Прочитавши статтю Рагіфи Раммах під назвою «Заклик до влади релігії або влада релігійних людей», опубліковану в газеті «As-Safir» 16.07.1987, ми знаходимо в ній багато наклепу проти Ісламу. І, звичайно ж, це зачіпає кожного мусульманина, рівного до своєї релігії і Умми. Тому ми порахували за необхідне роз’яснити правду і спростувати брехню.
Всевишній Аллах говорить:
هُوَ سَمَّىٰكُمُ ٱلۡمُسۡلِمِينَ مِن قَبۡلُ وَفِي هَٰذَا لِيَكُونَ ٱلرَّسُولُ شَهِيدًا عَلَيۡكُمۡ وَتَكُونُواْ شُهَدَآءَ عَلَى ٱلنَّاسِۚ
«Аллах нарік вас мусульманами до цього і тут (в Корані), щоб Посланець був свідком щодо вас, а ви були свідками щодо людей» (22:78).
Автор статті почала з нападок на Іслам і мусульман і закінчила тим же. Те, що здивувало мене, таке це ступінь її надмірної зухвалості, якій я не міг знайти пояснення. Ось я і подумав: звідки у неї стільки нахабності, щоб напасти на найвеличніше? Можна уявити, що ця стаття була написана на початку сторіччя, оскільки мені з трудом віриться, що людина, яка живе в вісімдесятих роках двадцятого сторіччя, несе в собі такі застарілі ідеї, які зникли з тих пір, як колонізатор змінив дубинку проповіддю, залишивши після себе тяжку спадщину своїх ідей і точок зору, зразки яких серед нас є досі.
Якщо автор очікує, що її стаття здійснить очікуваний ефект серед мусульман, тоді доведеться її розчарувати. Раніше Умма стикалась з більш підступними спотвореннями, але виявила їх і відкинула. Ісламський світ веде ідейну боротьбу з часів вторгнення хрестоносців і сходознавців. Раніше Іслам піддавався послідовним нападкам з боку сходознавців і хитромудрих західних письменників і філософів, а також мусульман, засліплених західною культурою, але усе це лише зміцнило і очистило розуміння Ісламу серед мусульман.
Автор заспокоює себе тим, що подібних нападок було багато. Дійсно, ми обговорювали і протистояли багатьом із носіїв цієї вводячої в оману думки. Такі нападки не вплинули ані на рух каравану, ані на велетня, який піднімається, якого письменниця назвала «фундаменталістами», як називають його злочинні режими, західні країни і злобні ненависники Ісламу і мусульман. Приступимо до відповіді:
1. Автор вибрала назву своїй статті: «Влада релігії або влада релігійних людей». Відомо, що влада одна. Умма обирає того, хто буде від її імені на ділі реалізовувати владу. Халіф приносить присягу, як це описано в Шаріаті, і клянеться в тому, що буде правити згідно Корану і Сунні. У відповідь же він бере присягу з Умми, яка клянеться в тому, що буде слухатись і підкорятись халіфу до тих пір, поки той не виходить за межі шаріатських законів.
2. Відносно слів «релігійні люди», згадані у назві статті... В Ісламі немає розділення людей на релігійних і мирських. Ідея відокремлення релігії від світу, або відокремлення релігії від життя, або відокремлення релігії від держави — це капіталістична ідея, яка не має ніякого відношення до Ісламу. Іслам — це релігія, в якій є держава. Іслам містить закони, пов’язані з будь-якою сферою життєдіяльності. Що стосується світської і духовної влади, то це нововведення, вигадане капіталістичним Заходом, щоб не допустити втручання Церкви в державні і громадянські справи. Тоді на Заході і народилась ідея відокремлення релігії від життя, оскільки їх релігія — це тільки святенництво. Але Іслам — це акида (світогляд) і система для життя, а не духовно-священицька ідея,і він невідділимий від життя. Якщо б автор та до неї подібні використовували слово «вчені» замість слів «релігійні люди», тому що між ними є величезна різниця, тоді не виникало б питань.
