Невідання (джахаля)

Статті
Друкарня

В лексиці і термінології слово «джахаля» описується як протилежність знанню. Це одне із головних питань в дискусіях на тему такфіру. Тому неминуче роз’яснення питань, через які невідання може бути прийнято у якості виправдання чи ні.

Невідання (незнання, невігластво) по своїй суті не є виправданням. Усі люди несуть відповідальність за знання і вивчення Ісламу. Проте в деяких виняткових випадках виправдання приймаються. В цих крайніх випадках, на думку більшості ісламських вчених, невідання приймається у якості виправдання, і говориться, що це перешкоджає застосуванню норм Шаріату, які у звичайний час застосовуються у відношенні людини. Ця ситуація може бути пояснена наступним чином:

Положення аслі (корінних, етнічних, первинних) невіруючих, які не відають про тавхід

Ісламські вчені розділили аслі невіруючих на два типи: на тих, кого виправдовує незнання, і на тих, кого воно не виправдовує.

1. Ті, кому пробачається за їх невідання

Це люди, до яких ніколи не доходив заклик і послання Пророка Аллаха ﷺ, і які не могли почути і стикнутись з ними через тяжкі умови, в яких вони проживають.

Якщо ми є свідками смерті людини, до якої не дійшов дават, ми не ховаємо її і не застосовуємо до неї інші хукми, які поширюються на мусульман. Вони нічим не відрізняються від інших невіруючих в плані хукмів, навіть якщо до них не був звернутий заклик. Представники ахлю фатрат [1] також відносяться до них. Проте вони виправдані перед Аллахом.

Всевишній Аллах сказав:

وَمَا كُنَّا مُعَذِّبِينَ حَتَّىٰ نَبۡعَثَ رَسُولٗا

«Ми ніколи не карали людей, не відправивши до них посланця» (17:15),

لِئَلَّا يَكُونَ لِلنَّاسِ عَلَى ٱللَّهِ حُجَّةُۢ بَعۡدَ ٱلرُّسُلِۚ

«Щоб після приходу посланців у людей не було ніякого доводу проти Аллаха» (4:165).

Таким є хукм у відношенні тих, до кого не був явлений ніякий шаріат, або тих, хто не мав можливості самостійно досягти Шаріату. Це тому, що в аяті говориться, що люди не будуть покарані, поки до них не буде посланий один із посланців. Це показує, що вони не несуть відповідальності за шаріатські норми і питання, в які треба вірити. Виходячи із цього, можна сказати: «Представники ахлю фатрат звільнені від покарання». Представники ахлю фатрат жили у відрізку часу між тим, коли одне послання було втрачено, а інше іще не відправлено. Хукм представників ахлю фатрат — такий же, як і хукм тих, хто не отримував пророцького послання. В цьому змісті ті, хто не отримав пророцького послання Пророка Аллаха ﷺ, подібно представникам ахлю фатрат, були врятовані від мук Пекла.

2. Ті, кому не прощається за їх незнання

Це люди, які є аслі кяфірами, які не відповіли заклику, при тому, що він до них доходив, не докладають ніяких зусиль у відношенні того, щоб з’ясувати правильність чи хибність заклику. Хоча вони і перебувають в невіданні, це не є приводом для їх виправдання. Вони визнанні невіруючими у цьому світі і у світі Вічному і заслуговують вічного Пекла.

Мусульмани, яких не виправдовує незнання

Не знати того, що необхідно знати із питань акиди, не є виправданням. Інакше кажучи, вони не виправдовуються за скоєння куфру з причини своєї недбалості, у той час як вони здатні усунути незнання у відношенні основ в неодмінних умов тавхіду. Якщо вони помруть в такому положенні, то будуть приречені на Вогонь Пекла в житті Вічному.

Знов же, заперечення того, що повинно бути відомо із явних хукмів, не підпадає під виправдання. Заперечення заборони перелюбства або відсоткового росту, або обов’язковості посту в Рамадан, або обов’язковості п’ятикратних намазів не є виправданням для мусульманина.

