Можливо, хтось порахує, що у період лютування Covid-19 по світу, коли сам Захід не у силах протистояти вірусу, недоречно говорити про викриття західної цивілізації.
Проте варто переглянути концепцію цивілізації, тим більше у період, коли західні країни не у змозі боротись з вірусом. «Єдиний авторитет» у рішеннях проблем і пошуку лікування хвороб зазнав поразки. Західні країни винайшли найдосконалішу зброю, відкрили новітні технології, в принципі в усьому їм вдалось винайти усе найкраще, але вони не змогли перешкодити хворобі. Їм довелось спостерігати за сотнями тисяч смертей на Заході. Навіть прибічники концепції «Кінця історії»1заговорили про новий світовий порядок. Іншими словами, вони спочатку переписують історію, а потім знов говорять про «Кінець історії» [1]. Це і є суть західної культури. У цій серії статей я хотів би розповісти про штучно нав’язані людству реалії і перерахувати їх. Прошу Аллаха надати сили поглянути правді у вічі, знайти сили боротися з тим, з чим ми стикаємось, і виграти війну на кожному із фронтів, і, звичайно, хочу нагадати, що повернення — до Аллаха.
Щоб дозволити собі використовувати гасла і фрази на кшталт «коріння західної культури засновані на цій історії», або «тут були закладені основи», треба ввести певні константи чи остаточні визначення. І Захід вкрай пильний у цьому відношенні. Наприклад, хоча термін «демократія» буквально означає «правління народу», поняття (мафхум), яке воно несе, і значення, які лежать в його основі, можуть відрізнятись в залежності від часу, місця і мети застосування. Захід хоче «демократії» для Іраку під дулом автоматів, і він не питав при цьому волю іракського народу. Даний «попит» на демократію, який не відносився до сфери державного управління, зробив вбивство 1,5 мільйона людей законним. Ту ж саму демократію в Єгипті застосували руками хунти, яка скинула обраного народом голову держави у результаті державного перевороту, а в Туреччині демократію здійснив уряд проти членів хунти, використавши ісламські почутті і емоції народу. Демократія при необхідності могла укриватись під релігійними вивісками, а коли у цьому зникала потреба, то могла використовувати секуляризм і безбожжя. Ця мінливість перетворює демократію у відмичку, яка відкриває будь-які двері.
Говорячи ж про поняття «маданійя» (цивілізація), можна відзначити наступне. Ісламська маданійя виникла і формувалась у певних часових рамках згідно з певними ідеями. І навіть спільнокореневе слово «мадіна» (м. Медіна) є порогом цієї культури. 622 рік, коли мусульмани здійснили переселення (хіджру) для встановлення нової держави, був роком, в якому були закладені основи ісламської цивілізації (маданійі). І, звичайно, ця цивілізація має ідеологічну особливість, оскільки містить глибоко укорінені і всеохоплюючі ідеї і незмінні норми (хукми). Оскільки маданійя Ісламу має ідеологічну особливість, вона відрізняється від римської, єгипетської, персидської цивілізацій, і є особливою. Взаємозв’язок ісламської культури з Ісламською Державою забезпечується тим, що елементи ісламської маданійі носять божественний характер. Це ж, у свою чергу, робить ісламську цивілізацію глобальною і незалежною від часу. А отож, ісламська маданійя буде існувати, поки є хоча б один мусульманин, навіть коли Ісламська Держава знаходиться у скасованому стані. Йилмаз Озакпинар виражає цю ситуацію у своїй книзі «Теорія цивілізації»[2] наступним чином: «Цінність цивілізацій полягає у тому, що вони мають віру і моральний порядок, які об’єднують усіх людей, встановлюють мир і справедливість. Немає нічого, окрім Ісламу, що врятує людство від трагічної ситуації, в якій воно опинилось, а також повністю і по-справжньому зробить людей цивілізованими».
Сьогодні немислимо, щоб Захід був здатен врятувати людство і зробити його цивілізованим і культурним. Тому цивілізація Заходу є продовженням місії візантійських імператорів і Хрестових походів. Західні країни не відносяться до світу і усьому живому як до чомусь цілісному, що потребує порятунку. Їх підходом є прагнення християнізувати нецивілізованих дикунів, познайомити їх з «вищою» цивілізацією Заходу і нацькувати на решту людства. Семюель Хантігтон говорить про це у своїй книзі «Зіткнення цивілізацій» [3]:
«Якщо Захід і завоював світ, то не перевагою своєї культури, релігії чи цінностей, а перевагою у практиці організованого насильства. Ця реальність, яку жителі Заходу частіше усього забувають, а інші взагалі не беруть в голову».