3. В першому абзаці автор пише: «Ми вимушені констатувати велике розчарування небажанням більшості прогресивної і демократично просвіченої інтелігенції протистояти цій течії». Це добре, що письменниця дуже розчарована нерішучістю своїх товаришів, яких вона називає «прогресивною і демократично просвіченою інтелігенцією». Але виникає питання: де ті просвічені і прогресивні, до яких вона звертається за допомогою, щоб ми могли їх побачити поблизу, відчути сяяння їх світла і зрозуміти рівень їх «прогресу», «демократії» і «просвіти»?! Нехай вона покаже нам хоча б одного. Навіть якщо такі люди є, тоді їх мовчання буде краще і розсудливіше для усіх. Важко уявити, що є люди, яким був вказаний шлях до світлу, але вони відмовились, побажавши залишитись у мороку. Аллах говорить:
الٓرۚ كِتَٰبٌ أَنزَلۡنَٰهُ إِلَيۡكَ لِتُخۡرِجَ ٱلنَّاسَ مِنَ ٱلظُّلُمَٰتِ إِلَى ٱلنُّورِ
«Аліф. Лам. Ра. Ми ниспослали тобі Писання, щоб ти вивів людей із мороків до світлу» (14:1),
ٱللَّهُ وَلِيُّ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ يُخۡرِجُهُم مِّنَ ٱلظُّلُمَٰتِ إِلَى ٱلنُّورِۖ وَٱلَّذِينَ كَفَرُوٓاْ أَوۡلِيَآؤُهُمُ ٱلطَّٰغُوتُ يُخۡرِجُونَهُم مِّنَ ٱلنُّورِ إِلَى ٱلظُّلُمَٰتِۗ
«Аллах — Покровитель тих, які увірували. Він виводить їх із мороків до світлу. А покровителями і помічниками невіруючих є тагути, які виводять їх із світла до мороків» (2:257).
Може, говорячи про «просвічених», автор мала на увазі тих, хто вказував шлях танкам Шарона, які рухались по міжнародним і другорядним дорогам (мається на увазі напад єврейського утворення на Ліван в 1982 році — прим. перев.). Щось ми не чули про «просвічених», коли підписавший мирний договір режим 17 травня напав на беззбройних людей в Бір-ель-Абді тільки за те, що вони говорили «ні мирному договору». І ми не чули, щоб ці «просвічені» завадили Національній Асамблеї більшістю проголосувати за підписання принизливої угоди. Ми не чули від них, щоб вони відкидали і показували на ділі своє невдоволення присутністю сил НАТО в Бейруті. Ми не чули від цих самих «просвічених» протесту проти присутності американського флоту, літаків і авіаційного комплексу радіовиявлення і наведення в морях і небі країн Перської затоки. Ми навіть не чули і не бачили демонстрацій, засуджуючих фальшиву безпеку арабських нафтових танкерів під затишком американських прапорів з червоними зірками. Чому ми не чули їх обурення щодо принизливого підняття прапорів колоніальних країн для захисту наших нафтових танкерів та їх нафти, щоб забезпечити поставки цієї самої нафти, що знищили в нас усіляку цінність, достоїнство і честь? Адже це саме ті країни, які вичерпали усі засоби приниження, і залишилось тільки вручити нам свої прапори, щоб показати, кому ми служимо. Пречист Аллах! Наша безпека запозичена у Америки і Заходу, наша їжа запозичена, наш одяг запозичений, наша думка запозичена, наша культура запозичена, наша економіка запозичена. Борги обтяжують країни регіону, а наші ресурси розграбовуються, але ми хизуємось демократією, прогресом і просвітою. В якому сторіччі ви живете?!