Мусульмани, які прийняли невідання за виправдання

Вчені Ісламу говорять, що наступні пункти є виправданням для тих, хто не виконує деякі аспекти тавхіда через незнання:

1. Коли шаріатське звернення не дійшло.

2. Життя у віддаленому місці, де неможливо досягти знання.

3. Бути тим, хто щойно позбувся від невір’я і щойно прийняв Іслам.

Поряд з цими пунктами можна сказати наступне:

  • Той, хто прийняв Іслам, але не засвоїв деякі принципи тавхіда через непереборну нездатність; той, хто щойно позбувся від невір’я, або той, хто живе у віддаленій місцевості чи в ситуації, коли знання не може досягнути його, а він не може досягнути знання — у відношенні них не слід робити такфір, навіть якщо вони знаходяться в ситуації, яка вимагає куфру. Їм роз’яснюється їх омана, наводячи докази, і їх сумніви, якщо такі є, усуваються.

В хадісі, переданому від Абу Вакіда аль-Ляйсі, розповідається:

خَرَجْنَا مَعَ رَسُولِ اللهِ إِلىَ حُنَيْنٍ وَنَحْنُ حُدَثَاءُ عَهْدٍ بِكُفْرٍ، وَلِلْمُشْرِكِينَ سِدْرَةٌ يَعْكِفُونَ عِنْدَهاَ وَيَنُوطُونَ بِهاَ أَسْلِحَتَهُمْ، يُقاَلَ لَهاَ ذَاتُ أَنْواَطٍ، فَمَرَرْناَ بِسِدْرَةٍ فَقُلْناَ: ياَ رَسُولَ اللهِ اجْعَلْ لَناَ ذاَتَ أَنْواَطٍ كَماَ لَهُمْ ذاَتُ أَنْواَطٍ، فَقاَلَ رَسُولُ اللهِ: اللهُ أَكْبَرُ، إِنَّهاَ السُّنَنَ، قُلْتُمْ وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ كَماَ قاَلَتْ بَنوُ إِسْرَائِيلَ لِمُوسَى: قَالُواْ يَا مُوسَى اجْعَل لَّنَا إِلَـهًا كَمَا لَهُمْ آلِهَةٌ قَالَ إِنَّكُمْ قَوْمٌ تَجْهَلُونَ

«Ми вийшли разом з Посланцем Аллаха у військовий похід на Хунайн, а були ми в той час людьми, які зовсім нещодавно вийшли із невір’я. У многобожників же було дерево, біля якого вони постійно збирались, підвішуючи на нього свою зброю. Це дерево називали Зату-Анват. Коли ми проходили повз нього, то сказали: «О, Посланець Аллаха, зроби нам такий же Зату-Анват, як і у них!», — на що він вигукнув: «Превелик Аллах! Воістину, це звичаї колишніх народів! І я клянусь Тим, в Чиїй длані душа моя, ви сказали те ж саме, що й сини Ісраіля сказали Мусі: «О, Муса! Зроби нам божество, таке же, як у них». Він (Муса) сказав: «Воістину, ви — невігласні люди». Ви ж неодмінно будете слідувати звичаям тих, хто був до вас!» (Ахмад і ат-Тірмізі сказали хадіс — хасан сахіх).

  • Знов же, є деякі положення (хукми), які можуть бути відомі тільки вченим і фахівцям. Тому такі питання вважаються виправдовуючими для мусульманина.

  • Проживання у часі, далекому від того періоду, коли сповідувався Іслам, вважається виправданням. Дійсно, така людина далека від постанов і практики Ісламу.

  • Ті, до кого не дійшло керівництво, вважаються невігласними в акиді і справах. Останньою умовою визнання куфру мусульманину, звинуваченому у скоєнні куфру або в промовлянні куфру, є наявність доказів. Інакше кажучи, необхідно пояснити йому, що скоєне ним діяння або промовлене ним слово є куфром з точки зору шаріатських доказів. Чоловік може зробити цю дію в результаті правильного тлумачення, а може і не знати, що ця дія є куфром! В силу цих можливостей необхідно спочатку встановити докази. Якщо після встановлення доказів чоловік продовжує наполягати на своєму вчинку і відмовляється прийняти докази, то дозволяється зробити йому такфір.

