Репліка «Якщо не зараз, то коли? Якщо не ти, то хто? Збирайтесь за Халіфат!» з обкладинки журналу «GerçekHayat» за 27 липня викликала бурхливе обговорення тематики Халіфату у Туреччині.
Ми не знаємо, чи була ця обкладинка підготовлена з урахуванням атмосфери, в якій проживають редактори журналу після відкриття Айя-Софії для поклоніння, або, як говорять деякі, чи була ця обкладинка лише предметом сподівання і романтизму,або за нею стояло щось іще. Але ми знаємо напевно, що дебати, які почались з цієї обкладинки і продовжують мати місце і нині, показали нам наступне: Халіфат не становить для народу Туреччини і мусульман усього світу який-небудь предмет романтизму, неможливих мрій і духовного авторитету!
Ввечері того же дня, коли вийшов даний номер журналу, на передачі «TarafsızBölge» («Нейтральна зона») телеканалу «CNN Türk» Латіфу Шімшеку було задане питання: «Чи можливий Халіфат?». Латіф відповів: «Халіфат як неполітичне, таке, що не втручається у державні справи, неурядове релігійне утворення, на кшталт папства, а не Османського Халіфату, іще може мати місце в наших землях, але зараз не час для цього». На ці його слова ведучий програми Ахмет Хакан, а також інші гості програми сказали: «Халіфат,про який ти говорив, і Халіфат, який маємо на увазі ми і якого хочуть мусульмани — це різні речі. Люди хочуть держави Халіфат, і саме він є предметом нашого обговорення на дану мить». Іншими словами, вони чудово знають і розуміють, що сказане Шімшеком не відповідає дійсності Халіфату. Таким чином, навіть незважаючи на те, що питання Халіфату неясне для редакторів журналу чи Абдуррахмана Діліпака, який поділився обкладинкою журналу у своєму особистому аккаунті у соціальних мережах, дане питання залишається ясним і очевидним для мусульман у цілому.
Халіфат — це не романтизм, а державне управління Ісламу, яке правило на цих землях на протязі 13 сторіч! Незалежно від цілі і форми того, як дане питання сплило на порядку денному у Туреччині, Халіфат викликає одну-єдину асоціацію у розумах мусульман, а саме — це держава, яка охоплює під своїм затишком усіх мусульман! Із усіх цих дискусій у загальних рисах витікає наступне: навіть жарти на тему Халіфату становлять небезпеку для деяких.
Халіфат, опинившись на обкладинці журналу, став темою бурхливих обговорень, але хто веде цю полеміку? Не ті, хто почав дискусію зі словами «Збирайтесь за Халіфат»! І не ті, хто по-справжньому бажає єдності Ісламської Умми, оскільки вони залякані і змушені мовчати з почуття страху ! Суперечка ведеться лише серед світських кемалістів, які вважають, що Халіфат випарувався із пам’яті цього народу. Питання Халіфату обговорюють недалекі люди, які говорять: «Якщо буде Халіфат, то хто стане халіфом?», — експерти «передбачення», які говорять: «У цей час не бути Халіфату, дорогий мій», — а також безхребетні невдахи, які говорять: «У цьому криється провокація». Чому самі вони знаходяться у гущині дискусії? Та тому, що вони теж відчувають страх і жах.
А де ті, хто говорив: «Зачекайте, за президентством прийде епоха Халіфату»? Де усі антиімперіалісти і ютубери, які скрізь пхають свого довгого носа? Де ви? Не розбігайтесь! Тут обговорюється тема Халіфату!
Нехай, з цими усе зрозуміло. Адже вони пишуть, малюють і говорять, виходячи із положення, яке склалось. Це ті, хто не відкривають рота, поки Ердоган не заговорить про щось. А як щодо вчених, лідерів громадської думки, мислителів? Невже серед них не знайдеться кого-небудь, хто скаже пару слів про Халіфат? Де ті, хто говорить про ісламську цивілізацію? Де ісламські інтелектуальні мислителі? Чому вони мовчать як риби? Кого і чого вони чекають? Хіба випаде більш підходяща обстановка, аніж ця? В чому ж причина їх мовчання, якщо кожен вечір на телеканалах говорять про Халіфат?
Чому при згадуванні Халіфату згадується про Хізб ут-Тахрір?
Відповідь очевидна! Те, що при згадуванні Халіфату згадують Хізб ут-Тахрір, порівняно з тим, як згадуються гуманітарні асоціації, коли говориться про «гуманітарну допомогу», і слюсарі, коли захлопуються двері від квартири. Адже партія «Хізб ут-Тахрір» зробила Халіфат питанням життя і смерті і прийняла його як незамінну частину Ісламу. Хізб зрозумів, що єдиний спосіб врятувати мусульман від існуючого положення справ полягає у Халіфаті, і з цієї причини головною метою своєї 67-річної політичної діяльності він зробив Халіфат. Для Хізб ут-Тахрір задачею номер один є ведення діяльності по встановленню Халіфату, щоб досягти цим самим вдоволення Аллаха. Адже без наявності Халіфату не зможуть бути запроваджені норми і закони Ісламу! А якщо не будуть практикуватись норми Ісламу, то і Всевишній Аллах не буде задоволений Своїми рабами. З цієї причини на тлі сьогоднішньої полеміки навколо теми Халіфату ми іще краще зрозуміли, наскільки важливу роботу здійснила партія «Хізб ут-Тахрір» і що вона насправді слідує по правильному шляху.
У цій частині статті я хочу зробити невелику компіляцію того, хто і що сказав у дискусіях про Халіфат і Хізб ут-Тахрір, які почались услід за відкриттям Айя-Софії для поклоніння. У перший день, коли вийшла обкладинка журналу «GerçekHayat», тема більшості відкритих засідань була присвячена Халіфату. Природно, Хізб ут-Тахрір вийшов на перший план, коли мова зайшла про Халіфат. Проте ніхто із представників Хізб ут-Тахрір і журналу «KöklüDeğişim» («Корінне змінення») не був запрошений на жодну із таких програм і телепередач, де темою обговорення був Халіфат.
Ахмет Хакан довго не міг пригадати назву «Хізб ут-Тахрір» в програмі «TarafsızBölge» на телеканалі «CNN Türk», хоча ми вже зустрічались і спілкувались з ним раніше! Проте,згадавши, він хотів виставити Хізб ут-Тахрір у свідомості аудиторії невеликою маргінальною групою, сказавши: «Це група із 35-40 людей». Але, можливо, це випадково зірвалось із його вуст, і Ахмет Хакан насправді хотів сказати: «Це група, яка діє у 35-40 країнах»?!
Халіфат також обговорювався у програмі «Sansürsüz» («Без цензури») на каналі «HaberGlobal». Ісмаіл Саймаз сказав, що твіттер-кампанія «#HilâfetHayalDeğildir» («Халіфат — це не фантазія»), яка вирвалась на порядок денний Туреччини, була розпочата партією «Хізб ут-Тахрір». Треба віддати йому належне у тому, що господин Ісмаіл Саймаз, з яким ми зустрічались неодноразово, у багатьох програмах заявляв, що,хоча Хізб ут-Тахрір заперечує використання зброї і насильства у своєму методі, її члени засуджувались до суворих покарань, і зазначав, що це незаконно. Проте, кожного разу, коли Хізб ут-Тахрір згадується у програмі, де присутній Саймаз, він згадує нас як «групу, яка хоче скинути демократію і повернути Халіфат демократичними шляхами». Саймаз повинен розуміти, що Хізб ут-Тахрір не шукає притулку у свободі думки і демократії, навпаки, вона ґрунтує свою ідейну і політичну діяльність на Шаріаті. Більше того, існує так багато країн, де немає демократії, але Хізб ут-Тахрір веде там свою діяльність, внаслідок цього наражається на утискання і переслідування з боку режимів. Члени цієї партії ув’язнюються у катівнях тюрем, як це відбувається у країнах, «управляємим демократією», на кшталт Туреччини.
Я витримував мовчання у цей період у надії побачити ідейний рівень обговорення в дебатах про Халіфат. Як я сказав раніше, представники ісламських вчених, шкіл, академій зайняли позицію повного мовчання. До сих пір ми очікували щось від вчених-академіків, які писали і розмальовували Халіфат, але цього не трапилось. У цілому ті, хто виступав на цю тему, залишались на низькому інтелектуальному і ідейному рівні. Річ у тім, що вони говорять: «А із чиїх буде обраний халіф?», «З встановленням Халіфату общини зіткнуться між собою», «Саудівці першими відкинуть обраного халіфа», «Халіфат неможливий в умовах сьогоднішніх світовий реалій» і т.д.
Журналіст газети «YeniŞafak» Юсуф Каплан написав статтю на цю тему, яку я прочитав в надії побачити щось важливе в ідейному змісті. Автор зробив такий важливий акцент на Халіфаті у введенні до своєї статті, що я був безмежно схвильований. «Халіфат — це утворення, яке гарантує єдність мусульман, від якого очікується рішення регіональних і глобальних проблем, і воно є результатом вільного волевиявлення мусульман», «Халіфат — це багатобічний, багаторівневий, багатофункціональний інститут не тільки у політичному, алей й в адміністративному, економічному, культурному і інтелектуальному плані». І знов Юсуф Каплан говорить: «Халіфат може продовжувати існувати там, де власність, розум, релігія, рід і життя можуть бути захищені на максимальному рівні, і там, де панує Іслам (Дар уль-Іслям)», — і додає: «Чи можливо об’явити Халіфат в оточенні, де мусульманський світ невільний по факту та у розумовому плані, в оточенні, де він займає нішу раба?».
Можливо, ці висловлювання схвилювали вас так само, як і мене, але у решті частини статті Юсуф Каплан пише так, як ніби він був рабом кон’юнктури: «Спочатку треба стати суперсилою, а потім послідує Халіфат». Відсилка, яка присутня у словах «треба стати суперсилою», очевидна, але не ясно, як треба стати суперсилою?! Можливо, заявляючи в ООН: «Мир більше п’яти держав»?! Або утворюючи військову присутність у Лівії в інтересах Америки?! Або будуючи брикетні дома у буферних зонах Сирії?! Цікаво, чи можливо стати суперсилою або супердержавою, якщо щорічно відновлювати лікарні у Палестині, зруйновані окупаційною владою «Ізраїлю»?! Мені цікаво, що позбавить мусульман від ідейного рабства? Демократія, свобода думки, плюралізм чи націоналізм? Що виводить людину із рівня служіння людині і приводить до рівня служіння Аллаху? Хіба це не ісламська думка? Що повинен зробити ісламський світ з вільною і незалежною територією і що врятує Умму від окупації і експансії? Як усе це може реалізуватись без Халіфату, як можна стати суперсилою без встановлення Халіфату?! Протиріччя між початком і кінцем статті Юсуфа Каплана можна пояснити відсутністю ідейної ясності, адже як після усього написаного про Халіфат можна пояснити його ствердження: «Необхідно розуміти, що проект Халіфату — це проект британців, яким вони маніпулюють деякими людьми і формуваннями в ісламському світі»?! А тепер, скажіть, хіба подібні вирази можуть бути результатом вільного мислення і розуму?
Махмут Кар
04.08.2020