4. У другому абзаці нам не сподобався той вираз автора «нав’язливість мусульманських фундаменталістських течій». Іще раз скажу автору, що її термін «фундаменталісти» — це вираз, який використовується правителями Заходу і деякими режимами, повністю пов’язаними з Заходом, християнами Лівану, інформаційними ресурсами християнської партії «Ліванські сили» та «Ізраїлем». Усі вони — у ворожому таборі. Окрім того, її слова не виражають дійсності. Боюсь, що ця назва, завдяки зусиллям режимів, перетвориться на синонім терору. Постійне згадування цієї назви закликано відштовхнути мусульман від тієї категорії людей, хто працює над виведенням суспільства із рабства людей до поклонінню Єдиному Аллаху. Будь-який, хто ревно ставиться до свої релігії, не прийме нічого іншого, окрім того, ким нарік їх Аллах:
هُوَ سَمَّىٰكُمُ ٱلۡمُسۡلِمِينَ
«Аллах нарік вас мусульманами» (22:78).
Щоб провести відмінність між практикуючими і непрактикуючими мусульманами, більшість мусульманських вчених називають практикуючих захисниками Ісламу, або прибічниками заклику, або тими, хто дотримується, але ніяк не «фундаменталістами» в тому змісті, який мають на увазі письменниця і зловмисні режими. Але це не означає відмову від фундаменту (усуль), оскільки буває усуль релігії, усуль фікху, усуль чоловіка, якщо він пов’язаний з релігійним джерелом. Але зміст полягає лише у тому, щоб мусульманин не пов’язував себе ні з чим іншим, окрім Ісламу. Ми, мусульмани, переконались в Ісламі, його акиді і системі, і ми відносимось до Ісламу. І ми називаємось не фундаменталістами, а мусульманами.
В тому ж абзаці автор пише: «Фундаменталісти описують маронітів як невірну меншість, яка контролює мусульманську більшість. І тут виникає питання: а що їй не сподобалось? Вона не згода з тим, що мароніти — це невірна меншість? Чим це їй нашкодило? Судячи по її міркам, цей опис не має для неї ніякої цінності і не відноситься до критеріїв, яких вона дотримується, тому що вона ділить людей на прогресивних і відсталих, демократичних і недемократичних. І якщо інші зі своїми мірками і переконаннями суперечать їй, то це її не хвилює, оскільки в її словнику немає невірного і мусульманина. Тоді яка різниця, як називають маронітів? Або ж вона обурена тим, що більшість вимагає відсторонення від влади меншості? Я постараюсь відповісти на це з точки зору восхваляємої нею ж демократії. Демократія, яку вона так любить, завжди на стороні більшості, будь то думка, управління, думка, законодавство або прийняття окремих законів. Згідно демократії, більшість має право вимагати усунення від влади меншості. Це право визнано «прогресивними» людьми, до яких відносить себе письменниця, і навіть лідерами самої демократії. До чого тоді усе це співчуття до маронітів і християнської партії «Ліванські сили»? Може, вона боїться, що мароніти скористуються вимогою мусульманами влади і викличуть співчуття усього світу? Невже Іслам такий низький в її очах і невже мусульмани такі слабкі, щоб закликати їх відмовитись від своєї релігії і робити те, чого хочуть «Ліванські сили» і «Ізраїль», щоб переконання мусульман не дратували їх? Невже у світу немає очей і вух, щоб почути і побачити те, що відбувається, безпосередньо, а не через інформаційні ресурси «Ліванських сил»? І яке значення ви, автор, надаєте їм?!
Хто хоче змінити положення на усій планеті, не звертає уваги на реакцію того чи іншого. І той, хто дотримується істинної ідеології і віри, і не відмовляється від свого тільки тому, що це турбує сусідів. Питаємо у письменниці, чи відмовиться вона від своїх переконань тільки тому, що вони не подобаються іншим і викликають в інших негативну реакцію? Я думаю, вона не зробить цього незалежно від реакції інших людей.