  • Улеми (вчені) так само виправдовують деякі крайні дії і висловлювання через незнання могутності Всевишнього Аллаха. У зв’язку з цим наводиться наступний ріваят, який передається від Абу Хурайри (р.а.):

كَانَ رَجُلٌ يُسْرِفُ عَلى نَفْسِهِ فَلمَّا حَضَرَهُ الْمَوْتُ قَالَ لِبَنِيهِ: إذَا أنَا مِتُّ فَأحْرِقُونِي ثُمَّ اسْتَحْقُونِي ثُمَّ ذَرُّونِي فِي الرِّيحِ. فَوَاللّهِ لَئِنْ قَدَرَ عَليَّ رَبِّي لَيُعَذِّبَنِي عَذَاباً مَا عَذَّبَهُ أحَداً. فَلَمَّا مَاتَ فُعِلَ بِهِ ذلِكَ. فَأمَرَ اللّهُ ا’رْضَ فَقَالَ: اجْمَعِي مَا فِىكِ مِنْهُ. فَفَعَلَتْ: فَإذَا هُوَ قَائِمٌ. فَقَالَ: مَا حَمَلَكَ عَلى مَا فَعَلْتَ؟ فَقَالَ: مَخَافَتُكَ يَا رَبِّ. فَغَفَرَ لَهُ بِذلِكَ

«Жив один чоловік, який скоїв багато гріхів і пороків. Коли до нього підступила смерть, він сказав своїм синам: «Коли я помру, спаліть моє тіло, потім потолчіть його в порошок, і розвійте мій прах на вітру. І, клянусь Аллахом, якщо мій Господь зможе (зібрати мене), Він піддасть мене такому покаранню, якому не піддавав нікого». Коли він помер, з ним зробили те, що він просив. І Аллах повелів землі: «Збери те, що є в тобі із його решток!». Вона так і зробила, і він був зібраний. Потім (Аллах) спитав: «Що спонукало тебе до того, що ти зробив?». Він відповість: «О, Господь, страх перед Тобою!» І Аллах пробачив його за цю відповідь» (Бухарі, Муслім, ан-Насаі).

Аль-Хаттабі про самоспалення цього чоловіка у хадісі говорить наступне: «Цей чоловік не заперечує воскресіння. Через своє невігластво він думав, що якщо він зробить це з собою, то ніколи не повернеться і не буде мучитись. Насправді, говорячи, що він зробив це через страх перед Аллахом, він демонструє свою віру».

Ібн Кутайба сказав: «Деякі із віруючих помиляються в деяких атрибутах Аллаха, і через це їм не робиться такфір».

У той же час деякі із вчених зазначають, що ці люди можуть не знати усіх умов віри, тому вони можуть впадати в помилки, говорити неправильні речі, які з нашої точки зору можуть вважатись серйозною помилкою, але, незважаючи на усе це, їм не може бути висунутий такфір без встановлення доказів.

  • Коли ситуація оцінюється з точки зору мусульман, які живуть сьогодні на мусульманських землях, виправдання, як правило, справедливі тільки для тих, хто робить до цього небачені і незнайомі справи. Інакше кажучи, у питаннях, рішення яких відомо лише вченим, або необхідно розгляд вчених і винесення по ним хукму, мусульмани вважаються виправданими.

 

Матеріал з книги «Такфір», випущеної видавництвом журналу «Köklü Değişim»
Куртулуш Севінч

 

1. Фатрат (الفترة) — період між двома пророками, в який заклик до істинної релігії був перерваний. В словнику слово «фатр» є іменником від масдара «футур», що означає «слабкість, розслаблення, втрата сили і дії». Фатр в основному використовується для позначення періоду, позбавленого табліга, між Ісою (а.с.) і Мухаммадом ﷺ. Общини, які живуть в цей період, називаються «ахлю фатрат».