Уроки із історії Балкан. Іслам — мир і розвиток, націоналізм — занепад і геноцид

Статті
Інструменти
Друкарня

З іменем Аллаха — Милостивого і Милосердного

Незважаючи на невелику площу Балканського півострова, цей регіон на протязі усієї своєї історії був ареною численних конфліктів і війн. Можливо, що і немає такої насиченої історичною пам’яттю землі, як балканська земля; земля, на якій звеличувались народи і терпіли крах цілі імперії. Народи, які сторіччями проживали на цих землях, були свідками безкінечного кровопролиття,численних війн і рабства. І, нарешті, по спливанню 600 років після приходу Ісламу, ці землі і люди змогли відчути, що таке благополуччя, мир і розвиток.

Завдяки Ісламу численні народності, їх мови і світогляди згуртувались, перетворивши ці землі ніби у сад чудових квітів. Проте коли народи Балкан знов повернулись до націоналізму і відвернулись від Ісламу, до них повернулись безлади, маргіналізації, расизм, війни і т.д. Війна у Боснії — і, зокрема, геноцид в Сребрениці 25 років назад — були не першим кровопролитним конфліктом після падіння Халіфату. Серед втрат і страждань, які зазнала Умма, були і примусова асиміляція, вигнання і масові вбивства мусульманських меншостей. У Болгарії у період з 1944 по1989 рр. коїлись масові вбивства та етнічні чистки,так само у 1944–1945 рр. був геноцид і вимушене переселення тисяч албанців-чама із областей грецького регіону західного Епіра в Албанію. Окрім цього, мусульмани пережили так зване «криваве Різдво» 1963 року, коли 364 беззбройних громадянських мусульман, жінок і дітей, були вбиті на Кіпрі.

Це лише декілька прикладів того, що пережила наша Умма. Незважаючи на те, що історія Балкан надає нам уроки, історія також розповідає про успіх запровадження ісламської системи правління на цих землях. У справжній час Балкани характеризуються як територія, яка включає Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію, Косово, Словенію, Албанію, Македонію, Чорногорію, Болгарію, Румунію, Грецію і Фракію.

Перші ісламські завоювання на Балканах почались, коли військо султана Орхана I, який служив Аббасидському Халіфату, у 1352 році захопив замок Цімпа у Болгарії. З цією миті, з 1352 р. і до середини XVI сторіччя, Балкани потрапили під контроль Османського Халіфату. Проте Балкани не були завойовані мечем, як зазвичай багато хто стверджує. Османські армії вели боротьбу проти місцевих феодальних держав і хрестоносців-католиків, проте завоювання народів регіону здійснювались за допомогою «політики істімалет» (тур. İstimaletPolitikası), а не війн. Саме завдяки цій політиці Балкани за усю свою історію були у безпеці, мирі і справедливості. Саме ця політика спонукала мільйони людей, навіть цілі народи добровільно приймати Іслам на протязі подальших сторіч.

Лексичне значення слова «istimalet» означає «причаровувати, приваблювати, завойовувати серця». В османських літописах це слово використовувалось у значенні «охорона людей, і, зокрема — немусульманських громадян, прояв особливої терплячості і доброти по відношенню до них». Основними принципами османської політики «істімалет» є добре обходження, захист людей у приєднаних регіонах, захист у приєднаних регіонах, захист їх життя і майна від ворогів, надання їм свободи у їх релігійних справах, надання лояльності у питаннях податкообкладання. Ідея цієї політики ґрунтується на тексті Корану. В сурі «Ат-Тауба», в 60-м аяті є фрагмент — «وَٱلْمُؤَلَّفَةِقُلُوبُهُمْ», в якому іде мова про об’єднання сердець заради Ісламу. Приєднання балканських земель було осягнуто завдяки цій політиці, яка захищала місцеве християнське населення, дотримувалась їх прав, надавала їм свободу віросповідання і навіть звільняла від податків. Згодом немусульманське населення вважало, що Османська держава є державою-рятівником. Таким чином, політика «істімалет» була одним із основних чинників, який допоміг Ісламу підтримувати владу і лояльність народів Балкан на протязі багатьох сторіч.

Ключовим чинником в історії Боснії є те, що при ісламському правлінні більша частина її населення вирішила прийняти Іслам. Також ісламське правління поклало край різноманітним зіткненням між християнами іи мусульманами. Більше того, навіть один із найбільш радикальних християнських рухів — богоміли, — прийнявши Іслам, утворили мусульманську слов’янську общину з сербсько-хорватською мовою.