Хіба мусульмани не володіють правом бути ініціатором дій, а не тільки реагувати на дії інших? Чи не настав час нам взяти ініціативу у свої руки і робити дії, залишаючи іншим можливість лише реагувати? Чому за одними вона визнає таке право, а за іншими — ні?
5. В третьому абзаці вона пише: «Ми хотіли б спитати у фундаменталістів про ту чарівну паличку, якою вони махають нам кожного разу, коли ми стикаємось з невирішуваною політичною. Культурною чи просвітницькою проблемою. Ми дивуємось, як вони можуть отримати готове і затребуване рішення усіх цих проблем, які залишають безсильними університети, дослідницькі центри, комп’ютерні системи, електронні аналоги, лабораторії і обсерваторії на Заході і Сході, у той час як у них немає жодного із цих закладів».
У нас народжується зустрічне питання: чому вона махає такими чарівними паличками, такими як комп’ютери, електронні аналоги, лабораторії і обсерваторії? Яке відношення мають, наприклад, обсерваторії, до політичних проблем? Яке відношення мають лабораторії до культурних проблем? Чи потрібна правителю астрономічна обсерваторія чи хімічна лабораторія, щоб досліджувати і вести справи свого народу? Чи потрібен йому комп’ютер, щоб зрозуміти, як регресує його внутрішня, зовнішня і фінансова політика?
Коли автор задається питанням про «чарівну паличку, якою вони махають нам кожного разу, коли ми стикаємось з невирішуваною політичною, культурною чи просвітницькою проблемою», їй хочеться відповісти, що мусульмани не визнають, що перед ними стоять культурні проблеми, тому що проблеми ці стоять перед капіталістичним Заходом і прозахідними режимами, які пожинають плоди своєї прив’язаності до оманливої культури Заходу. І про яку культуру вона взагалі говорить? Може, про культуру, яка перетворила жінок на товар в руках рекламних і маркетингових компаній, щоб виводити їх на екрани для приваблення споживачів і наповнення кишень капіталістів? Або, можливо, мова йде про культуру, яка вбиває її брата, незалежно від того, пригноблювач він чи пригноблюваний, і за якою слідує Захід, влаштовуючи пожежі, що знищують багатства і народи в різних куточках ісламського світу? Хіба не західні заводи експериментують з останніми винаходами для винищення людей, такими як хімічна зброя, касетні бомби і напалм? Або вона має на увазі культуру з волаючою расовою дискримінацією, коли «цивілізовані» вішають на двері своїх ресторанів табличку «Собакам і арабам вхід заборонено», чи «Собакам і неграм», або коли білі школи відмовляються приймати темношкірих учнів? Може, вона має на увазі культуру вседозволеності, де приймаються закони, які дозволяють чоловіку одружуватись з чоловіком? Може, вона говорить про культуру СНІДу? Цей список можна продовжити, але у нас не вистачить паперу …
6. Четвертий абзац автор починає словами: «Ми хотіли б почути роз’яснення фундаменталістів». Що ж я їй поясню, якщо вона хоче знати, але якщо вона хоче просто дискредитувати, то це усе змінює:
а) Цей абзац, як і решта частини статті, повний обурливих помилок. Мене засмучує, коли людина пише про те, чого не знає, думаючи, що їй усе ясно. Якщо автор пише те, про що знає, і припускається помилки, тоді в цьому немає нічого страшного. Але якщо він пише про те, про що взагалі не знає, тоді це вже злочин.
б) Вона пише: «До якому Ісламу вони хочуть нас повернути? Як ми знаємо, Іслам не один, а декілька». Здається, ось тут вона думала, що знає Іслам, але помилилась, адже Іслам — один, а не два чи три. Також вона припустилась помилки, яку роблять прості люди, коли говорять «ми — Іслам», а мають на увазі «ми — мусульмани». Стережіться плутати поняття Ісламу з поняттям мусульман і покладати помилки деяких мусульман на Іслам. Вона сліпа до очевидної істини, оскільки ніхто не може заперечувати існування сонця. Іслам — це релігія Аллаха, принесена нам Мухаммадом ﷺ. Її стовпи і конституція відома в Корані, до якому брехня не підбереться ані спереду, ані ззаду і якому не загрожує спотворення речень чи підробка. Цей Коран містить системи організації усіх людських справ, будь то економічні, соціальні, політичні, військові.
