Порушення Шаріату шляхом подлогу «поміркованого Ісламу»

«Ви одержимі релігією», «Ви спекулюєте вірою», «Не втручайтесь у життя інших», «Нехай роблять, що хочуть», «Почніть з себе», «Не впадайте у крайності», «Не будьте фанатиками», «Не будьте терористами», «Релігія не сприймається так буквально», «Релігія — полегшення, а не ускладнення», «Це — теорія змови», «Іслам — це релігія терпимості і миру», «Іслам — це релігія гуманності», «Це відсталість, ми не знаходимось в епосі кінноти», «Іслам — це релігія поміркованості» і т.д.

Насправді, це — вкрай неприпустимі слова, абсолютно порожні доводи, фітна, яка іде врозріз з тим, що ниспослав Аллах, і твердження, які ведуть до шляху виведення із Ісламу. Той, хто вірить в них — його діяння марні, і він заслуговує прокляття Аллаха, якщо заперечує необхідність застосування законів Шаріату, знаючи, що вони очевидні у релігії як обов’язкові до застосування. Аллах сказав:

ذَٰلِكَ بِأَنَّهُمْ كَرِهُوا مَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأَحْبَطَ أَعْمَالَهُمْ

«Це тому, що вони зненавиділи ниспослане Аллахом, і Він зробив марними їх діяння!» (47:9),

وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49),

وَمَنْ يُشَاقِقِ الرَّسُولَ مِنْ بَعْدِ مَا تَبَيَّنَ لَهُ الْهُدَىٰ وَيَتَّبِعْ غَيْرَ سَبِيلِ الْمُؤْمِنِينَ نُوَلِّهِ مَا تَوَلَّىٰ وَنُصْلِهِ جَهَنَّمَ ۖ وَسَاءَتْ مَصِيرًا

«А того, хто почне чинити опір Посланцю після того, як йому став ясний прямий шлях, і послідує не шляхом віруючих, Ми направимо туди, куди він обернувся, і спалимо у Пеклі. Яке ж погане це місце прибуття!» (4:115).

З самого початку мусульманин повинен приймати усі ясні і категоричні у Корані і Сунні закони Шаріату, не відчувати у цьому відношенні ніякого утискання чи неприязні, і завжди приймати ісламську акиду основою для життя, у протилежному випадку він опиниться у гріху, в якому опинились іудеї, коли підміняли і викривляли слова Аллаха. Аллах сказав:

وَلَوْ أَنَّهُمْ قَالُوا سَمِعْنَا وَأَطَعْنَا وَاسْمَعْ وَانْظُرْنَا لَكَانَ خَيْرًا لَهُمْ وَأَقْوَمَ وَلَٰكِنْ لَعَنَهُمُ اللَّهُ بِكُفْرِهِمْ فَلَا يُؤْمِنُونَ إِلَّا قَلِيلًا

«А якщо б вони сказали: «Ми чули і підкоряємось!» і «Вислухай!» і «Доглядай за нами!»,— то це було б краще для них і вірніше. Проте Аллах прокляв їх за невір’я, і вони не вірують, за винятком небагатьох» (4:46).