Історичні записи підтверджують, що люди різних національностей і віросповідань жили на Балканах мирно і вільно під правлінням мусульман. Пояснюється це тим, що найбільш відмітною рисою системи Османської держави був її «толерантний підхід до своїх громадян». Французький історик Робер Мантран у своїй книзі «Історія Османської імперії» писав: «Особливо у християнських районах були збережені місцеві мови, звичаї і навіть соціальні і політичні працівники; були укладені договори з церквами і духовенством, їм надавались навіть податкові пільги. Поряд з припиненням конфліктів між християнами, завдяки толерантності Османської держави до представників релігійної течії богомилов, у відносинах з ними були закладені такі установки, через які згодом члени цього руху прийняли Іслам. При цьому ніколи не здійснювались спроби асимілювати жителів приєднаних земель і не проводилась політика тюркізації чи примусової ісламізації. Якщо б це не було насправді так, як є, то було б неможливо пояснити, як носії грецької, болгарської, сербської та інших мов, представники різноманітних християнських течій і місцевих народностей змогли зберегти свою ідентичність і культуру до наших днів». Західний історик вказав навіть на те, що «слов’янська» (або болгарська, або сербська — прим. ред.), по усій видимості, була третьою офіційною мовою в Османській державі у1595 році.

Соколлу — дуже відома боснійська родина сербського походження. Видатні члени цієї родини, такі як великий візир Соколлу Мехмед-паша і воєначальник Ферхад-паша Соколович, були високопосадовими державними чиновниками в Османській державі у XVI сторіччі. У період з XVI по XVII сторіччя в Османській державі було 8 боснійських видатних візирів.

Говорячи про успіхи Ісламу, історики часто підкреслюють організаційну структуру Османської держави. Наприклад, болгарський історик Марія Тодорова у своїй книзі «уявляючи Балкани» говорить: «Є багато чинників, які спряли успіху Османської держави у встановленні миру і спокою на Балканах [...]більш важливо те, що Османська держава має сильну організаційну структуру. Ця перевага проявлялась в усіх землях, де була присутня Османська держава. Ця структура не була репресивною,навпаки, вона прийняла принцип терплячості і співчуття, тому Османська держава завжди поважала цінності і традиції місцевого населення і завжди цінувала людей».

Чинником, який сформував і дозволив ефективно здійснити цю політику толерантності і терпимості, є державна структура, заснована на Корані і Сунні. Саме прихильність Корану і Сунні дозволили Османській державі управляти Балканами на протязі майже 600 років. В Ісламі серця «завойовуються» за допомогою політики. І щоб усунути будь-які перешкоди, які заважають цим «завоюванням», Іслам приписує джихад. Таким чином, мусульманські армії отримали славні перемоги у Першій битві у Косово у 1389 році, у поході на Варну у 1444 році, у Другій битві у Косово у 1448 році та в інших численних перемогах проти хрестоносців. І кожна із цих перемог відбиті у пам’яті світу, окрім того, вони зміцнили вплив Ісламу на Балканах. Саме ці перемоги не дозволили і Заходу надати квапливу допомогу Константинополю і проклали шлях до його завоювання. Християнська Європа не забула і ніколи не забуде ці руйнівні перемоги мусульман. Ця ненависть через поразки, яка укорінилась у серцях і розумах сербського немусульманського населення, є основною причиною Боснійської війни і геноциду у Сребрениці.

Інтелектуальний і ідеологічний занепад в Османській державі у XVII-XVIII сторіччях привів до системної кризи, яка викликала соціальну і економічну нестабільність. Поруч з цим, осада Відня у 1683 році закінчилась поразкою османської армії і стала переламним моментом у війнах між Ісламом і хрестоносцями. Ця поразка надихнула ворогів. Вже у 1699 році Османська держава вимушена була підписати Карловицький мирний договір. Підписавши цей договір зі Священною Римською імперією, Річчю Посполитою, Венеціанською республікою і Росією, Османська держава передала Угорщину Габсбургській монархії. Це договір вважається початком періоду занепаду Османської держави.

Для хрестоносців шлях був відкритий. Мусульмани були дуже терплячі і поблажливі до їх злобних ідей. Таким чином, хрестоносці розробили дуже простую формулу: поширити націоналізм серед християнських меншостей, заохочувати повстання проти Османської держави, а потім тиснути на Османську державу з метою надати християнським меншостям більше прав. Ці реформи спочатку привели до автономії, а після — до незалежності християнських народів.