в) Вона пише: «Відомо, що в Ісламі сім мазхабів, у кожного із яких дванадцять підрозділів. Тобто усього вісімдесят чотири підрозділи. Є, наприклад, суніти та їх підрозділи, рафідіти та їх підрозділи, харіджіти та їх підрозділи, кадаріти та їх підрозділи, джабаріти та їх підрозділи, джахміти та їх підрозділи, мурджіїти та їх підрозділи». Я ж відповім в декількох пунктах:
• В Ісламі є мазхаби, але немає підрозділів, а від усіх перелічених не залишилось і сліду.
• Є шість живих мазхабів, у яких усе іще залишились послідовники: шафіїтський, ханафітський, малікітський, ханбалітський, джафарітський (імами-двунадесятники) і зайдітський.
• Існує величезна різниця між мазхабами і підрозділами. Мазхаб — це лінія іджтіхаду в роз’ясненні шаріатського рішення по якому-небудь питанню. Підрозділ — це група людей, які об’єднались через певну причину і зі спільною метою, будь то політична, військова чи інша. Мазхаб не означає розділення мусульман на групи і секти і не несе в собі зміст розколу, тому що це усього лише «школа іджтіхаду».
Щоб іще більше спростити, припустимо, що в одному із університетів вивчаються декілька дисциплін, і кожна дисципліна вивчається студентами під керівництвом певного професора. Професор не втручається в предмет, якого він не знає, і не навчає цьому, тому що це не стосується його спеціальності. Він не має права навчати студентів тому, що не входить в програму, встановлену адміністрацією університету. Чи можна назвати це розділенням всередині університету? Чи треба об’єднати університет, розділений на факультети і класи? Як здійснювати це об’єднання? Чи об’єднаються інженерний університет з юридичним університетом і на якому підґрунті буде відбуватись об’єднання, не говорячи вже про різницю в програмі, професорах і предметах? Цей заклад називається університетом і розглядається як єдине утворення, незважаючи на його структурне і адміністративне ділення. Так само ж Іслам і мусульмани. Іслам — єдина релігія, а мусульмани — єдина Умма. Наявність мазхабів лише вказує на здорову і багату юриспруденцію (фікх), а також на знання в області шаріатських рішень. Чим більше муджтахідів, тим більше творчих розумів, породжених живою Ісламською Уммою, багатою на своїх факіхів.
7. В тому ж абзаці автор пише: «Можна уявити, що мусульмани домовляться про об’єднання усіх цих мазхабів, але в цьому ми дуже сумніваємось по спливанню більше аніж чотирнадцять сторіч».
Хто сказав, що Іслам вимагає об’єднання мазхабів чи іджтихадів? Хто сказав, що мусульмани намагались об’єднати мазхаб на протязі чотирнадцяти сторіч і зазнали невдачі? Повторимось, можливо, в цьому буде користь: мазхаби, по Шаріату, — це лінії іджтіхаду, які належать муджтахідам. Послідовники цих муджтахідів не утворюють протиборчі секти. Думка кожного муджтахіда — це думка Ісламу по якому-небудь питанню, виведена за допомогою іджтіхаду. Таким чином, мазхаби не є політичними утвореннями, як це розуміють автор і деякі люди, і тому вони не є утвореннями всередині єдиного утворення, а саме — всередині Ісламської Держави і Ісламської Умми.
Хішам ан-Нумані
Із журналу «Аль-Вай», випуск 5, 1408 р.х./1987 р.