Насправді, наведені на початку тексту і близькі до них висловлювання чужді для мусульман і виходять із концепції відокремлення релігії від життя, в корні якої лежить брехливе судження про те, що абсолютної істини не існує, тобто правда відносна, кожна людина вірить і права по-своєму, а, отож, усі переконання по – своєму — правда, навіть поклоніння ідолам, дияволам, тваринам чи предметам окремо мають свої підґрунтя! До такої міри світські ідеї, секуляризм доводять відокремлення релігії від життя, ставлячи в один ряд існування Аллаха з атеїзмом, іман — з невір’ям і істину — з брехнею! Це щодо акиди — головної думки про всесвіт і життя у ньому. А коли справа стосується того, щоб поставити в один ряд образ життя людей, то секуляризм не допускає, щоб сюди втручалась релігія чи щоб переконання якого-небудь індивіда впливали на світське співіснування. Так, дана особистість повинна відкинути свою акиду і підкоритись колективному образу життя, більш конкретно — невірному західному колоніальному устрою, який є силою №1 у сьогоднішньому світі. Як мусульманин, єдинобожник може так міркувати і чим апелювати? Хіба він не розуміє, що таким чином надає послугу інтересам невірних, коли віддаляє ісламські поняття від життя?! Через такі збиваючі з панетелику думки мусульманин не бачить нічого зазорного у тому, що не дотримується Шаріату Аллаха і не прагне до його запровадження; не помічає нічого засмучуючого у порушенні заборон Аллаха навколо себе; йому звично спостерігати відсутність Шаріату в усіх областях життя. Ці думки перешкоджають мусульманам нести Коран і Сунну; мусульманин скотився від «намісника на Землі» до розумово поневоленого і культурно розшарованого індивіда, який не розрізняє істині від брехні за допомогою своєї мусульманської проникливості і політичної кмітливості.У нього виникла брешь між міцною ісламською акидою і громадськими системами, вирішуючими проблеми особистостей, груп і держави — він має ісламську акиду, але у життєвих реаліях керується у корні такою, що суперечить їй, капіталістичною світською культурою, де матеріальний інтерес виступає оцінкою користі усіх справ і де заплутано і суперечливо визнаються окремі акти поклоніння Творцю у будь-якій формі, але заперечується те, що Він, Всемогутній Аллах, Творець людини, життя і Всесвіту, є Єдиним, хто вправі видавати закони і регулювати справи усіх людей у їх житті і після смерті. Мусульмани після втрати своєї держави втратили зв’язок між своєю акидою і шаріатською оцінкою усіх думок, обставин і речей. Цей зв’язок повинен бути відновлений, щоб мусульманин зміг жити повноцінним ісламським життям, тому що правління належить тільки Аллаху — визнання того, що поклоніння здійснюється тільки Йому, зобов’язує мусульманина дотримуватись Шаріату Аллаха і запроваджувати його на словах і на ділі в усіх сферах життя у якості індивіда, суспільства і держави. Аллах сказав:

إِنِ الْحُكْمُ إِلَّا لِلَّهِ ۚ أَمَرَ أَلَّا تَعْبُدُوا إِلَّا إِيَّاهُ ۚ ذَٰلِكَ الدِّينُ الْقَيِّمُ وَلَٰكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ

«Рішення приймає тільки Аллах. Він велів, щоб ви не поклонялись нікому, окрім Нього. Це і є права віра, але більша частина людей не знає цього» (12:40).

Проте невіруючий секулярист, ліберал, комуніст або хто-небудь, хто дотримується західної думки, не визнає, що керівництво по усім питанням життя належить тільки Аллаху, не визнає пророцтва Мухаммада ﷺ і не визнає, що релігія має зв’язок з людським життям, хоча це ясно і категорично викладено у Благородному Корані. Невіруючий не поклоняється Аллаху Тааля згідно вимозі Аллаха, а віруючий — поклоняється згідно Його наказу, тобто згідно велінню Господа віруючим виконувати Його накази, сторонитись заборон, стимулювати решту інших до схвалюваного і утримувати їх від засуджуваного. Останнє більше за усе викликає т ненависть у невіруючих — найгірших людей у плані відокремлення релігії від життя і заперечення істини.

وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ

«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44),

قُلْ يَا أَيُّهَا الْكَافِرُونَ ﴿١﴾ لَا أَعْبُدُ مَا تَعْبُدُونَ

«Скажи: «О, невіруючі! Я не поклоняюсь тому, чому поклоняєтесь ви» (109:1,2),

إِنَّ الَّذِينَ كَفَرُوا مِنْ أَهْلِ الْكِتَابِ وَالْمُشْرِكِينَ فِي نَارِ جَهَنَّمَ خَالِدِينَ فِيهَا ۚ أُولَٰئِكَ هُمْ شَرُّ الْبَرِيَّةِ

«Воістину, люди Писання, які не увірували, і многобожники опиняться у вогні Пекла і будуть там вічно. Вони є найгіршими із створінь» (98:6).

Закони Ісламу — це непохитні, ниспослані в остаточному виді божественні закони Шаріату, досконалі і придатні у будь-якому місці в усі часи до Судного дня; ісламська акида не відносна (від людини до людини), вона не визнає жодного сумніву і припущення і, отож, є надійним ідейним джерелом для виведення різних законів, які стосуються усіх життєвих систем. Виконання цих законів у реаліях життя веде до вдоволення Аллаха, уособлюючи само поклоніння Аллаху, приносить щастя людству в Дунья і Ахіра. Аллах Тааля сказавши:

الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الْإِسْلَامَ دِينًا ۚ

«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3),

قَالَتْ رُسُلُهُمْ أَفِي اللَّهِ شَكٌّ فَاطِرِ السَّمَاوَاتِ وَالْأَرْضِ ۖ

«Посланця говорили їм: «Невже ви сумніваєтесь в Аллаху — Творці небес і землі?» (14:10).

