Телеканал «Аль-Джазіра» 7 і 14 вересня 2022 року транслював дві частини части одного інтерв’ю з доктором Абдуллахом ан-Нафісі в програмі «Мавазін» під заголовком «Вивчення досвіду ісламських рухів в управлінні».
Доктор був представлений як один із тих людей, які вивчають це питання, пишуть на цю тему праці і проводять лекції. Обидві частини інтерв’ю були присвячені спробам ісламських рухів прийти до влади та їх поразки у декількох країнах, а також поразці рухів, які прийшли до влади, таких як «Брати-мусульмани» в Єгипті і «Ат-Турабі» в Судані. Виходячи із інтерв’ю, ісламські рухи не можуть знаходитись при владі і управляти, а політичному Ісламу судилося зазнати невдачі. Ан-Нафісі зосередився на недостатній політичній зрілості цих рухів і неспроможності їх методів. Він говорив про те, що вони не повинні прагнути до влади, а повинні поступово приховатись на 20 чи 40 років, поки не кристалізують для себе політичне бачення і не покращать свої відносини з так званими «центральними» державами, як Америка і країни Європи, інтегрувавшись в міжнародну систему. Як він зазначив, хоча міжнародна система і є серйозною перешкодою на шляху Ісламу, але у неї є і позитивні сторони, отож, рухи повинні інтегруватись і співіснувати з цією реальністю. Він пропонує їм відмовитись від своїх гасел, адаптуватись до існуючих режимів і відповідати їх вимогам. Серед іншого ан-Нафісі підкреслив, що в політичній діяльності немає такого поняття, яке шаріатське чи нешаріатське, але є те, що можливо, і те, що неможливо. «І якщо є можливість прийти до влади якимось чином, то чому б і ні?!», — сказав він. [1]
Кожен, хто цікавиться мусульманськими справами і знайомий з програмами «Аль-Джазіри»,вже знає, що вони роблять величезний внесок у боротьбу з політичним Ісламом і в спотворення шаріатських законів. Вони ігнорують ісламські рухи, які не відповідають їх політичним сюжетам, скерованим на спотворення правди і прикрашання політичної і релігійної омани. Ці програми навмисно приховують діяльність деяких ісламських політичних рухів, навіть якщо ці рухи напряму пов’язані з обговорюваною темою. Таким чином, стає ясно, що ці програми є одним із інструментів Заходу у війні проти Ісламу і прихованні фактів. Подібних програм, а також різних доповідей дуже багато. Наприклад, на цих програмах можна часто побачити виступи доктора Ваеля Халлака, який дискредитує пророцтво і стверджує, що Іслам був розроблений Пророком ﷺ, виходячи із культур і релігій тієї епохи, а також у подальшому був розвинутий його сподвижниками і подальшими правознавцями. В тому числі на цих програмах часто акцентується увага на його книзі «Неможлива держава», яка описує усілякі небилиці і констатує смерть політичного Ісламу і неможливість створення Ісламської Держави. [2] До цього списку входять дві частини діалогу з доктором ан-Нафісі, які транслювались 9 і 16 березня 2017 року в програмі «Аль-Мукабаля» на «Аль-Джазірі». Доктор описував атмосферу краху політичного Ісламу і ісламських політичних рухів, заявляючи, що ісламські течії нездатні до управлінню і що з цієї причини вони вимушені прийняти секуляризм в ісламській політичній діяльності. [3]
Хоча між двома інтерв’ю минуло 4 з половиною роки, обидва вони є роботами «Аль-Джазіри», обидва вони — з доктором ан-Нафісі і обидва вони просувають ідею неспроможності ісламських рухів до управлінню, відсутності у них робочої програми і практичних стратегій управління. В обох програмах ан-Нафісі стверджує, що політична діяльність не містить дозволеного і забороненого, а містить можливе і неможливе, і можливе, як він стверджує, є дозволеним. Обговорюючи на цих програмах політичний Іслам, вони говорять про діяльність руху «Брати-мусульмани» і до нього подібних, але у жодному разу не зачіпають діяльність таких рухів, як Хізб ут-Тахрір. Як видно, це є однією із умов для тих, хто хоче прийти і взяти участь в програмах «Аль-Джазіри». Головна мета подібних програм — поширювати брехню про те, що політичний Іслам зазнав поразки і що у Ісламу немає ніякої надії прийти до влади, а якщо це і вдасться, то він обов’язково зазнає поразки. Але цим самим вони хочуть сказати не тільки про поразку ісламських течій чи певних політичних рухів, але також і про поразку самого Ісламу, про те,що його неможливо реалізувати чи жити на його основі.
Спроби ввести в оману з боку «Аль-Джазіри» і співробітників каналу послідовно проявляються в програмах і висвітленні подій, також в формулюваннях при редагуванні новин. Що стосується доктора ан-Нафісі, то проблема полягає у його позиції і пропозиціях, а не в ньому самому чи у тому, що у нього на серці. Фактично своїми позиціями в цих інтерв’ю він поміщає себе у ряди ворогів Ісламу. Він принижує положення шаріатських законів, стверджуючи, що їм немає місця в політичному житті, виправдовуючи прийняття секуляризму і закликаючи до згоди з ворогами Ісламу, посилаючись на безсилля мусульман і гегемонію міжнародної системи, в якій домінує Захід на чолі з Америкою або тим, що він називає «центральними державами ». Він закликає ісламські політичні рухи змінити свої програми, піти на поступки владі і вдовольнити її вимоги, щоб залишатись з нею в гармонії. Такими є його пропозиції у цілому, незалежно від ступеня його пізнань в області політичної юриспруденції, колективної діяльності, положень і умов шаріатських дозволів (рухса).
Ретельне вивчення цих випадів підтверджує, що вони скеровані проти Ісламу і його політичної складової, тобто проти встановлення Ісламської держави і правління Ісламу. Атака на політичний Іслам в такій явній формі показує, наскільки він небезпечний для Заходу і його прихвоснів. Захід не зміг покінчити з політичним Ісламом, спотворити його і повести за собою, незважаючи на численні спроби під різними приводами добитись свого: поміркований Іслам, золота середина, розвиток оновлення, гнучкість, спрощення, необхідність (дарурат), припустимість (рухса). Окрім того, Захід намагався обманути мусульман, просуваючи ідею дозволеності участі в неісламському правлінні і поступового застосування Ісламу, бажаючи підкорити чи видозмінити цю релігію, щоб вона була прийнятна для західної світської думки. Тепер спостерігається нова спроба під назвою «крах політичного Ісламу», за допомогою якої мусульман хочуть переконати у тому, що час вже поховати політичний Іслам і почати епоху постполітичного Ісламу, тобто епоху секуляризму. В цю нову антиісламську хвилю було втягнуто численну кількість персонажів і інструментів. Проводились спеціальні конференції, долучались різні академіки і відомі дослідницькі центри, такі як «RAND», «Брукінгський інститут», «Дослідницький центр Карнегі» та інші західні і арабські заклади. Усі вони публікують і поширюють книги, статті і дослідження, які просувають цю брехню. Її підхопили відомі супутникові канали різної скерованості, такі як «Аль-Джазіра», «Аль-Арабія», «Аль-Маядін» і «Аль-Манар». Усі вони запустили програми з цією тематикою. Ця омана широко пропагується у більшості мусульманських країн, арабських і неарабських, таких як Індонезія, Малайзія, Пакистан, Туреччина і Іран. У результаті цього утворився широкий запеклий фронт проти Ісламу, назва якого — постполітичний Іслам, а зміст — політичний Іслам зазнав поразки, і тепер його альтернативою є секуляризм. Саме така тенденція спостерігається на програмах телеканалу «Аль-Джазіра». І це є головною метою вищезгаданих зустрічей з доктором ан-Нафісі, знає він про це чи ні.
Заява про неспроможність Ісламу і його нездатність організувати суспільство і відносини між людьми було однією із багатьох ідей, висунутих ворогами Ісламу із ненависті, упертості і омани. Мотивом цих нападок було пробудження, яке охопило ісламські землі, починаючи з сімдесятих років минулого сторіччя, поширення ідеї встановлення Халіфату і відновлення ісламського образу життя. Але справа змінилась у 2013 році після військового перевороту проти правління «Братів-мусульман» в Єгипті. З того часу ідея поразки політичного Ісламу стала гаслом і політичним заголовком. Ця тенденція підсилилась після того, як Америка змінила свою стратегію у відношенні «поміркованого Ісламу», який вона використовувала для втягнення прибічників демократії і міжнародного права в політичне життя і управління під приводом того, що їх Іслам — поміркований, тобто прийнятний для Америки. Після цих змінень в політиці Сполучених Штатів почали активно просуватись ідеї про поразку політичного Ісламу. Ненависники Ісламу іще більше надихнулись після поразки революцій «Арабської весни» і відновлення колишніх режимів у більш ворожій і антиісламській формі, а також після того, як мусульмани відчули розчарування і втратили надію на революції, які вони вважали передвісниками приходу Ісламу до влади. Невірні держави та їх прихвосні скористались поточною обстановкою і об’явили про напад на політичний Іслам, який, як вони стверджували, прийшов і з тріском провалився. Вони сказали, що час минув і що ми зараз перебуваємо в епосі постполітичного Ісламу і бачимо відмову від ісламських систем для суспільства і держави.
Наведемо свідчення того, що ідея поразки політичного Ісламу існувала до 2013 року: книга француза Олів’є Руа «Поразка політичного Ісламу» (1992 р.), книга ірансько-американського академіка Асефа Баята «Прихід постісламістського суспільства» (1996 р.). Прийнято вважати, що саме він ввів термін «постісламізм», очікуючи падіння шахського режиму в Ірані. Але також прийнято вважати, що сама ідея постісламізму існує з 1990 року. У автора є і інші публікації на цю тему, в тому числі — книга «Як зробити Іслам демократичним: соціальний рух і постісламістський поворот» (2007 р.).
Після 2013 р. антиісламісти та їх найманці продовжили випускати книги і статті, в яких повторювались висловлювання про неспроможність політичного Ісламу і його уходу з життєвої арени, а також про те, що прийшов час від нього відмовитись і прийняти у якості альтернативи секуляризм. Більшість цих публікацій була заснована на працях Олів’є Руа і Асефа Баята. Нові письменники цитували їх як папуги, заявляючи про смерть політичного Ісламу і його течій. Безперечно, ці публікації є актами агресії проти Ісламу, а їх мета — знищити ісламську політичну думку та її рухи. Усі, хто займається написанням цих книг і статей, віддані невірним і перебувають у стані війни з Ісламом, навіть якщо вони не думають про це чи вважають, що працюють на благо Ісламу.
Ось приклади таких публікацій:
1 — Книга «Постісламізм: мінливі обличчя політичного Ісламу», відредагована і опублікована Асефом Баятом, професором соціології і близькосхідних досліджень Університету Іллінойса, США. Він займав посаду наукового директора Міжнародного інституту досліджень Ісламу в сучасному світі (ISIM). Дослідження для цієї книги було підготовлено у 2009 році десятьма дослідниками поруч з Асефом Баятом, які відстежували ісламські рухи в десяти країнах. В 2013 році дослідження було оновлено, і у вересні того же року книга вийшла у світ, а в 2015 році була перекладена на арабську мову. Свідченням того, що ці ідеї є цілеспрямованою змовою, є слова самого Баята: «Я думаю, що видання цієї книги на арабській мові є продуктом нової думки, яка виникла після початку арабських революцій».
2 — Академічна книга на італійській мові, опублікована в 2013 році дев’ятьма дослідниками із Римського університету під назвою «Політичний Іслам в арабських країнах:історія і розвиток». Іззуддін Іная написав про неї статтю, яка була опублікована на сайті «Ніда Туніс» 13 липня 2018 р. під назвою «Книга про політичний Іслам: західний огляд» [4].
3 — Книга під назвою «Переосмислення політичного Ісламу» [5], опублікована 14 серпня 2017 р. дослідниками Шаді Хамідом і Уільямом Маккантсом. Перший є заступником директора проекту по близькосхідній демократії в Брукінгському інституті і займав посаду директора по дослідженням Брукінгського центру в Досі, а до цього — директора проекту досліджень по близькосхідній демократії. Другий — науковий співробітник Центру близькосхідної політики і директор Проекту відносин Америки з ісламським світом, який спеціалізується на Ісламі, Близькому Сході і «тероризмі», а також науковий співробітник Центру по боротьбі з тероризмом в Вест-Пойнті.
4 — Книга «Джихад і його кінець — постісламізм» Алі Харба, видана на початку 2018 року. Для просунення цієї книги було опубліковано декілька статей, в тому числі — стаття Наджви Баракат від 26 червня 2018 року під назвою «Алі Харб: постісламізм» [6].
5 — Стаття французького дослідника Олів’є Руа під назвою «Політичний Іслам після «Арабської весни», опублікована журналом «Foreign Affairs» в номері за листопад 2017 року. Переведена на арабську мову Алаа Абу Зіною у кінці 2017 року під заголовком «Політичний Іслам після «Арабської весни»: між джихадом і демократією» [7].
6 — Дослідження під назвою «Політичний Іслам в ісламізмі і постісламізмі» [8] під авторством «Фронту ісламського відродження» в Індонезії. Дослідження було опубліковано в Міжнародному журналі академічних досліджень у лютому 2018 року. Воно складається із трьох доповідей трьох дослідників із Пакистану, Туреччини і Малайзії. Усі три доповіді націлені на знищення політичного Ісламу і просунення постісламізму, а в їх поглядах глибоко укорінились секуляризм і лібералізм.
7 — В готелі «Crowne Plaza» в Аммані 23 травня 2017 року відбулась регіональна конференція на тему «Перспективи політичного Ісламу в неспокійному регіоні: Ісламісти і виклик після «Арабської весни». Організатор: Німецький Фонд імені Фрідріха Еберта. В ній взяла участь група експертів, дослідників і спеціалістів по ісламським течіям із 9 арабських країн, а також західні дослідники у співпраці з йорданськими дослідниками, просуваючими цей напрям. Серед йорданських дослідників можна виділити Мухаммада Абу Руммана, який у тому ж році випустив книгу на арабській і англійській мовах з назвою самої конференції, що містила усе її доповіді і виступи.
8 — В Аммані, в готелі «Landmark», 2–3 травня 2018 року за запрошенням Центру стратегічних досліджень і Фонду імені Фрідріха Еберта відбулась міжнародна конференція під назвою «Постполітичний Іслам: умови, контексти і перспективы» [9]. Програма і прочитані на конференції лекції доступні на сайті Йорданського університету, і про неї було написано багато статей.
9 — Декілька статей Мухаммада Абу Руммана, підбурюючих до відкиненню політичного Ісламу, в тому числі — стаття від грудня 2017 р. під назвою «Йорданія після політичного Ісламу» [10]; стаття від 21 січня 2018 р. під назвою «Сходження постполітичного Ісламу» [11]; стаття від 6 квітня 2018 р. «Про перспективи постполітичного Ісламу» [12]; стаття під назвою «Політичний Іслам: переосмислення» [13], в якій була представлена книга «Переосмислення політичного Ісламу» Шаді Хаміда і Уільяма Маккантса.
10 — Тривалі симпозіуми, трансльовані фінансованим Іраном телеканалом «Аль-Маядін» в програмі «Ісламісти і після», включаючи два випуски від 14 і 21 червня 2016 р. під назвою «Майбутнє політичного Ісламу на тлі криз арабського світу» [14] і два випуски від 28 червня і 5 липня 2016 року під назвою «Майбутнє глобального руху джихаду і його внутрішні конфлікти» [15].
11 — Багато статей на декількох мовах, заголовки яких містять щось на кшталт «постполітичний Іслам» чи «постісламізм», де ненависники політичного Ісламу використовують термін «ісламізм». В тому числі — стаття Ахмада Шихаба, опублікована у жовтні 2013 р. під назвою «Які причини швидкої поразки ісламських рухів в «Арабській весні»?» [16]. Стаття Алі Ібрахіма, заступника головного редактора газети «Аш-Шарк аль-Аусат», опублікована у жовтні 2013 року під назвою «Епоха постполітичного Ісламу» [17]. Стаття Таріка Саіда Рамадана (онук Хасана аль-Банні), опублікована у серпні 2013 року під назвою «В обхід політичного Ісламу» [18]. Стаття Башира Абдульфаттаха, дослідника Центру політичних і стратегічних досліджень «Аль-Ахрам», під назвою «Постполітичний Іслам в Туреччині» [19], опублікована «Аль-Джазірою» у квітні 2014 року. Стаття Башира аль-Авара, опублікована у червні 2014 року під назвою «Арабська весна» з політичним Ісламом — проект, який не увінчався успіхом» [20]. Стаття Алі Хашибана, опублікована у червні 2016 року під заголовком «Ісламізм: крах політичного Ісламу і початок виправлення» [21]. Стаття Мухаммада Аль аш-Шейха, опублікована у жовтні 2016 року під назвою «Поразка політизованих ісламських рухів» [22]. Декілька статей йорданського письменника Ібрахіма Гарайбі, присвячених краху політичного Ісламу і ісламського руху, у тому числі стаття, опублікована у лютому 2017 року під назвою «Політичний Іслам шкідливий для релігії і політики» [23], и стаття, опублікована у липні 2017 року під назвою «Посттерроризм і постполітичний Іслам» [24].
Стаття Абдульхафіза Махбуба, опублікована у грудні 2017 року під назвою «Етап постполітичного Ісламу» [25]. Стаття Халіля аль-Анані, опублікована у травні 2018 року під назвою «Постполітичний Іслам в Йорданії» [26]. Стаття Мухаммада аль-Арабі, опублікована у вересні 2018 року під назвою «Постісламізм як проект: значення і кордони» [27]. Є декілька статей під назвою «Постісламізм: мінливі обличчя політичного Ісламу», в тому числі статті [28], які рекламують книгу Асіфа Баята та її перекладу.
В стратегії США у боротьбі з Ісламом після 2020 року відбулись деякі змінення. Тепер вони намагаються приховувати свою ворожнечу до Ісламу. Незважаючи на це, досі з’являються публікації і інтерв’ю, які засуджують політичний Іслам і його рухи, і у жодному із них немає нічого нового, а лише повторення заяв про поразку політичного Ісламі і просунення секуляризму. Наприклад:
12 — Стаття, опублікована у грудні 2020 року під назвою «Чому політичний Іслам не зміг захистити релігію і чесноту?» [29]. Стаття, опублікована у лютому 2020 року під заголовком «Крах політичного Ісламу: сунізм і шиїзм» [30]. У серпні 2019 р. була опублікована стаття під назвою «Крах політичного Ісламу :політична правда чи бажана ілюзія» [31]. Стаття, опублікована у травні 2020 року під назвою «Постполітичний Іслам: чи закінчилась традиційна форма ісламських рухів?» [32]. Стаття, опублікована у березні 2021 року під назвою «Теза «постполітичний Іслам:криза побудови системи» [33]. Стаття, опублікована у вересні 2021 року під назвою «Сполучені Штати і епоха постполітичного Ісламу» [34].
Слід зазначити наявність в деяких статтях висловлювань про те, що політичний Іслам має численні напрямки і орієнтації, і неможна узагальнювати його неспроможність на усі напрями і течії. Отож, як вони стверджують, політичний Іслам усе іще присутній і впливає, і він можу спровокувати повернення бурі. За їх словами, невдача, яка констатується, є стимулом наполягати і повертатись, а також мотивом для подальшого прогресу. Наприклад, стаття Хасана Абу Ханія, опублікована у вересні 2021 року під назвою « Про поразку політичного Ісламу в патріархально-авторитарному режимі» [35]. Усвідомлюючи цей факт, деяк попереджають, застерігають і дають поради країнам, воюючим з Ісламом.
Публікації, наведені у якості прикладу у нашій статті, закликані розігнати міф про поразку політичного Ісламу і просувати секуляризм, є верхівкою величезного айсберга, який усе іще наростає у війні проти Ісламу. Цією статтею ми хочемо застерегти нерозважних, у яких залишилась хоч крапля почуттів до своєї релігії і своєї Умми, але які шукають слави і прожитку в країні брехні і лицемірства. Ми хочемо показати, як вони служать своїм ворогам і як наносять удари по своїй Уммі. У той же час наша стаття послужить нагадуванням для вірних синів Умми, щоб вони ясно бачили змову і знайшли шлях протистояння ворогам.
Аллах говорить:
بَلۡ نَقۡذِفُ بِٱلۡحَقِّ عَلَى ٱلۡبَٰطِلِ فَيَدۡمَغُهُۥ فَإِذَا هُوَ زَاهِقٞۚ وَلَكُمُ ٱلۡوَيۡلُ مِمَّا تَصِفُونَ
«Проте Ми кидаємо істину в брехню, і та розбивається і зникає. Горе вам за те, що ви приписуєте!» (21:18).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Махмуд Абдульхаді
2 Рабі уль-авваль 1444 р.х.
28.09.2022 р.
1. https://www.youtube.com/watch?v=6ajalGW1t_A
2. https://www.hizb-ut-tahrir.info/
3. https://www.youtube.com/watch?v=O1HxwriiZPU
4. http://kapitalis.com/
5. https://idraksy.net/rethinking-political-islam/
6. https://www.alaraby.co.uk/
7. https://alghad.com/
8. https://pdf4pro.com/
9. http://www.ju.edu.jo/
10. https://www.alaraby.co.uk/
11. https://www.alaraby.co.uk/
12. https://middle-east-online.com/
13. https://arabi21.com/story/
14. https://www.almayadeen.net/
15. https://www.almayadeen.net/
16. https://archive.almanar.com.lb/article.php?id=628483
17. https://aawsat.com/home/article/6942
18. https://www.cilecenter.org/ar/resources/articles-essays/beyond-islamism
19. https://www.aljazeera.net/
20. http://www.tahawolat.net/MagazineArticleDetails.aspx?Id=709
21. https://www.alriyadh.com/1509045
22. https://www.alarabiya.net/
23. https://www.mominoun.com/
24. https://www.ammonnews.net/article/322762
25. http://elsada.net/69729/
26. https://www.alaraby.co.uk/
27. https://www.mominoun.com/
28. https://www.youm7.com/
29. https://www.ahewar.org/debat/s.asp?aid=702588
30. https://www.alarabiya.net/
31. https://www.alquds.co.uk/
32. https://hafryat.com/
33. https://nohoudh-center.com/
34. https://www.almayadeen.net/
35. https://arabi21.com/story/
