі», стор.30–31).
10 — Книга Мухаммада Рашида Ріді «Історія імама Мухаммада Абдо» (араб. «Таріх аль-імам Мухаммад Абдо», стор.867).
11 — Книга Ахмада Аміна «Лідери реформ у сучасну епоху» (араб. «Зуама аль-іслях фі аль-аср аль-хадіс», стор.293).