Той же, хто серед мусульман відчуває неприязнь до законодавству від Господа світів — діяння його марні у День Суду, а у цьому світі на нього чекає тісне життя. Віруючий не має права уникати законів Аллаха, підкоряти їх особистій думці чи людським бажанням. Він повинне стерегтись гріха і омани, бо Аллах Тааля спитає з нього про це. Неприпустимо, щоб мусульманин вручив право видавати закони тому, хто не вірить в Аллаха і Його Посланця ﷺ. Від Аіші (р.а.) передається: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَنْ عَمِلَ عَمَلاً لَيْسَ عَلَيْهِ أَمْرُنَا فَهُوَ رَدٌّ

«Справа усілякого не по нашому велінню (тобто не із нашої релігії) відкинута» (Бухарі, Муслім).

Аллах Тааля сказав:

وَمَنْ أَعْرَضَ عَنْ ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنْكًا وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَىٰ

«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а у День воскресіння Ми воскресимо його сліпим» (20:124),

وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَنْ يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ ۗ وَمَنْ يَعْصِ اللَّهَ وَرَسُولَهُ فَقَدْ ضَلَّ ضَلَالًا مُبِينًا

«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в очевидну оману» (33:36).

Взаємопротиріччя у мусульманина ісламської акиди і образу рішення життєвих проблем в умовах відсутності ісламського правління призвело до того, що, з одного боку, він вистоює намаз і тримає пост, а з іншого — закликає до західної демократії і до конституції, носить західні ідеали, захоплюється їх науковими досягненнями і вимагає перейняти усі західні світські капіталістичні рукотворні закони куфру. При цьому він намагається не помічати ницість, розпусту, аморальність життя на «вільному» Заході і цілком поблажливий до мук західної жінки, яка страждає від життя в Америці і Європі, бо це — «вершина прогресу»! Більше того, мусульманин, закриваючи очі на ясні шаріатські докази із Корану і Сунни і іджтіхад, почав приносити вибачення від імені Аллаха і Його Посланця ﷺ за «лютість» ісламських законів і захищати західний секуляристський погляд на Іслам. Він ігнорує велику ісламську історію і здатність знов її повторити. Легендарних ісламських правителів і полководців, які слідували методу Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників (р.а), які встановили Халіфат після нього ﷺ, таких як Умар ібн Абдульазіз, Харун ар-Рашід, Мухаммед аль-Фатіх, Абульхамід, ніби і не було. Він засумнівався у вчених Ісламу, в Бухарі, Ібн Таймії, милость їм від Аллаха, і почав приймати релігію від придворних вчених і суфійських шейхів, які зрадницькі умовчали перед мусульманськими правителями, правлячими не тим, що ниспослав Аллах, перед тим, як вони запроваджують вигадані закони і резолюції Заходу, перед їх гнітом, вбивствами, геноцидом, штучним голодом. Ці вчені мовчать перед колонізаторською політикою, яка кров’ю і силою запроваджується над мусульманами, грабує їх багатства і поширює корупцію. Проте вони багатослівні у ЗМІ, поширюючи оману, роблячи із Ісламу злочинця, а із мусульман — дияволів, перешкоджаючи їм вести діяльність по відновленню Праведного Халіфату, який запровадить Іслам цілком і повністю і зупинить злодіїв, які посягнули на багатства мусульман і на усе людство. Ці «улеми» називають нинішніх корумпованих нікчемних правителів «рішенням Аллаха», яких він усуне, коли побажає, а нам залишається тільки молитись. Такий мусульманин вкрай далекий від економічних законів Шаріату, він мовчки згоден з вимогами МВФ, дорожнечею життя і відсотками, але при цьому вважає багатоженство приниженням жінки, джихад — тероризмом, а закони спадку жінок викликають у нього сором через «порушення прав ».. У його очах шаріатський одяг — це «відсталість», яку можна замінити чимось модним, іман для нього — це «чисте серце», а закони Ісламу сьогодні непридатні в умовах сучасності і нових реалій світопорядку. Насправді, мусульманин повинен бути категорично проти західних ідей, які закликають до невір’я. Аллах сказав:

فَادْعُوا اللَّهَ مُخْلِصِينَ لَهُ الدِّينَ وَلَوْ كَرِهَ الْكَافِرُونَ

«Взивайте же до Аллаху, очищуючи перед Ним віру, навіть якщо це ненависно невіруючим» (40:14).

Акида Ісламу — абсолютна істина. Вона полягає в тому, що Аллах є, Він Єдин, він створив джинів і людей для того, щоб вони поклонялись Йому. Поклоніння — це запровадження законів Аллаха на рівні індивіда, суспільства і держави і и право Аллаха перед Його рабами. Наш Господь сказав:

وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنْسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ

«Я створив джинів і людей тільки для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56).

Муаз ібн Джабаль, нехай буде задоволений ним Аллах, повідомив:

عَنْ مُعَاذٍ ـ رضى الله عنه ـ قَالَ كُنْتُ رِدْفَ النَّبِيِّ صلى الله عليه وسلم عَلَى حِمَارٍ يُقَالُ لَهُ عُفَيْرٌ، فَقَالَ يَا مُعَاذُ، هَلْ تَدْرِي حَقَّ اللَّهِ عَلَى عِبَادِهِ وَمَا حَقُّ الْعِبَادِ عَلَى اللَّهِ‏‏.‏ قُلْتُ اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَعْلَمُ‏.‏ قَالَ ‏فَإِنَّ حَقَّ اللَّهِ عَلَى الْعِبَادِ أَنْ يَعْبُدُوهُ وَلاَ يُشْرِكُوا بِهِ شَيْئًا، وَحَقَّ الْعِبَادِ عَلَى اللَّهِ أَنْ لاَ يُعَذِّبَ مَنْ لاَ يُشْرِكُ بِهِ شَيْئًا

«Одного разу я сидів позаду Пророка ﷺ на віслюку, якого звали Уфейр, і Пророк ﷺ спитав: «О, Муаз! Чи знаєш ти, яке право Аллаха перед Його рабами і яке право рабів перед Аллахом?». Я відповів: «Аллах і Його Посланець краще знають про це!». Він сказав:«Право Аллаха по відношенню до Його рабів полягає в тому, щоб поклонялись Йому і не долучали до Нього нічого у співтовариші. А право рабів по відношенню до Аллаху полягає у тому, щоб Він не карав тих, хто не долучає до Нього нічого у співтовариші». («Сахіх» Бухарі, «Сахіх» Муслима).

Поклоніння охоплює усі аспекти життя раба, і він повинен здійснювати його до кінця своїх днів.

قُلْ إِنَّ صَلَاتِي وَنُسُكِي وَمَحْيَايَ وَمَمَاتِي لِلَّهِ رَبِّ الْعَالَمِينَ﴿١٦٢﴾لَا شَرِيكَ لَهُ ۖ وَبِذَٰلِكَ أُمِرْتُ وَأَنَا أَوَّلُ الْمُسْلِمِينَ

«Скажи: «Воістину, мій намаз і моє жертвоприношення (або поклоніння), моє життя і моя смерть присвячені Аллаху, Господу світів, у Якого немає співтовариша. Це мені велено, і я являюсь першим із мусульман» (6:162,163),

وَاعْبُدْ رَبَّكَ حَتَّىٰ يَأْتِيَكَ الْيَقِينُ

«Поклоняйся Господу твоєму, поки переконаність (смерть) не явиться до тебе» (15:99).