Наприклад, сільськогосподарські питання у Боснії, які виникли через неправильну і навіть неісламську практику сільськогосподарських відносин між землевласниками і селянами, були однією із проблем, які полегшили поширення націоналістів серед народів Боснії. Ця проблема була вирішена виданням наказу халіфа у 1859 році. Проте етнічні серби,, які усе іще не були вдоволені умовами, підняли низку селянських повстань проти Османської держави. Повстання у Герцеговині у 1875 році було особливо сильно політично мотивованою акцією і призвело до втручання іноземних держав. Так у Берлінському договорі 1878 року Боснія і Герцеговина були передані Австро-Угорщині. Незважаючи на опір мусульман Боснії, Австро-Угорщина захопила цю землю у 1878 році. Таким чином, османське правління над Боснією і Герцеговиною офіційно припинилось, а у 1908 році Боснію офіційно об’явили територією Австро-Угорщини.

При підтримці Заходу усе більше і більше немусульманських общин, які знаходились під покровительством Османської держави, почали бунтувати, звинувачуючи державу у репресіях, у несправедливому обходженні і вимагаючи розширити їх права. Нарешті, у період з 1839 по 1876 роки Османська держава ввело низку модернизаційних реформ — «Танзімат». Ці реформи надали немусульманським громадянам нові, рівні права з мусульманами, можливість стати чиновниками, поступати у військові школи, такі ж податки, як і у мусульман, і скасування податку з іновірців — джизьї.

Як і передбачалось, після цих перетворень Захід підсилив рух за незалежність територій, що були під покровительством Османської держави. У 1832 році Греція була визнана незалежною державою, а у 1859 році Молдавія і Валахія об’явили себе незалежними румунськими об’єднаними князівствами. Після Російсько-турецької війни 1877–1878 років Берлінський договір від’єднав більшість балканських османських територій від Халіфату. При підтримці Росії, метою якої було встановлення панславізму на Балканах, Сербія врешті решт проголосила свою незалежність у 1878 році, після неї проголосила незалежність Болгарія у 1908 році. У 1908 році Боснія і Герцеговина були також скасовані. Під час Балканських війн, які почались у 1912 році, за якими послідувала Конференція в Лондоні у 1921 році, авторитет і гегемонія Османської держави над Балканами повністю зникли.

З цієї миті Балкани знов повернулись до феодальних пригноблень XIV сторіччя. Знов почались війни за інтереси між імперіями і королівствами. Народи Балкан знов стали жертвами утискання расистських, антирелігійних, соціалістичних, комуністичних та інших техногенних ідеологій національних держав. Люди знов були позбавлені своєї землі, мови, релігії, життя, майна і гідності. Комуністичні утискання і переслідування в Румунії, Югославії, Чехословакії, Болгарії уражають людей усіх релігій і народів. Поруч з мусульманами євреї, християни та інші віруючі на Балканах піддались геноциду, депортації, експлуатації, тортурам і тюремному ув’язненню. Після усунення консолідуючого народи ісламського уряду ніяка інша ідеологія, режим чи міжнародна організація не забезпечили мир, єдність, солідарність, захист, безпеку, розвиток і добробут народів Балкан. Навпаки, у кінці ХХ сторіччя, у період, коли Захід хизувався тим, що знаходиться на верхівці цивілізації, об’явивши себе захисником прав людини, жінок і дітей, а також покровителем свободи віри і релігії, у центрі Європи трапився один із найжахливіших геноциді в історії людства.

Так, наша Умма пережила і продовжує бути свідком усіх цих злодіянь. Тим не менш, як вказано на початку цієї статті, історія Балкан є для нас важливим уроком. На додаток до цих цінних уроків у нас є послання нашого Пророка ﷺ. Ті, хто дотримувався цього послання, набували успіху.

Іслам не примушує нікого ставати мусульманином. Іслам не підносить і не принижує нікого по ознаці національності, кольору шкіри чи соціального статусу. Пропозиція і обіцянка Іслама людству зрозумілі. По-перше,Іслам дарує щастя у мирському житті кожній людині, яка шукає притулку в Ісламській Державі. По-друге,Іслам дає можливість стати більш щасливим у цьому житті і набути успіху у подальшому за допомогою прийняття Ісламу. Це не пропозиція і обіцянки мусульман,ні, це обіцянка Всевишнього Аллаха і Його Посланця ﷺ. Аллах ﷻ ніколи не порушує Своєї обіцянки, а пророцтва Посланця ﷺ все так само продовжують збуватись одне за іншим.

 

Написано для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Зера Малік
Член Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір