Протягом багатьох років благословенної сирійської революції, її злетів і падінь, турецький режим демонстрував громадськості, що між ним і сирійським режимом існує величезна різниця.
Турецький режим описував тирана Сирії як злочинця і винуватця масових вбивств, і здавалось, що Туреччина на стороні сирійського народу. Величезна кількість заяв офіційних осіб свідчила про це. Особливо примітною є заява міністра внутрішніх справ Туреччини Сулеймана Сойлу. «Туреччина не відмовляється від духу ансарів і мухаджирів, приймаючи сирійських біженців», — сказав Сойлу 13 липня 2019 року на зустрічі з представниками арабських ЗМІ.
Проте через деякий час риторика змінилась. Тепер турецькі офіційні особи закликають до переговорів з сирійським режимом і необхідності досягнення політичного рішення, яке покладе край конфлікту і поверне ситуацію в Сирії до вихідної точки.
Сьогодні ми знаходимось на порозі зустрічі президентів Росії, Туреччини і Сирії, ігноруючи і забуваючи усе, що зробив цей злочинець, і, не звертаючи уваги на усі заяви і дії проти нього. Але що змінилось? В чому суть перемир’я? Це особисті інтереси правителів цих країн, чи це регіональні інтереси? Це прелюдія до політичному рішенню, яке вимагає зближення і відкритих відносин, чи це виконання наказу?
Щоб більш точніше зрозуміти реальність, ми розберемо роль кожної сторони сирійського конфлікту та їх інтереси.
Що стосується Росії, то, за проханням президента Сирії Башара Асада, військово-повітряні сили РФ почали бомбардування сирійської території 30 вересня 2015 року щоб приборкати сили, які протистоять режиму у війні (BBC 01.10.2015).
Голова Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил Халед Ходжа заявив, що внаслідок авіаударів російських сил загинули мирні жителі в районах, не зв’язаних з ІДІЛ. Західні лідери також поставили під сумнів ці удари, після чого Росія почала уточнювати і координувати свої цілі, перш ніж нанести удари.
Президент Росії заявив, що тисячі терористів — це вихідці із країн Європи, Росії і країн колишнього Союзу, вказуючи на те, що не треба бути спеціалістом у питаннях безпеки, щоб зрозуміти: якщо вони переможуть в Сирії, то повернуться до своїх країн, в тому числі і до Росії (30.09.2015).
Росія увійшла до Сирії згідно міжнародному закону, з попереднім схваленням і за домовленістю з США. Росія погодилась на роль найманого вбивці, незважаючи на наслідки, на міжнародну відповідальність і засудження. «Російські військові літаки навмисно наносили удари по мирним жителям і рятувальникам», — висновок правозахисної організації «Amnesty International» в кінці лютого 2016 року.
Усі правозахисні організації наводили докази того, що Росія доклала руку до розправ над сирійським народом, а не тільки до бомбардувань ІДІЛ.
Росія погрузла в сирійській війні; вона бажає вибратись із неї, виконавши те, що від неї вимагалось. Сьогодні вона занурена у війну проти України, де досягла деяких свої інтересів, а саме – захоплення Криму, Луганська, Донецька, Запоріжжя і Херсона (Аль-Джазіра, 20.10.2022).
Таким чином, очевидно, що сьогодні в російських інтересах — виведення військ з території Сирії, окрім обмеженого контингенту для забезпечення безпеки, якщо знадобиться.
Що стосується Туреччини, то її позиція була ворожою по відношенню до сирійському режиму. Вона приймала перебіжчиків із Сирійської арабської армії на своїй території, які знаходились під наглядом турецької розвідки. Вона також забезпечувала опозицію зброєю та іншим військовим спорядженням.
24 серпня 2016 року турецькі сили почали пряме військову втручання до Сирії, наносячи удари як по ІДІЛ, так і по курдським силам. Тим не менш, Туреччина стикнулась з численними звинуваченнями у співпраці з ІДІЛ і його підтримці в міжнародних ЗМІ, де в центрі уваги був замішаний турецький політик Берат Альбайрак. Незважаючи на цю критику, Туреччина відмовилась напряму боротись з ІДІЛ.
У квітні 2018 року журнал «Foreign Policy» опублікував статтю, в якій говорилось, що тільки в 2013 році територію Туреччини перетнуло біля 30 000 бійців, проклавши та звану «джихадістську магістраль», для прагнучих приєднатись до ІДІЛ. Окрім того, поранених бойовиків безкоштовно лікували в турецьких прикордонних лікарнях.
Із усього вищевикладеного стає ясно, що роль Туреччини полягала в тому, щоб поглинути опозицію. Турецький режим, за допомогою грошей і зброї, взяв під контроль більшість опозиційних угрупувань: турецькі спецслужби контролювали і давали вказівки; угрупування, у свою чергу, сприймали ці вказівки як належне.
Завдяки розпаленню міжусобних конфліктів, Туреччині вдалось ліквідувати більшу частину угрупувань. І сьогодні, в кращому випадку, ми маємо справу лише з декількома угрупуваннями в Ідлібі. Також варто зазначити, що Туреччина зацікавлена в запобіганні розширення курдських формувань і збереженні своїх кордонів від будь-якого втручання, що зачіпає внутрішні справи Туреччини. З наближенням остаточного рішення по сирійському питанню, ми бачимо, як Туреччина використала вибух в Стамбулі 13 листопада 2022 року, де загинуло 6 людей і поранено 81, як привід для бомбардування таборів і складів Сирійських демократичних сил (СДС), що сильно послабило їх фронт. Туреччина пригрозила військовим вторгненням до їх регіонів, що вимусило СДС пасти в обійми сирійського режиму і передати йому свої райони. Таким чином, Туреччина гарантувала свого роду ослаблення СДС біля своїх кордонів, і повернення цих районів в лоно сирійського режиму.
З наближенням дати турецьких виборів і ускладненням економічної ситуації ми бачимо, як правляча Партія справедливості і розвитку (ПСР) намагається перетворити «сирійську справу» у виграшну карту на виборах. Туреччина прагне досягти взаєморозуміння з сирійським режимом, що в подальшому сприяє поверненню сирійських біженців на батьківщину.
Що стосується Америки, то саме вона контролює сирійську арену. З самого початку подій вона нав’язує політичне рішення, яке є єдиним запропонованим варіантом. І це – Резолюція Ради Безпеки ООН № 2254. Дане рішення буде реалізовано після коректування позицій конфліктуючих сторін і концентрації сил на сирійській арені. Чим ближче це політичне рішення, тим більш фундаментальними будуть зміни, включаючи перемир’я між сторонами. Це політичне рішення буде реалізовано після того, як будуть досягнуті наступні пункти:
По-перше, покінчити з опозиційними угрупуваннями раз і назавжди. Сьогодні це можливо як ніколи раніше, завдяки тому, що зробила Туреччина, а саме – скоротила їх кількість, і взяла під свій контроль решту. Це значно полегшує їх інтеграцію до Свобідної сирійської армії (ССА). Сирійський режим покладе край СДС, а Туреччина покладе край угрупуванням на звільнений території.
По-друге, зближення з сирійським режимом перед політичним рішенням. Це треба для того, щоб спричинити тиск на сирійський народ, і показати, що у нього немає підтримки. А якщо народ не погодиться підкоритись турецькому рішенню, то на нього чекає голод і приниження.
Також, щоб переконати сирійський народ, може відбутись заміна голови сирійського режиму. Можливо, в цьому і полягає задум непоступливості сирійського тирана і його слабкого прагнення до зближенню. Скинення може збільшити турецьку роль, що призведе до поступок з боку народу і опозиційних угрупувань, до того ж виставить турецького президента в образі видатного лідера.
І, по-третє, підштовхнути сирійське суспільство, щоб воно само запропонувало рішення для майбутнього Сирії, яке виключить революційні ідеї і решту перешкод перед реалізацією американського політичного рішення. До того ж, сценарій з пролиттям крові як і раніше відкритий для вбивств і тиску на народ.
Підготовка підґрунтя для прийняття політичного рішення — це найважливіший хід, який реалізують Сполучені Штати за допомогою своїх прислужників. Америка не заперечує, якщо її прислужники реалізують деякі свої регіональні і національні інтереси, головне, щоб це не суперечило накресленим нею планам. Таким чином, зацікавленість Росії у виведенні військ із Сирії підштовхує до просуненню американського рішення, навіть якщо це вимагає ганебних військових дій на додаток до того, що вона вже зробила.
Також і уряд Туреччини реалізує свої інтереси, зокрема – ослаблення курдських формувань і отримання «балів» на майбутніх виборах. Окрім того, американці також зацікавлені в припинення сирійської війни, оскільки існує більш глобальне протистояння, яке вимагатиме більших сил, аніж сирійське питання. Тому, лазівки повинні бути закриті, зброя виведена, а декларація нового сирійського закону повинна бути легалізована на протязі перехідного періоду, зберігаючи при цьому контроль безпеки, гарантуючий завершення справи.
О, мусульмани, ми повинні учепитись за вервь Аллаха! Адже перемогу дарує тільки він. Ми повинні дотримуватись основ революції, і не відступати від них ані на дюйм. Навіть якщо народи об’єднались проти нас з перших днів революції, то сьогодні вони борються проти часу, щоб виграти битву. Ми не повинні їм це дозволити: час грає на сторону революції. Очікувана міжнародні нестабільність неприйнятна для їх занепадницької економічної системи. Їх розколоте суспільство рухається до внутрішніх конфліктів. Не говорячи вже про міжнародні проблеми, які, через якісь причини, в будь-яку мить можуть перерости в повномасштабну війну. Усім цим скоро будуть зайняті міжнародні держави.
Розігрувана карта може зіграти проти самих же невіруючих, що дасть нам більшу можливість стати новим ядром рішення світових проблем. Це рішення полягає в нашому поверненні на міжнародну арену в лиці держави, яка несе благо усьому людству. Вона виведе людей із поклоніння створінням, до поклонінню Творцю; виведе із пригноблення і несправедливості, до світлу і милосердю Ісламу!
Цей заклик до свобідних, до володарів сили і непохитності, до сирійському народу, який приніс величезну жертву, і не дає забути кров шахідів.
Ми закликаємо Вас продовжувати спільну діяльність, щоб відновити ісламський образ життя і повернутись до Праведному Халіфату, яким обрадував нас наш благородний Посланець ﷺ.
ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ. ثُمَّ سَكَتَ
«А потім знов наступить період Халіфату, правління в якому буде засновано на методі пророцтва», — а потім він ﷺ замовчав».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Набіль Абдулькарім
19 Джумада ас-сані 1444 р.х.
12 січня 2023 р.