Проте недивно, що мусульманин у нинішніх порочних реаліях перетворився у людину, яка суперечить сама собі, коли свідчить про те, що немає бога, окрім Аллаха і що Мухаммад — Посланець Аллаха. Це пов’язано з тим, що над ним застосовуються безбожні закони, його оточує безбожне життя, яке влаштували правителі-тагути, і, отож, пожирання відсотків, грабування народних багатств, попрання людських прав, злочини, деградація, міжусобиця неминучі і є цілком очікуваною реальністю, яка стала вже у порядку речей у мусульманських країнах через правління не тим, що ниспослав Аллах. Дане протиріччя між акидою і вчинками неминуче, коли мусульманина примушують будувати життя на основі того, що суперечить Ісламу, коли не застосовуються шаріатські закони в устройстві оточуючого його суспільства. Таке суперечливе мислення і представляє мислення «поміркованого нефанатичного мусульманина», яке Америка розробила і вклала у голову, передчасно викравши із неї розум, використовуючи прийоми західної культурної експансії в системі освіти, у мас-медіа мусульманських країн, і політичні змови, які вона проводить за допомогою правителів-тагутів і іноземних посольств. Це очевидно викладено у декількох звітах американських «фабрик думки», таких як доповідь стратегічного дослідницького центра «RAND», підтримуваного американськими військовими, з річним бюджетом понад 300 мільйонів доларів в США. Дана доповідь, розташована на 217 сторінках, пропонує не тільки нові ідеї для взаємодії з мусульманським світом, але також пропонує програму по зміненню переконань і культури мусульман зсередини і здійснює спроби виробити американську концепцію відмінності між «поміркованими» і «радикалами». Звіт враховує попередній досвід боротьби з комуністичною ідеологією у роки «Холодної війни» для його використання у боротьбі з Ісламом і створення поміркованих мусульман. У доповіді з дивовижною скрупульозністю визначені характеристики даних «поміркованих», з якими пропонується взаємодіяти — це «ліберали», лояльні заходу «секуляристи» і люди, які не вірять в Ісламський Шаріат. Центр виробив десять критеріїв, які визначають «поміркованість», і пропонує створити мережі «поміркованих» мусульман, які сповідують «традиційний» чи «суфійський» Іслам, який не шкодить інтересам Америки, особливо в країнах ісламського світу (Азії і Європи). Експерти пробили низку питань, які становлять критичну загрозу для Заходу, на основі яких проводиться відмінність між «поміркованими» мусульманами і «радикальними»: радикальний мусульманин підтримує концепцію ісламської державності, поміркований — ні; радикальний вважає, що у державі треба застосовувати на практиці шаріатські кримінальне право, «поміркований» виступає проти і у цілому підтримує реформу базових принципів Корану, таких як справедливість, співчуття, дружелюбність і людська честь, при умові, що вони будуть сумісні з сучасними нормами на західний лад, а також допускає, що повинно існувати і нешаріатське законодавство для тих, хто віддає перевагу тому, щоб громадянські питання вирішувались згідно світській правовій системі, під приводом того, що вона не суперечить «кінцевим цілям, заради яких виведені закони Шаріату». «Поміркований» не бачить необхідності слідувати Сунні Пророка ﷺ, є прихильником демократії, причому у її західному ліберальному виді, визнає нерелігійні джерела права (даний критерій навіть названий «роздільною лінією між поміркованими мусульманами і «радикальними ісламістами»), поважає права жінок і релігійних меншостей.«Поміркований», згідно критеріям, повинен бути переконаний у тому, що представник релігійної меншості може зайняти вищий політичний пост у країні з переважаючим мусульманським населенням, не підтримує чи не допускає можливості застосування джихаду, називаючи його невиправданим насильством, і т.д. в повній протилежності з «радикальним» мусульманином» (більш детально — у доповіді «RAND» «Формування поміркованих ісламських мереж» (BuildingModerateMuslimNetworks), 2007 р.).

Як підсумок, радикальний мусульманин — це той, хто слідує шляху Аллаха і Його Посланця ﷺ (читай: усі мусульмани), а «поміркований нерадикальний мусульманин — це той, хто дивиться на Іслам з точки зору Заходу (читай: агенти Заходу).

Тому щирому мусульманину варто замислитись і усвідомити, що його «залили в форму» і що він — частина плану, розробленого Америкою для того, щоб він, сам того не усвідомлюючи, прийнявши потрібний їй вигляд, ставши інструментом на «дистанційному управлінні» і боровся з Ісламом замість Америки і від її імені. Так відбувається в усіх куточках ісламського світу, розділеного західними колонізаторами на дрібні країни — «відлиті» по-американські мусульмани борються з Ісламом під такими приводами, як «реформа релігійної риторики», «діалог між релігіями», «поміркованість», «терпимість і повага іншої думки» і «примирення Ісламу з Заходом» (ніби проблема непримиримості полягає саме в Ісламі) «заради процвітаючого співіснування людства». Насправді, такий мусульманин надійно потрапив у тенета Америки, яка викрала і поневолила його, перетворивши у людину без власної волі держави і Умми, і навіть без Ісламу.