Французький письменник Роже Гароді у своїй книзі «Епопея про цивілізацію людства»[4]інтерпретує Захід як вбивцю цивілізації, заявляючи, що «людство зможе написати епопею істинної цивілізації, коли облишить подражати Заходу і позбудеться від західної гегемонії свідомості». 3 травня 1493 року Папа Олександр VI об’явив після відкриття Америки Христофором Колумбом, що «відкриті і такі, що належать відкриттю землі, повинні бути розділені між Іспанією і Португалією, релігія і католицька віра повинні бути прославлені і поширені, а варварські народи повинні бут підкорені і християнізовані». Ось він, підхід цивілізації послідовників візантійців і хрестоносців у відношенні «варварських народів», які не є вихідцями із їх оточення. Західні імперіалісти стали майже «недоторканими» і «непідзвітними» через високотехнологічну зброю, важку промисловість, рясні валютні резерви і агентів, призначених управляти іншими державами. Свою жорстокість вони не називали тероризмом, а віддавали перевагу вважати це «несенням цивілізації, модернізації і розвитку» Дискурс сильних повинен був стати «законом». Відносини між «варварськими» народами і «цивілізованим Заходом повинні були обмежуватись сліпим підкоренням правилам, встановленим правлячими силами (тобто Заходом). Освітні системи підкорених держав повинні були лише випускати людей, які зубрять і розуміють тільки ці правила. Інтелігенція і світлі розуми варварських народів повинні були працювати, щоб вивести свою країну на рівень цивілізації Заходу. Розуми «нецивілізованих» суспільств були окуповані настільки, що не могли побачити і знайти свій власний шлях. Поет Мехмет Акіф Ерсой[5], один із турок, яких Білий Захід вважає «варварами», виразив цю ситуацію наступним чином:
«Якщо Захід спорудив навколо себе стіни…
То мої кордони повні віри…
Твоя віра не по силам однозубій химері,
Що у світі «цивілізацією» кличуть!».
Фактично, щоб закріпити у свідомостях людей вираз «західний», Захід не пожалів навіть жителів східної і західної частини європейського континенту і колонізував навіть їх розуми. Народи, які підтримували соціалізм СРСР у рок «Холодної війни», і ті, хто підтримував сучасний капіталізм Америки, не можуть оцінуватись однаково. Менталітет, який безпощадно розділяє братів однієї родини із одного міста, побудував Берлінську стіну, яка увійшла в історію як чорна пляма. Ця стіна була нічим іншим, як імперіалістичним кордоном, відомим для усієї Європи як «Ганебна стіна». Академік Деніз Ульке Арибоган наступним чином прокоментував розділення в Європі на «Я» і «Той» у свій книзі «Стена»[6]: «Холодна війна подарувала людству свою тінь — Берлінську стіну. «Холодне перемир’я» ж відкрило двері «епосі стін». Тепер розділення усього світу можливо побачити навіть із космосу. Світ почав підготовку до того, щоб стати величезною в’язницею».
Це було стислим викладенням західної цивілізації. У наступній частині ми поговоримо про інтелектуалів, девіз яких буде: «Ми готові прийняти усе, що виходить від Заходу».
Емрах Акай
23.04.2020
[1] Кінець історії — філософське припущення про те, що історія людства з якоїсь миті стане одноманітною , уповільниться чи закінчиться (тобто буде досягнутий деякий ідеал чи кінцева точка буття). Завершення історії пов’язано з ідеєю мети, по досягненні якої зникають протиріччя, які підштовхували колишню історію, а опис нового, неквапливого і прямого розвитку важко назвати історією у звичному змісті слова.
[2] Yılmaz Özakpınar, «Bir Medeniyet Teorisi».
[3] Samuel Huntington, «The Clash of Civilizations».
[4] Roger Garaudy, «Comment l'hommedevinthumain».
[5] Mehmet Akif Ersoy.
[6] DenizÜlkeArıboğan, «Duvar».