Найгірше полягає у тому, що є «помірковані вчені», які виправдовують невірних, спотворюють шаріатські тексти, правильне розуміння ісламської акиди, і надають цим оманливим думкам ісламського вигляду з допомогою витягнутих до місця нібито доказів із Благородного Корану. Візьмемо, наприклад, слова Аллаха:

وَكَذَٰلِكَ جَعَلْنَاكُمْ أُمَّةً وَسَطًا لِتَكُونُوا شُهَدَاءَ عَلَى النَّاسِ

«Ми зробили вас общиною, яка дотримується середини, щоб ви свідчили про усе людство,» (2:143), —

«такою, що дотримується середини (وَسَطاً)» по-їхньому — це «поміркована», «така, що не впадає у крайності» релігія, яка цілком підходить західному погляду на Іслам. Тим часом, у тафсірі (тлумаченні) Ібн Касіра говориться наступне (стисло):

«…Під серединою — وَسَطًا— (васата) тут мається на увазі «кращий по вибору». Так, наприклад, говорять, що курайшити є середніми із арабів по роді і місцю — тобто кращими із арабів. Посланець Аллаха ﷺ був середнім із свого племені, тобто найбільш благородним. Також передвечірню молитву називають інакше середньою молитвою (салятульвуста) —الصَّلاةُ الوُسْطَى, — тобто кращою із молитов, як про це говориться у достовірних хадісах. Таким чином, Аллах зробив цю Умму середньою — тобто виділив її найдосконалішим законом, дарував їй найкращий метод і найясніший шлях. Як про це сказав Всевишній Аллах:

وَجَاهِدُوا فِي اللَّهِ حَقَّ جِهَادِهِ ۚ هُوَ اجْتَبَاكُمْ وَمَا جَعَلَ عَلَيْكُمْ فِي الدِّينِ مِنْ حَرَجٍ ۚ مِلَّةَ أَبِيكُمْ إِبْرَاهِيمَ ۚ هُوَ سَمَّاكُمُ الْمُسْلِمِينَ مِنْ قَبْلُ وَفِي هَٰذَا لِيَكُونَ الرَّسُولُ شَهِيدًا عَلَيْكُمْ وَتَكُونُوا شُهَدَاءَ عَلَى النَّاسِ ۚ فَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ وَآتُوا الزَّكَاةَ وَاعْتَصِمُوا بِاللَّهِ هُوَ مَوْلَاكُمْ ۖ فَنِعْمَ الْمَوْلَىٰ وَنِعْمَ النَّصِي

«Старайтеся на шляху Аллаха належним чином. Він обрав вас і не зробив для вас ніякого ускладнення в релігії. Такою є віра батька вашого Ібрахіма (Авраама). Він (Аллах) нарік вас мусульманами до цього і тут (у Корані), щоб Посланець був свідком про вас, а ви були свідками про людей. Робіть намаз, виплачуйте закят і міцно тримайтесь за Аллаха. Він — ваш Покровитель. Який же чудовий цей Покровитель! Який же чудовий цей Помічник!» (22:78).

(…) Пророк ﷺ сказав про слова Аллаха «Ми зробили вас общиною, яка дотримується середини» наступне:

والْوَسَطُ الْعَدْلُ، فـَتُدْعَون فـَتَشْهَدُونَ لَهُ بِالْبَلاَغِ ثُمَّ أَشْهَدُ عَلَيْكُم

«Середина — це справедливість, вас закличуть, і ви засвідчите про доведення заклику, а потім я буду свідчити за вас» (цей хадіс також приводять Бухарі, ат-Тірмізі, ан-Насаі і Ібн Маджа з іншими існадами).

Пророк ﷺ сказав:

الْمَلَائِكَةُ شُهَدَاءُ اللَّهِ فِي السَّمَاءِ، وَأَنْتُمْ شُهَدَاءُ اللَّهِ فِي الْأَرْضِ

«Янголи — свідки Аллаха на небі, а ви — свідки Аллаха на землі» (Бухарі, Муслім) (...)».

Таким чином, із вищесказаного ясно, що «бути серединним» в лексичному значенні арабської мови і у шаріатських текстах означає бути найкращим із чого-небудь — найблагим, найсправедливим, найгідним і т.д. Аллах Тааля зробив Ісламську Умму «такою, що дотримується середини», тобто виділив її від решти найдосконалішим законом, найпрямішим шляхом і найяснішим методом. Це зовсім не означає «бути серединним» між хорошим і поганим, між капіталізмом, комунізмом і Ісламом, між вірою і невір’ям, єдинобожжям і язичництвом! Уважно вивчивши аят, стає очевидно, щоوَسَطًا (васата ) — це якість Умми, а не якість Ісламу для того, щоб виділити Іслам «васат» чи Іслам «поміркований» від Ісламу «ультра» — «екстремістського» чи «терористичного».

Терміни «поміркованість» і «нефанатичність» у задумках ЗМІ, у сучасній просвіті, а також в уявленнях деяких людей сьогодні становлять небезпеку, в якій закладений заклик до мусульман спотворювати Іслам і перетворити його в іншу релігію, угодну невірному західному колонізатору на чолі з США. «Поміркованість» і «нефанатичність» у їх розумінні означає поступку і відмову від законів Ісламу, не відповідаючих західним інтересам у мусульманських країнах, наприклад, законів ісламського правління, економіки і соціального устрою, ісламської конституції, системи освіти. Але це куфр, а не якась «поміркованість». Аллах Тааля сказав:

وَلَنْ تَرْضَىٰ عَنْكَ الْيَهُودُ وَلَا النَّصَارَىٰ حَتَّىٰ تَتَّبِعَ مِلَّتَهُمْ ۗ

«Іудеї і християни не будуть задоволені тобою, поки ти не станеш дотримуватись їх релігії» (2:120), —

а також:

وَلَا يَزَالُونَ يُقَاتِلُونَكُمْ حَتَّىٰ يَرُدُّوكُمْ عَنْ دِينِكُمْ إِنِ اسْتَطَاعُوا ۚ

«Вони не перестануть битися з вами, поки не відвернуть вас від вашої релігії, якщо тільки зможуть» (2:217).

А що стосується зв’язку ісламської акиди з практичним застосуванням — насправді — шаріатських законів в усіх сферах життя, то він може здійснитись тільки з встановленням держави Праведний Халіфат — політичного утворення, яке реалізує Шаріат у житті, системи правління в Ісламі, де абсолютне верховенство влади належить Шаріату, конституція заснована виключно на ісламській акиді, закони виводяться із Корану, Сунни і того, на що вони вказують. У цій системі правління голова держави повинен запроваджувати усі закони Аллаха і Його Посланця ﷺ. Держава Праведний Халіфат відродить Умму, об’єднає її воєдино, покладе край існуючій західній експансії в мусульманські території, якою б вона не була: військова, культурна, медійна, політична, економічна чи соціальна. Даний зв’язок акиди здійсниться, коли мусульмани за рішенням усіх питань у житті людини та її устрою, як і усіх питань турботи про людство звернуться до Шаріату Аллаха — Творця людини, життя і Всесвіту. Аллах сказав:

فَإِنْ تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللَّهِ وَالرَّسُولِ إِنْ كُنْتُمْ تُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ ۚ ذَٰلِكَ خَيْرٌ وَأَحْسَنُ تَأْوِيلًا

«Якщо ж ви будете сперечатись про що-небудь, то зверніться з цим до Аллаха і Посланця, якщо ви увіруєте в Аллаха і Останній день» (4:59).

Справжня «васата» мусульман у нинішніх умовах змов, пандемій і лих полягає у тому, щоб вони притягли себе до звіту, прислухались до щирому заклику і працювали над встановленням Праведного Халіфату згідно наказу Аллаха Тааля і методу Його Посланця ﷺ. У цьому порятунок. Аллах сказав:

فَفِرُّوا إِلَى اللَّهِ ۖ إِنِّي لَكُمْ مِنْهُ نَذِيرٌ مُبِينٌ﴿٥٠﴾وَلَا تَجْعَلُوا مَعَ اللَّهِ إِلَٰهًا آخَرَ ۖ إِنِّي لَكُمْ مِنْهُ نَذِيرٌ مُبِينٌ

«Скажи: «Біжіть же до Аллаха. Воістину, я є для вас застерігаючим і роз’яснюючим увещевателем від Нього. Не поклоняйтесь поруч з Аллахом іншому божеству. Воістину, я є для вас застерігаючим і роз’яснюючим увещевателем від Нього». (51:50,51).

Тільки від Аллаха ми просимо допомоги, і Він її неодмінно надасть.

Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Гадат Мухаммад Хамді — Судан